Як Лисичанський ЦНАП у Дніпрі став центром розв'язання проблем переселенців

Олена Литвинюк — керівниця лисичанського ЦНАПу. Фото: v-variant.com.ua

 

Більше ніж гуманітарний хаб. Так у Лисичанській громаді говорять про центр, який вони створили у Дніпрі на базі свого ЦНАПу. Журналісти видання «Східний варіант» побували там, аби розпитати про допомогу мешканцям Лисичанська, розкиданим по всій Україні.


Тоді як різні громади Луганщини створюють гуманітарні хаби для своїх вимушених переселенців, лисичанська громада пішла далі та створила багатопрофільний центр, до якого залучають міжнародні організації та допомагають людям з розв’язанням «житейських проблем». 

Основою для центру став місцевий ЦНАП, який зумів зібрати у Дніпрі своїх же працівників та покриває запити на допомогу сотень людей. 

Журналісти «Східного варіанту» побували у ЦНАПі та записали інтерв’ю з його керівницею Оленою Литвинюк.

Фото: v-variant.com.ua

 

— Ми до вас приїхали, як у гуманітарний хаб. Але бачимо, що у вас тут працює ЦНАП. Поясніть, будь ласка, які ваші функції?

Мені не дуже подобається назва «хаб», тому що наша задача — не лише роздавати гуманітарну допомогу. У нас ширша концепція, і лише її складовою частиною є гуманітарна підтримка.

— ЦНАП — це ланцюг між владою і мешканцями. Як він працював раніше? Люди з різними питаннями  зверталися в конкретне місце, де вони могли отримати будь-яку послугу. Так само ми вирішили зробити й зараз. 

Це центр допомоги, який міститись у собі консультації з юридичних питань. Найактуальніше — відновлення документів, відшкодування за зруйноване житло, отримання виплат. Це не менш важливо людям, ніж отримання продовольчого набору.

Також у нас працює кол-центр. У нього два напрямки: перший — послуги ЦНАПу, другий — реєстрація на гуманітарну допомогу. 

Збираємо усі звернення, які приходять нам протягом дня, і в онлайн режимі перенаправляємо на опрацювання нашим управлінням, відділам та відомствам, зокрема в поліцію, наприклад.

З гуманітарною допомогою так само. Фіксуємо потреби людей, позначаємо, хто хоче прийти фізично, а кому треба відправити Укрпоштою. Ми з нею уклали договір.

 

У новому приміщенні в Дніпрі розмістилися близько десяти фахівців. Фото: v-variant.com.ua

 

— Чи є у вас помічники — якісь українські чи міжнародні організації, які готові підтримувати? 

— Так, ми укладаємо угоди з партнерськими структурами, благодійними організаціями. Вони самі по собі працюють, але надають допомогу і нам. Це такі як «Горєніє»NRC та інші. Їхні консультанти раз на тиждень приходять до нас, приймають тут людей.

Нам дуже подобається напрямок від «Горєнія», які пропонують навчання наших людей швацькій справі. 

Це і пошив,  і покрій, і дизайн одягу. Вони безкоштовно навчають на своєму обладнанні. А потім або  допомагають людям працевлаштуватися  на відповідні підприємства, або допомагають, придбавши обладнання, започаткувати власну справу.

 

Інколи люди створюють кооператив, і організація бере на себе допомогу в реалізації їх продукції — допомагають знаходити замовників. Це дуже важливо людям, які виїхали з Лисичанська та втратили роботу.

— В якому вигляді ви отримуєте гуманітарну допомогу і як відбувається видача?

— Продуктові набори приїжджають до нас запаковані. Ось ви можете бачити з вікна (у цей час біля приміщення розвантажують машину з гуманітарною допомогою, — ред.).

Зараз це все розвантажать і ми будемо обдзвонювати людей за нашим переліком. По ньому ми бачимо, чи отримувала людина раніше допомогу. В деяких випадках можемо сказати: «вибачте, ви вже отримували, почекайте, бо є люди, яким ми ще не відправляли».

Тим, хто хоче отримати в іншому місті, відправимо Укрпоштою.

 

Продуктові набори прибувають у готовому до роздачі вигляді. Фото: v-variant.com.ua

 

— Як часто у вас можна отримати гуманітарку?

— Приблизно раз на місяць, тому що дуже велика черга. 

Я ще хочу сказати, що коли ми відкривали цей офіс, до нас завітав голова ВЦА Сергій Гайдай і націлив нас, щоб ми не відмовляли в допомозі людям з інших громад Луганщини. Ми так і робимо. Але чомусь в деяких центрах нашим людям відмовляють. І це дуже не гарно виходить.

До нас звертаються люди з Первомайська, Новодружеська, у яких немає свого хабу, то ми, звісно, видаємо їм гуманітарну допомогу. 

Також із цих громад у нас є 19 звернень про те, що люди не отримують виплати, чи щось не можуть оформити. Ми передаємо запит до управління соцзахисту і наші фахівці будуть їм допомагати.

 

 

Поки переселенці з Лисичанська можуть отримати гуманітарну допомогу раз на місяць. Фото: v-variant.com.ua

 

— Як ви побудували дистанційну роботу? Вам вдалося вивезти офісну техніку з Лисичанська?

— Ми запустили свій реєстр територіальної громади. Ми єдині з Луганської області, хто зміг вивезти сервери. Ще нібито кременчани змогли щось вивезти чи відновити, але в них набагато менша громада. 

Ми працюємо в хмарному сервісі. Там обладнано все для того, аби не було стороннього втручання. 

— А це приміщення, де ви зараз працюєте, ви берете в оренду? 

— Так, на гуманітарних засадах, але орендуємо.

— До вас можуть звертатися усі люди з Лисичанської громади, які зараз вимушено живуть в різних регіонах України?

— Так, вони можуть звертатися, але такі ж самі центри ми відкриваємо і в інших містах. Уже є в Полтаві, Запоріжжі. Зараз готується відкриття центру в Українці на Київщині. 

Нам подобається, що ми бачимо усі звернення і їх не потрібно кудись додатково пересилати, якщо навіть людина звернулася, умовно, в Полтаві. Наші спеціалісти ВЦА перебувають у Дніпрі, але вони працюють зі зверненнями з будь-якого міста. 

Ми навіть мобільні номери змогли відновити, щоб люди за старими контактами до нас зверталися. 

— А що у вас з комунальними закладами? 

— У Дніпрі намагаємось відкрити нашу багатопрофільну лікарню. Вже наче є необхідне приміщення, але процес триває.

Освіта відбуватиметься в онлайн режимі. Нам вдалося благополучно видати документи про отримання освіти тим, хто мав їх отримати. Готуємось до нового навчального року (спілкування відбувалося напередодні першого вересня, — ред.).  

— Усі ваші працівники також є вимушеними переселенцями?

— Так, це люди, які працювали в нашій ВЦА.

— Чи отримуєте ви допомогу з житлом, чи може якусь іншу підтримку?

— Ми отримуємо те, що отримує ВПО. Це 2000 грн на дорослого, 3000 на дитину. Як і всі інші, ми отримуємо допомогу через соцзахист, зареєструвавшись як ВПО. 

Житло орендуємо власним коштом.

 

Працівники ЦНАПу самі є вимушеними переселенцями. Фото: v-variant.com.ua

 

— До вас переважно звертаються люди старшого віку, чи й молодь також?

— Здебільшого це люди поважного віку, бо їм важче, ніж молоді, розібратися в електронних сервісах. Ми допомагаємо їм і з Дією, і просто з реєстрацією в якійсь формі.

Але звертається і молодь. Наприклад, молоді люди, які отримують паспорти вперше. До паспорта потрібен ще витяг з місця  проживання. Вони звертаються, бо реєстр територіальної громади у нас. 

— Крім виплат 2000 грн є ще програма від ООН…

— Так, але на ці виплати кожен реєструється самостійно. Ми знаємо про ці сервіси, і якщо людина приходить і просить допомогти їм зареєструватись за тим чи іншим посиланням, ми це робимо. 

У нас є місце самообслуговування, там є інтернет. Якщо у людей немає змоги зареєструватися вдома, вони приходять, сідають за стіл і працюють. 

Там же можна роздрукувати документи, наприклад, звіти у податкову, чи ще щось. 

— Я правильно розумію, що більшість мешканців вашої громади оселилася у Дніпрі?

— У Дніпрі та Дніпропетровській області.  

Ми проводили статистичний аналіз, анкетування, щоб ми мали хоча б приблизне уявлення, де є наші люди. І отримали відсотковий розподіл по областях України. Так,  37% це Дніпро і Дніпропетровська область.

— Чим це пояснюється?

— Евакуаційні потяги прямували з Лисичанська до Дніпра. Дехто, приїхавши сюди, пересидів і поїхав далі. Але велика частина залишилася. 

Тут волонтери підбирали людям житло. Хтось винаймав власним коштом. Когось розвозили по селах і розселяли по місцевих школах. 

Якби той евакуаційний потяг ішов, скажімо, до Полтави, то більшість оселилася б там.  

— Вимушені переселенці з інвалідністю отримують якусь специфічну підтримку?

У нас є окремий напрямок, за яким ми допомагаємо розміщувати таких людей в шелтерах, в гуртожитках. Тобто з кожним працюємо індивідуально.

Навіть були такі звернення, коли людина взагалі не пересувається самостійно. Надавали транспорт, допомагали, перевозили.  

Але в окрему категорію цих людей ми не виділяємо, так не можна. Коли до нас звертаються — ми допомагаємо. 

— З інтернатами та будинками для літніх людей така ж сама історія?

— Так, з цим важко. Місцеві заклади переповнені своїми мешканцями. 

Знаєте, інколи є дуже сумні приклади, коли діти не хочуть доглядати своїх літніх батьків, і не хочуть платити тим, хто за ними доглядає. Дзвонять і кажуть: заберіть у мене маму/тата, відвезіть, куди хочете.  

У таких випадках не знаєш, що сказати. Починаєш розповідати про відповідальність дітей  за своїх батьків, про сімейний кодекс і таке інше.

— Яка ситуація у вас в громаді в плані руйнувань інфраструктури?

— Особисто я з родиною виїхала в березні. Руйнування тоді вже були, але значна їх частина припала на травень-червень. Наше керівництво виїжджало останнім, і вони бачили масштаб руйнувань. 

Лисичанськ менш розбитий ніж Сєвєродонецьк і Рубіжне, але комунікацій немає так само як і в інших містах. Спочатку не було води, потім не стало газу, потім — світла.

Наскільки я знаю, так люди та живуть зараз без води, газу і світла. 

Але проблема Лисичанська в тому, що відновити все це буде важче ніж в Сєвєродонецьку і Рубіжному через протяжність міста, через рельєф міста, і через зношеність цих структур. Бо Лисичанськ найстаріше місто.

— Які ваші очікування? Чи вдасться вам  найближчим часом повернутися в Лисичанськ?

— Те, що нам вдасться повернутися, ми віримо. Якби ми не вірили, то ми б уже працювали в інших структурах.

Чи це буде скоро? Віримо в ЗСУ.

 

Ми  сумуємо за домівками, за роботою, за тими, хто там залишився. Можливо, це люди, які не мали іншої можливості, крім як залишитись. В когось були хворі літні родичі, в когось якісь інші мотиви. 

Які б не були руйнування, ми згодні працювати цілодобово, ми згодні все це відбудовувати. Ми вже пережили 2014 рік, тому досвід у нас є. Як це робити, ми знаємо. Для чого робити, ми також знаємо. Тому і цього разу у нас все вийде!


Контакти лисичанського ЦНАПу 

Номери CALL-центру:

+38 095-655-86-06; 

+38 (06451)7-27-77.

Реєстраційна форма для отримання гуманітарної допомоги за посиланням.

Стаціонарні пункти видачі гуманітарної допомоги:

  • м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 81;
  • м.Полтава, вул. Європейська, 66;
  • м.Запоріжжя, вул. Сєдова, 5 (каб. 46,47);
  • м.Обухів, вул. Київська, 12.

Теги:

Адміністративні послуги історії війни соціальні послуги

Область:

Луганська область

Громади:

Лисичанська територіальна громада

Джерело:

Східний варіант

Поділитися новиною:

Читайте також:

07 жовтня 2022

Соль і Солотвино: муніципальне партнерство як корисний інструмент відбудови України

Соль і Солотвино: муніципальне партнерство як...

Йозеф Берта, голова села Соль у Словаччині, одразу зрозумів, що він хоче співпрацювати з Солотвино у сусідній...

07 жовтня 2022

Постанова №590: Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» ознайомив громади зі змінами у видатках бюджету в умовах воєнного стану

Постанова №590: Проєкт USAID «ГОВЕРЛА»...

Експерти Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» продовжують надавати консультації громадам щодо актуальних питань роботи органів...

07 жовтня 2022

Ще 4 громади Львівщини розроблятимуть стратегії свого розвитку за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА»

Ще 4 громади Львівщини розроблятимуть стратегії...

На запит Львівської ОВА Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» розпочав підтримку розробки стратегій розвитку для чотирьох додаткових...

06 жовтня 2022

Команди громад розпочали навчальний курс «Просторове планування та управління природними ресурсами» від U-LEAD

Команди громад розпочали навчальний курс...

Тема просторового планування та управління природними і земельними ресурсами завжди була серед найактуальніших для...