У 2018 році Україна посіла 65 місце з 149 країн у світовому рейтингу ґендерної рівності за даними Global Gender Gap Index 2018. Українських жінок критично мало на посадах, які потребують прийняття політичних та бізнес-рішень. За інформацією Відкритих даних Верховної Ради, лише 12% депутатів українського Парламенту – жінки. Ще 2015 року перед Україною ставились Цілі розвитку тисячоліття ООН, за якими у Верховній Раді мало б бути 30% депутаток. Передовими у рівній кількості жінок та чоловіків у парламентах є Франція, Канада та Швейцарія.

Швейцарсько-український проект DESPRO щорічно організовує тренінг «Жінки-лідерки місцевого самоврядування». Представниці органів місцевого самоврядування з усієї України мають змогу поділитись досвідом реформування громад та поглибити свої знання про ґендерну рівність.

Ми поговорили з трьома учасницями тренінгу про те, як закріплюється роль жінки у процесах прийняття рішень в умовах децентралізації.

 

«Дружина військового не може бути слабкою»

 

Найпоширеніший гендерний стереотип в українців: жінка обирає між родиною та професійною реалізацією. Якщо жінка обіймає керівну посаду, то вона навряд реалізована в особистому житті, свідчать дані дослідження швейцарсько-українського проекту "Підтримка децентралізації в Україні" DESPRO за 2017 рік. Дослідження відбувалось у 12 областях України на тему гендерної рівності у місцевому самоврядуванні.*

Історія Ярослави Каркач - про баланс особистого життя та професійної діяльності. Жінка віддала двох дітей до школи раніше, аби розпочати депутатську кар’єру. 

 

 

 

 

Ярослава Каркач, секретар міської ради Новокалинівської ОТГ, Львівщина

 

 

 

 

«2015 року на початку реформи децентралізації ми стали першою на Львівщині об’єднаною громадою. Центр громади - у місті Новий Калинів, ми об'єдналися з сімома невеликими селами. Для них ми стали зразком реформування гарнізону в повноцінне місто. Як секретарка міської ради я розробляю соціальні проекти та веду публічні сторінки ОТГ.

Різниці між баченням своєї роботи в ОТГ у чоловіків та жінок немає. Ми вирішуємо одні й ті ж проблеми – брак шкіл і дитячих садочків, надання субсидій. До жінки радше йдуть із особистими проблемами в родині, також військові ООС після повернення приходять поговорити. 98% населення Нового Калинова складають сім’ї військових Повітряних сил України, які брали чи беруть участь в ООС. Утім, у нас все ще немає центру допомоги військовим із посттравматичним синдромом. 

Оскільки населення громади це переважно молоді родини військових віком до 37 років, нагальними є питання створення хороших умов у шкільних та дошкільних закладах. В одному з сіл довелося закрити школу, але з’явилась змога безкоштовно доставляти дітей до кращої школи сусіднього села автобусом та ще й годувати безкоштовно. Нам це вдалося завдяки децентралізації - гроші залишаються на вирішення наших локальних проблем. Також ми полагодити освітлення, оновити фельдшерсько-акушерський пункт, реконструювали лікарню. Діти можуть ходити у дитячі садочки у своїх селах.

Чоловіки і жінки нашого містечка традиційно обирають службу у Повітряних силах України: зростають в дисципліні та певній системі цінностей. При цьому молоді працівники можуть розраховувати на зарплатню у 11-14 тисяч гривень. Можливо, тому у нас порядок і завжди безпечно.

Жінка, яка бере шлюб із військовим, не може бути слабкою. Багато з них були в  Афганістані, Ліберії, Сьє́рра-Лео́не та Іраці. Жінка готова взяти відповідальність за родину, поки чоловік на службі. Нас вважають емоційними, але це не стосується дружин військових.

 

«Я хочу порядку»

 

На біржу з пошуку роботи частіше стають саме жінки. При цьому жінки отримують заробітну платню на 20–30% менше, ніж чоловіки.*

Історія Віри Северин – про важливість усвідомлених рішень, викликів долі та професійних амбіцій заради розвитку. Жінка прокладала свій шлях лідерки у селі, де попередньо була двадцять років тому.

 

 

 

Віра Северин, заступниця Голови Миколаївської ОТГ, Сумщина

 

 

 

 

«Я завжди хочу рухатися вперед, вчитись, отримувати досвід. В той час, коли я готувалась до виборів, стала і перед особистим вибором. Мені запропонували посаду бухгалтера на заводі в Сумах. Я відповіла, що хочу спробувати очолити село, хоча не знала мови, не знала правил, не знала, чим тут живуть. Це був рік після повернення з Росії, куди я ще вісімнадцятирічною поїхала з чоловіком та місячною донькою. Тимчасова поїздка на Північ тоді затяглась на двадцять років: ми повністю облаштували життя, але вирішили повернутися на батьківщину.

Перший рік вдома був складним. Я не знала досконало мови, у селі не було роботи для фінансиста. Тим не менш, нас поважали, як людей, які змогли досягти бажаного рівня життя. Північ Росії виховує тяжко працювати. Тут село було в критичному стані, і я сприйняла це як виклик. На запитання свого чоловіка, чи справді хочу бути старостою, казала ствердно: “Хочу, але не знаю тут людей, не знаю правил”. Ми сіли у авто і об’їхали всіх місцевих. Я казала людям правду: “Я не бідна людина, я вмію працювати, і я хочу порядку  там, де живу. Перед правилами всі будуть рівні”.

Коли почалось об’єднання громад, я була єдиною жінкою-старостою села. Ми прийняли спільне рішення про обрання головою ОТГ того сільського голову, чий населений пункт знаходиться найближче до міста. Всі інші голови розподілили свої повноваження у ролі секретарів за напрямками, у яких є фахівцями. Тоді, я свідомо довірилась колезі-чоловікові, бо звикла, що як жінка мушу дати перевагу чоловікові і допомогти йому у моєму фінансовому напрямку. Жінки-лідерки повинні бути самодостатніми, щоб балотуватись. Чоловіки часто вважають, що жінка капризна і не тримає слова, тому кажуть, що жінка-лідерка – не жінка, а мужик”.

 

«Ти така маленька, що ти зможеш?»

 

Примирення з нерівністю оплати жіночої та чоловічої праці призводить, з одного боку, до посилення авторитету чоловіка, а з іншого, - його зниження, коли чоловік втрачає роботу.*

Історія Катерини Романенко, лауреатки Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» у номінації  «Надія України», - про роль професіоналізму незалежно від статі.

 

 

 

Катерина Романенко, голова Краснопільської ОТГ, Вінниччина

 

 

 

 

«На жінок-голів сільських рад чоловіки ніколи не дивились, як на рівню. Коли я вперше балотувалась, була чи не найпершою в Україні. Чоловіки казали: “Ти така маленька, що ти зможеш?” На посаду я прийшла з досвідом землевпорядкування, видавала акти права власності під час оновленої земельної реформи, утім, фермери обурювались. На робочий контакт пішли лише через рік моєї роботи, коли побачили результати моєї роботи.

Децентралізація наповнила села життям і дала шлях кваліфікованим вмотивованим спеціалістам. Тепер органи місцевого самоврядування відповідальні перед громадою, а не перед районом. Нині я працюю в колективі з тридцяти керівників, лише чотири з них – чоловіки. Наймолодша керівниця навчається в університеті й водночас очолює соціальну службу. Ми усім колективом користуємось можливостями навчатись управлінню у сфері публічних послуг, юридичних та економічних справ, ми їздили на тренінги до Польщі та Австрії.  Перший проект розвитку громади я писала за посібником, який був єдиним на ОТГ. Ніхто не вірив, що село може отримати грантові кошти, але ми за них покращили інфраструктуру.

Передусім ми відремонтували дороги, освітлення, провели інтернет у села. Оновлення фельдшерських пунктів не закладено в медичну реформу, але ми це зробили силами ОТГ: тепер маємо сучасні приміщення лікарні та фельдшерських пунктів. На базі Центру надання адміністративних послуг запровадили видачу паспортів. Майже 8 мільйонів гривень з власного бюджету витратили на оновлення шкіл. Це неймовірні кошти для громади.

Для нас питання ґендеру це щось абсолютно нове. Ситуація у селах нашої громади така, що найбільше можуть заробити фермери та власники техніки. Жінки переважно працюють в менш оплачуваних сферах – освіті та медицині. Ми лише зараз почали задумуватися, чому так. Тому нерівність лишається відчутною і на рівні родин: хто приносить більше, той має право вирішувати, має вплив. Теми побутового та фізичного насильства радше замовчуються. Такі трапляються в основному на фоні алкогольного сп’яніння. Був і такий випадок, коли жінка тяжко побила чоловіка. Але до суду ніколи не доходило. Єдиний випадок, що мав судові наслідки, стосується позбавлення батьківства молодих людей, які через любов до алкоголю перестали дбати про місячну дитину. За цю справу відповідає новостворена соціальна служба.

Як голова сільради, я реєструю шлюби. Завжди кажу:  «Поважай свою дружину, як друга, як вірну матір своїх дітей».

 

Фото і текст Ксенія Марченко

---

*За даними дослідження проекту DESPRO “Залучення жінок у процес імплементації реформ з децентралізації̈” 2017 р.