Шосткинська громада: коли автономія — не політичний термін, а умова виживання. Інтерв’ю голови громади

Голова Шосткинської громади Микола Нога про наслідки російських обстрілів, підземні школи та лікарні, а також про те, як Україна єднає всію Європу

Автор: Дмитро Синяк


Загарбники дедалі частіше завдають ударів по невеликих регіональних енергетичних об'єктах України, які, ймовірно, не захищені засобами протиповітряної оборони Patriot. Нещодавно цілий світ облетіли фотографії мешканців Шостки, які після російських атак по таких об’єктах вимушені готувати їжу на багаттях. Крім того, росія б’є і по транспортній інфраструктурі прикордоння. Зокрема, 4 жовтня вона двічі атакувала вокзал у Шостці. Перший удар поцілив у локомотив приміського поїзда Терещинська – Новгород-Сіверський, а під час евакуації людей відбувся другий удар – по електровозу потяга Київ – Шостка. У результаті постраждало близько 30 осіб та одна особа загинула. Також внаслідок атаки зазнали пошкоджень електромережі, водопостачання та система газозабезпечення міста. Про те, як Шосткинська громада героїчно протистоїть російським зайдам, ми хотіли докладно поговорити з її незмінним з 2001 року головою Миколою Петровичем Ногою. Однак він одразу попередив, що тривалого інтерв’ю не буде: «Ви хочете, щоб я говорив з вами цілих півгодини?» – обурився він. – «Та у мене апаратна нарада проходить максимум за 20 хвилин! Мій принцип – робити все швидко! Тож не баріться і задавайте ваші запитання».

 

 Незмінний з 2001 року Шосткинський міський голова Микола НогаНезмінний з 2001 року Шосткинський міський голова Микола Нога

 

. Реалії сучасного життя у Шостці

 

. Реалії сучасного життя у Шостці

 

Реалії сучасного життя у Шостці

 

Автономна громада

На початку жовтня увага цілої України була прикута до Шостки, яка зазнала тяжких ударів від російської військової машини. Яка ситуація у місті зараз?

- Справді, російський агресор 3-4 жовтня провів масований авіаційний обстріл території Шосткинської громади. Внаслідок цього було зруйновано велику кількість енергетичних об'єктів, зокрема таких, що генерують електроенергію, а також задіяні у постачанні людям води і газу. Ми одразу ж почали ліквідацію наслідків цих жахливих обстрілів і подали воду, задіюючи альтернативні джерела енергії. Зараз вода подається за узгодженими з мешканцями графіками вранці, в обід та увечері. Найбільший термін – увечері: з 17:00 до 21:00. Це, звісно, недостатньо, але разом із тим дає можливість зробити все, що потрібно.

Скільки часу були люди без води та газу після російських ударів?

- Практично кілька годин. Ми дуже швидко розпочали відновлювальні роботи. Звісно, це не значить, що тепер всі 100% мешканців громади мають воду, адже у системі підйому води є перший, другий і третій рівні. Тобто на нижніх поверхах багатоквартирних будинків вода є частіше, ніж на останніх. Це, звісно, незручно, це погано, але у таких умовах, я вважаю, це цілком адекватне тимчасове вирішення проблеми. Система електрозабезпечення працює надзвичайно складно, а вразили її росіяни сильно, тому її відновлення ще триває. На повне відновлення потрібен час. А от газозабезпечення у більшості будинків відновлено, хоча ще залишилися окремі квартири та приватні садиби, у яких ця послуга досі не надається. Але ми над цим працюємо.

Чи вистачає вашій громаді альтернативних джерел енергії?

- Зараз електроенергія йде з різноманітних генераторів, які надійшли до нас із цілої України. Частина з них працює на відповідних переключеннях, але так чи інакше, у їхній роботі потрібні перерви. Тому ми маємо вибудовувати їхню роботу так, щоб постачання електроенергії співпадало з графіком подання води, адже струм потрібен перш за все для роботи водних насосів. Звісно, електроенергії недостатньо, через що люди вимушені часом жити у справді диких умовах.

Виходить, у Шосткинської громади один шлях: вона має бути максимально автономною, чи не так?

- Так. Тепер цілком очевидно: якщо ти хочеш жити на прикордонні, ти повинен мати автономну систему живлення та подачі води, автономну систему опалення, автономну систему збереження життя, – я маю на увазі укриття або підвал. І, власне, для того, щоб поширювати ці системи безпеки, наша міська рада ще з початку широкомасштабного вторгнення запровадила цілий ряд спеціальних програм. Наприклад, ми вже  відшкодовуємо людям частину витрат на купівлю генераторів. Конкретної суми назвати не можу, бо ці генератори є дуже різними, й ціни на них також дуже сильно різняться. Та й купують їх дуже швидко: лише останніми днями придбали 80 одиниць. Тож дуже важко рахувати. Але, власне, так: частину ми відшкодовуємо. Завдяки цьому у нас вже працюють понад 600 генераторів різних типів та розмірів. Така ж сама історія із купівлею нашими мешканцями сонячних батарей. Ми також нещодавно почали відшкодовувати людям частину коштів за придбання пічок-«буржуйок», щоб взимку ніхто не замерз, навіть якщо не буде централізованої подачі тепла.

Понад 600 генераторів – це мало чи багато?

- Загалом у нашій громаді зараз близько 90 тис. осіб, з них 74 тис. – мешкають у місті Шостка. От і рахуйте… Звісно, певну частину свого населення ми втратили внаслідок повномасштабного вторгнення росії, однак ці втрати частково компенсували вимушено переміщені особи. Ми прихистили загалом близько 6 тис. осіб. Тому я би сказав, що втрати населення не є критичними.

 

Хто такий Микола Петрович Нога?

Народився 3 квітня 1952 року у селі Печі на Чернігівщині. Закінчив Хорошеозерську середню школу, згодом працював водієм на Конотопській дистанції залізничного шляху. У 1970-1972 роках служив в армії, а після цього посідав різні робочі посади на залізниці: слюсар, помічник водія, водій дрезини, головний механік. У 1980 році закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, після чого працював заступником начальника дистанції колії у Конотопі. У 1987-1998 роках був першим заступником голови виконкому Конотопської міської ради, а згодом тоді став головою Кролевецької районної державної адміністрації. У 2000 році здобув економічну освіту в Європейському університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу за спеціальністю “Економіст”. Вперше обраний Шосткинським міським головою у 2001 році. Переобраний на цю посаду у 2006, 2010, 2015 та 2020 роках. Одружений, має доньку й онука. У 2009 році нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Хоббі – малювання.

 

Микола Нога у підземній школі

Микола Нога у підземній школі

 

Микола Нога показує прем’єр-міністерці України Юлії Свириденко результати російського обстрілу залізниці у Шостці. Початок жовтня цього року

Микола Нога показує прем’єр-міністерці України Юлії Свириденко результати російського обстрілу залізниці у Шостці. Початок жовтня цього року

 

Робота Червоного Хреста у Шостці

Робота Червоного Хреста у Шостці

 

«Ми будуємо підземну лікарню…»

Ви зазначили, що генератори надійшли до вас із цілої України. Чи бере Шосткинська громада участь у проєкті «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»?

- Звісно! У нас 4 громади-партнери, які допомагають нам у багатьох моментах. Вони надають нам як матеріальну, так і, так би мовити, морально-психологічну допомогу. Тут я маю на увазі відпочинок наших дітей в тилу. Це важливо для відновлення їхніх сил і нормального розвитку. Ми співпрацюємо з нашими партнерами за проєктом «Пліч-о-Пліч» у багатьох напрямках, і найбільше нам допомагає Броварська громада Київської області. Вона надає допомогу і у системі охорони здоров'я, і у системі оздоровлення дітей, і в економічному напрямку, і у тому, що стосується розвитку наших територій. Треба якось виживати на прикордонні. І я дуже тішуся, що ми маємо плече, на яке можемо спертися.

Як ви ставитеся до головної ідеї проєкту «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади», що полягає у створенні на кордоні з росією та на лінії фронту мережі громад-фортець, яким би допомагала вся Україна?

- Виключно позитивно! Я дякую й Президентові, й Уряду за підтримку прикордонних громад у такій складній ситуації. Голова Сумської обласної військової адміністрації Олег Григоров, до речі, особисто приїжджає до нас, щоб дізнатися про проблеми й надавати всю необхідну допомогу. Він також особисто координував діяльність штабу з ліквідації наслідків обстрілів 3-4 жовтня.

Чи мають люди достатньо продуктів і товарів особистої гігієни?

- Так. Біда їх сильно згуртувала. Вони активно допомагають одне одному, крім того, до нас одразу ж після тих жахливих обстрілів приїхали багато різних підприємців та волонтерів, які забезпечили наших мешканців продуктами та їжею, зокрема гарячою, розставивши по громаді пересувні кухні. Але це не значить, що люди, яких вони годують, не мають їжі та голодують. Просто так цим людям зручніше, адже без води та світла багато не приготуєш. Знаєте, це дуже позитивний процес: люди, готуючи разом їжу, спілкуються, об'єднуються, знаходять порозуміння та згодом навіть приносять до тих кухонь власні продукти. Міська рада теж надає продукти, а вже страви з них готують волонтери. Коло цих кухонь панує дуже добра, дружня атмосфера, і вона багато в чому допомагає пережити ці жахливі часи.

Чи відчуває ваша громада увагу міжнародних фондів та організацій?

- Так, звісно, відчуває. Зокрема, велику частину із цих понад 600-та генераторів, про які я вам вже говорив, нам дали партнери. За це їм величезна дяка!

Чи є у Шосткинській міській раді відділ, який шукає донорські кошти та гуманітарну допомогу?

- Немає, цим займаються усі відділи потроху. У нас є партнери і у Литві, і у Польщі, і у Німеччині. От просто зараз до нас їде вантаж з електричними повітряними обігрівачами з Австрії. Також багато різних громадських організацій як в Україні, так і за кордоном, надають нам допомогу, бо така біда об'єднує не тільки нас, українців, але й усю Європу. Тобто зараз завдяки Україні об’єднується вся Європа. Ближчими стають не тільки уряди: єднаються бізнесмени, волонтери та звичайні люди. Вони починають розуміти, що вижити модна тільки разом.

Як же у цих умовах, які ви назвали дикими, працюють школи?

- Виключно під землею або онлайн. Тобто діти не ходять навчатися до укриттів щодня, хоча у нас для цього все готово. Ми маємо дві потужні підземні школи, а решта шкіл обладнано різноманітними укриттями. Жодна дитина не займається, так би мовити, на поверхні.

Але ж підземних лікарень у вас точно немає. Як же працюють лікарі? 

- Наші лікарні зараз працюють на альтернативних джерелах енергії, і надають пацієнтам всю відповідну допомогу. Також ми зараз розпочинаємо будівництво підземної клініки. Тобто підземні лікарні у нас таки будуть.

Розкажіть про те, як Шосткинська громада допомагає армії?

- Я не хочу коментувати надання цієї допомоги.

 

На цьому Микола Петрович обірвав нашу розмову, яку він перед цим вже кілька разів намагався закінчити, однак нам щоразу вдавалося вмовити його відповісти на «ще на одне запитання». Загалом ця розмова тривала трохи більше, ніж 11-ть хвилин – майже, як апаратна нарада у Шосткинській міській раді. Тому ми (а також і наші читачі) так і не дізналися нічого про те, як за умов життя на небезпечному прикордонні працюють комунальні служби міста; чи мають мешканці інтернет та мобільний зв’язок; що робить міська влада, аби втримати людей від втечі на захід; і головне: яким міська влада бачить майбутнє своєї громади. Можливо, про це ми знову поговоримо згодом. Коротко, звісно, поговоримо.

Під час узгодження матеріалу Микола Петрович не виправив у ньому жодного слова, однак згодом прислав власний допис про свої день і ніч після обстрілів 3-4 жовтня. Цей допис він розмістив два дні тому у Facebook. Ми наводимо його тут з нашою редактурою.

 

Волонтерські пересувні кухні на вулицях Шосткинської громади

Волонтерські пересувні кухні на вулицях Шосткинської громади

 

У Шосткинській підземній школі

У Шосткинській підземній школі

 

Дорога спротиву

«Агресор завдав по місту масованого удару, «Шахеди» і «Гербери» росіян цілу добу шматували інфраструктуру громади. Тому ніч, ранок, а за ними і день були важкими. Відбувся дуже напружений «селектор», де було окреслено коло проблем та поставлено надскладні завдання. Основне – забезпечити ліквідацію наслідків ворожого терору. Після «селектору» почалися безкінечні виїзди на об’єкти.

На одному з них працюють суворі, стомлені, але нескорені люди, що відновлюють постачання електроенергії для мешканців нашої громади. Раптом знов тривога, «Шахеди» пролітають зовсім поруч із цим об’єктом, та ніхто не кидає роботи, не біжить ховатися, а вперто продовжує працювати далі.

Потім інший об’єкт... Там також радяться, пропонують рішення та одразу беруться за роботу. Вся громада потребує чітких, рішучих та швидких дій. Труднощів додає погода – безперервний дощ! Вологою пронизано навіть обладнання, яке від цього починає давати збої. А люди тримаються! Ось керівник енергетиків з обласного центру на ім’я Олександр у модельних туфлях стоїть у брудній калюжі і поправляє вимикач. Інші поруч із ним також не зважать ні на що і працюють із повною віддачею.

 Вночі я нарешті повертаюся до своєї темної квартири й вечеряю, думаючи про завтрашній день. Скільки складних технічних рішень треба втілити! Ми маємо відновити енергосистеми з новими параметрами та з новими умовами роботи. І раптом – телефонний дзвінок чергового, який повідомляє про автомобільну пригоду «на Посьолку». У результаті цієї пригоди зруйновано перехід тепломережі. Щойно я обдумую те, як вийти з цієї ситуації, лунає ще один дзвінок.

Жіночий голос благає про допомогу… Зовсім молода жінка живе на вулиці Воронезькій у Шостці. Там світло було лише вчора вночі, а зараз – цілковита темрява, холодно, та ще й маленька дитина цієї жінки захворіла й весь час плаче. Жінка каже крізь сльози, що скоро має повернутися додому її чоловік, який після поранення пройшов через ампутацію. І вона все плаче і плаче…

Тоді я телефоную енергетикам, рятувальникам ДСНС і дуже прошу їх про «адресну допомогу». Вони обіцяють зробити все, що можуть. Жінка дзвонить знову, їй більше нікому дзвонити. Я чую, як плаче її дитина. Жінка теж плаче. Я кажу, що треба не плакати, треба навпаки – набратися сил, щоб згодом зустріти чоловіка з обіймами. Та жінка все одно плаче, і якоїсь миті сльоза з’являється і на моїх очах…

Тоді я розповідаю, що всім людям у нашій громаді зараз дуже важко і що ворог нещадно знищив систему енергопостачання. А на фронті ще важче… Жінка поступово погоджується. Нарешті вона зовсім заспокоюється. Вже далеко за північ, коли зовсім не знайома мені жінка з вулиці Воронезької обіцяє триматися і готуватися до зустрічі чоловіка.

На моїй кухні темно і холодно. За вікном дощ і розтерзане місто. Російський агресор намагається зруйнувати, знищити його. Та ми не розгубилися і не розгубимося! Ми зуміли об’єднатися, і ми з Божою поміччю будемо його захищати! Наступного ранку ми знову станемо до битви, щоб наша Шостка жила і щоб люди мали світло у своїх помешканнях, а з ним і надію на справедливий МИР!

Слава Богу! Слава Україні!»

 

Картина «Спротив», яку Микола Нога написав півроку тому

Картина «Спротив», яку Микола Нога написав півроку тому

22.10.2025 - 09:00 | Переглядів: 158
Шосткинська громада: коли автономія — не політичний термін, а умова виживання. Інтерв’ю голови громади

Теги:

історії війни репортаж

Джерело:

Читайте також:

21 жовтня 2025

Громади під тиском війни: співпраця, міжнародна підтримка та фінансова стійкість. Дані моніторингу від Мінрозвитку

Громади під тиском війни: співпраця, міжнародна...

Попри війну, громади України продовжують тримати лінію розвитку – зміцнюють зв’язки, шукають ресурси, вибудовують...

21 жовтня 2025

Два роки навчалися онлайн. Як у Куликівській громаді відремонтували укриття і повернулися за парти

Два роки навчалися онлайн. Як у Куликівській...

  Інна Кирик, директорка Горбівської гімназії (тоді це ще був ліцей), що на Чернігівщині, була призначена на...

20 жовтня 2025

Фінансова стійкість громад: підсумки форуму в Житомирі

Фінансова стійкість громад: підсумки форуму в...

У  Житомирі відбувся Міжрегіональний форум «Проєкт ДБУ-2026: аналітика, виклики та можливості для громад» в Цифровому...

20 жовтня 2025