Вадим Олійник, експерт з питань інфраструктури Проектного офісу секторальної децентралізації

Децентралізація дорожньої галузі – одне з наймасштабніших завдань України у реформах інфраструктури. Адже потрібно передати понад 120 тис км доріг облдержадміністраціям – разом із грошима на їх утримання.

Зрозуміло, що Україна не перша зіткнулася з подібною задачею. Одним із найбільш вдалих прикладів у світовій практиці є досвід децентралізації цих повноважень в Канаді.

Федерація та участь громад

Канада має сучасну транспортну систему. Особливу роль у ній відіграють трансконтинентальні магістральні залізниці та автомобільні шосе, що перетинають континент від Атлантичного до Тихого океану вздовж кордону з США, тому для країни характерна значна протяжність транспортних шляхів.

Канада є федерацією і складається з десяти провінцій, трьох територій, які знаходяться під управлінням федерального уряду, та муніципалітетів, що утворюються провінційними урядами.

Що стосується розподілу повноважень у сфері інфраструктури Канади, то до компетенції федерального уряду належить усього 4%, до компетенції провінцій - 33%, а до компетенції муніципалітетів - цілих 63%.

Фінансування доріг

Більшість автомагістралей у Канаді фінансується із провінційного бюджету, незначна частина - із муніципального, певну частину коштів (додаткове фінансування, близько 15%, на підтримку провінційних програм розвитку інфраструктури) відшкодовує федеральний бюджет. Водночас, дороги національного значення, які пролягають через територію муніципалітетів, провінцій та національних парків, співфінансуються на 1/3, 1/2, або 3/4 з федерального бюджету, в залежності від рішення федерального уряду, а також фінансових можливостей конкретних провінцій, територій та муніципалітетів.

У Канаді є три головні джерела фінансування дорожньої галузі:

- податок на пальне;

- сплата за реєстрацію транспортних засобів;

- податок на нерухомість.

Податок на пальне розподіляється між федеральним та провінційним бюджетом, але федеральний бюджет потім повертає провінційному певну частину, залежно від потреб та кількості населення провінції. Втім, провінції мають право встановлювати власні розміри податків та пропорції їх використання на різні потреби. Наприклад, у провінції Онтаріо витрати на утримання автодорожньої інфраструктури щорічно становлять 8-10 млрд дол., при населенні у 14 млн чол., що орієнтовно складає 650-700 дол. на рік на душу населення.

Крім, цього фінансування інфраструктурних проектів відбувається за рахунок спеціально створених фондів федерального рівня, таких як:

The Federal Gas Tax Fund (GTF) – фонд на 21,8 млрд дол. на 10 років, який забезпечує передбачуване довгострокове стабільне фінансування для канадських муніципалітетів, щоб допомогти їм побудувати і оживити місцеву інфраструктуру. Щороку федеральний фонд GTF надає допомогу у розмірі 2 млрд дол. муніципалітетам в якості постійного джерела федерального фінансування проектів місцевої інфраструктури (будівництво доріг та мостів, громадський транспорт, водопостачання, водовідведення тощо).

New Building Canada Fund (NBCF) - фонд розрахований на 14 млрд дол. на 10 років, що виділяються на основі співфінансування для побудови стратегічних інфраструктурних проектів національного, регіонального та місцевого значення, які сприяють економічному зростанню, створенню робочих місць та підвищенню продуктивності праці. 

NBCF має два основних напрямки видатків:

$ 4 млрд дол. на розвиток національної інфраструктури (National Infrastructure Component), який передбачає фінансування проектів, що мають загальнодержавне значення;

$ 10 млрд дол. на розвиток провінційно-територіальної інфраструктури (National and Regional projects).

Для вирішення економічних проблем і визначення перспектив регіонального розвитку в Канаді, є шість агенцій з питань регіонального розвитку (The Regional Development Agencies — RDAs), які охоплюють усю країну.

Крім іншого, Агенції покликані сприяти диверсифікації, узгодженню та включенню пріоритетів регіонального рівня (в тому числі провінційного, територіального та муніципального) у стратегічні пріоритети національної політики. Це відбувається завдяки координації Агенціями відносин між ключовими стейкхолдерами різного рівня: урядом, громадськими і науково-дослідними інститутами та іншими зацікавленими сторонами.

Таким чином, розумна система, що урівноважує регіональні та загальнонаціональні інтереси, забезпечує збалансований розподіл видатків та прискіпливу увагу до прозорості витрачання коштів, у тому числі і на інфраструктуру, дозволили канадцям побудувати країну, що незмінно лідирує в рейтингах зручності для життя.