Той, хто володіє ресурсами, володіє світом. Звична логіка керівництва країн, які владу вимірюють покладами нафти й газу. Викопні ресурси — нова валюта, і, як це часто буває з чимось цінним, природні ресурси стають приводом для суперечок між державами та навіть можуть призвести до війни за територію.

Однак сильна позиція держави зберігається, допоки на її ресурси є попит. І хоча на світовому ринку не поспішають відмовлятися від викопних палив, країни Євросоюзу вже розуміють: ці ресурси узалежнюють держави. А коли йдеться про залежність від країни-агресорки, як-от росія, то це ще й політично негідний вчинок. Потрібно мати альтернативу, і ЄС це частково вдається завдяки ресурсоменеджменту. Та чи розглядає хтось як ресурс побутові відходи? Дарма, якщо ні.

У цьому матеріалі на прикладі управління відходами пояснимо, як громадам налаштувати ресурсоменеджмент і що робити з відходами, аби вони не втратили свою цінність.

Що є ресурсами, а що — відходами?

Ресурсами є речі та матеріали, що мають цінність і можуть використовуватися повторно (викопна сировина, вода). Відходи — це ресурси, які не змогли правильно використати і не повернули в обіг, хоча для цього могло бути достатньо передумов. Здебільшого це стається через незнання та частіше через те, що людство так звикло.

Лише останнє десятиліття світ рухається до кругової економіки — основи ресурсоменеджменту. До цього десятиліттями діяла лінійна економіка, де «‎спожити і викинути» вважалося нормою. Глобалізація ставала активнішою, стрімко розвивалися міста, промисловість, зростало населення, і все більше виробничих процесів стали потребувати різних ресурсів: від природних копалин до електроенергії.

На сьогодні потреби споживачів у рази перевищують обсяги наявних ресурсів. За прогнозами ООН, глобальне споживання природних ресурсів до 2060 року зросте на 60%. Вичерпуються ці ресурси швидше, аніж встигають відновитися. Врешті це призводить до серйозних наслідків, таких як втрата біорізноманіття, дефіцит води, забруднення повітря й довкілля, зміна клімату.

Здавалося б, до чого тут відходи? Розглядаючи їх саме як ресурси для повторного використання чи оброблення, ми зменшуємо потребу в первинних матеріалах, а отже, можемо уникнути вищезгаданих проблем. Однак часто інфраструктура в громадах не спонукає споживачів ощадливо користуватися цими ресурсами — не викидати в загальний смітник, а придивитися до відходів: можливо, щось знадобиться в побуті. Так ми втрачаємо ресурсоцінні матеріали.

Натомість можна сортувати папір і картон, пластик і пляшки, збирати окремо тверді та біовідходи, небезпечні й ті, що не підлягають переробці. Це та база, з якої починається «‎менеджмент» відходів, у кожній окремій родині, в закладі, на підприємстві. А щоби все було недарма, про умови, необхідні для подальшого використання відходів, мають подбати органи місцевого самоврядування. Йдеться про достатню кількість контейнерів для різних типів побутових відходів. Важливо продумати логістику їх збирання, щоб десь відходів не накопичувалося більше, ніж треба, щоби район залишався чистим.

Громада відповідальна не тільки за те, що відбувається в момент, коли людина викидає відходи, а й за те, що далі з ними (не)роблять. Передусім муніципалітетам слід думати, як запобігти утворенню відходів. Ці норми визначає Закон України «Про управління відходами», а конкретні рішення та заходи на його виконання громади обирають самостійно.

Якщо місцева влада ще не думає про управління відходами, рано чи пізно доведеться, бо до цього зобов'язує закон

Торік вступив у силу Національний план управління відходами до 2033 року. Тепер органи місцевого самоврядування мають розробити регіональні плани й описати конкретні цілі та заходи задля зменшення та запобігання відходам. Регіональний план є основою для розробки місцевого плану управління відходами (на рівні окремих громад). В умовах війни горизонт планування в десять років виглядає більш ніж оптимістично. Та якби там не було, перш ніж щось впроваджувати, слід змінити усталений підхід до управління відходами: від «‎що з ними робити» на «‎як запобігти відходам».

Як «‎менеджерити» відходи та ресурси?

Відповідаючи на це питання, будемо спиратися на ієрархію управління відходами, де перший щабель — запобігання. Розглянемо, що для цього роблять уже зараз і що громади можуть закласти в місцеві плани управління відходами.

• Використовувати менше первинних матеріалів

Йдеться про обмеження використання одноразового пластику. Наприклад, під час проведення публічних подій. Як зазвичай буває: захід пройшов, організатори пішли, а місту залишається прибирати вулиці, заповнені пластиком та іншими відходами. На рівні громади місцева влада може закріпити вимогу до організаторів: подбати про запобігання відходам на території події. Щонайменше поставити воду в кулерах, а далі — запропонувати відвідувачам користуватися багаторазовими чашками: приносити свої або брати горня безпосередньо на події. Відходів все одно не уникнути, тому варто забезпечити на місці мінімальне сортування (контейнери для біовідходів, паперу, пластику, скла). І, звісно ж, завчасно знати, куди відвозити відсортоване.

Цікаве рішення реалізували в місті Гент у Бельгії. Впродовж року тут проходить понад 2000 фестивалів. У зоні фудкортів утворюється чимало відходів. Окрім залишків їжі, залишається багато стаканчиків для напоїв. Аби не витрачатись на одноразовий посуд, який часто забруднений і непридатний для переробки, місцеві підприємці об'єдналися і за підтримки влади створили Wash-it — стартап для миття багаторазових стаканчиків та інших ємностей. Згодом додали ще й сушіння та доставку чистої тари. Компанія співпрацює з постачальниками, які надають придатні для повторного використання ємності.

Першу миючу лінію відкрили за тиждень до пандемії у 2019 році. Та попри це команда вийшла на хороші економічні показники. До повної окупності та перших заробітків йшли чотири роки. Наступні лінії, які запускали в більш сприятливий час, окуповувалися за півтора-два роки. Успіх Wash-it став приводом на місцевому рівні зобов’язати організаторів подій використовувати багаторазові стаканчики на масових заходах. Норма діє на території Фландрії з 1 січня 2020 року.

Тим часом в Україні набувають популярності «‎зелені» публічні закупівлі. Для місцевої влади це один з інструментів, щоб стимулювати бізнес ставати екологічно свідомим, і досвід бельгійців тут може стати в пригоді. Серед іншого, під час тендерів перевагу можна надавати бізнесам, що пропонують кейтеринг у багаторазовій тарі або в тарі, яка переробляється чи взагалі не має паковання.

Іще одне рішення, яке громади могли б впроваджувати в «‎зелених» закупівлях — за можливості купувати цеглу та інші будівельні матеріали з вторинної сировини. Поки що це ніяк не врегульовано законодавством, але теж має потенціал у контексті ресурсомедежменту. Сподіваємося, скоро ситуація зміниться, адже обсяги відходів від руйнувань постійно збільшуються, і ми втрачаємо ресурс, що може використовуватися повторно задля відбудови осель та інших споруд.

• Користуватися матеріалами та речами довше

Це наступні щаблі ієрархії: повторне використання та ремонт. Тут головне — продовжити життєвий цикл матеріалів. Велике значення відіграє дизайн: коли ще на етапі макету товару його планують так, щоб він був довговічним, придатним до ремонту чи переробки. До того ж, якісний дизайн зменшує вагу та обсяг паковання, що зручно при перевезенні.

Фактично, викидаючи пластик або непридатне до переробки паковання, громада платить за захоронення такого «поганого дизайну», а споживач платить двічі: спершу за паковання, а потім своїми податками за його видалення.

В ЄС законодавство зобов'язує виготовляти паковання, котре якомога довше залишатиметься в обороті. Екологічний дизайн допомагає цього досягти. Те ж саме стосується використання переробленого пластику в складі пляшок і паковання. Про це йдеться в документі Packaging and Packaging Waste Regulation. Із того, що вже помітно: європейські виробники намагаються зменшити «паковання заради паковання» та уніфікувати форми тари.

В Україні подібні норми можуть з'явитися із запровадженням депозитно-поворотної системи для прийому та повторного наповнення пляшок з-під напоїв. Деякі мережі супермаркетів тестують це рішення, та в цілому по країні з боку бізнесу ідея просувається важко. Кожна компанія має свій бренд, а з ним — унікальний формат і дизайн пляшок. Через це їх складно ідентифікувати для подальшого сортування. Вочевидь, лише державне регулювання вирішить цю проблему.

Важливою є й діяльність екохабів, reuse-просторів, ремонтних майстерень — місць, де роблять так, аби річ прослужила довше, а в ідеалі, щоб взагалі не потрапила в смітник. В нас уже є кілька успішних ініціатив, які працюють у цьому напрямі. В Харкові діє «‎Екохаб», куди можна приносити й обрати для себе різні речі. Чого тут тільки не знайти: одяг та аксесуари, інструменти й іграшки, книги, посуд, предмети домашнього вжитку, а часом і раритетні меблі. Іноді люди приносять кахлі, деревину, лінолеум чи будматеріали — залишки після ремонту, якими вирішили поділитися з іншими.

За схожим принципом, але з можливістю орендувати товари, в Хмельницькому працює «‎Бібліотека речей». В асортименті є інструменти, спортивний інвентар, дрібна побутова техніка, електроніка, настільні ігри. Ціни за подобову оренду доволі демократичні: від двох до 500 гривень залежно від товару.

Щодо ремонту, то у Львові маємо цілу мапу майстерень. У межах проєкту «‎Ремонтуй на ізі!» нам вдалося зібрати близько сотні локацій, куди можна принести велосипед, техніку чи одяг і з допомогою майстрів продовжити життя улюбленим речам. Та й що не менш приємно — вберегтися від незапланованих витрат на нові, значно дорожчі товари.

Щоби більше людей дізнавалися про такі можливості, долучалися й таким чином запобігали відходам, проводьте просвітницькі кампанії. В Хмельницьку такі екскурсії проходять на базі «‎Гуфі-центру» — інтерактивного простору для дітей та дорослих. Навчальний центр заснувала команда офісу проєкту «‎Розумне Довкілля. Хмельницький». Локація має понад 30 авторських експонатів і стендів про інструменти управління відходами, основи роботи сміттєпереробного комплексу, про компостування та сортування. Пропонують групові тури за попереднім записом, також можна замовити індивідуальне відвідування. За два роки роботи до «‎Гуфі-центру» завітали понад 14000 відвідувачів із Хмельниччини, інших областей України та з-за кордону.

У Луцьку обрали формат екофестивалю. Zero Waste Fest — результат співпраці міської ради, комунальників, бізнесу та громадського сектору. Майстеркласи для дітей і дорослих, кінопоказ та барахолку поєднали з лекціями про відповідальне споживання ресурсів. Спікери ділилися власними практиками «‎Нуль відходів», пояснювали, як зменшувати відходи в побуті, як позбутися надлишкового паковання, що робити з біовідходами.

Подібні можливості громада може створювати спільно з громадськими активістами та подати в місцевому плані управління відходами. А щоб проєкти не залишалися виключно у форматі «‎пілоту», і практики запобігання відходам поширювалися серед людей, важливо підтримувати ініціативи, якщо не фінансово, то бодай інформаційно — на сторінках соцмереж  місцевої ради чи комунальних підприємств.

Про співфінансування поспілкуйтеся з місцевим бізнесом. А ще коштами можуть допомогти іноземні донори. Міжнародні фонди, портали Європейської Комісії та «‎Гурт» регулярно публікують грантові конкурси. Хоча вони не завжди на екологічну тематику, так чи інакше повоєнне відновлення слід уже зараз будувати на «зелених» засадах, й управління ресурсами теж сюди підходить. Навіть якщо певні норми ще не закріплені в національному законодавстві, ваш свідомий ресурсоменеджмент може відгукнутися західним донорам і вони охоче вас підтримають. Та спершу знадобляться навички написання грантових заявок, наполегливість і терпіння. Але і наш досвід, і напрацювання колег з інших організацій доводять: усе реально.

• Очищувати та використовувати відновлювальні матеріали

Найпростіший приклад — компостування біовідходів. Його можна запровадити в децентралізованому форматі: в школах, дитсадках, лікарнях, в ОСББ чи на території дачного кооператива. Гарно в цьому напрямі просуваються на Харківщині. В тамтешній Дергачівській громаді впроваджують централізоване компостування — перероблення біовідходів на добрива. Ініціатори проєкту, громадська організація Zero Waste Kharkiv та КП «‎Дергіекоресурс», пенеконані: це дозволить майже вдвічі зменшити обсяг відходів, знизити шкоду довкіллю та забезпечити Дергачі екологічно чистим добривом для озеленення громади. Схожий досвід в Україні поки що має тільки Львів, де з 2020 року переробляють на добрива харчові відходи та зібрані комунальниками гілки й опале листя.

В Луцьку міська рада співпрацює з фермою вермикомпостування: передає підприємству біовідходи (кухонні та відходи зелених насаджень, опале листя, гілки після кронування дерев), а бізнес радо все приймає, бо йому бракує сировини для виготовлення компосту. І таких охочих можна знайти майже в кожній громаді, особливо серед аграріїв. Вони не чи найбільш зацікавлені у тому, щоб живити свої угіддя безпечними добривами.

Яке б із перелічених рішень ви не обрали, пам'ятайте: без налагодженої системи управління відходами, без зручної, доступної для людей інфраструктури, скільки би в громаді не проживало екологічно свідомих мешканців, відділити з відходів цінні ресурси та використовувати їх ефективно буде складно. Просвіта населення має відбуватися одночасно з розбудовою інфраструктури.

З чого почати?

Передусім із даних про відходи. Звідки їх брати, що й як правильно аналізувати — типові питання представників громад, з якими ми працюємо. На допомогу органам місцевого самоврядування ми розробили спеціальний опитувальник — Інструмент оцінки системи управління відходами. Це анкета із 67 відкритих запитань, яку можна завантажити за посиланням. Опитувальник створено в межах проєкту «Міста Нуль Відходів в Україні» за підтримки програми LIFE від ЄС.

Анкета допомагає:

• Зрозуміти поточну ситуацію з відходами в конкретній місцевості.
• Виявити слабкі місця в діючій системі управління відходами.
• Визначити конкретні кроки для втілення ефективної, сталої системи управління побутовими відходами, безпечної для мешканців та довкілля.
• Зібрати аргументи для місцевої влади та іноземних донорів, аби залучити фінансування на інфраструктуру/техніку для управління відходами або на інші заходи, зокрема освітні та промо-кампанії, задля зменшення обсягів та запобігання відходам.

Разом із нами над анкетою працювали європейські експерти у сфері управління відходами. З документом уже попрацювали учасники проєкту: громади Луцька, Херсона, Дергачів на Харківщині та Покровська на Донеччині. На їхньому прикладі ми хочемо показати, як можна покращити систему управління відходами, а також роботу в інших сферах благоустрою, що пов'язані з управлінням відходами та захистом довкілля.

Впродовж року представники органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств у супроводі науковців та фахових спеціалістів збирали та аналізували дані про побутові відходи за допомогою цієї анкети. Дані про кількість, різновиди, місця утворення та накопичення відходів, інформація про головних «‎сміттєутворювачів» у громаді — всі ці знання дозволяють зрозуміти, які заходи є сенс фінансувати, а які — ні, бо вони не вирішують проблему. Наприклад, будівництво сміттєспалювального заводу не зменшує потік відходів, а навпаки робить громаду залежною від необхідності мати постійний потік сировини для спалювання. Потужності підприємств потребують десятків, а то й тисяч тонн відходів щорічно, інакше вони не працюватимуть. Відтак людські й фінансові ресурси використовуються неефективно. На додачу, маємо ще й забруднення довкілля шкідливими викидами.

Наразі кожна громада працює над власною Стратегією управління побутовими відходами. Зібрані дані допомагають обрати найбільш доцільні рішення і, що важливо, — враховувати воєнні виклики. Відтак вони розуміють, як діяти за наявності всіх необхідних ресурсів і водночас готуються до того, що робити з відходами, якщо погіршиться безпекова ситуація чи забракне коштів або працівників.

Кардинальні зміни не стаються без труднощів, і в управлінні відходами є свої виклики. Зібрані учасниками дані показали тенденції, властиві більшості українських громад:

• Помітна нестача ресурсів і фахівців на місцях, особливо в прифронтових областях.
• Зміни в законодавстві вимагають постійно адаптуватися до нових викликів, поки вирішуються попередні, і це створює додаткове навантаження на працівників.
• Серед мешканців існує психологічний бар'єр — нерозуміння важливості екологічного напрямку розвитку громад. Накладається й звичка місцевої влади вдаватися до старих, недієвих методів управління відходами, як-от захоронення на полігоні та сміттєспалювання.

Зі слів учасників проєкту, наша анкета є дієвим помічником у подоланні цих перепон. Принаймні, дозволяє зорієнтуватися в пошуку даних про відходи та у виборі інфраструктури.

Переваги ресурсоменеджменту

• Більше робочих місць, менше витрат на управління відходами

Практики управління відходами, що враховують ресурсоменеджмент, створюють щонайменше в п'ятеро більше робочих місць, аніж сміттєспалювання та захоронення відходів, пишуть аналітики GAIA. Кожне нове робоче місце — це податкові надходження, а отже, підтримка місцевої економіки.

Цікава й статистика Євростату: покращений ‎менеджмент відходів зменшує операційні витрати, повʼязані з відходами, на 66–75% за тонну.

Реальним цифрам заперечити складно. І хоча швидко вийти на такі показники українським громадам буде складно, так це не значить, що до цього не варто прагнути. В країнах ЄС теж роками долали нерозуміння влади й мешканців: що взяти з тих відходів? А сьогодні серед них маємо безліч прикладів для наслідування.

• Незалежність від викопних ресурсів

Чим менше країн створюватимуть попиту на одноразовий пластик, тим менше на його виготовлення потребуватимуть викопних ресурсів. До 2050 року прогнозується, що 20% видобутку нафти й газу йтиме саме на пластик. На сьогодні значна частина цієї сировини походить із росії, як ми з'ясували в дослідженні «‎Як російське паливо живить світ пластику». Далі сировина прямує до Китаю, Індії та Туреччини. Вони відомі своїм виробництвом дешевих і неякісних товарів із пластику, а також одягу на основі пластикових волокон та розповсюджують свою продукцію по всьому світу. Більшість цього пластику не переробляється. При тому, що світова переробка відходів, як зазначають у науковому виданні Nature, сягає близько 9 %, зі зростанням обсягів непридатних до переробки матеріалів ситуація може суттєво ускладнитися. В ЄС через це почали активніше переглядати поставлені раніше цілі.

Рівень переробки побутових відходів до 2030 року збільшили до 60 % та до 65 % — до 2035 року. Обов'язковим для країн Євросоюзу є роздільне збирання біовідходів та суворі правила щодо паковання: за п'ять років все пластикове паковання, виготовлене в ЄС, повинне бути придатним для переробки або повторного використання. А в наступні десять років на полігони має припадати не більше 10 % серед усіх способів видалення відходів.

Зростання плати за енергоносії та перспектива на роки залежати від викопного палива з диктаторських держав мотивує європейців розвивати «‎зелену» енергетику. Сьогодні установки, що одночасно виробляють електроенергію та тепло з перероблених біовідходів, — звична для громад практика. Зважаючи на українські реалії, рішення й нам актуальне, і це теж своєрідний ресурсоменеджмент.

А що по грошах?

Чи то контейнери для сортування, чи refill-точки або екохаби — перші інвестиції в такі проєкти справді відчутні, але неодмінно окуповуються та приносять додаткові переваги. Чисті вулиці та зручну інфраструктуру оцінять і місцеві мешканці, й туристи. Тож, вкладаючись у «Нуль відходів», ви не тільки вирішуєте проблему накопичення відходів, а й підвищуєте якість життя в громаді та сприяєте екологічним навичкам серед населення.

Поки діяти інакше не стимулюють нинішні тарифи на вивезення відходів — у середньому 300 гривень за тонну залежно від регіону. В ЄС послуга коштує від 39 до 46 євро за тонну. Свого часу високі тарифи мотивували громади переглянути місцеві політики управління відходами. А там, де менші платежі на утримання полігонів, там і менші логістичні витрати на збирання та вивезення відходів.

Для наших прифронтових громад такий підхід вирішив би і питання безпеки. Чим рідше сміттєвози курсуватимуть за межі міста, то менше комунальників наражатимуться на ризики для життя. Є сподівання, що нинішня реформа законодавства про управління відходами торкнеться й тарифної політики. Адже будьмо реалістами: на самому лише ентузіазмі окремих громад та активістів разючих змін годі чекати.

Подекуди в органах місцевого самоврядування ми вже бачимо прихильність до практик «‎нуль відходів». Та в цілому по Україні відходи не вважають ресурсом і продовжують складати все на полігонах. Куди гірше чути, коли муніципалітет планує виробляти паливо з пластикових побутових відходів коштом місцевого бюджету чи за гроші європейських донорів, при цьому не замислюючись про безпечніші та дешевші альтернативи.

Ще більше дивує така стратегія при наявних практиках запобігання відходам та їх раціонального використання. Те ж компостування біосировини задля виготовлення добрив чи переробка залишків деревної промисловості для опалювальних пелетів — вкрай важливі для нас сфери, і вони потребують підсилення як інфраструктурного, так і фінансового. Бракує підприємствам і сировини — власне відходів. Керівництво громад могло б підтримувати бізнеси, які працюють у цих напрямах, бо, як бачимо, потреб чимало.

Навіщо чекати вказівок «згори»? Просувайте екологічні зміни вже зараз

Громадам слід бути активнішими і тестувати ефективні практики управління відходами, спираючись на досвід українських та європейських міст. Для цього вже більш ніж достатньо і навчальних матеріалів, і досліджень, і тих, хто готовий консультувати муніципалітети.

Далі — справа за ініціативними людьми, які не чекають розпоряджень «‎згори», не чекають, коли уряд запровадить жорсткі вимоги, штрафи або коли на підготовку залишиться мінімум часу. Ліпше діяти вже зараз: впроваджувати ресурсоменеджмент, починаючи із практик запобігання утворенню та повторного використання, а також сортування та компостування відходів у джерелі утворення. А поміж тим — враховувати потреби та ідеї мешканців щодо управління відходами. Адже співпраця з людьми залишається основою для якісних змін.

Цей матеріал створено в межах проєкту «‎Міста Нуль Відходів в Україні», що фінансується Європейським Союзом. Погляди та думки, висловлені в цій публікації, належать виключно автору(ам) і не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу або CINEA. Ані Європейський Союз, ані орган, що надав фінансування, не несуть за них відповідальності.