Богдан Келічавий, юрист-міжнародник, який навчався в Естонії та Франції, а працював у Канаді, повернувся в Україну лише для того, щоб взяти участь у реформі децентралізації. Тепер вже як голова Копичинецької громади Тернопільської області він дав інтерв’ю «своєму улюбленому порталу».
Автор: Дмитро Синяк
«Мені дуже приємно спілкуватися саме з «Децентралізацією», адже на початку реформи я читав ваш портал буквально від дошки до дошки», – так почав розмову Копичинецький міський голова Богдан Келічавий. – Я із захопленням спостерігав з Канади, де жив у 2016 році, за тим, що відбувається в Україні, і шалено хотів взяти участь у цьому дійстві. Адже місцеве самоврядування є моєю спеціальністю, я багато спілкувався з мерами міст різних країн. До того ж, одна з моїх магістерських праць присвячена цифровій трансформації на місцевому рівні – на прикладі Копичинецької громади, у якій я народився і виріс. Тож коли з’явилася можливість працювати у реформі, я, не роздумуючи, купив квиток до Києва. Дружина підтримала мене, вона виросла і працювала в Канаді, але народилась також у Копичинцях…».
Богдан Келічавий народився 15 лютого 1992 року у місті Копичинці Тернопільської області.
З 2009 по 2013 роки вивчав правознавство у Чернівецькому Національному Університеті.
З 2013 по 2016 здобув два магістерських дипломи з міжнародного права та електронного врядування у Талліннському Технологічному Університеті, в Естонії. Також у цей час за програмою Erasmus навчався пів року у Франції, в Інституті Електроніки Парижа.
З 2017 по 2020 роки працював програмним спеціалістом у Дніпрі, а згодом фахівцем з місцевого економічного розвитку в Києві у міжнародній програмі матеріально-технічної допомоги об'єднаним громадам USAID/DOBRE.
25 жовтня 2020 року був обраний головою Копичинецької міської територіальної громади, здобувши майже 50% голосів.
Ваше повернення в Україну і участь у виборах голови громади з населенням 13,5 тис. осіб здивували багатьох. Чому ви вирішили повернутися?
- Не вважаю своє повернення в Україну та у Копичинці чимось незвичним. Наприклад, для середньостатистичного німця не було б нічого дивного у поверненні до рідного села чи містечка в аналогічній ситуації. В Україні це вражає кожного: «Як, ти мав можливість залишитися у Канаді і не зробив цього?! А чому не залишився в Естонії?! Там же краще!» Насправді все відносно і те, краще за кордоном чи ні, залежить від того, що для вас важливо. Для мене дуже цінною була причетність до реформи децентралізації. Щойно в Україну зайшли проєкти U-LEAD та DOBRE, я вислав їм свої резюме і невдовзі отримав посаду програмного спеціаліста у Дніпрі, де відповідав за розвиток чотирьох громад. За рік мені запропонували переїхати до Києва та консультувати 75 громад у сфері місцевого економічного розвитку.
Голова Копичинецької громади Богдан Келічавий вважає, що в Україні йому зараз жити цікавіше, ніж у Канаді
Чому ж ви пішли з DOBRE? Що цікавого для себе змогли побачити у роботі міського голови середньостатистичного невеличкого містечка?
- Власне, ця «середньостатистичність» і вабила мене. Адже ніхто не зможе сказати, що я досяг успіху, бо працював в особливих умовах: в Копичинцях немає ані уранових родовищ, ані нафтових свердловин. А я дуже хочу досягти успіху, бо це означатиме, по-перше, що я не дарма гриз граніт науки, а по-друге, що маленька українська громада, в принципі, може бути успішною, потрібно тільки правильно керувати нею. Ну і по-третє, це можливість отримати керівний досвід. Я завжди вважав, що треба обирати ту роботу, яка цікавить тебе і яка тебе розвиває. Я також не думаю, що мій переїзд до України – якась стала річ. Ми з дружиною можемо працювати у будь-якій точці земної кулі, але у цей період свого життя нам цікаво працювати у Копичинцях.
Чим саме вабить вас життя у Копичинцях?
- До реформи міський голова мав менше функцій, бо не було ані грошей, ані повноважень. Тепер все по-іншому. На плечі моєї команди лягла відповідальність за сфери культури, медицини, освіти, соціального захисту, а ще за місцеву господарку та взаємодію з бізнесом. От нещодавно ми взяли до себе районну лікарню, що обслуговує три громади. Тепер шукаємо кошти на обладнання, аби наша лікарня не програвала у конкурентній боротьбі іншим. Копичинецька громада складається із 13 населених пунктів, у яких є школи, садочки, будинки культури та бібліотеки. Все це потребує уваги. В Копичинцях я живу набагато насиченішим життям, ніж жив у Києві чи за кордоном.
Богдан Келічавий під час підписання мемурандуму про співфінансування Копичинецької лікарні Хоростківською громадою. Ліворуч – голова цієї громади Степан Гладун
Чи не здається вам, що для вирішення проблем, які ви перелічили, за великим рахунком, просто потрібні гроші. Якщо громада їх матиме, не буде ані ям на дорогах, ані чагарників на узбіччях, ані черги за соціальною допомогою…
- Мій попередній керівник у DOBRE Бері Рід працював колись сіті-менеджером у двох громадах США, і він завжди казав, що навіть в американських містах постійно бракує грошей. Обмежені ресурси, у якомусь сенсі, – це нормально для місцевого самоврядування. На даний момент Копичинецька громада доволі бідна, її бюджет на цей рік – 85 млн грн, з яких 30 млн грн власних надходжень. Тому я більше вірю у силу місцевого економічного розвитку, зовнішніх ресурсів та фандрайзингу. Але, крім грошей, потрібні ще правильно організовані процеси. Для прикладу, ми можемо щороку латати одну і ту ж яму на дорозі. Щоб вийти із замкненого кола, ми повинні мати бачення, коли та за яких умов ця дорога отримає капітальний ремонт.
Можливо, наведете конкретний приклад саме такого підходу?
- Ми хочемо цьогоріч спробувати по-своєму підійти до розвитку спорту. На футбол і все, що з ним пов’язано, у цьому році нашій громаді потрібно близько 400 тис. грн на рік. У бюджеті цих грошей немає, найбільший місцевий підприємець захоплюється кінним спортом, але люди у громаді шалено люблять цей вид спорту. І от вони цілий рік випрошують по копійці то у міської ради, то у бізнесу. Я вирішив інвестувати ресурс бюджету у те, щоб повернути до Копичинець з Тернополя людину, яка буквально горить футболом і має прогресивне бачення його розвитку на місцевому рівні. Ця людина заснувала у нас громадську організацію та почала активно займатися фандрайзингом. Однак пошук коштів – лише один з напрямків її роботи. Ми вирішили перетворити місцеві матчі на масові свята, які мають окуповувати частину витрат за рахунок продажу квитків, їжі та напоїв, проведення розіграшів та конкурсів тощо. Я хочу у перший рік приділити цій справі більше уваги, щоб налагодити роботу всіх механізмів, а потім передам ці механізми тим, хто зацікавлений у розвитку футболу у нашій громаді. Нехай беруть на себе більше відповідальності і працюють.
Ви прихильник ідеї, що країна має розвиватися знизу. Чи є у вас кейси такого розвитку?
- Ми влаштували громадські вибори старост, які за нашим шаблоном стали проводити у себе багато інших громад. Тепер цю ініціативу обговорюють в Верховній Раді й цілком можуть зробити її частиною законопроєкту про старост. Кандидатур на виборах старост у нас виявилося дуже багато. Я давно не жив у громаді та не знав усіх цих людей особисто. Щоб обрати з них найкращих, ми з командою придумали таку вимогу до кандидатів: кожен з них має самостійно заповнити Google-форму протягом п’яти днів. І що ви думаєте: кандидатів поменшало в рази! У селі Яблунові з Google-анкетою справилися одинадцять кандидатів. Згодом ми провели інтерв’ю з кожним з них, визначали їхні професійні якості і відібрали трьох. А тоді на громадських слуханнях кожен з них виступив з власною програмою, після чого люди голосували за свого кандидата, кидаючи бюлетені до спеціальних скриньок.
Нарада зі старостами у Копичинецькій міській раді
Голова невеличкої громади часто де-факто є завгоспом: тут треба опалення у садочку відремонтувати, там – залатати яму на дорозі… Ви теж займаєтеся цим?
- Керівник має знати про такі проблеми, але не повинен власноруч займатися їхнім вирішенням. Для цього є заступники, очільники спеціальних служб та департаментів. Голова громади повинен бути не завгоспом, а менеджером! Та якщо він не делегуватиме операційної роботи, у нього не залишиться часу на стратегічний розвиток. Наприклад, на роботу з пошуку додаткових ресурсів. Це, власне, один з двох напрямків моєї роботи. Я займаюся презентацією Копичинецької громади перед можливими стейкхолдерами як в Україні, так і за кордоном. Для цього, зокрема, спілкуюся й з журналістами, адже медіа-присутність громади є надзвичайно важливою для залучення інвестицій. Також я організовую роботу з подання заявок на різноманітні конкурси та гранти. Другий напрямок моєї праці – формування ефективної команди та все, що пов’язане з посиленням командного духу та професійних якостей моїх людей.
І вам вдається залучати кошти до Копичинець?
- Для цього ми весь час ведемо перемовини з бізнесом, пропонуючи йому перереєструватися у нашу громаду. Наступне джерело поповнення бюджету – участь у різноманітних конкурсах на отримання вигідних позик та грантів. Непоганий бюджет «на вирішення соціальних потреб» своїх обранців мають і народні депутати, тож ми постійно перебуваємо у діалозі з ними. «Допомогти грошима» може також область, і ми теж тримаємо руку на пульсі. Я – один з небагатьох англомовних мерів в Україні, отож намагаюся якнайбільше користатися з цієї переваги. Копичинецька громада багато співпрацює з діаспорою. Один з наших партнерів – невеличка американська транспортна компанія Mary Trucking, заснована вихідцями з України. Ми домовилися з її власниками про перерахування нам щомісяця 5% від прибутків – на різні соціальні, розвиткові та інфраструктурні проєкти. В абсолютних цифрах це 1300-1500 доларів. Ми ж, у свою чергу, поширюємо інформацію про цю компанію як в Україні, так і у діаспорі, щоб їм легше було шукати водіїв.
Читати на тему: «Завжди думав повернутись до України та стати міським головою». Як на місцевих виборах перемагає нове покоління
Голова одної громади, у якого я брав інтерв’ю, що тривало понад годину, протягом нашої розмови весь час ставив печатки й підписи на документи. Ви теж топитеся у бюрократії?
- Так було тільки перший місяць, а потім я все це делегував. Особисто підписую хіба найважливіші документи. Я припинив практику ходіння до мене, коли треба і не треба й, принагідно, навчив людей стукати у двері. А на самі двері під час зустрічей та розмов з працівниками я став вішати табличку «Вибачте, нарада». Коли спілкування закінчується, я цю табличку обертаю. У своєму кабінеті я також відключив телефон… ну, цей, що з дротом. Англійською він називається ground phone, а як українською? Тепер, коли хтось з жителів громади телефонує по ньому, то потрапляє до одного з моїх співробітників. Зі мною ж можна зв’язатися за допомогою електронної пошти, різноманітних меседжерів та форми звернення на сайті. Ну, й саме собою, можна зустрітися зі мною особисто у прийомний день.
Вокзал у Копичинцях – місцева архітектурна родзинка
Ваш попередник закидав вам, що ви не маєте фахової команди. Справді, ви давно не жили у громаді, звідки ж ви могли знайти стільки фахівців?
- Два роки разом зі своїми друзями я займався громадською активністю практично у кожні вихідні, приїжджаючи до Копичинець з Києва та Дніпра. Знайшовши одного-двох однодумців, я почав проводити ті чи інші активності, й до нас дуже швидко почали долучатися інші люди. Один з моїх заступників у той час мав юридичну фірму у Тернополі. І ось він лишив її, щоб працювати у моїй команді. Секретар ради теж жив у Тернополі, але потім повернувся і почав займатись фермерством. Для того, щоб він набув досвіду, ми «позичили» його Чортківській міській раді, де він пропрацював два роки. Ми з мером Чорткова досі вважаємо, що це унікальна історія. Повірте, моя команда варта того, щоб пишатися нею!
У такому разі тімбілдінг для вас, мабуть, не є проблемою?
- У великих компаніях ним займаються окремі відділи, бо це добре відома істина: кожен керівник – ніщо без своєї команди. У міській раді я, на жаль, не можу запровадити посади HR-менеджера, тому його роботу у напрямку об’єднання команди виконую особисто. Для мене дуже важливо, щоб усі працівники міської ради були максимально вмотивованими, причому основною мотивацією для них має бути не зарплата, яка тут є доволі скромною, а особистий розвиток та бажання змінити громаду на краще. (Хоча я намагаюся зробити все, щоб апарат міської ради був якнайменшим, а кожен його працівник отримував якнайбільше).
Богдан Келічавий та частина його команди, що повернулася додому. Тепер ці хлопці обійняли посади заступника голови міської ради, секретаря ради, секретаря виконкому та керівника напрямку спорту.
Вашому попереднику Копичинецька міська рада зменшила, на її погляд, надто велику зарплатню. Скільки отримає голова громади тепер?
- Зараз я отримую на руки 24 тис. грн, а вищий менеджмент – від 12 до 17. Так, це не дуже великі гроші, але цілком достатні, щоб почуватися незалежно у нашій місцевості. У Києві, де я отримував набагато вищу зарплатню, чималу її частину з’їдала оренда житла. У Копичинцях ми з дружиною знімаємо окремий затишний будинок за символічну платню.
Ваша дружина, згідно вашої декларації, отримала у 2019 році понад 1 млн грн «від зайняття підприємницькою діяльністю». Чим конкретно вона займається?
- У 2019 році моя дружина працювала як фізична особа-підприємець у міжнародній ІТ-компанії, яка продає автоматизовані технічні рішення для створення сайтів – WIX.com. Це світовий лідер на ринку у своїй сфері. Моя дружина є цінним спеціалістом на глобальному ринку праці. Вона виросла, здобула освіту та працювала у Канаді, допоки не повернулась зі мною в Україну. Думаю, з нею вийшло б не менш цікаве інтерв’ю, ніж зі мною, за темою переїзду з Канади до України.
Дружина Богдана Келічавого, HR-менеджер Марія Тузик
Ви брали участь у місцевих виборах 2018 року, отже похід у владу був для вас не випадковою, а цілеспрямованою акцією, можливо, навіть мрією. Чому?
- Так, справді, у 2018 році, практично без жодної підготовки та реклами я набрав 30%. До виборів 2020 року підійшов вже набагато відповідальніше. Маю спортивний характер, тож мусив будь-що досягти мети. (Сміється). Також я сформував чудову команду, яка хотіла змінювати громаду на краще. Ці люди ввесь час стимулювали, «драйвили» мене.
Скільки коштували для вас вибори 2020 року?
- Близько 50 тис. грн. Більшість цих витрат ми поділили на трьох із теперішніми заступниками, але були також внески від членів команди. Загалом у моїй команді працювали 35 осіб, і всі на волонтерських засадах. З агітацією, у Копичинцях ми двічі побували у кожній хаті, а у селах – по разу, тож людські ресурси ми використовували набагато більше, ніж фінансові.
В одному інтерв’ю ви казали, що, будучи ще кандидатом на посаду міського голови створили організацію «Копичинці та Околиці» і «намагалися у її рамках реалізувати різноманітні проєкти – від спортивних та культурних заходів до проведення освітлення та реконструкції центрального парку». Яким чином ви це робили і за які гроші?
- Тільки на придбання апарату штучної вентиляції легень та іншого медичного обладнання у лікарню ми пожертвували близько 1 млн грн, який зібрали місцеві жителі та діаспора. Для реконструкції парку залучали власні та спонсорські кошти. Спортивні події у нас були самоокупними. Культурні – навіть прибутковими, з яких ми додатково купували обладнання для громади.
Як і більшість стартапів, виборчий стартап Богдана Келічавого розпочався у гаражі його будинку у Копичинцях. Засідання виборчого штабу за день до виборів
Чи доводилося вам приймати непопулярні рішення на посаді голови громади?
- Так, насамперед це звільнення. Ми отримали 50% голосів, тому члени моєї команди, природньо, мають замінити попередників у міській раді. Також ми дали шанс проявити себе усім попереднім працівникам, виділивши їм на це 100 днів. Дуже важко звільняти людину, яка розповідає про своє скрутне становище. Але я розумію, що повинен у цьому випадку бути холоднокровним, інакше втратиться сенс всієї моєї роботи. На першому тижні каденції я придумав фразу «Громада не плаче». Вона означає, що плакати можуть люди, а громада є безголосою, і захистити її нікому. Вона не плаче, коли перетворюється на місце працевлаштування неефективних працівників лише через те, що вони мають ті чи інші особисті проблеми. Вона не плаче, коли деякі її жителі хочуть «відщепити» щось від її майна для себе. Хтось повинен захистити громаду.
Чи маєте ви більшість у міській раді?
- На щастя, так. І незважаючи на це, найбільш нервовим моментом за всю каденцію було голосування за моїх заступників та секретаря міськради. Ми не працевлаштували своїх попередників, які пішли проти нас на виборах. Тому вони зараз активно уставляють нам палиці в колеса. Але цей фактор є природнім і не дуже заважає загальній роботі. Тим не менше, ми заявляємо, що завжди готові до співпраці з колишніми опонентами, якщо вона буде на користь громади.
Чи підете ви на другий термін?
- Нікому не раджу декларувати похід на один термін, навіть якщо це є в планах. Бо тоді ближче до кінця каденції команда починає розвалюватися. Адже кожен хоче завчасно знайти нову роботу. Так сталося із моїм попередником. Тому я таких заяв не роблю, працюватиму допоки зможу бути корисним своїм людям.
Вулиця у Копичинцях
Теги:
кращі практики Богдан Келічавий стаття репортаж
Область:
Тернопільська областьГромади:
Копичинецька територіальна громадаДжерело:
Прес-центр ініціативи «Децентралізація»
02 грудня 2024
Щоб розвивати громаду: в Царичанці за підтримки Програми USAID DOBRE запрацював медіацентр
Щоб розвивати громаду: в Царичанці за підтримки...
У Царичанській територіальній громаді Дніпропетровської області за підтримки Програми USAID DOBRE відкрили медіацентр...
02 грудня 2024
Те, про що мріяли й чого бракувало. Як у Решетилівській громаді учні створювали громадські проєкти
Те, про що мріяли й чого бракувало. Як у...
Авторка: Марія Булейко (Марковська) Полтавщина – чи не перший регіон в Україні, де ще у 2019 році на обласному...
02 грудня 2024
Сироварня на місці занедбаної будівлі: як Любарська громада заробляє на обліку землі
Сироварня на місці занедбаної будівлі: як...
За сім місяців 2023 року бюджет Любарської громади на Житомирщині поповнився більш ніж на 1,7 мільйона гривень...
27 листопада 2024
Було сиро, волого й жили жаби. Яким після ремонту стало шкільне укриття у Визирській громаді
Було сиро, волого й жили жаби. Яким після...
У Визирській громаді, що на Одещині, – шість закладів загальної середньої освіти та пʼять дитячих садків. Уже цього...