На стику трьох кордонів. Інтерв’ю з керівником громади

На стику трьох кордонів. Інтерв’ю з керівником громади

Заступник голови Мамалигівської ОТГ Чернівецької області Володимир Антончук про румунські паспорти, українські дороги, сільськогосподарські кооперативи та місцеві традиції заробітчанства.


Автор: Дмитро Синяк 

 

Володимир Антончук чотири роки працював в Італії. Каже, що йому навіть сни почали снитися італійською. За кордоном він виконував таку ж роботу, як і більшість його односельців: робив ремонти, будував, фарбував, переносив вантажі... Але за віками встановленою традицією, зароблені гроші щоразу привозив на Батьківщину, до села Мамалига Чернівецької області. Воно знаходиться на стику трьох кордонів: України, Молдови та Румунії. У 2015 році пан Володимир знову збирався їхати до Італії, але голова Мамалигівської сільради Аркадій Шова несподівано запропонував йому посаду свого заступника. Володимир Антончук погодився, поставивши хрест на своїх «італійських мандрах».

 

Коли бракує школярів та пацієнтів

 

Тепер заступнику вже Мамалигівської об’єднаної громади з 12-тисячним населенням часто доводиться працювати з раннього ранку і до пізнього вечора. Причому за набагато менші гроші, ніж він міг би заробляти в Італії. Та пан Володимир не шкодує: вперше його рідне село разом з іншими селами громади отримало можливість будувати саме таке життя, якого прагнуть люди. Тільки б реформа не буксувала...

 

Володимир Антончук на велопарковці "Мамалигівської опорної"

 

Найбільша страшилка, яку застосовують противники реформи децентралізації, це скорочення малокомплектних шкіл. Ви вже пройшли цей етап?

- І так, і ні. Працівники кількох наших шкіл та батьки учнів намагалися заборонити нам проводити реорганізацію освітньої мережі громади. Вони подали до суду і він таки заборонив реорганізацію шкіл в філії опорного закладу. Але ми не здалися і пустили до сіл, у яких є такі школи, новенькі шкільні автобуси. За деякий час багато учнів цих шкіл самі перевелися до опорної школи.

І тепер директори, які виступали проти «шкільної реформи», почали її прагнути?

- Саме так. Для них тепер це єдиний шанс зберегти свої школи, доки у них ще лишилися бодай якісь учні. Адже вийшло так, що без жодного втручання з нашого боку у двох селах, де ще три роки тому були старші класи, тепер їх вже немає. Бо просто немає дітей. Але за рішенням суду другої інстанції, ми не можемо створювати філії опорної школи. Відтак нічим не можемо зарадити цим школам. От як вийшло, що зброя наших опонентів обернулася проти них самих.

 

На навчання, як на свято. Учні Мамалигівської школи проходять повз штабелі тротуарної плитки, якими буде викладено подв'р'я.

 

Чи можна було б завантажити школи громади за рахунок дітей з сіл, які дооб’єднаються з Мамалигівською ОТГ?

- Не думаю. Адже села у нашому районі великі - по 1-2 тис. жителів, і практично у кожному з них є власні школи. На разі, щоб вистачало освітньої субвенції, середня кількість дітей у класах нашої громади має становити 13 осіб. Натомість у цілій школі села Несвоє – лише 48 учнів. Воно розташоване досить далеко від траси, через що життя там не таке активне, і молодь виїжджає звідти… З іншого боку, ми вже не маємо, з ким дооб’єднуватися. Кілька разів пропонували об’єднання сусідньому селу Костичани. Але врешті-решт тамтешні місцеві політики намовили людей об’єднуватися не з нами, а з селами Ванчиківці і Тарасівці, які, так само, як і Костичани, розташовані уздовж траси. При цьому віддалені села покинуті напризволяще. Ми так не робили, бо переконані, що це неправильно. Економічно сильні села мають допомагати слабшим.

 

У класі

 

Що ви робите, аби зменшити відтік молоді з сіл?

- Насамперед оновлюємо інфраструктуру та покращуємо якість послуг у громаді. Незважаючи на чималий спротив з боку Новоселицького центру первинної медицини, що знаходиться у райцентрі, ми забрали всі 6 своїх амбулаторій. Згодом забезпечили їх офісною технікою та навіть купили для кожної амбулаторії 12-канальний електрокардіограф, який може не тільки знімати електрокардіограми, але й ставити попередні діагнози та навіть відправляти їх електронкою до кардіоцентрів. Як бачите, телемедицину, про яку зараз так багато говорять, ми почали розвивати ще з 2016 року. Усі наші амбулаторії активно співпрацюють з Агенцією охорони здоров’я, отримуючи кошти на своїх пацієнтів.

До речі, власне, лікарів в інших громадах часто бракує, і тому вони змушені йти на просто безпрецедентні кроки, аби привабити їх. Чи є така проблема у вас?

- У нас швидше навпаки – бракує пацієнтів. Лише одна з семи наших сімейних лікарів набрала 1,9 тис. пацієнтів і тепер каже, що їй більше не треба, бо тоді до її заробітків буде застосовано понижуючий коефіцієнт. Але інші підписали договори у середньому з 1-1,2 тис. осіб. Більше набрати важко, бо ми просто не маємо стільки людей. Тому деякі наші лікарі шукають пацієнтів у сусідньому Хотинському районі. Доходи тих медиків, з якими люди підписали багато договорів, сягають 18 тис. грн. А лікарі, які мають небагато пацієнтів, отримують по 9-11 тис. грн на місяць. Та мабуть, тут цілком можна застосувати приказку: хто як дбає, так і має.

 

Володимир Антончук у Мамалигівській опорній школі

 

Етнічний фактор

 

Колорит Мамалигівської ОТГ у тому, що з шести сільрад, які увійшли до її складу, лише одна – українська. Всі інші – молдавські, і люди у них розмовляють переважно румунською мовою. Чи створює небезпеку для цілісності України громада, у якій українці є фактично національною меншиною? Адже саме від такої небезпеки застерігають противники реформи децентралізації в Одеській області, де багато болгарських сіл, а також очільник Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль.

 

Двомовна зупинка у Мамализі

 

Багато жителів громади мають румунські паспорти та, мабуть, часто бувають у Румунії. Чи є серед них такі, хто мріють емігрувати до Румунії?

- Із 12 тисяч жителів громади лише 2400 є українцями, а всі інші – румуномовні молдовани. Багато хто з них має родичів у Румунії та Молдові, і часто їздить до цих країн. Багато хто відправляє на навчання дітей, бо, приміром, до Кишинева звідси набагато ближче, ніж до Києва. Однак це зовсім не значить, що ми не любимо Україну чи прагнемо виїхати звідси при першій можливості. Голова нашої громади Аркадій Шова теж закінчив університет у румунському місті Констанца. Однак не емігрував до Румунії і не збирається цього робити.

А як же бути з румунськими паспортами? Адже щоб отримати їх, треба давати клятву на вірність Румунії.

- Вони потрібні жителям громади виключно для того, щоб вільно працювати в Італії та по всій Європі, аж до Великої Британії. Нелегально влаштуватися на роботу у Євросоюзі дуже важко, а щоб легалізуватися, треба витратити дуже багато часу та грошей. Я не чув, щоб хтось із наших жителів заробляв, власне, на румунських землях. Адже вони не такі багаті, як італійські, а румунські села взагалі мало чим відрізняються від наших. Зазвичай жителі Мамалигівської громади їздять до Румунії, аби тільки сісти на літак до якоїсь європейської країни. Бо до аеропорту румунського міста Сучава звідси лише 130 км.

Якою мовою проходять сесії сільради у вашій громаді?

- Виключно українською. Щоправда, на першій ж по об’єднанню громади сесії у 2016 році ми прийняли рішення: що можна виступати і на рідній мові національної меншини, але виступаючий мусить  забезпечити переклад на українську, аби всім було зрозуміло. Але поки що ніхто до цього не вдавався. Молдавани, які мешкають у нашій громаді, добре розуміють українську. Загалом українська, румунська та російська перетинаються у нас так часто, що ми й самі не помічаємо, як переходимо з однієї мови на іншу. Я, наприклад, виріс у селі Подвірному, але одружився у Мамализі. Мій тесть – росіянин з Томська, а теща – молдованка. Тому дружина говорить переважно російською. Сам я почав розуміти румунську мову вже після одруження, хоча вона з дитинства звучала довкола мене.

 

Володимир Антончук та староста села Несвоє Алла Чеботар

 

Чи всі школи громади – румуномовні?

- Ні, подвірнянська школа – українська, а опорна, мамалигівська школа – двомовна. У ній, до речі, минулого вересня вперше за всю її історію не набрали румуномовного першого класу. Бачите, батьки надають перевагу україномовному навчанню, бо вважають, що їхнім дітям легше буде отримати вищу освіту в Україні, ніж у Румунії чи Молдові. Коли дитина вивчає всі предмети румунською, то в Україні їй дорога практично всюди закрита. А у Румунії не так просто вступити, там на наших дітей ніхто особливо не чекає. Разом із тим, в українських класах факультативно вивчають румунську мову. Так що діти з румуномовних родин нічого не втрачають.

Невже до румунських вишів ніхто з Мамалиги та довколишніх сіл не вступає?

- Я знаю тільки кількох випусників шкіл з нашої громади, які вступили до румунських вишів, серед них є і медики, і політики. Всі інші випускники обирають українські виші… До речі, школи нашої громади не гірші, ніж, принаймні, у Чернівцях. Ми забезпечили їх мультибордами, інтерактивними дошками, новенькими меблями та офісною технікою. Освіта у нас у пріоритеті, бо ми дуже хочемо, щоб батьки не забирали дітей до шкіл районного та обласного центрів.

 

Володимир Антончук коло пункту пропуску "Мамалига" на кордоні з Молдовою

 

Енергоаудит

 

Володимир Антончук добуває з глибин старої шафи велику важку валізу сталевого кольору. Довго шукає ключик від маленького, але міцного замка. «У цій валізці – набір енергоменеджера, – каже він, нарешті відкривши «сталеву скриню». – У вересні минулого року разом з 30-ма іншими українськими громадами Мамалигівська ОТГ взяла участь у програмі «Енергоефективність у громадах-2». Ми зобов’язалися запровадити у себе посаду менеджера з енергозбереження, пройшли кілька семінарів і отримали такий скарб. Ось, дивіться, керівництво з вимірювання енергоефективності, ось прилади для визначення вологості та якості освітлення, ось інфрачервоний тепловізор – з ним дуже зручно шукати тепловтрати взимку. Володимир Антончук дбайливо перебирає прилади у валізці…

Розкажіть про енергоаудит бюджетних установ, який провела Мамалигівська ОТГ. Зазвичай бюджетні установи утеплюють, виходячи з того, що це не зашкодить, потім модернізують котельні, «бо це теж не зашкодить». При цьому ніхто не бачить комплексної картини. Чому ви пішли іншим шляхом?

А це один із перших проектів, реалізованих нашою громадою. У 2017 році, завдяки Програмі «U-LEAD з Європою» та проекту «Реформа в сфері енергоефективності України», ми провели енергопаспортизацію усіх наших закладів освіти. Ми зробили енергореєстр усіх будівель у громаді, згодом порахували, скільки вони спожили у 2016 році. У ході цього енергоаудиту з’ясувалося, що наші школи споживають близько 80% усієї теплової енергії громади. Тому наступного місяця ми запланували навчання з усіма шкільними завгоспами, після чого буде розпочато щоденний енергомоніторинг шкіл. За нашими розрахунками, це дасть економію щонайменше у 20%.

 

Енергоменеджер з "чарівною валізкою"

 

Мамалигівська ОТГ приєдналася до «Угоди мерів щодо клімату та енергії», спрямованої на зменшення викидів СО2 в атмосферу. Які ж у невеличкої сільської громади викиди СО2 і як вона може зменшити їхню кількість?

- Найбільше викидів – близько 80% робить населення, бо саме воно використовує найбільше газу та електроенергії. А для вироблення цієї електроенергії українські теплоелектростанції щодня спалюють десятки тисяч тонн вугілля. У нас всі села газифіковані, дровами і пелетами тут палять рідко. Отож, якщо зменшити споживання електроенергії та газу, можна вплинути на загальне зменшення викидів СО2 у цілій країні та зрештою і на цілій планеті. Ви би бачили на що перетворилися тепер льодовики Гренландії! Нам показували фото на семінарах…

Мені щось не віриться, що громада добровільно взяла на себе доволі складні обов’язки лише через бажання врятувати льодовики Гренландії.

- Ну, не тільки через це, звичайно. Річ у тім, що сам факт долучення до «кліматичної угоди мерів» дозволяє нам претендувати на грантові кошти різноманітних екологічних організацій. От Чернівці нещодавно отримали по цій лінії грант на оновлення мережі вуличного освітлення, завдяки чому можна буде суттєво зменшити енергоспоживання. Чим ми гірші? Але проблема у тому, що організації, які надають «екологічні» гранти за «кліматичною угодою мерів», вимагають наперед конкретних дій щодо зменшення у себе викидів СО2. І тому ми плануємо запровадити цілу програму, за якою наших жителів навчатимуть, як використовувати менше електроенергії та газу.

Як це виглядатиме? Ви будете збирати у клубі людей і розповідатимете їм про те, що треба економити світло? Але чи буде від цього ефект?

- Деколи аби отримати суттєву економію, треба просто навчити завгоспа або сторожа перевіряти, чи горить світло тоді, коли воно горіти не повинно. А деколи достатньо замінити старі лампи на економні. Хто з селян, скажіть мені, знає про те, що можна брати вигідні державні кредити на утеплення будівель? Що можна суттєво зекономити на опаленні, якщо встановити у будинку тепловий насос? Ми, до речі, плануємо встановити такий насос у будівлі нового ЦНАПу, який зараз зводиться за кошти Державного фонду реконструкції та розвитку, що виділив на це аж 17 млн грн. Люди ще дякуватимуть нам за таку інформацію.

 

Дороги, які ми обираємо

 

Ми їдемо інспектувати дорогу до села Стальнівці, де минулої осені капітально відремонтували 1,5 км дороги. Володимир Антончук свариться, об’їжджаючи ями у новенькому асфальті. «Ну, як так можна працювати! Новенька дорога, а дивіться, що з нею робиться повесні! Та що я можу зробити, коли замовником цих робіт є Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області!...». Машина різко зупиняється у кінці відремонтованої ділянки, де починається стара розбита радянська дорога… 

У сільській громаді, швидше за все, не було власного комунального підприємства. Отже, вам довелося його створити?

- Щойно з’явилася громада, ми зрозуміли, що без комунального підприємства не зможемо утримувати у належному стані її територію. У нас тут колись працювало комунальне підприємство, що добувало гравій. Ми відновили його документи, поміняли статут, і тепер воно відповідає за чистоту громади. Для нього ми купили автогрейдер та різноманітну дорожню техніку. Щоправда, створюючи це підприємство, ми сподівалися на те, що нам бодай щось перепаде з Дорожнього фонду. Але на жаль…

 

Нова дорога у селі Стальнівці, капітально відремонтована на замовлення Служби автомобільних доріг Чернівецької області

 

Чому? Що кажуть у Чернівецькій облдержадміністрації?

- Там кажуть, що краще знають, що, де і коли ремонтувати у нашій громаді. От візьмемо село Подвірне… Там дорога в одному місці, на горі, постійно руйнується через зсуви. Минулого року ми правдами і неправдами вибили 5 млн грн з Дорожнього фонду на ремонт найгіршої частини цієї дороги. Згодом до нас приїхали комісія з Чернівецької ОДА та Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області, щоб скласти детальний кошторис. Її висновок виявився для нас несподіваним: «Для капітального ремонту ділянки 1,1 км потрібні 17 млн грн». Сімнадцять! Мовляв, там комунікації, каналізація… Я думаю, що наші кошти просто вирішили забрати для когось іншого. Спершу призначені нам 5 млн грн розділили начебто на три села, але реально роботи виконали тільки в одному селі, бо «освоювати» їх почали тільки під Новий рік. Решту забрали. Чому? Нам цього не кажуть.

 

Вулиця у Мамализі, брукована за кошти громади

 

Італія

 

Дорога до Мамалиги – траса міжнародного значення Н-10 – проходить повз стрімкий Прут, по якому іде кордон України з Румунією. Однак пункту пропуску до Румунії тут немає: він за вісімдесят кілометрів звідси, у селі Порубному. Натомість відразу ж за Мамалигою – пункт пропуску до Молдови. Проте у Молдові жителі Мамалигівської ОТГ бувають рідко, швидше молдовани приїжджають в Україну на дешевий Чернівецький ринок.

«То все Італія, – каже Володимир Антончук, хвацько об’їжджаючи великі ями, що вкривають міжнародну трасу, і показуючи вільною рукою на справжні замки, які шикуються уздовж дороги. – Італійська мова з усіх інших мов найбільше подібна до румунської, тож нашим людям легше облаштуватися саме в Італії. Дехто навіть пенсію італійську оформлює, і потім живе у Мамализі у своє задоволення... У нас такий звичай: коли одружився, треба починати будувати власну хату. А для цього треба їхати на заробітки. Коли ж хата готова, дружина залишається з дітьми, а чоловік вирушає за «кормом». Усе, як у птахів!»

Ваші сусіди, Глибоцька ОТГ, запровадили у себе унікальний досвід, об’єднавши фактично все населення вимираючого села Михайлівка у молочний кооператив, який тепер володіє власною сироварнею. І нині село має перспективу для розвитку. Чи не застосовували ви цей досвід у себе?

- Ми є учасниками проекту «Різні громади – спільні рішення для економічного розвитку», який фінансується в рамках Програми ЄС «Мери за економічне зростання». Серед заходів проекту є створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу. Наших мешканців ця ідея зацікавила, і минулого року вони створили кооператив «МіКО» (абревіатура, створена від слів Мамалига і компанія), який об’єднує 30 сімей. Наразі «МіКО» займається придбанням зерносушарки, фасувальної лінії та сепаратора, який відсортовує бите зерно від цілого. Тендерні процедури вже проведені, також укладено договір на постачання.

 

Заступник голови Мамалигівської ОТГ Володимир Антончук чотири роки працював в Італії

 

Як допомагає керівництво громади цьому кооперативу?

- Насамперед ми допомагали «Міко» із реєстрацією документів. Крім цього, Мамалигівська сільська рада надала близько 200 тис. грн співфінансування для закупівлі зерносушарки і сепаратора. Члени кооперативу зібрали ще близько 20 тис. грн, і разом це склало 25,5% від вартості усього обладнання. А 74,5% вартості обладнання – це грантові кошти програми «Мери за економічне зростання».

А що ж із сироварнею?

- Дайте тільки час, і сироварня буде. Ми вже навіть маємо приміщення під неї.

Скільки робочих місць має з’явитися завдяки виникненню у громаді кооперативу з обробки зернових?

- На разі, про жодні нові робочі місця не йдеться, бо ті, хто об’єдналися у кооператив, і так є приватними підприємцями, які сплачують єдиний податок. А сам кооператив є неприбутковим. Отже, ми не отримаємо від кооперативу більше податкових надходжень, ніж маємо зараз. Але якщо наші люди житимуть краще, заможніше, і нам буде добре.

Чи не усі прикордонні громади мають чималий зиск від участі у так званих програмах транскордонного співробітництва. Чи бере участь у них Мамалигівська ОТГ?

- Румунська сторона до недавнього часу була зацікавлена у тому, щоб кошти ЄС залишалися у неї, а ми б виступали тільки у якості інформаційних та інших партнерів. Однак Євросоюз змінив правила гри, наказавши, щоб усі транскордонні проекти були дзеркальними: тобто якщо 1000 доларів вкладається у Румунію, стільки ж має вкладатися в Україну чи Молдову. Минулого року ми подали заявки на участь в шести таких проектах, і зараз ще не всі пройшли попереднє оцінювання, але є два проекти, які вже подолали перше коло розгляду. Ми з  нетерпінням чекаємо на фінал.

 

Школа над прірвою

 

В українському селі Подвірному просто під школою є гігантська печера. Кажуть, що у ній, є зала, де цілком міг би поміститися дев’ятиповерховий будинок. Володимир Антончук каже, що жодної небезпеки ані для школи, ані для Подвірного печера не становить. Натомість може стати фактором порятунку для вмираючого села. Адже якби у Подвірному вдалося пробити до неї вхід, село отримало б чималий поштовх для розвитку за рахунок туристів з цілої Європи. На разі вони можуть потрапляти до цієї печери тільки з боку Молдови.

На території Мамалигівської громади знаходиться міжнародний пункт пропуску до Молдови. Чи має громада бодай якийсь зиск з цього?

- Зиск є хіба у тому, що у придорожніх будинках доволі вигідно відкривати магазини, аптеки тощо – трафік тут великий завжди. Однак фури та великотонажні автомобілі суттєво пошкоджують трасу, яку, до того ж, не ремонтують належним чином. У 2008 році було створено інвестиційний план щодо створення сервісних зон коло пункту пропуску. Це була дуже цікава ідея. Там мали би розміститися стоянка вантажних авто, різноманітні супутні служби, готель тощо. Але на жаль, все це так і залишилося на папері: жоден з потенційних інвесторів та грантодавців нашим проектом не зацікавився.

Між тим, завдяки саме пункту пропуску до вашої громади могли б легко потрапляти туристи з Молдови. Наприклад, задля участі у Фестивалю мамалиги, подібного до Фестивалю сиру у Закарпатті. Ви не думали про започаткування у себе чогось подібного?

- Звісно, думали. Не дарма ж в адміністративного центру ОТГ така назва! Але як не крути, громада у нас сільська, і готелів ми ніколи не мали. Між тим гостей треба десь розміщувати. А зелений туризм поки що не вкладається у головах жителів. Вони просто не вірять, що у їхніх хатах можуть жити туристи, та ще й платити за це гроші. Проте ми поступово змінюватимемо цю парадигму…

На території вашої громади сходяться три кордони. Це теж може бути «фішкою», яка привабить туристів.

- У нас, до речі, є активіст, який пропонує побудувати вежу, що з неї було б видно одразу Україну, Румунію та Молдову. Він переконує, що такі вишки є у цілій Європі, і на них можна непогано заробити. Але на разі це лише ідея, під яку ми не маємо ані коштів, ані відповідних дозволів. Інша ідея стосується, мабуть, найбільшого нашого туристичного багатства – двох карстових печер: Буковинка та Попелюшка. Остання є восьмою за розміром у світі. Ще за радянських часів одна потужна спелеологічна експедиція розвідала 80 км цієї печери, але якою є її загальна протяжність, не знає ніхто. Там кілька поверхів, безліч ходів… Проблема тільки у тому, що вхід до Попелюшки знаходиться на території Молдови, а сама печера йде по території України.

Мабуть, дуже зручно переносити нею цигарки через кордон…

- Ох, я би не радив цього робити (сміється). Бо ще коли навчався у школі, пам’ятаю, як у цій печері загубилися двоє невдах. Спелеологи з цілої Західної України та з Молдови шукали їх дві доби і, на щастя, таки знайшли. До цих печер у жодному разі не можна йти без фахових провідників. Ми маємо проект, за яким до Буковинки має бути збудовано дорогу і систему освітлення. Але коштів на це на разі немає. Тим часом наші печери за часів Радянського Союзу користувалися неабиякою популярністю у спелеологів. Тепер для їхньої популяризації ми хочемо зняти про них невеличкий 3-D фільм. Але, мабуть, це буде вже наступного року, бо у нинішньому маємо дірку у бюджеті розміром в 3 млн грн. Через це ми третій місяць працюємо у суперекономному режимі.

 

Вчитель початкових класів середньої школи у селі Подвірному каже, що тепер не уявляє уроків без мультиборду

 

 Школа села Стальнівці

 

 Інтерактивний помічник вибору майбутньої професії у Стальнівській школі

 

Сходи у Стальнівській школі

 

Святкування Маланки у Мамалигівській ОТГ 

 

Нова мітла по-новому мете

 

Наша розмова продовжується у невеличкій хатинці, яку побудували ще за часів Румунії. Тепер тут Мамалигівська сільська рада – «центр управління польотом» доволі великої громади. До хатинки уздовж дороги тягнеться ряд ліхтарів. Я помічаю, що у деяких з них немає ламп. Коли кажу про це Володимирові Антончуку, він сміється: «Ви ж не на ті ліхтарі дивитесь! Штатні лампи ми вирішили не ставити, бо вони дорогі та енерговитратні. Натомість купили маленькі, дешеві «ледовські» ліхтарі, проте дуже яскраві та економні. Завдяки ним маємо тепер потрійну економію на електроенергії. Он вони, на кожному стовпі, метрах у трьох над дорогою. Та ви не туди дивитеся! Он ті, маленькі! Але світять так, що вночі можна збирати розсипаний мак...»

Звідки ж взялася дірка у бюджеті громади?

- Минулого року засновники одної великої агрофірми, зареєстрованої на території громади, вирішили розділити її, і дві з трьох її частин зареєструвати в інших громадах. Наш бюджет відразу ж просів. Також причиною дефіциту бюджету стало рішення уряду перекласти утримання закладів середньої освіти на місцеве самоврядування. Три роки тому наші школи повністю утримувалися за рахунок освітньої субвенції. А тепер енергоносії та оплату праці техпрацівників має забезпечувати громада. Минулоріч на обидві ці статті ми витратили 8 млн грн. Крім цього, по нас вдарило скасування нічного тарифу на електроенергію. Маємо два садочки, які опалюються виключно електрикою. Раніше у них ми могли використовувати нічний тариф, сплачуючи вночі за світло лише 25% від повної вартості. За ніч нагрівали величезні баки з водою, яку насоси згодом цілий день ганяли по системі. І було тепло. За місяць опалювального сезону один такий садочок використовував близько 40 тис. кВт, і це коштувало нам близько 25 тис. грн. А тепер коштує 90 тис. грн на місяць.

 

Володимир Антончук показує предпроектне рішення добудови клубу у селі Кошуляни

 

А може варто встановити у цих садочках сонячні батареї? Адже сонця у ваших краях багато.

- Проблема у тому, що ми не можемо продавати енергію з цих батарей. Натомість акумулятори для них досить дорогі й недовговічні. Основне споживання енергії відбувається у темну пору доби, а виробляють енергію сонячні батареї вдень. Отже виходить, що споживати її особливо нікому. Оце і все, що можна з нею зробити. Між тим, ми бачимо, як з Польщі у Молдову весь час везуть вітрогенератори різної потужності. Чому їх не встановлюють у нас?

І все ж громада у вас не бідна.

- Наш загальний бюджет – 63 млн грн, з яких власних доходів – 17 млн грн. Це на 12 тис. населення, тобто по 1 млн. 400 тис. грн  на тисячу, або по 1,4 тис. грн на кожного жителя. Начебто не так вже й мало, але разом із тим, не так вже й багато. У 2016 році ми скрізь встигали і дуже багато робили. У 2017 стало важче, але ми вистояли. Цього року навантаження ще зросло, але ми поки що тримаємося.

Яка проблема дошкуляє Мамалигівській громаді найбільше?

- Кадрова. От я мрію заснувати у нашій громаді інвестиційний відділ, який би займався пошуком грантів, але ми не можемо знайти для нього кваліфікованих людей. Тому проекти у нас пише керівник апарату, яка одночасно обіймає посаду керуючої справами. Деколи до нас на роботу приходять молоді люди, але щойно набираються трохи досвіду, тікають у Чернівці або за кордон. Зарплати у нас невеликі (хоча для села 5-7 тис. грн – нормальні гроші), а премії ми можемо платити лише тоді, коли не маємо боргів по зарплаті. А ви ж чули, який у нас цього року бюджет. Та будемо боротися!

Теги:

стаття

Область:

Чернівецька область

Громади:

Мамалигівська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь
Читайте також:
65f1eb64459da72460f0e5624c63a9c1

15 липня 2019

Веселе. Громада екологічних ініціатив

Мешканці Веселівської об’єднаної територіальної громади не бояться бути активними, пропонувати співпрацю та втілювати...

Ae5cd2b92b74460135512210d85ce559

11 липня 2019

Дорога до Родникової Гути

Як об’єднання врятувало села, що тепер входять до складу Полянській ОТГ Закарпатської області Автор: Дмитро...

8d6674856e6b91ee6ad9fab73e2e09c1

11 липня 2019

Україна потребує нової генерації лідерів:...

10 липня в Україні за підтримки Центру експертизи доброго врядування Ради Європи стартувала чергова серія навчань...