Автор: Олександр Врублевський, експерт з питань діяльності старост та співробітництва територіальних громад

Закон України «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425-ХІІ) у частині п’ятій статті 1 визначив повноважних суб’єктів, які можуть вчиняти нотаріальні дії у сільських населених пунктах. Там сказано, що нотаріальні дії, передбачені статтею 37 Закону № 3425-ХІІ, у сільських населених пунктах вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування (далі – ОМС). На тлі цього законодавчого припису для посадових осіб ОМС, у т.ч. й старост, означеним законом встановлено й відповідні обмеження щодо вчинення нотаріальних дій в цілому. Зокрема, такі обмеження стосуються:

• найменування нотаріальних дій, що можуть вчинятися старостами;
• кола осіб, від імені яких та на ім’я яких старости не вправі вчиняти нотаріальні дії.

Найменування нотаріальних дій, що можуть вчинятися старостами визначено абзацом першим частини першої статті 37 та пунктом 4 частини 2 статті 40 Закону № 3425-ХІІ. До них, зокрема, належать:

• вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;
• посвідчення заповітів (крім секретних);
• видача дублікатів посвідчених ними документів;
• засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них;
• засвідчення справжності підпису на документах;
• видача свідоцтва про право на спадщину;
• видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;
• посвідчення довіреностей (крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами).

Що стосується осіб, від імені яких та на ім’я яких старости не вправі вчиняти нотаріальні дії, то їх коло окреслено статтею 9 Закону № 3425-ХІІ, яка визначила:

«Нотаріус та посадова особа органу місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи органу місцевого самоврядування не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншого органу місцевого самоврядування. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та довіреності на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними».

Процитована вище норма за час свого існування з моменту прийняття зазнавала законодавчих змін лише один раз, на підставі Закону № 775-ІХ від 14.07.2020 р. Унаслідок цього у третьому реченні словá «у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів» були замінені словами «у виконавчому комітеті іншого органу місцевого самоврядування».

ДОВІДКОВО. У 1997 р. після набуття чинності новою редакцією Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради як представницькі органи місцевого самоврядування перестали йменуватися сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів.

Примітним є й те, що внесенні зміни всього-на-всього усунули лише правовий архаїзм у найменуванні виконавчих органів місцевого самоврядування, який проіснував у Законі № 3425-ХІІ більш ніж двадцять три роки.

Якщо ознайомитися із змістом статті 9 Закону № 3425-ХІІ, то неважко помітити, що він відображає модель надання нотаріальних послуг посадовими особами ОМС в сільських населених пунктах, яка існувала ще до початку процесу добровільного об’єднання територіальних громад та запровадження у місцевому самоврядуванні інституту старост. Така модель передбачала надання нотаріальних послуг виключно в адміністративному приміщенні сільської, селищної ради зазвичай єдиною посадовою особою місцевого самоврядування – секретарем ради. Тобто, якщо до складу сільської, селищної ради входило декілька сіл, то для отримання нотаріальної послуги жителям інших населених пунктів потрібно було їхати до центрального села чи селища. Після укрупнення територіальних громад за результатами процесу їх добровільного об’єднання та запровадження у місцевому самоврядуванні посади старости, організація надання нотаріальних послуг зазнала певних змін. Зокрема, розширилися географія нотаріальних послуг та перелік посадових осіб ОМС, уповноважених на їх надання. Простими словами, надання нотаріальних послуг вийшло за межі центру сільських громад, охопивши й периферійні населені пункти. Це пояснюється тією обставиною, що старост як членів виконавчого комітету все частіш уповноважують на вчинення нотаріальних дій, чим наближується надання цього виду послуг до кожного жителя старостинського округу. Унаслідок цього нотаріальні дії, які можуть вчинятися старостами, стали більш зручними та доступними для їх отримувачів. Втім, та географія, за якою сьогодні старости надають нотаріальні послуги, може бути розширена. Однак, для цього існують певні перепони в юридичній площині національного рівня. А якщо бути більш точним, то у Законі № 3425-ХІІ. І таких перепон, на мій погляд, там вбачається щонайменше дві. Перша, це праворегулівна законсервованість статті 9 Закону № 3425-ХІІ в частині можливості подальшого розвитку та удосконалення організації надання нотаріальних послуг старостами. Друга – суттєва відмінність в меншу сторону переліку осіб, від імені яких і на користь яких посадові особи ОМС не вправі вчиняти нотаріальні дії, порівняно з аналогічними переліками в інших законах.

Наприклад, якщо перелік осіб, на ім’я і від імені яких посадові особи ОМС не вправі вчиняти нотаріальні дії порівняти із переліком осіб, яких охоплює термін «близькі особи» (абзаци четвертий та шістнадцятий статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» - далі Закон №1700-VII), то можна буде побачити, наскільки та чим вони відрізняються.

ВАЖЛИВО! Термін «близькі особи» у своєму визначенні містить словосполучення «члени сім’ї», яке також є окремим терміном, суб’єктний склад якого теж визначається статтею 1 Закону №1700-VII. Тому термін «близькі особи» за своїм суб’єктним складом є збірним поняттям, оскільки для його повного розуміння необхідно об’єднати зміст двох законодавчо визначених термінів.

Давайте подивимося наведену нижче таблицю та спробуємо розібратися, у чому полягають відмінності між двома означеними переліками.

Проведений порівняльний аналіз наведеної вище таблиці дозволяє зробити принаймні деякі узагальнення, а саме:

• обидва переліки мають однакове призначення – запобігання появі реального конфлікту інтересів у визначених сферах суспільних відносин;
• перелік із антикорупційного закону у кількісному співвідношенні порівняно із його «колегою» із нотаріального закону є більшим не на декілька позицій, а у більш ніж три рази. І власне, справа тут не в арифметиці, а у тому, що перелік із нотаріального закону за логікою речей мав би теж містити розширений склад осіб, пов’язаних сімейними та родинними зв’язками, принаймні упродовж розумного строку після набуття чинності новою редакцією антикорупційного закону;
• перелік із нотаріального закону продовжує демонструвати власну багаторічну законсервованість, попри те, що аналогічний перелік в антикорупційному законі був не тільки максимально широким на момент прийняття, але згодом ще й коригувався та доповнювався. На мою думку, це є свідченням того, що Закон № 1700-VII досить оперативно реагує на зміни та потреби у суспільному житті країни, чого не можна сказати про Закон № 3425-ХІІ. Втім, різницю між сучасним порядком організації надання старостами нотаріальних послуг у сільських населених пунктах та станом врегулювання цього питання на законодавчому рівні завжди можна усунути. Для цього необхідно буде внести зміни у статтю 9 Закону № 3425-ХІІ. Однак, з таким розрахунком, щоб їх зміст не обмежував можливості подальшого удосконалення порядку надання старостами нотаріальних послуг жителям старостинських округів. Для з’ясування необхідності удосконалення порядку надання нотаріальних послуг старостою та змісту законодавчих перешкод, які заважають це робити, пропоную розглянути на прикладі декількох ситуацій, які вже мали та можуть ще мати місце в дійсності.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Якщо у нотаріуса з’являється необхідність в отриманні нотаріальних послуг, то він може звернутися до іншого нотаріуса чи звернутися за місцем свого проживання до секретаря ради або старости за наданням тих нотаріальних послуг, які належать до їх компетенції.

Які ж можливості у подібній ситуації сьогодні мають староста та особи, на ім’я і від імені яких староста не вправі вчиняти нотаріальні дії?

Ситуація 1. Старості, приміром, потрібно оформити довіреність. Він не може звернутися до секретаря ради, бо це суперечитиме припису першого речення статті 9 Закону № 3425-ХІІ, оскільки посада старости охоплюватиметься змістом словосполучення «працівники даного виконавчого комітету». Звернутися до іншого старости виглядає досить малоймовірним варіантом, оскільки чинні закони ні прямо, ні побічно такої можливості не передбачають. Залишається для старости лише єдиний варіант – звернутися до нотаріуса (державного чи приватного).

Ситуація 2. В осіб, на ім’я і від імені яких староста не вправі вчиняти нотаріальні дії, то у них в аналогічній ситуації можливостей дещо більше. Зокрема, вони можуть звернутися до:

• секретаря сільської, селищної ради;
• нотаріуса (державного чи приватного).

Що стосується можливості звернення до іншого старости, то такий варіант також виглядатиме проблематичним, оскільки його чинні закони ні прямо, ні побічно теж не передбачають. Втім, варіанти звернення до старости у двох зазначених вище ситуаціях цілком реально можуть стати додатковою опцією, якщо внести відповідні зміни до статті 9 № 3425-ХІІ.

Ситуація 3. Вона може мати місце у випадку, коли жителям сільських населених пунктів буде зручніше звернутися до старости у сусідньому старостинському окрузі, аніж до свого старости чи секретаря ради. Адже свій староста може бути не уповноважений на вчинення нотаріальних дій або знаходитися значно далі, аніж інший староста у сусідньому старостинському окрузі. Ця ситуація перш за все може мати місце у тих населених пунктах старостинського округу, в яких староста немає свого головного офісу.

Таким чином, наведені вище ситуації дають зрозуміти, що нотаріальним послугам, які сьогодні надаються старостами, є куди принаймні розвиватися та задля кого удосконалюватися. Потрібно лише усунути перешкоди законодавчого характеру, і за виконавчими органами місцевого самоврядування, як кажуть, «не заіржавіє».

Отже, вищенаведене дозволяє зробити висновок, що чинна редакція статті 9 Закону № 3425-ХІІ потребує внесення відповідних змін. Вони мають не лише закласти основу для можливого розширення географії надання нотаріальних послуг в сільських населених пунктах, але й збільшити перелік осіб, на ім’я і від імені яких не вправі вчиняти нотаріальні дії ні нотаріуси, ні уповноважені посадові особи ОМС, у т.ч. й старости.

Цілком усвідомлюю, що словосполучення «близькі родичі» і термін «близькі особи» не можуть бути абсолютно однаковими, втім, вони мають бути максимально взаємоузгодженими щонайменше в частині осіб, які пов’язані між собою сімейними та родинними зв’язками.

Сподіватимемося, що згодом статтю 9 Закону № 3425-ХІІ все ж таки буде приведено у відповідність до сучасних реалій організації виконавчими органами місцевого самоврядування надання старостами нотаріальних послуг та до змісту терміну «близькі особи», яким сьогодні оперує Закон № 1700-VІІ.