Вадим Токар про вуличні бої у місті, розстріли орками мирного населення та ґвалтування дівчат, яких потім убивали.

Автор: Дмитро Синяк

Фото з фейсбук-сторінки народного депутата Олега Дунди (2 квітня 2022 р.)

---

Вадим Токар – непростий міський голова. Він – офіцер запасу, який з 2014 року постійно проходив військові збори. Сталося так, що вже 24 лютого, коли формально місцевої територіальної оборони ще не було створено, саме він об’єднав місцевих жителів, готових зі зброєю в руках боронити Макарів. Згодом ці люди скоординували свої зусилля з зусиллями бійців силових підрозділів, що залишилися у місті, й без вагань вступили з ворогом у вуличні бої. Цей зведений «народний» загін успішно протистояв кадровим російським військовим, витримавши 29 днів безперервних боїв та навіть чотириденну облогу міста. У тому числі завдяки обороні Макарова полчища орків не пройшли до Києва. Тепер, коли вони відступили, Макарівська громада намагається оговтатися. Вона обліковує руйнування і жертви серед мирного населення. Про перебіг боїв у місті та поза ним, а також про злочини російського війська Вадим Токар розповів Децентралізації.

Наскільки сильних руйнувань зазнала громада?

- Доволі сильних, особливо у Макарові, обстріли якого протягом цілого місяця рідко припинялися хоча б на годину. По нас гатили і вдень, і вночі. Ми щойно починаємо обліковувати всі пошкодження, тож точних цифр я не маю, однак вже можу сказати, що війна вразила не менше 40% всіх будівель Макарова. Немає жодного неушкодженого адміністративного приміщення, знищено лікарню, пошкоджені школи, зруйновано два дитячих садочки. У місті наразі немає ані світла, ані газу, ані тепла, ані води, ані зв’язку, ані інтернету. Жоден магазин, аптека чи адміністративна установа у Макарові не працює. Тобто фактично умови для життя відсутні. Тим не менше, у Макарові залишається близько тисячі осіб, це у п’ятнадцять разів менше, ніж до війни, але все ж таки. Ми забезпечуємо їх гуманітарною допомогою, яку отримуємо від партнерів і яку розповсюджуємо адресно. Сильних руйнувань зазнали також села Андріївка, Пилипівка та Березівка. Там знищено багато житлових будинків, а також школи, дитячі садочки та ФАПи. В інших селах громади ситуація краща.

 

 

Виїзд мешканців з Макарова організовувала міська рада?

- Бої за Макарів розпочалися 24 лютого, тобто часу на евакуацію ми майже не мали. До того ж, спершу бої йшли на околицях міста, і більшість людей не хотіли залишати свої домівки. Не виїхали вони навіть тоді, коли Макарів було знеструмлено. Евакуюватися почали лише після перших обстрілів житлових кварталів, та й то виключно власним автотранспортом. А потім росіяни оточили місто, і вибратися не було жодної можливості. На щастя, оточення тривало усього чотири дні. Потім Збройні Сили пробили до нас коридор, яким і виїхала більшість жителів. Ми називали цю звільнену дорогу дорогою життя. До безпечних місць мешканців громади доправляли волонтери, а міська рада надавала їм всю можливу допомогу.

Чи заходила до Макарова російська армія?

- Так, два мікрорайони були під її контролем, які становлять десь 15-20% міста. Всю іншу територію тримали ми, щодня ведучи з орками вуличні бої. При цьому нас обстрілювали з «Градів», «Ураганів» мінометів, що завдавало місту катастрофічних руйнувань. Та захисникам Макарова було особливо тяжко через те, що ми не мали жодного зв’язку ані з районною владою, ані зі столицею. Ми не знали, що відбувається у державі й де зараз наші Збройні Сили. Однак ми трималися, бо вірили у перемогу. А коли хтось з бійців починав сумніватися, чи не краще нам відступити з міста «на безпечніші території», я заперечував: «Відступати нам нікуди! За нами – Київ! Ми не повинні пропустити туди орків!» І хлопці трималися. Я пишаюся тим, що бився поруч із ними!

 

 

Весь світ зараз перебуває у шоці від приголомшливих новин про різанину, яку росіяни влаштували у Бучі. Як окупанти поводилися у Макарівській громаді?

- Різні підрозділи поводилися по-різному. Десять сіл нашої громади перебували під окупацією: Мотижин, Копилів, Северинівка, Колонщина, Березівка, Гавронщина, Пилипівка, Червоногірка, Плахтянка, Андріївка. Так-от, у кожному з них цілковита різна картина. Все залежало від конкретної військової частини. У деяких селах росіяни не чіпали місцевого населення, а якщо й забирали щось, то тільки їжу, котрої їм бракувало, і цінні речі. Деколи могли «віджати» автомобіль. Зате в інших селах і у самому Макарові картина була діаметрально протилежною. Найгірше було в Андріївці. Там підозрілих чоловіків спочатку допитували у підвалі, а потім розстрілювали, не даючи близьким навіть забрати їхні тіла. Також ми виявили в Андріївці тіла кількох місцевих дівчат, яких спочатку зґвалтували, а потім убили. Згодом ми повідомимо про всі військові злочини міжнародним організаціям. Загалом росіяни вбили у Макарівській громаді не менше ста осіб, і ця цифра не остаточна, бо ми щодня знаходимо тіла загиблих. У нас є вся інформація щодо того, які саме частини армії загарбників знаходилися у наших селах. Це були не тільки росіяни, але й буряти, чеченці…

Як поводилися росіяни у самому Макарові?

- Лише три дні тому ми змогли зайти до тих районів міста, які вони тримали. Відходячи, орки все там замінували. Тож Збройні Сили спершу мали провести зачистку. Так-от, потрапивши туди, ми виявили багато загиблих у підвалах. Щоб убезпечити себе від нападів, окупанти часто кидали до цих підвалів гранати. Їх не цікавило, чи є там мирні жителі, жінки, діти. Кілька мешканців громади також загинули на Житомирській трасі, якою вони намагалися врятуватися, проте потрапили під обстріл. Безжально розстрілювали і тих мирних жителів, які з’являлися у полі їхнього зору під час боїв.

 

 

Чи правда, що недавно у Макарівській громаді було виявлено тіло старости села Мотижин Ольги Петрівни Сухенко та її чоловіка, яких росіяни викрали разом із чоловіком 23 березня? На їхніх тілах справді були сліди катувань?

- Так, все це правда. За винятком того, що Сухенків було не двоє, а троє. Крім пані Ольги з чоловіком орки розстріляли і їхнього вже дорослого сина. Їх всіх катували і потім вбили. Я навіть уявити не можу, у якої потвори могла піднятися рука на жінку. Що від неї могли вимагати?! Ольга Петрівна дві каденції була сільським головою Мотижина, а потім вже – старостою. Вся громада сумує за нею, вона була чудовою людиною.

Фактично всюди, де побували росіяни, вони поводилися як середньовічні грабіжники, розтягуючи все, що тільки можна. Чи пограбували вони вашу громаду?

- Так, звісно. Тягнули все, що бачили. Хоча це теж залежало від конкретної частини.

 

 

Чи встигли створити у Макарові територіальну оборону? Чи зіграла вона роль в обороні міста?

- Ще й яку! Я думаю, якби не мої хлопці, орки дуже швидко взяли б Макарів. Але люди хотіли боронитися, багато хто був готовий загинути, але не піддатися росіянам. От тільки тут є один нюанс: ми воювали неофіційно, хоча ще наприкінці січня Макарівська міська рада, згідно із встановленою процедурою, виступила з ініціативою створення у себе підрозділу територіальної оборони. Ми зробили це першими на Київщині, але в обласній адміністрації нам сказали, що «це не на часі». 24 лютого нам було вже не до офіційних процедур: ми просто взяли до рук зброю і стали на захист громади, об’єднавшись з підрозділом охорони міських об’єктів. Таким загоном ми і боронили Макарів від орків 32 дні за допомогою лише коктейлів Молотова й автоматів Калашникова. Кільканадцять моїх хлопців загинуло, багато отримали поранення, проте ми втримали місто. Зараз ми вже оформили всі необхідні папери, однак стикнулися з такою проблемою: сім’ї наших загиблих бійців можуть не отримати жодної матеріальної компенсації від держави, також формально вона не належить і нашим пораненим. Ну, і нарешті ніхто з нас, тих, які цілий місяць вели з росіянами вуличні бої, не може розраховувати на статус учасника бойових дій. Адже зараз бойових дій на Макарівщині вже немає. Макарівські хлопці з підрозділу охорони, які воювали пліч-о-пліч з нами, зараз оформлюють пластикові картки й отримують на них всі належні виплати. Вони ж-бо були на службі. А ми раптом виявляємося незаконним збройним формуванням. Я дуже сподіваюся, що держава вирішить цю проблему, можливо, зробивши для нас виняток. Я боротимуся за це на всіх рівнях, і своїх хлопців, ані живих, ані поранених, ані тим більше загиблих не залишу.

 

 

Чи кидали росіяни у Макарівській громаді свою техніку, коли тікали? Чи здавалися вони вам у полон?

- Так, кілька одиниць техніки залишили, і ми передали їх Збройним Силам. У полон ми росіян не брали. Загалом ми з ними не контактували зовсім, бо нас попереджали, що вони можуть викликати нас буцімто для перемовин під білим прапором чи навіть для здачі у полон, а потім розстріляти. Такі випадки вже траплялися. Можу ще сказати, що своїх загиблих росіяни не ховали, а позносили їхні тіла до двох будинків у селі Андріївка і спалили разом із цими будинками. 

 

 

Чи були серед працівників Макарівської міської ради такі, хто погодився співпрацювати з ворогом?

- Ні, жодного! Більше того, у місті залишилися тільки я та мій заступник, а всіх інших я попросив евакуюватися до однієї міської ради, у якій їм організували віддалені робочі місця. А пропозиції співпраці були, я також їх отримував через смс. У мене вимагали здати місто «в обмін на гарантії особистої безпеки». Я відповів так, як прикордонник з острова Зміїний російському військовому кораблю.

Росіяни вивели війська з Макарова чи їх все ж таки вибили наші військові? Наскільки запеклими були бої за звільнення міста?

- Орків таки розбили на околицях Макарова, попаливши багато їхньої військової техніки. Але з окупованих сіл вони пішли самі. 

Чи розпочалося вже відновлення інфраструктури Макарівської громади?

- Ні, бо я наразі не маю для цього спеціальної техніки, паливно-мастильних матеріалів та фахівців. Крім того, щоб роботи розпочалися, треба, щоб бути відновлено хоча би подачу електроенергії, зв’язок та інтернет. Тоді ми вже будемо відновлювати всю повноту влади у громаді. Наразі ми займаємося переважно розвезенням продуктів та ліків.

 

 

Коли мешканці громади зможуть повернутися до своїх осель?

- Люди щодня дзвонять до мене із цим питанням. Я відповідаю, що зараз жінкам, дітям та літнім людям тут ще нічого робити. Збройні Сили провели зачистку лише кількох шляхів та об’єктів, але у полях, лісопосадках та на ґрунтових дорогах ще дуже багато мін. Тим не менше, я закликаю чоловіків повернутися й допомогти нам у прибиранні того, що наробили орки. Треба закочувати рукави і працювати, а робочих рук нам зараз дуже бракує. Всі інші мають дочекатися хоча би до відновлення подачі світла і газу.

Чи є вже плани з відбудови Макарівської громади?

- Поки що ми лишень обліковуємо руйнування, а їх стільки, що нам знадобиться багато часу, щоб закінчити цю роботу. Однак я маю до уряду прохання, яке хотів би озвучити через портал Децентралізація. Перед тим, як відновлювати інфраструктуру, приватні й багатоквартирні будинки, треба розробити спеціальну процедуру виділення коштів і будматеріалів для таких цілей. Бо за існуючою процедурою ми повинні розпочати готувати документі у січні для того, щоб почати будівництво чи ремонт у лютому. Якщо так буде і у цьому випадку, то ми не зможемо нічого відновити. Бюрократичні процедури для відновлення будівель треба скасовувати або суттєво спростити. Якщо допомогу виділять оперативно, ми дуже швидко все відновимо. Люди готові до цього. Вони не залишать Макарів.

 

Відео про звільнення Макарова