Як «Червона калина» може змінювати громаду й цілу країну

Як «Червона калина» може змінювати громаду й цілу країну

Про це «Децентралізації» розповідає Людмила Павлінська, очільниця Заводської громади Тернопільської області. Тут народився автор хіта «Червона калина» Степан Чарнецький.

Автор: Дмитро Синяк


Софійська площа

На третій день російського вторгнення, 27 лютого, лідер українського гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк виклав в Інстаграмі перший куплет пісні «Червона калина». Він співав її у напівоточеному Києві, на Софійській площі. При цьому Андрій дещо змінив мелодію пісні, піднявши у приспіві останній склад: «А ми тую червону калину підійме-МО!» Ця обробка енергетично найкраще відповідала настроям українців, тому невдовзі саме таке її виконання стало дуже популярним, причому не тільки в Україні.

Південноафриканський музикант The Kiffness дуже вдало поклав на музику виконання Хливнюка, і саме ця версія завоювала серця багатьох людей по всій планеті. А 8 квітня 2022 року свій варіант музики запропонував відомий гурт Pink Floyd, представивши композицію Hey, Hey, Rise Up! Голос Хливнюка у цьому треку звучав з того самого запису із Софійської площі. Згодом стало відомо, що слухачі цього треку пожертвували понад 450 тисяч фунтів стерлінгів (близько 483 тисяч доларів США). Учасники Pink Floyd Девід Гілмор і Нік Мейсон додали власні кошти, збільшивши суму до 500 тисяч фунтів (понад 600 тисяч доларів). Зібрану суму розділили між кількома організаціями: Hospitallers The Kharkiv and Przemyśl Project, Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри, Vostok SOS, Київ Волонтерський та Лівий Берег.

Не менш відомою стала кавер-версія на виконання «Червоної калини» 3-річним хлопчиком Леоном. Але найбільшу кількість переглядів (понад 25 мільйонів) на Youtube отримало відео, на якому «Червону калину» виконували одразу кілька відомих українських співаків: крім, Андрія Хливнюка, також Іван Дорн, Надія Дорофеєва, Павло Зібров, Джамала тощо.

Навесні цього року, у найтяжчий період в історії сучасної України, саме «Червона калина» одних українців підняла на боротьбу, інших – надихнула на подолання труднощів, ще іншим – дала надію…

Чому саме «Червона калина»? Бо у ній зосередилися почуття українських бойових підрозділів в австро-угорській армії – Січових Стрільців. Вони співали цю пісню поміж боїв з російськими військами із самого початку Першої світової. Можливо, Стрільці заклали у «Червону калину» щось особливе, вистраждане, перемішане з мрією про незалежність України. У 1914-му ця незалежність вже вимальовувалася удалині.

 

Степан Чарнецький 

Незадовго до війни Степан Чарнецький, директор і режисер Українського театру «Руська бесіда», ставив трагедію Василя Пачовського «Сонце Руїни». Йому не сподобалася фінальна «пісня-скарга» «Чи я в лузі не калина була», якою Пачовський пропонував завершити виставу. Тому для оптимістичнішого фіналу Чарнецький вставив у драму старовинну і маловідому народну пісню «Розлилися круті бережечки», складену ще напередодні чи на початку Хмельниччини. При цьому режисер дещо переробив слова пісні, щоб її текст краще вписувався у зміст вистави. Але останній куплет залишив без змін:  

Гей, у лузі червона калина, / гей, гей, похилилася;

Чогось наша славна Україна, / гей, гей, засмутилася.

А ми ж тую червону калину, / гей, гей, та піднімемо;

А ми ж свою славну Україну, / гей, гей, та розвеселимо!

 

Перша публікація давнього наспіву про червону калину, опублікована Володимиром Антоновичем та Михайлом Драгомановим у 1875 році

 

Степан Чарнецький також дещо змінив мелодію, яку музичний директор театру Михайло Коссак «розклав на інструменти». Пісня дуже «зайшла» галичанам, які радо переспівували її, почувши на виставі «Руської бесіди». Театр успішно гастролював Галичиною, і згодом «пісня з вистави» стала широко відомою. «Сонцю руїни» аплодували у Самборі, Дрогобичі, Стрию, Станиславові, Чернівцях і Чорткові.

«Гра артистів на закінченє другого акту, коли старшина і військо козацьке, захоплене промовою владики Тукальского і Дорошенка, вирушає при звуках музики і пісні у похід, робила таке сильне вражінє, так поривала і підносила національного духа, що на салії, виповненій публикою по береги, запанувала якась поважна, сьвяточна тишина, а зібраних проходила дрож зворушеня і блестіли сльози на очах», – описував вплив фіналу вистави, коли, власне, і звучала «Червона калина», у найвпливовішому тогочасному львівському часописі «Діло» оглядач Остап Весоловський.

 

Лесь Курбас (гетьман Дорошенко) та Амвросій Бучма у виставі за твором Василя Пачовського «Сонце Руїни». Давня листівка

 

Цікаво, що сам Степан Чарнецький не наполягав на авторстві пісні. Адже її основу він взяв із народного фольклору, та й мелодію створив теж на основі народних мотивів. А до створення остаточної версії доклався чотар Українських Січових Стрільців Григорій Трух. Почувши пісню Степана Чарнецького від товаришів по службі, він зробив її останній куплет першим і додав до нього ще три. Невдовзі стрільці цілого Стрия, де служив Трух, за першої ж нагоди заводили «Червону калину».

Сотник УСС Іван Коссак згадував: «Відділи, що творились в Чорткові, ходили з цією піснею на вправи; вони вирушили потім на головне місце збору до Стрия, а опісля на Угорщину. В Горондії (село у Закарпатській області - Авт.) співала сю пісню моя сотня, від неї переняли її инші сотні, куріні, і ціла стрілецька формація. Новий зміст, стрілецький, витворили самі стрільці протягом перших двох тижнів побуту в Ґорондії...»

 

Текст «Червоної Калини», яку виконували Січові Стрільці

 

Ось так виконували цю пісню на початку минулого століття

У 1921 році ветерани УСС створили видавництво «Червона калина», яке публікувало спогади учасників боротьби за незалежність, вояків армій УНР та ЗУНР, дослідження на теми української революції тощо. Отже «Червона калина» була для цих бійців чимось набагато більшим, ніж просто піснею.

Згодом, за часів Другої світової війни «Червону калину» дуже любили співати повстанці УПА. У фільмі «Червоний», який розповідає про повстання українців в таборах ГУЛАГу на початку 1950-х, герої теж співають «Червону калину». Це, зважаючи на популярність пісні серед бандерівців, може бути цілком реальним.

У 1944-му «Червона калина» з'явилася на платівці у США, в аранжуванні Олександра Кошиця, того самого, який зробив знаменитим у світі український «Щедрик».

У 1980-х українська дисидентка Надія Світлична, редакторка «Вісника репресій в Україні», а також композитор і диригент Леопольдом Ященко додали до пісні ще один куплет. У такому вигляді пісня дійшла до нас. Ось як її виконує хор «Гомін», до створення якого був причетний Ященко. У ті часи «Червона калина» знову нагадала українцям про їхнє прагнення до незалежності.

Таким чином протягом ста років «Червона калина» стала квінтесенцією боротьби українців за незалежність, гімном їхнього збройного спротиву поневоленню. Який навесні цього року зазвучав з новою силою.

 

Як «Червона калина» змінює Заводську територіальну громаду

У Заводській територіальній громаді Тернопільської області давно знають про надзвичайну міць цієї пісні. Адже в одному із сіл громади, у родині місцевого священника народився автор «Червоної калини» – український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер та громадський діяч Степан Чарнецький.

- Можна сказати, що постать Степана Миколайовича для нашої громади є невичерпним джерелом натхнення, – розповідає голова Заводської селищної ради Людмила Павлінська. – Те, що ми пов’язані з такою особистістю, неначе накладає на кожного певний духовний обов’язок: ми не можемо робити якісь речі, що зганьбили б його пам’ять. Хоча все, звичайно ж, відбувається підсвідомо. Думаю, якщо б ви запитали наших людей, чи пам’ять про Чарнецького якось впливає на їхнє життя, вони б сказали: «Ні». Але, повірте мені, таки впливає! Бо саме завдяки їй ми маємо чималу кількість добровольців на фронті (понад сто осіб!) Це досить багато з огляду на порівняно невелику кількість населення громади – близько 7 тис. мешканців. Також у нас чимало волонтерів – майже кожен допомагає фронту та вимушеним переселенцям.

Завдяки зв’язку з постаттю Степана Чарнецького у Заводській громаді протягом багатьох років особливу увагу приділяли патріотичному вихованню. Ще до проголошення Незалежності України, 26 травня 1991 року у рідному селі Чарнецького – Шманьківцях встановили пам’ятник митцеві авторства тернополянина Івана Мулярчука. Тоді ж, у травні, відбувся перший обласний фестиваль мистецтв «Червона калина», приурочений до 110-го дня народження поета. На святкування приїхала дочка поета, Олександра Чарнецька-Кучма, а весь стадіон, на якому проходив фестиваль, тоді було вкрито синьо-жовтими прапорами. Також на святі було дуже багато квітів: з нагоди проведення фестивалю на місці колишньої плебанії (священицького помешкання) місцеві жителі посадили 110 кущів червоної калини.

 

Пам’ятник Стапану Чарнецькому у його рідному селі – Шманьківцях. Фото - Максим Огородник

 

Відтоді фестиваль проводиться практично щороку, збираючи творчі колективи з цілої Тернопільщини. На «Червону калину» до Шманьківців постійно приїжджали народні депутати й можновладці різних рівнів. Тепер, з легкої руки Андрія Хливнюка, громада отримала поштовх для розвитку.

- Ми вже маємо певні плани щодо надання нашому фестивалю статусу Всеукраїнського, – веде далі Людмила Павлінська. – Ми обговорювали це з головою обласної адміністрації. Таким чином постать митця сприятиме економічному зростанню нашої громади.

 

Про бійців та переселенців

З початку повномасштабного російського вторгнення Заводська територіальна громада прийняла понад 1 тис. переселенців. Більшість з них оселялися у приватних будинках місцевих жителів, які без зволікань відкрили для них свої двері. Селищна рада забезпечує переселенців продуктами, а військових – формою та екіпіруванням. Нині близько 170 внутрішньо переселених осіб залишилися у селах Заводської громади, частково компенсувавши виїзд за кордон місцевих жителів. Переселенці вже придбали або зняли житло у Заводському та довколишніх селах, більшість з них працює, займається різноманітним бізнесом, дехто навіть відкриває невеличкі магазини.

 

Родина переселенців до Заводської громади, яка щойно отримала продуктові набори від Міжнародної благодійної організації «Карітас»

 

Заводська територіальна громада утворена у 2015 році, у складний час змін, на початку реформування місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, впровадження нової для нашої держави політики «Децентралізації». За цей час команда однодумців переросла в професіоналів, які справно співпрацюють з міністерствами, обласною і районною адміністраціями та радами, міжнародними та вітчизняними програмами.

Так, результатом співпраці Заводської територіальної громади, Міністерства розвитку громад та територій України та програми Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE) стала масштабна реконструкція Школи мистецтв та сесійної зали, які розташовані в одному з найбільших Будинків культури Тернопільщини. Тепер багато дітей мають прекрасну можливість розвивати свої здібності і таланти. На вході до Будинку культури висить меморіальна дошка, присвячена талановитому поетові, актору, громадському діячеві Степану Чарнецькому, а дбайливі педагоги Школи мистецтв розповідають своїм учням про видатного земляка, який народився майже 142 роки тому (21 січня 1881 р.), але і зараз не лише надихає своєю піснею «Червона калина» українців до боротьби за волю та незалежність, а й  привертає увагу іноземної спільноти з усіх куточків світу до України, спонукає допомагати задля перемоги над російським агресором.

Також, у складний воєнний час Заводська громада зробила своїм мешканцям, сусідам та внутрішньо переміщеним особам справжній подарунок до різдвяно-новорічних свят. Наприкінці 2022 року  було збудовано та відкрито сучасний ЦНАП нової формації - Дія Центр. Цей Центр створено завдяки фінансовій допомозі Уряду України, субвенції на розвиток мережі ЦНАП від Міністерства цифрової трансформації України та системній підтримці Міністерства розвитку громад та територій України. Інституційну та методологічну підтримку у створенні Центру громаді надали міжнародні партнери – шведсько-український проєкт PROSTO «Підтримка доступності послуг в Україні».

 

Будівля нового ЦНАПу Заводської громади

 

Центр створений для забезпечення якісних адміністративних, соціальних та гуманітарних послуг для людей, навіть в умовах повномасштабної війни.

Він надає 259 послуг, якими зможуть скористатися близько 7 тисяч мешканців з 5 населених пунктів громади. Серед послуг - реєстрація народження, послуги для ВПО, оформлення субсидій тощо. Приміщення Центру обладнане для потреб людей з інвалідністю та відвідувачів з дітьми, створене місце для самообслуговування та консультаційний пункт для бізнесу.

Унікальність цього Центру полягає ще в тому, що активну участь в його створенні брала  компетентна, дієва молода україночка Вікторія Гвоздик – переселенка, керівниця ЦНАП Білозерської територіальної громади Запорізької області, яка зараз проживає в Заводській громаді. Досвід її роботи на Запоріжжі став у нагоді і заводчани довірили їй керівництво свого Дія Центру.

- Незважаючи на війну, ми продовжуємо працювати на розвиток громади, беремо участь у багатьох проєктах, насамперед грантових, – розповідає Людмила Павлінська. – Нещодавно спільно з українським підрозділом Міжнародної благочинної організації «Карітас» для дітей, які проживають в громаді ми створили у Заводському відпочинковий вуличний простір з мотузяним парком. Це дуже важливо для психологічної реабілітації. Також ми відкрили ЦНАП, завершивши ще минулорічний проєкт. На щастя, основне бюджетоутворююче підприємство нашої громади, Радехівський цукровий завод, працює на загал без збоїв, якщо не рахувати проблеми з відключенням електрики. Тому бюджет громади на цей рік ми навіть перевиконали: маємо 54 млн грн, з яких 21 млн власних надходжень. Тепер нашим головним завданням є реконструкція котелень, які мають після цього використовувати утричі менше електроенергії. Тоді буде можливість запускати їх від простих дизельних генераторів.

 

Тепер селищна рада – джерело світла

 

На початку року Заводська громада стала базою для підрозділу територіальної оборони, який тепер вже давно на передовій. Троє бійців віддали життя за волю України, чотирьох було поранено. Для підтримки військовослужбовців селищна рада прийняла спеціальну програму. Відповідно до неї, рідні загиблого воїна мають отримувати 30 тис. грн, а поранені бійці – по 4 тис. грн. Ще по 1 тис. грн громада надіслала кожному зі своїх бійців до Дня захисника Вітчизни. Керівництво громади постійно контактує з командирами військових частин, у яких служать хлопці, забезпечуючи земляків усім необхідним та допомагаючи будувати бліндажі й різноманітні укріплення. Волонтери із Заводського часто возять на передову домашні смаколики, дитячі листівки та малюнки.

 

Бійці Заводської громади з автомобілем, придбаним на кошти місцевих жителів

 

Волонтери Заводської громади

 

- Наші діти ростуть з думками про те, що Україну треба захищати, – каже Людмила Павлінська. – Вони змушені відвідувати дитячі садочки, у яких відключили опалення через відсутність електрики. Вони  змушені навчатися у холодних школах, ходити до холодних ФАПів та амбулаторій. І діти добре запам’ятали, кому мають за це «дякувати». «Червона калина» лише посилює їхню волю до боротьби. Прийде час, і вони стануть надійним захистом нашої свободи, про яку мріяв, зокрема, й Степан Чарнецький.

 

Незламні діти Заводської громади

Теги:

історії війни культура війна репортаж

Область:

Тернопільська область

Громади:

Заводська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною: