Що не так із туристичною інфраструктурою українських курортних селищ? Що громадам уже вдалося змінити й що планують? На які експерименти вони готові йти і чи прагнуть переймати закордонні практики? Ця стаття зосереджується на темі туристичної інфраструктури карпатського селища Ворохта Івано-Франківської області. В іншому матеріалі на прикладі міста Копичинці Тернопільської області обговорюємо проблеми і рішення для громадських просторів містечок і селищ.
Довідка: селище Ворохта, Івано-Франківська область. Рік заснування – 1568. Центр Ворохтянської громади, у складі якої ще один населений пункт – село Татарів. Населення Ворохти – 4235 осіб. Населення громади – 6003 особи.
Проєкт має на меті розширити бачення громад у тому, як вивести мале місто чи селище на новий рівень комфорту життя і благоустрою. Стаття поєднує опис актуального стану туристичної інфраструктури українського курортного селища Ворохта з ілюстраціями, в які інтегровані українські рішення та приклади землі Баварія у Німеччині.
У Ворохту в’їжджаєте під монументальною аркою залізничного мосту. Цей кам’яний віадук – спогад про часи Австро-Угорської імперії, коли Відень вирішив побудувати в Карпатах залізницю. Так близько 125 років тому у Ворохті з’явилися головні туристичні принади сьогодення – кам’яні віадуки.«Ворохта – селище віадуків», – говорять у Ворохтянській громаді. І хоч це не найвищі і не найдовші залізничні мости в Європі, як можна почути, вони все одно вражають.
Залізниця була потрібна імперії, щоб користуватися лісовими ресурсами Карпат. На австрійській мапі залізничних шляхів 1899 року Ворохта – маленька крапочка перед внутрішнім кордоном імперії, за яким назви станцій уже пишуться угорською. Крім ресурсів лісу, у Ворохті і сусідніх гуцульських селах побачили потенціал для туризму і рекреації.
«Залізниця проходила через єврейські і гуцульські містечка і села, які завдяки зручному сполученню з Лемберґом, Черновіц, Пшемислем і всім світом буквально за ніч перетворилися на улюблені курорти», – пише австрійський письменник Мартін Поллак у книжці «До Галичини», згадуючи Дору, Яремче, Ямну, Микуличин, Татарів і, врешті, Ворохту. І саме фото ворохтянського пансіонату «Lena» – дерев’яна будівля на три поверхи – відкриває розділ книжки, звідки ця цитата.
У міжвоєнний період, за часів Польської Республіки, Ворохта стала популярним і трохи екзотичним напрямком. Тодішніх туристів з Кракова, Перемишля і Львова приваблювало у Ворохті те саме, що сьогодні приваблює туристів зі Львова, Києва чи Одеси: гори, краєвиди, чисте повітря, ліс. А ще – побут і культура гуцулів. І селище почало розвиватися як курорт, про що нагадують тепер дерев’яні вілли чи радше те, що від них лишилося.
Сьогодні Ворохта не є найбільшим туристичним центром Карпат. Великі потоки зимових туристів звертають з дороги раніше, в Татарові і їдуть до села Поляниця, де розташований комплекс «Буковель». З іншого боку, саме це дозволило селищу зберегти ту ж чисту воду і ліс. Та й Ворохта не може лишитися зовсім збоку туристичних шляхів, бо це найближчий і найзручніший населений пункт для підйому на Говерлу. Тож у селищі розвивається сфера готельного бізнесу – малих і середніх садиб, кілька потягів на день ходять сюди з Києва і Харкова.
Ворохта важлива і для професійного спорту: тут тренуються з біатлону, лижних перегонів та стрибків з трампліна. А з точки зору історичної спадщини, крім віадуків, вона має цікаву дерев’яну курортну архітектуру міжвоєнного періоду, житлову архітектуру 1960-х – 1970-х, церкви і костел.
Найближчою урбаністичною асоціацією до Ворохти у ЄС можна назвати польське Закопане – також курортне селище в Карпатах. Ворохтянська громада розглядає Закопане як потенційне місто-партнер для спільних проєктів, от тільки пандемія сповільнює цей процес.
Про те, як у Ворохті розвивають цю інфраструктуру, і які є проблеми, дізнаюся від голови громади Олега Дзем’юка та керівника відділу туризму, зовнішніх зв`язків та інвестицій Віталій Кермощука.
Суцільний хаос – це перше, що бачить приїжджа людина у Ворохті. Якщо придивитися, зауважуєш у ньому дві тенденції: реклама агресивна, історичні будинки розвалюються. Туристи вискакують з автобуса на трасі, бо зупинки немає, а автостанція не працює. Привокзальний ринок виглядає саме так, як привокзальні ринки, за ним чорними вікнами блимає виставлена на продаж будівля в тому пізньорадянському «гуцульському» стилі, цінність якого так рідко визнають у регіоні. І знову банери й банери: вицвілі, яскраві та ще яскравіші. В центрі Ворохти ніщо не спонукає розслабитися й відчути себе на курорті.
Олег Дзем’юк і Віталій Кермощук бачать проблему спонтанної реклами, розуміють, що мають бути однакові правила гри для всіх, але ж складно переконати бізнес не вішати найяскравішу рекламу свого готелю чи джип-турів. Вони пояснюють, що контролювати рекламу можуть тільки на комунальній власності, наприклад, на будівлі сільради. І покладають надію, що нова айдентика змінить ситуацію на краще.
Проблемна реклама розміщена на фасадах, які самі є проблемою. Вже сама ця дерев’яна курортна архітектура могла б стати добрим приводом для людей з усієї України приїхати сюди. Але сьогодні відновлювати багато з цих вілл та пансіонів уже запізно. За радянських часів в частині таких будинків розмістили санаторії, інші поділені на квартири – в будь-якому разі вони часто аварійні. Сама селищна рада розмістилася в приміщенні польських часів, але ремонтованому (проте, без дотримання історичного вигляду), бо це комунальне приміщення.
Крім того, що ця архітектурна спадщина в поганому стані, вона ще й не сприймаються як цікава і важлива: жодної таблички на жодному будинку. Проте, над цим громада саме зараз працює (див. розділ «Брендування»).
Тут проблема в кількох пунктах, а саме у їхній відсутності. У Ворохті немає: маркованих туристичних і культурних маршрутів селищем і околицями, інфоцентру, автостанції чи бодай облаштованої зупинки автобуса, кав’ярні, громадського пішохідного простору для прогулянок. Над частиною з цих пунктів громада працює, про що також в наступному розділі.
Сувенірний ринок – за кілометр від центру селища. А привокзальний ринок не має зручної інфраструктури навіть для продавців. Ринок без накриття вгорі, без покриття внизу. Також немає привабливого магазину, де можна було б купити місцевий сир, трав’яні чаї, гриби чи ягоди, мистецькі вироби, сувеніри. В сезон цю потребу закривають придорожні ятки з грибами, ягодами і чаями.
2008 року закрили канатно-крісельну дорогу в урочище П’ятихатки, де ще в радянські часи був лижний і біатлонний стадіони. «Якби вдалося цей проєкт запустити, для Ворохти це потужний об’єкт», – говорить Олег Дзем’юк про відновлення цієї дороги.
Крім того, у Ворохти є проблеми, первинніші за власне інфраструктуру для туризму: дороги, освітлення і сортування сміття, – і їх треба розв’язувати паралельно з покращенням туристичної інфраструктури.
Ворохта схожа на багато інших курортних українських селищ тим, що тут збереглася радянська інфраструктура, яку часто не підтримують в належному стані. «Тверда» інфраструктура дійсно потребує немало коштів і зусиль, і в молодих громадах помітніші зміни «м’якої» туристичної інфраструктури.
У 2021 році Ворохтянська громада взялася за брендинг, оцифрування вулиць і туристичних об’єктів та просторове планування громади.
Брендування
Вже за кілька місяців на території Ворохти встановлять вказівники до найважливіших об’єктів та інформаційні пілони (в Татарові вказівники з’явилися 2019-го) з перекладом кількома мовами, доступним за qr-кодом, а також зі шрифтом Брайля.
Нову айдентику в теплих фіолетово-помаранчевих кольорах за мотивами гірських вершин і гуцульської орнаментики та слоган «Скочимо до Ворохти» вже використовують окремі готелі та виробники сувенірної продукції.
Розробники бренду запропонували Ворохті вигадати свого героя, й ним став Ворохатий – кумедний персонаж, який каже «Файно є!», і пластикові фігурки якого поставлять по території селища, аби за ними зробити квест. Віталій Кермощук вважає, що ці фігурки не захаращуватимуть простір селища, а додадуть йому привабливості і спонукатимуть більше дізнаватися про історію селища і його жителів. «Наприклад, біля Будинку культури буде Ворохатий з цимбалами та історія про музиканта Петра Скасківа, який помер недавно», – каже він.
Джерело: https://vorokhtianska-rada.gov.ua/galereya/virtualnyj-tur/
Діджиталізація
«Ми є найбільш оцифрована громада», – говорить Кермощук. Віртуальний тур Ворохтою і Татаровом доступний на сайті громади. В добрій якості зняті вулиці, віадуки і навіть інтер’єр музею в Татарові. Деякі цікаві туристам об’єкти зовсім недавно нанесли на Google-карту, як-от Вузькоколійний міст-віадук «Каретний міст».
Пам’ятки
Щоб контролювати поводження власників з історичними будівлями, в громаді розробили карту історичних об’єктів з межуванням, тобто історико-архітектурний план, і шукають кошти на просторове планування, щоб створити спільні правила гри для реконструкції історичних об’єктів (які вціліють до того моменту). Це дозволить контролювати процес хаотичного забудування.
Туристична рада
На розробку бренду Ворохти громада виділила 100 тисяч гривень, місцевий бізнес – 50 тисяч. Так у громаді намагаються об’єднувати зусилля адміністрації і підприємців, бо «найкраще розвиток туризму бачить той, хто в ньому працює». Тож тут створили туристичну раду – консультативно-дорадчий орган при селищній раді, спільно з якою складатимуться всі майбутні туристичні програми розвитку громади.
Елементи облаштування туристичної інфраструктури курортного селища (фізичної та віртуальної). Помаранчевим позначені ті елементи, які вже реалізовані громадою Ворохти або такі, що втілюються в баварських містечках.
Після розмови в селищній раді Віталій Кермощук пропонує показати потенційні туристичні магніти Ворохти. Спершу їдемо до двох великих віадуків, а тоді виїжджаємо з селища в напрямку Говерли, звертаємо з траси й ідемо ґрунтовою дорогою кудись у ліс.
Малий віадук
«Є в нас туристичні магніти, про які знали тільки місцеві, їх не рекламували, не показували, – робить Кермощук вступ до презентації Каретного мосту, який тепер показують.
Це невеликий, але справжній кам’яний міст-віадук. Він проходить над потічком, що впадає в Прут, метрів 100-200 від асфальтованої дороги. Колись тут ішла вузькоколійка до бази Заросляк біля підніжжя Говерли. Рейок сьогодні вже немає, але насип досі виразний. На акведуку, як говорить Віталій, в сезон збираються хмари туристів. Сюди планують прокласти доріжку з бруківки, зробити освітлення, а поруч – волейбольний майданчик.
Прогулянки по верхівках дерев і цінне болото
Інша локація поруч із дорогою – болото «Рудяк». Кілька років тому ЄС виділив кошти на створення тут прогулянкової зони з інфостендами, але сьогодні дерев’яні настили познімали, з основ стирчать іржаві цвяхи. Але інформаційні щити стоять неторкані, тож місце потребує мінімального відновлення, підтримки, та популяризації. «Немає кращого місця для заманювання туристів, ніж такі природні. Людям набридли попсові штучки, люди хочуть простого, натурального», – вважає Кермощук.
В цьому ж ключі природності й наступний план – створити «парк на верхівках дерев»: оглядовий майданчик у лісі. Для Ворохти Агенція Zvidsy аналізувала можливість реалізації легкоатлетичного комплексу для підготовки на середньогір’ї. Такий об'єкт також може перезапустити процеси у селі.
Парк «у стилі урбан»
Ми повертаємося до Ворохти і Віталій показує місце в центрі селища, де хотіли б зробити невеликий парк із громадським рестораном, частина прибутку якого йшла б на соціальні проєкти для міста (за моделлю Urban Space 100 i Urban Space 500). «Ми долучимося зі сторони селищної ради територією, а для розвитку цього місця потрібно залучати бізнес», – каже Кермощук.
Інфоцентр
Туристичному селищу без інфоцентру ніяк, і громада шукає кошти на нього. Подала обласний конкурс проєкт, навіть ширший за функціями, ніж інфоцентр –«Відділ туризму, підтримки бізнесу та інформування туристів». Крім власне інфоцентру там має бути івент-локація, конференц-зала, крамниця сувенірів. Віталій Кермощук розповідає, що навіть якщо цей проєкт не отримає фінансування, все одно на 2022 рік закладатимуть кошти на два інфоцентри у Ворохті і Татарові.
Фестивалі та мистецтво
У Ворохті відбувався фестиваль «Віадук», який припинився з пандемією. В будь-якому разі громада хоче відновлювати фестивалі, коли буде можливість, а поки планує запросити художника Матвія Вайсберга, щоб він намалював на віадуку свою роботу, яка б закрила вандальні графіті.
Поруч із Ворохтою є залишки пленерної бази університету, і якби виш її відновив, громада збудувала б галерею, для якої щороку запрошений університетом художник лишав би свою роботу. Та цей задум поки що з категорії мрій, як і перетворити недіючий залізничний акведук на щось схоже на нью-йоркський парк Хайлайн.
Елементи облаштування туристичної інфраструктури курортного селища. Помаранчевим позначені ті елементи, які вже реалізовані громадою Ворохти або такі, що втілюються в баварських містечках.
Проект «New village» реалізовано Агенцією просторового розвитку Zvidsy за підтримки Європейського Союзу за програмою Дім Європи.
Команда проекту:
Текст – Світлана Ославська
Ілюстрації – Олександр Бурдін
Супервайз – Софія Поліщук
Концепт та ідея – Олександр Шевченко та Ірина Трачук
Теги:
Область:
Івано-Франківська областьГромади:
Ворохтянська територіальна громадаДжерело:
Пресцентр ініціативи "Децентралізація"
11 грудня 2024
Синергетичний підхід: як працює підтримка ветеранів у Калуській громаді
Синергетичний підхід: як працює підтримка...
Як працює механізм підтримки ветеранів війни та членів їхніх сімей на рівні громади, що можна вважати успішними...
11 грудня 2024
Перезавантаження ветеранської політики: досвід Чорноморська
Перезавантаження ветеранської політики: досвід...
Повертаючись із поля бою в рідну громаду, ветерани стикаються з різними викликами: реабілітація, працевлаштування,...
11 грудня 2024
17 грудня - тренінг «Відновлення втраченої...
17 грудня 2024 року (вівторок), о 10:30 розпочнеться тренінг на тему: «Відновлення втраченої інформації та документів...
10 грудня 2024
Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів: учасники конкурсу Громада на всі 100
Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів:...
10 листопада завершилося голосування та вибір 40 фіналістів серед територіальних громад, які подалися на конкурс...