Корюківська об’єднана громада створилася наприкінці року, а на прямі міжбюджетні відносини з державою вийшла лише на початку цього року. Об’єднання тривало в рамках перспективного плану, але з 15 населених пунктів до громади увійшло лише 8.

Корюківська ОТГ: приєднуватися не захотіли лише бідні сільські ради

Кожна з тих громад, що вирішила не поспішати з об’єднанням, має свої причини, але рано чи пізно їм однаково доведеться об’єднуватися.

— До нас не приєдналися Олександрівська, Савинківська, Охрамієвицька та Домашлинська сільські ради. Що дивного: багаті населені пункти одразу погодилися об’єднуватися, а от бідні — навпаки. Тепер вони мають ситуацію, коли в них навіть на заробітні плати для апарату гроші є лише на 6-8 місяців з 12-ти. На всіх зустрічах я говорив, що подальше об’єднання можливе виключно на наших умовах, — сказав новообраний голова Корюківської громади Ратан Ахмедов.

Мова йде про те, що фінансування таких населених пунктів ляже на плечі всієї громади тим самим буде обмежувати тих, хто вирішив приєднатися одразу.

У деяких населених пунктах, наприклад, є малокомплектні школи, які держава фінансувати не буде. Тобто Корюківська громада має або виділяти гроші на фінансування освітнього закладу, або надавати автобус для трансферу школярів. Однак, керівництво громади не має намірів утримувати такі заклади.

— У нас виходить абсурдна ситуація, що в Корюківському районі в окремих населених пунктах витрати на одного школяра перевищують 20-ть тисяч гривень на рік. У той час навчання в одному з престижних вишів крани – Київському національному економічному університеті – коштує лише 20-ть тисяч. Невже рік навчання у виші можна порівняти з освітою в сільській школі, де на 11 класів є лише 7 учнів?, - дивується голова громади.

Ледь не в кожній громаді є проблема з «гордими» населеними пунктами, які затягують процес об’єднання. Звісно, що це значно впливає на розвиток усієї громади, бо об’єднавшись разом з усіма, населений пункт отримав би кошти. В іншому випадку населений пункт продовжує занепадати, та ще й у майбутньому отримає менше ресурсів, ніж міг би.

Чому ж сільські ради так болісно йдуть на об’єднання, якщо впродовж трьох років з усіх усюд експерти розповідають про позитивні практики об’єднання, а реформа децентралізації визнана найрезультативнішою в Україні?

Про це ми спитали у регіонального консультанта з бюджетних питань Чернігівського обласного відділення Асоціації міст України Миколи Силенко.

— Системна причина — боязнь чогось нового. Не слід виключати й політичні чинники, настрої окремих політичних сил і навіть окремих сільських голів. Якщо останні не проводять інформаційної кампанії щодо успіхів децентралізації, не діляться з людьми історіями успіху, то населення боїться об’єднання. Деякі населені пункти спекулюють на слові «самодостатність», тобто за відсутності інфраструктури вони можуть мати 200–300 тисяч гривень від здачі землі в оренду, чого їм цілком вистачає на зарплату та преміювання апарату. Але деякі з тих населених пунктів, що не поспішали з об’єднанням на Чернігівщині, уже оголосили про свої наміри доєднатися, — зауважує експерт.

Якщо населені пункти вирішили приєднатися до вже створеної громади, то їм не треба проводити вибори старости. Таким чином сільський голова, якого громада могла б не вибрати на нову каденцію, виконуватиме обов’язки старости на строк каденції ради. На жаль, окремі «місцеві князькі» продовжують вперто думати про своє крісло, а не добробут рідного населеного пункту. І така ситуація спостерігається ледь не в кожному районі.