Значну частину другого дня учасники та учасниці 6-го Форуму «Ефективне місцеве самоврядування як запорука демократичної та правової держави» говорили про те, що сталий розвиток територій, організація постійної співпраці і побудова довгострокової довіри між самими громадами та між місцевим самоврядуванням і державною владою не менш важливі для розвитку територій, ніж фінансові та матеріальні ресурси.

Головними темами другого дня форуму стали: створення міських агломерацій, розвиток гірських територій та захист прав внутрішньо переміщених осіб.

 

Створення міських агломерацій

 

Пол Хілдрет, експерт Ради Європи:

«Створення агломерацій чи метрополій – успішна європейська і світова практика. Вона має свої плюси і мінуси. Переваги в тому, що такий інструмент дозволяє вирішувати спільні для громад питання. Недоліки полягають у складності та необхідності додаткового фінансування діяльності з координації учасників метрополії.

В Європі є три основні моделі створення агломерацій:

• Перша - неформальне співробітництво: партнери погоджуються, що будуть співпрацювати у деяких напрямках без спеціально прописаних умов. Так працюють 52 % агломерацій в Європі. Ця модель підходить лише тоді, коли є довіра між сусідніми громадами.
• Друга модель більш формальна. Муніципалітети самі встановлюють і прописують правила співпраці.
• Третя модель – надмуніципальні утворення, коли місцеві органі влади створюють формальну структуру метрополії за правилами, найчастіше, створеними урядом. Є статут, обирається мер метрополії, є обрані члени, які представляють різні території. Така модель працює краще, коли історично є великий рівень суперництва між муніципалітетами.

Як бачимо, в Європі немає одного абсолютного рішення. І чи підходить якась з чинних європейських моделей Україні, чи необхідно формувати власний підхід, вирішувати самим громадам і українському Уряду».

Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування профільного Комітету Верховної Ради України:

«В Україні агломерації фактично давно існують. Але ми досі не маємо законодавчого підґрунтя для організації ефективної співпраці великих міст і сусідніх громад. Чинний закон про співробітництво громад не вирішує всіх питань. Тому зараз напрацьовуємо окремий законопроєкт про агломерації, вивчаємо досвід інших країн: Франції, Польщі, Німеччини.

Вважаю, що в Україні мала б бути система, коли всі учасники в рівних умовах, незалежно від розміру громади. Правда, тут треба збалансувати інтереси членів агломерації і це непросто. Також вважаю, що державна підтримка агломерацій має бути окремим рядком в бюджеті, тому і створюватися агломерації повинні в адміністративний, а не добровільний спосіб».

Віталій Кличко, Київський міський голова, Голова асоціації «Київська агломерація»:

«Не чекаючи змін до законодавства, ми з сусідніми громадами починаємо вибудовувати співпрацю в інтересах людей. Виклики, які треба разом подолати: сміття, водопостачання, транспортна система.

З самого початку нашої співпраці в рамках асоціації органів місцевого самоврядування  «Київська агломерація» ми ставилися одне до одного з недовірою. Але ми одразу домовилися, що рівні одне одному і маємо в першу чергу вирішувати проблеми людей.

Щодо нового законопроєкту про агломерацію: у нас так звикли, що згори краще знають, як громадам співпрацювати. Я ж вважаю, що кожен закон має ініціюватися знизу. Ми знаємо проблеми і можемо надати пропозиції, як ці проблеми спільно можна вирішувати і яких механізмів для цього не вистачає».

 

 

Анатолій Федорук, Бучанський міський голова, член правління асоціації «Київська агломерація»:

«Вірю, що вдасться створити якісний законопроєкт про агломерації, який відповідатиме інтересам людей. Зараз ми дискутуємо вже не про необхідність агломерації, а про модель співпраці. Отже ми вже подолали перший етап – певної боязні. Зараз ми на етапі м’якої співпраці. Вважаю, що штучно агломерацію створити неможливо. Її можна формалізувати, коли співпраця вже склалася. Для цього нам потрібен механізм для врядування на цій території. І погоджуся, що він має базуватися на ініціативі знизу. Не можемо більше втрачати час - хаос, який породжений за усі ці роки без співпраці громад київської агломерації, треба негайно вирішувати».

Любомир Зубач, заступник Львівського міського голови:

«Чинний законопроєкт про співробітництво громад працює лише для рівновеликих партнерів. Тому свого часу ми запропонували законопроєкт про агломерації. Тоді великі міста затискалися з усіх боків об’єднаними громадами і потрібен був альтернативний механізм об’єднання зусиль. Сьогодні ситуація змінилася. Маємо новий адміністративно-територіальний устрій. Але проблеми співпраці великих міст і сусідніх громад лишилися. Отже законопроєкт про агломерації все ще потрібен. Те, що комітет взяв паузу, щоб вивчити досвід і подивитися, як функціонуватиме новий адмінтерустрій – це правильно. Але вона не може бути довгою, бо час іде, а проблеми накопичуються».

Іван Галич, Оброшинський сільський голова Пустомитівського району Львівської області:

 «Агломерація як співпраця громад має бути виключно на добровільних засадах, але певне державне регулювання і стимули мають бути. Вважаю,  агломерацію як форму співпраці  можна закріпити у законі про співробітництво громад».

Володимир Кондзьолка, Директор КУ «Інститут міста Дрогобича»:

Дрогобич ще в 1995 році розробив схему планування Дрогобицької агломерації. Була навіть створена громадська організація, але вона не запрацювала, бо тоді місцеві голови не бажали ділитися повноваженнями. Сьогодні в Україні маємо більше 700 договорів про співпрацю. Більшість з них – за останні чотири роки. Отже, місцеве самоврядування повертається до співпраці. Тим більше, змінилася бюджетна система, змінилися повноваження, і усе це дозволяє громадам ефективніше вирішувати спільні проблеми. Але договори про співпрацю забезпечують економічний ріст громад, проте не забезпечують сталості розвитку територій. Для цього потрібний інші інструменти, одним з яких може бути агломерація.

На мою думку, має бути два типи агломерацій – великі метрополійні й агломерації малих міст. Бо у них різна природа і різні завдання».

Маркіян Дацишин, експерт Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа публічної адміністрації в Україні»:

«Згідно з критеріями ОЕСР, агломерація створюється на територіях, де є більше 500 тисяч населення. І цей інструмент в першу чергу потрібен для вирішення завдань економічної політики, створення зайнятості та доданої вартості.

Після усього почутого сьогодні, складається враження, що до стимуляції створення агломерацій Уряд має все-таки долучатися зі своїм «батогом і пряником», бо далеко не усі громади хочуть чи можуть домовлятися, а проблеми вирішувати усе ж потрібно. Наведу статистику: з 752 договорів про співпрацю громад в Україні, немає жодного, учасником якого є місто - обласний центр. А саме таке місто має стати колись центром агломерації…

Роль Уряду в цих питаннях має полягати, зокрема, в тому, що усі потенційні агломерації мають бути передбачені в стратегічних урядових документах з регіонального розвитку, а також в регіональних стратегіях.

Дослідження демократичного врядування в українських містах на прикладі Київського субрегіону, проведене 2019 року представниками і представницями європейських метрополій, показало, що врядування в рамках київського субрегіону занадто фрагментоване, тут домінують локальні інтереси, є недовіра і слабка комунікація, відсутня взаємодія і співпраця, ефективність і конкурентоспроможність знижуються. Попри те, що нове законодавство потрібне, більшість з цих проблем не вирішити законом. Перш за все, громади мають навчитися домовлятися між собою, довіряти і комунікувати, разом розробляти проєкти, щоб вирішувати спільні проблеми».

 

Розвиток гірських територій

 

Віталій Безгін, народний депутат України, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування профільного Комітету Верховної Ради України:

«З 90-х років минулого століття держава робила ставку на соціальні гарантії жителям гірських населених пунктів. Вважаю, що це - хибний підхід. Гроші треба вкладати в розвиток, а не забирати в одних, і віддавати іншим. Тому ми працюємо над новим законом про гірські території, основний акцент в якому буде не на дотаціях і субвенціях, а на підтримці розвиткових проєктів. Ми вважаємо, що знайти баланс цілком реально. Також ми пропонуємо, щоб уже в Державному бюджеті 2022 року був окремий рядок по гірських територіях і Мінрегіон уже міг співфінансувати такі проєкти. Поки що відповідні правки не підтримані, але ми продовжимо боротися за них.

Але хочу наголосити і на тому, що гори – це не лише проблеми, це ще й переваги. І їх треба намагатися використовувати, розвиваючи унікальність Карпат, підвищуючи, зокрема, їхню туристичну привабливість».

 

 

В’ячеслав Негода, Заступник Міністра розвитку громад та територій України:

«Чинний закон 1995 року «Про статус гірських населених пунктів в Україні» не стимулює гірські громади до розвитку, і навіть більше – став однією з причин занепаду гірських населених пунктів. Тому надважливо змінити підходи до підтримки таких територій у новому законі.

У державних і місцевих стратегічних документах на наступні роки визначена відповідальність усіх рівнів влади за розвиток гірських громад. Необхідно, щоб ці плани почали втілювати. І для цього не обов’язково чекати, поки з’являться гроші в державному бюджеті. На місцях є усі механізми  і ресурси, щоб почати втілювати проєкти з розвитку гірських територій. Вже можна з розробляти схеми планування цих територій, щоб розуміти, де що розвивати, що де будувати, що запропонувати інвесторам. Громади та регіони також можуть згуртуватися для підтримки важливих для розвитку гірських територій проєктів: створення Карпатського центру відродження вівчарства, переробка сировини (ягід, деревини) та інших».

 

 

Харалампос Куталакіс, експерт Ради Європи:

«Спеціальне гірське законодавство мають лише країни з добре розвиненою гірською політикою – Італія, Франція, Швейцарія. Розвиток гірських громад в Європі стимулюють й іншими інструментами: скасуванням місцевих податків на будівництво в гірських районах, грантами на реструктуризацію гірських сіл, програмами житлового будівництва тощо. Також як інструмент використовуються інтегровані робочі програми регіонального розвитку у сфері зайнятості, туризму, інвестицій, довкілля, житлово-комунального господарства тощо.

У питанні розвитку гірських територій важливо думати, як підвищити рівень спроможності громад, розвивати там кадровий потенціал».

Альона Шкрум, Народна депутатка України, членкиня Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики:

«Новий закон про гірські території потрібен, але він має бути частиною серйозного програмного підходу, який передбачає співпрацю місцевого самоврядування, Уряду і Парламенту. Варто впроваджувати нові механізми державно-приватного партнерства. Субсидій ми, можливо, собі зараз не можемо дозволити, але дешеві кредити й гранти – це те, з чим маємо вчитися працювати та вчити цьому місцеве самоврядування»

Василь Щур, Міжгірський селищний голова Хустського району Закарпатської області, керівник платформи «Розвиток гірських територій» Асоціації об’єднаних територіальних громад:

«Головне в новому законі про гірські території не закласти норми, які обтяжать місцеве самоврядування. Якщо передбачати доплати, дотації, треба гарантувати джерела їхнього фінансування.

Що стримує розвиток наших територій? Ми обмежені не лише лісами, річками, а ще й трубопроводами та іншими державними комунікаціями по долинах. Тому у нас немає територій для розвитку. І ніхто за це не платить. А у нас там цілі села на таких територіях. Це треба врахувати».

Юрій Ганущак, Директор Інституту розвитку територій:

«Гори заслуговують окремого закону. Але нинішній закон про статус гірських населених пунктів треба скасовувати. Не можна надавати привілеї за ознакою місця проживання. Проте варто визначити, що гори – це специфічні території і до них не можна використовувати загальні підходи, наприклад ДФРР. Має бути окрема програма з чіткими механізмами фінансування». 

Анатолій Ткачук, Директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства:

«По відношенню до гірських територій маємо говорити не про субсидії, це ми вже пробували, а про інвестиції. А куди саме інвестувати? В дороги? В гірськолижні курорти? Але міжнародний досвід і наші міжнародні зобов’язання передбачають певні обмеження – інвестиції не повинні витіснити місцевих жителів з цих територій. Інвестування в тверду інфраструктуру і не інвестування в людину якраз витісняє людей з територій. Маємо говорити про інтегровані проекти розвитку, які б дали людям, які там живуть, змогу займатися охороною природи, збереженням біорізноманіття, досліджувати біоресурси тощо. Тому ці люди мають отримати якісну освіту, можливість перекваліфікації, щоб в горах максимально залишилося автохтонне населення. І для цього не обов’язково змінювати закони. Нічого не заважає робити це в рамках державної стратегії окремими проектами і програмами. Для цього необхідна інституційна спроможність і ефективне використання коштів державного бюджету, зокрема – коштів ДФРР».

 

Цитати першого дня Форуму читайте ТУТ

 

 

---

6-й Форум «Ефективне місцеве самоврядування як запорука демократичної та правової держави» організований Комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, Міністерством розвитку громад та територій України, Донецькою обласною державною адміністрацією, Луганською обласною державною адміністрацією, Львівською обласною державною адміністрацією за сприяння та підтримки Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа публічної адміністрації в Україні».