Реформа профільної середньої освіти в Україні передбачає формування мережі академічних ліцеїв, які забезпечують здобуття освіти на третьому рівні повної загальної середньої освіти з обов’язковою профілізацією навчання. У цьому контексті органи місцевого самоврядування стикаються з практичним питанням: чи може дистанційна форма навчання розглядатися як альтернатива створенню спроможного академічного ліцею?

З огляду на чинне законодавство та практику впровадження реформи, дистанційна форма здобуття освіти є допустимою, однак у більшості випадків є вірогідність того, що не зможе забезпечити належну якість профільної середньої освіти.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про освіту», здобуття освіти може здійснюватися за різними формами, зокрема інституційною (очна, заочна, дистанційна), індивідуальною (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж) та дуальною. Таким чином, дистанційна форма навчання є законодавчо визначеною та допустимою для організації освітнього процесу, у тому числі на рівні профільної середньої освіти.

Водночас законодавство у сфері повної загальної середньої освіти встановлює вимоги не лише до форми, а й до результатів навчання. Йдеться про забезпечення профільності, можливості вибору освітніх траєкторій, а також досягнення учнями результатів навчання відповідно до державних стандартів.

Ключовим викликом у цьому контексті є ризик формалізації профільної освіти. На практиці заклад освіти може декларувати наявність профілю, не забезпечуючи при цьому належного кадрового, матеріально-технічного та методичного наповнення. У дистанційному форматі ці обмеження посилюються, зокрема через ускладнену організацію лабораторних, практичних і проєктних видів діяльності.

У результаті зберігається формальна наявність старшої школи, однак не забезпечується якість профільної освіти, що безпосередньо впливає на освітні результати учнів та їхню подальшу освітню і професійну траєкторію.

Дистанційна форма може розглядатися як виправдане рішення виключно в умовах безпекових обмежень. В інших випадках її застосування не дозволяє повною мірою досягти цілей профільної середньої освіти. Ще одним викликом  є збереження результатів навчання: досить часто уся поточна діяльність з оцінювання та викладання в дистанційній  школі  – це ресурс, який зберігається в ноутбуці директора (завуча) – що не може не впливати на ризик втрати всіх матеріалів у випадку пошкодження обладнання. Поряд з цим  ліцензійні умови, наразі, не містять вимог обов’язкового застосування серверів (що знаходяться у власності школи чи громади) чи хмарних технологій (з довготривалим зберіганням інформації)  при дистанційному чи змішаному навчанні.

Окремо слід враховувати, що держава передбачає можливість підтримки дистанційних ліцеїв, зокрема через фінансування в рамках реформи Нової української школи. Водночас такі ресурси спрямовані переважно на інструменти – комп’ютерне обладнання, програмне забезпечення, електронні освітні ресурси, зокрема віртуальні лабораторії та симуляції, які частково компенсують відсутність практики, але не можуть замінити реальну експериментальну діяльність учнів.

Таким чином, дистанційна форма є юридично допустимою, проте обмежено ефективною моделлю організації профільної середньої освіти.

Для органів місцевого самоврядування це означає необхідність прийняття стратегічних рішень на основі реальної спроможності, а не формального збереження мережі закладів освіти.

Ключовим є об’єктивна оцінка демографічної ситуації, кадрового потенціалу та матеріально-технічної бази, а також здатності забезпечити щонайменше три профілі навчання, як того вимагає законодавство для ліцеїв академічного спрямування.

Якщо громада не має достатньої кількості учнів, кадрового забезпечення, матеріально-технічної бази або безпечних умов для навчання (зокрема укриттів), не варто зберігати старшу школу формально – доцільно забезпечити доступ до якісної профільної освіти через спроможний ліцей або співпрацю з іншими громадами. 

У випадку використання дистанційної форми з безпекових причин важливо паралельно планувати повернення до очної або змішаної моделі навчання, включаючи розвиток інфраструктури, організацію підвезення учнів та налагодження партнерств із закладами освіти.

Отже, стратегічним пріоритетом для громад має залишатися формування спроможної мережі ліцеїв з очною або змішаною формою навчання, які забезпечують якісну профільну освіту відповідно до вимог законодавства. Дистанційна форма може використовуватися лише як тимчасове рішення в умовах безпеки, але не як базова модель організації профільної середньої освіти. Відповідні управлінські рішення мають прийматися з урахуванням довгострокової якості освіти, а не короткострокового збереження існуючої мережі закладів.