Начальниця Олешківської військової адміністрації Тетяна Гасаненко про російську блокаду Олешок, що може стати черговим жахливим російським злочином

 

Автор: Дмитро Синяк

 

У це не віриться, це здається неможливим, але, на жаль, це є фактом: в окупованих Олешках – голод. У колись затишному і заможному місті-супутнику Херсона із 24-тисячним населенням вмирають люди – від голоду, хвороб, російських мін та дронів. Журналістка Марія Семенченко нещодавно опублікувала витримки із щоденника, який веде її тітка, що залишилася в Олешківській громаді під окупацією. З дозволу Марії ми публікуємо тут уривки з цього щоденника. А про те, що відбувається в Олешках безпосередньо зараз, «Децентралізації» розповіла начальниця Олешківської військової адміністрації Тетяна Гасаненко.

 

Начальниця Олешківської військової адміністрації Тетяна Гасаненко

 

Блокада

Що ви можете сказати про ситуацію в Олешках? Невже там і справді – голод? Як це стало можливим?

- Після того, як росіяни у листопаді 2022 року підірвали Антонівський міст, що сполучує Олешки з Херсоном, вони постійно мінували територію нашої громади. Згодом, боячись українського наступу, вони почали мінувати й дороги. Тоді на їхніх мінах почали підриватися машини з продуктами, ліками та засобами першої необхідності. У результаті ці машини перестали їздити.

Навіщо мінувати дороги й ставити під загрозу життя мирних жителів? Адже росіяни вважають цю територію своєю…

- Я не можу коментувати військові питання, тим більше пояснювати дії росіян. Можу лише сказати, що якщо раніше вони мали кілька блокпостів по дорозі до Олешок, то тепер немає жодного. Зате все наглухо заміновано. А у небі постійно чатують російські дрони. Їхні оператори вбивають людей, як мені здається, просто від нудьги. Тому ніхто вже не забороняє в’їжджати чи виїжджати з міста, але зазвичай це дорога в один кінець. Навіть якщо людину лише поранять, вона приречена, бо жодна «швидка» не виїде до неї, якщо її машина підірветься на міні чи зазнає атаки дрона. «Швидких» просто немає.

Коли Олешки опинилися у повній блокаді?

- Після знищення Антонівського моста Олешки опинилися на передовій. Тоді колабораційна влада втекла з міста, відповідно, припинилося надання практично усіх послуг. Хочеш зняти гроші з картки, звернутися до собезу чи до пенсійного фонду – їдь у Скадовськ майже за 80 км!.. І люди їздили. Але незаміновані ділянки скорочувалися щотижня. До лютого цього року поодинокі машини ще підвозили найнеобхідніші продукти. Але наприкінці лютого ситуація вже стала нестерпною: виїзд з міста перетворився на дорогу смерті. Тоді-то й почався справжній голод.

Невже до громади зараз не можуть пробитися жодні автомобілі з продовольством? Принаймні, російські військові у місті мають же якось отримувати їжу. Значить, сяке-таке сполучення все ж повинно бути…

- За останні двадцять днів кількість автомобілів, які пробралися до Олешок через мінні загорожі, можна порахувати на пальцях одної руки. Зате є інша статистика. От 15 квітня на мінах підірвалося дві машини: одна везла до міста скраплений газ, інша – продукти. Цього ж дня на міні підірвалася машина з людьми, які намагалися виїхати. При цьому водій зазнав поранень. Тож ми можемо говорити, що постачання продуктів або будь-яких речей першої необхідності до Олешок припинилося.

 

«20 січня 2026-го

… як 10 січня випав сніг, у місто перестали привозити хліб і продукти. Привезли трохи чогось в “Катюшу” один раз — 18-го січня. Хліб розібрали одразу, як розвантажували. А за продуктами була велика черга, усе швидко закінчилося. Після цього “Катюша” більше не відкривалася. А “Овочевий” і “Ромашка” вже давно закриті. Уже тиждень печу хліб на сковорідці. У будинку температура близько нуля – вода у відрі замерзла і не тане, хоча стоїть при вході до зали, поруч із грубою…

17 лютого 2026-го

… Кілька днів тому зник сусід. Чоловік нашого віку, спокійний. Сім’я виїхала до Польщі, а він залишився дбати про будинок і тварин. Зник і син нашого лікаря…»

 

 

Зруйнований багатоквартирний будинок на вул. Олімпійська в Олешках. Колись у ньому був магазин Greenmarket

 

Убивства без логіки й мотиву

Чи підтримує Олешківська військова адміністрація зв’язки з тими, хто залишився у місті?

- Так, звісно! Ми в курсі всіх подій, бо ловимо буквально кожне слово з-за Дніпра. Зрештою, тут йдеться не тільки про загальнолюдський вимір – кожен з нас має там родичів.

Що їдять мешканці Олешок за відсутності поставок продовольства?

- У місті ще є трохи борошна, яке продають за шаленими цінами – у склянках. Тож люди печуть із цього борошна та різноманітних додатків усілякі коржі. Ті, у кого більше сил, ходять по руїнах, шукаючи вцілілі закрутки та продуктові запаси. Коли вміст закруток з’їдають, розсіл не виливають. До нього додають борошно й соду, а тоді знову ж таки випікають коржі. Готують на багаттях або у пічках, що палять дровами. Бо скрапленого газу вже майже немає. А електропостачання, газопостачання та водопостачання в Олешках відсутнє вже 4 роки. Між тим у місті досі залишаються близько 1700 осіб, серед яких 47 дітей.

Дітей?! Невже росіяни навіть не намагаються їх евакуювати?

- Ні, росіяни жодної евакуації не проводять. Їм все одно, що буде з нашими людьми, так само, як і під час червневої повені 2023 року, коли орки підірвали греблю Каховського водосховища. За нашими даними, за останні 4 місяці з Олешківської громади вдалося вибратися приблизно п’ятдесятьом особам.

Невже росіяни не завозять до міста гуманітарну допомогу? Вони ж знають, яка в Олешках ситуація.

- Востаннє продукти намагалися завезти 15 квітня, але невдало. У період з 25 березня по 15 квітня до міста пробралися близько п’яти машин. Коли один з наших підприємців 5 березня почав продавати продукти біля магазину (продаж ще не почався, але люди ще з ночі стояли у черзі), налетіли кацапські дрони і вбили чотирьох людей та поранили п’ятнадцятьох. Такою-от виявилася ціна російських продуктів.

Але навіщо росіянам витрачати дрони на цивільних людей, які вже п’ятий рік живуть на окупованій ними території? Адже серед них, напевно, є і лояльні до російської влади…

- Це ж питання мені недавно задавали американські журналісти, які приїхали до Херсона. Справді, навіщо росіянам це все?! Навіщо їм взагалі ця війна?! Навіщо вони посунули до нас зі своїм невіглаством і зі своїм огидним рабством?! Що вони можуть нам дати, крім страждань?! Як можна нормальним людським розумом зрозуміти їхні дії?! Я не бачу у них жодної логік!. Це просто якесь звіряче бажання убивати собі подібних.

 

«15 березня 2026-го

… Ми, сусіди, ділимося між собою, хто чим може. В. якось дала мені невелику буханку хліба (мабуть, із баптистського зібрання). Він був спечений з якоїсь сірої муки — страшний, сірий, черствий, але це був справжній хліб. Частину хліба віднесла Г. Ніколи ми так не раділи шматку хліба! В. пригостила мене морквою, їй дала приятелька зі свого підвалу. Морква! Справжня! У мене залишився майонез (ще куплений до снігопаду), то зробила салат із тертої моркви з часником і майонезом. Віднесла Г. Боже, скільки було здивування і радості в очах. В. звідкись приніс трохи борошна — можна ще оладки робити. Я призвичаїлася готувати їх на кабиці за рецептом Г.: замість кислого молока брати за основу томатний сік. Та ще до борошна додавала дрібну кукурудзяну крупу, щоб економити…»

 

Так зараз виглядає Олешківська школа №4

 

Олешки з висоти пташиного польоту. Частина фасадів будинків стали чорними після пожеж

 

Так зараз виглядає олешківський район Житлоселище

 

Гірше за смерть

Ви сказали про відсутність «швидких» у громаді. Виходить, люди зовсім позбавлені медичної допомоги?

- На щастя, не зовсім. Хоч практично всю інфраструктуру міста й зруйновано, наша лікарня працює. Щоправда, у ній залишився здебільшого молодший медичний персонал. А лікарів тільки троє. Звісно, люди безмежно вдячні їм усім за можливість отримати елементарну медичну допомогу. Але «швидких» у громаді справді немає вже три роки. Тому поранені або тяжко хворі просто гинуть. Щастя, якщо таку людину побачить якийсь сусід чи знайомий і відвезе до лікарні, наприклад, на садовій тачці. А якщо ні? Знаєте, у таких умовах виявляється, що просто померти – це ще півбіди.

Що ви маєте на увазі? Що може бути гірше за смерть?

- Я маю на увазі фактичну неможливість не просто гідного, але просто нормального поховання. У трунах вже нікого не ховають, лише у пакетах. Причому ховають неофіційно, бо за дозволом на офіційне поховання треба везти небіжчика аж до Каланчака – на судмедекспертизу. Але зараз така мандрівка з розряду фантастики. Тіла тих, хто підірвався на мінах, намагаючись залишити місто, ніхто не забирає, і вони стають харчами для птахів і диких звірів. У самих Олешках ситуація не набагато краща. Мертві тіла деколи лежать просто на вулицях чи у квартирах, і ховати їх нікому. Частини цих тіл тягають по місту здичавілі собаки. Ми мамо відповідні фото- і відеопідтвердження цього. Олешківський морг, у якому повно мертвих тіл, пошкоджено.

Ви сказали «здичавілі собаки». Чи вони є небезпечними для живих людей?

- Вони ще й як небезпечні й дуже люті! Одна жінка розповідала, як зграя голодних здичавілих собак гналася за її велосипедом, не зреагувавши навіть на корж, який жінка кинула їм, сподіваючись, що вони переключаться на їжу. Не переключилися, бо у їхньому розумінні їжа – це людина. Коти у громаді зникли вже давно. Деякі місцеві мешканці ловлять та їдять голубів. І це, вдумайтеся, у ХХІ столітті, фактично у центрі Східної Європи. Я хочу, щоб ви так і написали: «Рятуйте Олешки! Зупиніть росію! Інакше вона піде війною на інші країни!» Не можна закривати очі на те, що роблять російські нелюди!

 

«19 березня 2026-го

… Іду на базар. На перехресті лежить труп російського солдата. Обличчя поїдене собаками. Для людей це вже не дивина — по місту лежать тіла з обгризеними кінцівками, покльовані птахами. Прибирати їх не поспішають. А всіх загиблих від поранень звозять до лікарні — у морг і підвал. Там вони лежать у чорних мішках і чекають, коли їх відвезуть на експертизу. Та вже майже два місяці по них ніхто не приїжджає. Але й ховати не дозволяють. Скоро буде спека. Боже, а якщо інфекція містом піде? Пронісся слух, що в магазині біля лікарні даватимуть гуманітарку. Але тільки тим, кому за 80 років… Хто туди дійде в такому віці? А інші, молодші, їсти не хочуть?..»

 

В Олешках всюди бігають здичавілі собаки, які тягають по місту рештки людських тіл. Мертві тіла з вулиць ніхто не забирає. 

 

Так тепер виглядають багато будинків в Олешках (фото справа)

 

Одна з небагатьох машин, якій вдалося привезти до Олешок продукти

 

Стражденна громада

Наскільки ситуація, що склалася в Олешківській громаді, є типовою для окупованих територій?

- Мені важко узагальнювати, адже я не знаю достеменно, що відбувається, наприклад, у сусідній Новокаховській громаді чи у містах і селах вище по Дніпру. Натомість я можу вам сказати, що на мій погляд, Олешківська громада найбільше з усіх інших громад постраждала від російської агресії. Судіть самі: з 13-ти наших населених пунктів 5 знищені дощенту. Один із них – село Кринки, на території якого українська армія досить довго утримувала плацдарм, не просто знищено, а буквально стерто на порох. У руїнах також лежать Піщанівка, Підстепне, Заплава, Саги… У Солонцях і Козачих Лагерях немає половини будинків. Крім таких тяжких боїв та усіх «принад» окупації, наша громада пережила повінь, що виникла після підриву росіянами греблі Каховського водосховища. А зараз Олешки другий місяць знаходяться у повній блокаді, через що люди почали голодувати. Москалі, які мало не сходять з розуму, розповідаючи про блокаду свого Ленінграда під час Другої світової війни, самі влаштували блокаду наших Олешок… Чи є, скажіть, в Україні ще одна громада, на долю якої випало стільки ж страждань?! А ми ж до повномасштабного вторгнення були дуже заможними! Ви, мабуть, чули і про наші унікальні ліси, і про наші Олешківські піски – єдину в Україні пустелю? Їхні екосистеми приречені. Тепер там лише смерть.

Чи можна говорити про створення голоду в Олешках як про окремий російський злочин?

- Звісно! І про цей злочин треба не просто говорити, треба кричати на цілий світ! Я думаю, що коли Олешки нарешті звільнять, весь світ жахнеться масштабу цього злочину. Загалом у результаті російського вторгнення загиблих в Олешківській громаді не сотні, а тисячі! Точну кількість ми не можемо зараз встановити. Так само поки що не можемо оцінити шкоду, завдану громаді загалом… Перед самим повномасштабним вторгненням ми знайшли поховання солдатів і склад боєприпасів часів Другої світової. Тобто через 75 років по її закінченню! А тоді був і не той рівень озброєння, як зараз, і не така щільність мінування. Ви можете уявити, скільки ще часу по закінченню нинішньої війни її сліди шкодитимуть людям!? Адже зараз у нас зараз заміновано буквально кожен метр.

Як врятувати людей, заблокованих в Олешках?

- Як на мене, вихід лише один: їх можна переправити через Дніпровське плесо до Херсона. Це єдиний шлях евакуації, все інше заміновано. Херсон, до речі, добре видно, з берега Дніпра, а у деяких хатах можна зловити український мобільний зв’язок з телекомунікаційних веж Херсона. Територія, підконтрольна українському уряду, є дуже близькою до Олешок, але потрібен дозвіл росіян на вивезення людей. І його мають вимагати різноманітні міжнародні організації, аж до ООН. І ми, і український уряд, і депутати Верховної Ради, і обласна військова адміністрація веде з окупантами діалог щодо цього. Я би хотіла підкреслити роль у цьому діалозі глави Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна. Він особисто докладає величезних зусиль для порятунку людей. Але тут все залежить від росіян. Якщо вони не дадуть дозволу на евакуацію по Дніпру чи не забезпечать людей продуктами, ці люди загинуть. Я, чесно кажучи, не вірю, що з російськими злочинцями можна про щось домовитися. Я вже бачила, як вони «рятували» людей під час повені. Але якщо притиснути їх, може, вони таки погодяться на умови, які їм пропонують.

Чи документує Олешківська військова адміністрація російські злочини?

- Так, ми ведемо облік загиблих цивільних, визначаючи причини, з яких вони загинули. Згодом усі ці дані будуть представлені в ООН та в інших міжнародних структурах. Ми також ретельно збираємо всю інформацію про всі російські злочини, в основу яких лягають розповіді людей, які ми викладаємо на папір або записуємо на диктофон. Це справді страшний, неймовірний літопис нашої громади, якого б ніколи не було, якби не російське вторгнення. Але так чи інакше, це наша історія. Історія громади, яка, не зважаючи ні на що, жива. Нехай її територія зараз окупована, але ж громада – це не тільки земля, це насамперед люди: і ті, які мешкають зараз на підконтрольній українському уряду території, і ті, які живуть в окупації чи за кордоном. Кожен з них, до речі, може звернутися і на нашу гарячу лінію, і на нашу електронну адресу, й розповісти, що знає. Також ми стараємося виконувати всі прохання людей. Бо уважні до кожного.

Чи є куди евакуювати мешканців у разі, якщо росіяни дозволять їхню евакуацію Дніпром? Адже йдеться про 1,7 тисяч осіб…

- Ми із самого початку беремо участь у дуже хорошому проєкті «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади». Вже зараз наші громади-партнери піклуються про наших дітей, про сім’ї наших учасників бойових дій та загиблих воїнів, про наші дитячі будинки сімейного типу тощо. Ми уклали договори із Шумською громадою Тернопільською області, з Новороздільською громадою Львівською області, з Уманською та Монастирищською громадами Черкаської області, а також з Мукачівською громадою Закарпатської області. Там ми знайшли б місце для наших мешканців, у цьому я впевнена. Крім того, ми маємо можливість виділити місця для наших людей у модульних містечках Херсонської області. Отже місця є, треба тільки, щоб людям дозволили виїхати. Напишіть про це й розмістіть вашу статтю на всіх соцмережах! Ми маємо врятувати мешканців Олешок! Люди не повинні гинути з голоду у ХХІ столітті!

 

Фото надані Олешківською ВА