Якими мають бути регіональні плани управління відходами?

Якими мають бути регіональні плани управління відходами?

Це питання обговорювали під час круглого столу на тему: «Сфера управління побутовими відходами – європейський шлях розвитку», що організували Мінрегіон та DESPRO.

 

 

Ми традиційно не звертаємо увагу, куди дівається сміття. Вантажівка з помаранчевим кузовом вивозить його у далеке кудись – і все. Ми зрідка помічаємо короткі новини про проблеми переповнених сміттєзвалищ, але ці новини нас анітрохи не зворушують. «Сміттєва прірва» видається такою ж далекою, як пластикова пляма розміром з Австралію посеред Тихого океану. Між тим, кожен українець щорічно генерує понад 300 кг різноманітного сміття, а вся країна – понад 11 млн тонн. При цьому в Україні діє тільки один сміттєспалювальний завод, потужностей якого недостатньо навіть для обслуговування столиці, у якій він знаходиться. Таким чином, наша держава поволі рухається до сміттєвого колапсу...


 

Автор: Дмитро Синяк 

 

Для працівників місцевого самоврядування проблема відходів є постійним головним болем. Бо вони бачать на власні очі: законні сміттєзвалища, більшість з яких створено ще за радянських часів, не відповідають сучасним нормам, а незаконні, що ростуть, мов гриби після дощу, поступово перетворюються на зони екологічного лиха.

На щастя, минулоріч «питання утилізації сміття» нарешті зрушили з мертвої точки: уряд затвердив Національну стратегію управління відходами, а Верховна Рада зробила кілька доповнень до законодавства. Однак в силу низки факторів чимало норм, закладених у законі, поки не діють, а терміни, встановлені Стратегією, не дотримуються.

Щоб обговорити всі ці проблеми, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO виступили з ініціативою проведення круглого столу: «Сфера управління побутовими відходами – європейський шлях розвитку». Цей круглий стіл відбувся у Києві, у рамках XVI Міжнародної спеціалізованої виставки «Комунтех-2018».

У залі зібралися понад 130 фахівців: представники міжнародних та громадських організацій, працівники обласних адміністрацій, а також міські та сільські голови. Багато хто з них приїхав, аби задати одне-єдине запитання і таким чином донести свою проблему до можновладців. 

Міністерство екології та природних ресурсів України представляв заступник директора департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Олександр Семенець, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України – начальник Управління благоустрою територій та комунального обслуговування Максим Барінов, а від Верховної Ради України виступала заступник голови Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Альона Бабак.

 

Парламент не винен

 

- Ми орієнтуємося на Національну стратегію, ухвалену рік тому,  але, на жаль, я не бачу у парламенті тих 9-ти законів, потрібних для її реалізації, – сказала Альона Бабак. – Зокрема, немає закону, який стосується, наприклад, спалювання відходів і визначає вимоги до викидів. Уряд такі законопроекти не подав, і у парламенті їх теж не розробили. Хоча Верховна Рада давно займається цією темою. Ми навіть намагалися пояснити, що таке відповідальність виробника на прикладі однієї сфери – відходів з упаковки. От у Вишгороді виробники упаковки беруть активну участь в її утилізації, запровадивши таким чином принцип розширеної відповідальності…

 

 

Оскільки відсутність законодавчої бази є найбільшим гальмом для запровадження змін у сфері поводження з відходами, на адресу Альони Бабак прозвучало чимало докорів.

- В парламенті є розуміння необхідності нагальних змін, але немає бачення балансу екологічних інтересів, інтересів бізнесу та громад, – відповіла вона. – І тільки ваше професійне лобі здатне правильно розставити акценти. Бо є законопроекти, які мають на меті будівництво конкретних заводів під бізнес-інтереси конкретних осіб. Наприклад, законопроект про зелений тариф на спалення відходів. Ми не пропустили його, і у подальшому теж готові зупинити хід явно лобістських законопроектів, вигідних конкретному бізнесу. Бо від цього Україна не виграє.

Разом із професійним лобі, на думку пані Бабак, має працювати держава, «роль якої – не лише у розробці планів та реєстрів... а у тому, щоб стати учасником публічно-приватного партнерства у сфері упрвління відходами».

- Держава має визначити місця для переробних заводів, і тоді можна проводити тендер на залучення інвестора, – повела далі пані Альона. – Адже тоді буде зрозуміло, які населені пункти будуть у тому чи іншому кластері, яку кількість відходів вони генеруватимуть, а інвестор отримає ділянку з пройденою екологічною експертизою… Що б ми не говорили про ті чи інші законопроекти, все однаково зведеться до громадських зборів у конкретному селі, під час яких селянам пропонуватимуть різноманітні блага, аби тільки вони дозволили у себе будівництво заводу. Ця торгівля може тривати дуже довго. Але якщо все зробить держава, на своїх землях, справа піде набагато легше. Чому у Львові досі немає сміттєпереробного заводу? Бо там не можуть знайти земельної ділянки...

І хоча за такого підходу роль парламенту стає щонайменше другорядною, Альона Бабак запевнила, що її комітет збереться вже наступного тижня «для розгляду низки законопроектів, у тому числі й таких, що полегшать збирання та утилізацію відходів».

 

Уряд працює

 

Частково відповідаючи пані Альоні на закиди у бездіяльності, від уряду виступив Максим Барінов, презентувавши Проект Закону України «Про муніципальні відходи».

- Цей законопроект передбачає ширші повноваження для органів місцевого самоврядування, – сказав він. – У ньому також будуть максимально докладно прописані повноваження органів влади усіх рівнів у тому, що стосується управління відходами. Через весь законопроект червоною ниткою проходить принцип співробітництва громад. Адже без сенсу будувати у кожній громаді об’єкт управління відходами – переробний завод чи сортувальну лінію. Безпечніше з точки зору екології та, головне, дешевше запровадити тут кластерний принцип, за яким великий завод може з’явитися на кільканадцять сіл та міст.

 

 

За словами пана Барінова, у новому законі буде норма, яка дозволить органам місцевого самоврядування самими вирішувати: передати функції управління відходами створеному або існуючому комунальному підприємству, чи передавати управління відходами на аутсорсинг, провівши відповідний конкурс. Аби тільки «вирішувалася проблема».

Наступна норма стосуватиметься роздільного збирання сміття. Згідно із новою редакцією закону «Про житлово-комунальні послуги», який вступить у дію з травня наступного року, у тих громадах, де сміття розділяють, населення сплачуватиме менший тариф, ніж якщо роздільного збирання не було. І нарешті закон «Про муніципальні відходи» запровадить підвищену відповідальність виробника: тобто той, хто виробляє відходи, відразу ж платитиме за їхню утилізацію. Наприкінці свого виступу Максим Барінов зазначив, що міністерство завжди готове «надати контакти основних міжнародних донорів, які готові фінансувати програми, пов’язані з поводженням із твердими побутовими відходами».

А Олександр Семенець зі свого боку пообіцяв, що уряд невдовзі запровадить цілу низку різноманітних реєстрів, «які дозволять забезпечити відповідальність виробника відходів, а також поліпшити інфраструктуру сфери оброблення та видалення відходів».

 

 

Регіональні плани, кластери і біогаз

 

Основна увага учасників круглого столу була прикута до особливостей створення регіональних планів управління відходами, які мають розроблятися відповідно до Національної стратегії.

- У Національній стратегії зазначено, що протягом двох років регіони мають розробити власні плани,зазначила науковий співробітник Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» Тетяна Омельяненко.Регіональні плани мають складатися на 10 років, і щодва роки  повинні проходити перевірку. Отже, вже зараз є підстава скоригувати обласні та районні програми поводження з відходами.

 

 

За словами Тетяни Омельяненко, основними принципами регіонального планування мають бути: ієрархія поводження з відходами, економія за рахунок масштабу та міжмуніципальне співробітництво. Також пані Тетяна порадила представникам регіонів насамперед визначити, скільки відходів на рік має та чи інша громада, а іще спрогнозувати, як кількість відходів змінюватиметься протягом наступних 10 років. Цікавим було також її зауваження щодо того, яким чином треба створювати кластери поводження з відходами.

- Кластер – це територія області, де проживає стільки людей, що разом вони утворюють мінімум 100 тис. тонн відходів на рік, – сказала пані Тетяна. – За меншої кількості жителів сміттєпереробний завод, створений у центрі кластеру, буде просто нерентабельним.

Власне про кластерний підхід у розробці регіональної політики у сфері поводження з побутовими відходами у Полтавській області розповіла викладач Полтавського Національного технічного університету Оксана Ілляш.

 

 

- Полтавщина почала створювати план поводження з відходами у середині 2016 року, – сказала вона. – Кластери ми створювали за кількістю відходів, логістичними маршрутами та площею субрегіону. Загалом територію області було поділено на 5 кластерів: Пирятинський, Полтавський, Грішньоплавненський та інші. Ми з’ясували, що на Полтавщині понад 670 звалищ, і деякі з них вирішили закрити, а інші почали інвентаризувати та паспортизувати. Це, до речі, треба робити постійно: визначати, яка частка звалища є у загальній системі відходів і які з них краще модернізувати, а які закрити.

Пані Ілляш також розповіла, чому у роботі з відходами керівництво зробило ставку саме на ОТГ.

- Нам простіше спілкуватися з об’єднаними громадами, – сказала вона. – У них і бачення інше, і менталітет. Це не значить, що сільські ради не сприймають нас, ні. Але з ОТГ нам працювати легше.

Завершував круглий стіл виступ члена правління Біоенергетичної асоціації України, старшого наукового співробітника Інституту технічної теплофізики НАН України Юрія Матвєєва, який познайомив усіх з перспективами використання побутових відходів для виробництва теплової та електричної енергії. За словами пана Юрія, в Україні вже зараз є близько 20 проектів із видобування біогазу на звалищах сумарною потужністю 20МВт, враховуючи великий проект Світового банку у Харкові, який, щоправда, обмежується сортуванням відходів та суто збиранням біогазу.

 

 

- Чому навіть ідей таких проектів небагато? – запитав вчений. – Тому що на разі це просто невигідно. Жоден проект за рахунок виключно енергії не окупається, крім хіба що суто виробництва біогазу, оскільки там діє зелений тариф. Так, з відходів можна виготовляти пальне для ТЕС та цементних заводів, і тут може бути прибуток. Однак не факт, що цементні заводи готові таке пальне купувати, бо відносини між заводами та сміттєпереробними підприємствами не врегульовані законодавчо. З іншого боку, біогаз найоптимальніше використовувати взимку для виробництва тепла, а влітку його треба лише накопичувати.

Наче на доказ слів Юрія Матвеєва про свій проект виробництва електричної енергії з біогазу на полігоні поблизу Вінниці розповів представник компанії «СУНП «АЕТТЗНПС» Йорг Майснер.

 

 

Морфологічний аналіз за грубі гроші

 

Чесно кажучи, практично усі доповідачі грішили зайвим теоретизуванням та рідко наводили конкретні приклади. Мабуть, тому найцікавіше відбувалося у перерві, коли присутні у залі, обступили експертів, засипавши їх запитаннями. Найбільше людей зібралося коло експерта DESPRO, кандидата технічних наук Дмитра Лазненка. Запитання до нього і відповіді на них ми вирішили подати у формі бліц-інтерв’ю.

 

 

Яким чином громади одної області можуть впливати на формування регіонального плану?

- Щонайменше на рівні обговорення. Передбачається, що на певних проміжних етапах деякі рішення будуть обговорюватися у громадах. Зараз пілотний проект опрацьовується у Вінницькій області, й обласна адміністрація дуже активно спілкується з усіма громадами, як об’єднаними, так і необ’єднаними. Так що непокоїтися не варто: усі ключові рішення мають прийматися тільки спільно, щоб не викликати супротиву у майбутньому.

Якраз я представляю обласну адміністрацію. Ми вже маємо розуміння стратегії, але зіткнулися з проблемою фінансування. Чи може DESPRO допомогти нам із цим, або зробити, принаймні, морфологію відходів? Інститут, до якого ми звернулися, сказав, що на це потрібно близько 2 млн грн.

-  Це нереальна ціна. Адже у сільській місцевості морфологія відходів подібна, і вам не треба аналізувати кожне село.

- Е ні! Маємо одну ситуацію у приміських селах, іншу – у селах при трасі та периферійних. Тут все не так просто. А дані, які подають сільради, фейкові. Такі дані ще можуть бути наближені до дійсності у містах, де практично всі домогосподарства охоплено послугою вивезення сміття. Але й навіть у містах часто вивозять 5 машин сміття, а у документах вказують одну, щоб не платити податків. У селах картина ще гірша: практично ніде тверді побутові відходи не збирають і не вивозять. А щоб екологи не штрафували сільраду, голова готує документ, що підтверджує: «Сміття збирають і вивозять регулярно, за кошти сільського бюджету». На основі такої «липи» ми не можемо робити серйозний аналіз ситуації в області.

- Добре, ось вам моя візитка. Я зв’яжуся з керівництвом і подумаю, чим ми можемо вам допомогти.

От ви зараз розробляєте регіональні плани. Але ж як саме їх робити, коли досі немає всіх потрібних документів, зокрема законів?

- Ми аналізували цю проблему. Так, ви праві, ми рухаємося навмання. Однак треба розуміти й наступне: завтра у такій ситуації будуть усі українські громади, і хтось повинен буде допомогти їм – хоча б методичними рекомендаціями.

Я чудово розумію, що таке міжмуніципальне співробітництво. І саме тому бачу: створювати кластери нереально, бо у селах немає послуги вивезення сміття. Точніше, вона тільки на папері. Про яку централізовану систему можна говорити  за таких умов?

- Все треба робити поступово, крок за кроком, за відповідним алгоритмом. І спочатку так, треба організувати збір та вивезення сміття у селах.

Може, не варто винаходити велосипед і, створюючи кластери, прив’язатися до госпітальних округів?

- Ми розглядаємо цей варіант, і у багатьох областях, швидше за все, так і буде. Але може статися і цілком по-іншому: жорсткої прив’язки тут немає. Треба аналізувати всі плюси і мінуси у кожній конкретній ситуації. Все ж таки госпітальні округи створено для покращення медичної послуги. А кластери створюються для того, щоб правильно поводитися з відходами. Отже, це дві різних послуги.

Чи зможуть села, розташовані на межі областей, вивозити своє сміття до інших регіонів?

- Теоретично таке можливо, а практично – потребуватиме узгодженості між областями. З точки зору адміністративного управління тут точно виникатимуть складності. Якби ми формували кластери без огляду на обласний поділ, то, швидше за все, межі кластерів не співпадали б з межами областей. Але в реальності все відбуватиметься, швидше за все, таки в обласних межах.

Великі громади стикаються з тим, що звозити сміття у центр є доволі витратною процедурою. Через це периферія рідко охоплена послугою вивезення сміття. Що б ви порадили таким громадам?

- Треба ретельно все аналізувати. Вся спеціалізована техніка громади має бути завантажена на 100%. А щодо логістики… Продукти харчування на периферію відвозять? Так! То чому невигідно забирати звідти відходи? Все спирається у тариф? То, може, його треба підняти, або й возити сміття з периферії до інших громад. Тут зв’язки нелінійні, і треба все ретельно порахувати.

- Що буде, коли регіональні плани не створять протягом двох наступних років?

- Їх створять пізніше, але так чи інакше – створять. Важелем для цього вже зараз має стати можливість залучати кошти донорів та держави для створення інфраструктурних об’єктів у тих громадах, які розробили регіональні плани. По-друге, передбачається, що за відсутності регіональних планів, на сферу поводження з відходами не можна буде витрачати кошти з обласного бюджету. Однак це тільки пропозиція, яка не стала законом. Регуляторна сфера тільки формується…

- Громадськість Львова неодноразово виступала проти побудови сміттєспалювального заводу, бо, на її переконання, він забруднює повітря. У світі ж недарма є тенденція до збільшення частки відходів, які йдуть на переробку, і через це сміттєспалювальні заводи відчувають проблеми з пальним. Скажіть, чи Україні точно потрібні такі заводи? Можливо, краще застосувати сучаснішу та безпечнішу технологію?

- Сміттєспалювальні заводи є цілком безпечними за умови їхнього належного використання. Крім того, такі заводи – чудова можливість позбутися тих відходів, які годяться тільки на пальне. Спалити – це краще, ніж захоронити, бо завдяки спаленню ми заміщуємо викопне паливо – вугілля, нафту та газ. Я нещодавно був на сміттєспалювальному заводі у Польщі. Так-от, там на прохідній є табло з нормами викидів і з фактичними показниками якості повітря. І фактичні показники набагато менші, ніж дозволені. Цього вдається досягти завдяки високому ступеню очищення викидів, які де-факто є меншими, ніж у сільській пічці, що працює на вугіллі. Інша річ, що такий завод можуть експлуатувати з порушенням усіх вимог. В українських умовах це цілком можливо.

Теги:

DESPRO стаття сміття

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:
305c7acbb36cc5d08f72e0fd5da443ab

12 лютого 2019

Галерея інновацій, що змінюють Україну....

Перше місце в Конкурсі «Кращі практики місцевого самоврядування» в 2018 році за темою «Формування безпечного...

58970ade38fc24613fc0a809d6a8117e

12 лютого 2019

Про «Відкрите місто» як частину «Е-дему». ...

Швейцарсько-українська програма «Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади (EGAP)» створила...

922fd218fe4fc95b640acbecb6fb2f76

01 лютого 2019

Галерея інновацій, що змінюють Україну....

Третє місце в Конкурсі «Кращі практики місцевого самоврядування» в 2018 році за темою «Практики розвитку, засновані...