Успіх порятунку культурних цінностей та архівів під час криз визначається не героїзмом моменту, а жорстким дотриманням алгоритмів у першу годину кризи. Згідно з методологією посібника ICCROM «Перша допомога культурній спадщині у час кризи», культурна спадщина гине не лише від прямого влучання, а й від управлінського хаосу. Аналіз ситуації, оцінювання пошкоджень і ризиків на місці, безпека та стабілізація — це триетапна етапи мають бути підготовлені до кризи. Якщо інвентаризація та пріоритизація активів починаються під час обстрілу — громада вже запізнилася.

Ця теза стала ключовим висновком аналітичної роботи з 31 прифронтовою та прикордонною громадою в межах проєкту «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій», в рамках якого ми оцінювали готовність до евакуації високовартісного обладнання, архівів та об’єктів культурної спадщини. Отримана картина демонструє системний розрив між плануванням порятунку людей та захистом матеріального й інформаційного фундаменту громад.

Поза увагою: евакуація «культурної ДНК» не встигає за темпами евакуації населення

Абсолютна більшість громад зробила помітний крок уперед в евакуаційному плануванні щодо населення. Визначені тригери, координатори, маршрути, пункти збору. Це результат болючого, але реального досвіду 2022–2025 років. Однак коли мова заходить про евакуацію обладнання, архівних фондів і культурних цінностей, деталізація різко знижується.

У багатьох громадах не існує єдиного реєстру активів із категоризацією за пріоритетністю. Не визначено, хто конкретно відповідає за пакування, маркування, супровід і передачу на зберігання. Немає стандартизованих процедур — ні форм обліку, ні актів приймання-передачі, ні мінімальних вимог до пакування. Плани фіксують загальне — «евакуація матеріальних цінностей», — але не відповідають на конкретні питання: що вивозити першим, куди, ким і як фіксувати ланцюг збереження. Відомі випадки, коли архіви евакуювали в приміщення, абсолютно непридатні для зберігання документів, — підтоплені підвали, неопалювані склади, приміщення без контролю вологості. Тобто навіть коли евакуація відбувалася, відсутність заздалегідь узгоджених приймаючих локацій перетворювала порятунок на повільне знищення іншим способом.

Це не критика. Це реальність. Громади працюють в умовах щоденних обстрілів і обмежених ресурсів, і те, що вони зуміли вибудувати для людей, — вже значне досягнення. Але системна прогалина щодо активів означає, що при різкій ескалації громади ризикують втратити те, без чого відновлення стає значно складнішим і дорожчим, а також загрожує знищенню ідентичності. Бо ідентичність громади тримається на тяглості пам’яті та правовому полі.

Що саме під загрозою

Три категорії критичних активів громади — це конкретні речі, від яких залежить здатність громади функціонувати і відновлюватися після кризи. Важливо розуміти: ці активи часто стають єдиним ресурсом громади вже у стані релокації, дозволяючи управлінським командам працювати на новому місці, зберігаючи зв'язок зі своїми мешканцями.

Перша категорія — високовартісне обладнання: генератори, серверне і телекомунікаційне обладнання, друкарська та складна оргтехніка, спеціалізоване медичне устаткування. Без цього громаді важче відновити послуги навіть за наявності людей і приміщень.

Друга — архіви. Трудові книжки, реєстрові справи, рішення сесій, документи на комунальне майно, земельні справи. Це юридична основа існування громади і прав її мешканців. Один обстріл архівного приміщення — і тисячі людей залишаються без підтвердження трудового стажу, права власності, рішень про виділення земельних ділянок.

Третя — об'єкти культурної спадщини: музейні колекції, бібліотечні фонди, предмети декоративного мистецтва, архітектурні елементи, краєзнавчі матеріали. За даними Київської школи економіки (лютий 2026), в Україні пошкоджено або зруйновано понад 4 100 об'єктів культури, а загальні непрямі втрати сфери культури, спорту та туризму сягнули колосальних $10,2 млрд. Ці цифри свідчать не лише про фізичне нищення пам'яток, а й про катастрофічний удар по економічному потенціалу громад, де через зупинку туристичних та культурних зон мільйони людей втратили доступ до базових послуг. Значна частина цих втрат — наслідок не лише прямих руйнувань, а й того, що майно просто не встигли або не змогли евакуювати через нестачу ресурсів і відсутність плану. Окремий виклик — відсутність заздалегідь визначених місць для приймання евакуйованих фондів. Логічним рішенням могла б стати нова культура взаємодопомоги архівів: при проєктуванні, реконструкції чи адаптації кожного архівного чи музейного приміщення передбачати, що приблизно двадцять відсотків площі залишаються незахаращеними і готовими прийняти евакуйований фонд від сусідньої або партнерської установи. Не окремі порожні приміщення, що простоюють і чекають кризи, а розподілений резерв площі в кожному діючому архіві — за принципом, аналогічним до резерву ліжко-місць у лікарнях. Це дозволило б евакуювати архівні фонди саме в архівні умови, а не в перший-ліпший підвал.

Міжнародний досвід: порядок дій вирішує все

Досвід країн, які стикалися з масштабними кризами, підтверджує: порятунок культурних активів — це не розкіш і не друга черга пріоритетів. Це елемент загальної стійкості.

Довідник ICCROM наводить випадок із Непалу 2015 року. Після землетрусу військові допомагали евакуювати золотий трон та інші артефакти з палацу-музею Ханумана Дхока. Але на момент евакуації не було документації щодо розміщення кожного предмета. Солдати витрачали час на пошук цінностей у небезпечній будівлі, а коли знайшли трон — не змогли винести його через дверний отвір і були змушені розбирати конструкцію. Урок простий: план евакуації активів, складений заздалегідь, із зазначенням розмірів, ваги та маршрутів переміщення, міг зекономити години і знизити ризик для людей.

Інший приклад — Сирія. У місті Маарра під час конфлікту місцеві фахівці та волонтери захистили унікальну колекцію римської мозаїки. Вони закрили отвори в покрівлі музею, нанесли захисний шар клею та тканини на мозаїки, а потім привезли мішки з піском для додаткового захисту. Усього було захищено близько 148 квадратних метрів мозаїк. Це стало можливим тому, що існував план стабілізації, розроблений за консультацією з реставраторами до критичного моменту.

В Італії після землетрусу 2016 року пожежники допомогли громаді евакуювати картину Скорботної Мадонни з церкви в місті Норча, до того як наступний поштовх повністю зруйнував будівлю. Рятувальники надали пріоритет цій картині, бо розуміли: для місцевих вона символізує спадкоємність і стійкість, оскільки пережила попередні землетруси.

Варто також згадати досвід Гаїті після руйнівного землетрусу 2010 року. Національний інститут збереження культурної спадщини (ISPAN) запровадив системне маркування історичних будівель, що дозволило навіть за обмежених ресурсів та робочої сили пріоритизувати об’єкти для порятунку та запобігти їхньому випадковому знесенню під час розчищення завалів. Цей приклад демонструє, як просте маркування стає критичним інструментом координації між пам’яткоохоронцями та службами реагування, допомагаючи захистити споруди відповідно до їхньої важливості та функцій.

Усі ці випадки об'єднує одне: успіх залежав від підготовки до кризи, а не від імпровізації під час неї.

Від планів на папері до алгоритмів «першої години»

За результатами аналізу ми сформували набір практичних рекомендацій. Деякі з них вже впроваджуються окремими громадами, інші потребують зовнішньої підтримки.

Рівень «А»: те, що можна зробити вже зараз без додаткових ресурсів.

Провести інвентаризацію та пріоритизацію. Розділити всі активи на три категорії: «А» — невідновлювані та критичні (оригінали трудових архівів, предмети культурної спадщини, унікальне обладнання); «В» — важливі для відновлення послуг (оргтехніка, реєстри, поточна документація); «С» — те, що може бути відтворене або замінене. Для кожної категорії визначити відповідального, місце зберігання та мінімальні дії для першочергового вивезення.

Сформувати «евакуаційний пакет» — набір документів і матеріалів, готовий до переміщення протягом перших п'ятнадцяти хвилин: критичні реєстри, флешки з цифровими копіями, інвентарні описи, контакти приймаючих локацій. Окрім переліку того, що евакуюється, пакет має містити визначення того, чим і як: закріплений транспорт або техніка для вивезення, пакувальні матеріали (бокси, стретч-плівка, герметичні пакети), інструмент для демонтажу обладнання, яке не переміщується без розбирання. Евакуаційний пакет без прив'язки до ресурсу виконання залишається списком побажань.

Рівень «В»: системні зміни, які потребують координації.

Запровадити уніфіковане маркування та облік. Єдиний набір етикеток і кодів для архівів (фонд, опис, справа, одиниця зберігання) та для предметів культурної спадщини (інвентарний номер, фотофіксація, стан). Акт приймання-передачі на кожному етапі переміщення.

Створити міжгромадівську мережу «приймаючих архівних майданчиків» — попередньо узгоджені локації в безпечніших районах із визначеними умовами зберігання, режимом доступу та відповідальністю. Частина громад уже має досвід релокації управлінь і архівів — цей досвід треба масштабувати.

Рівень «С»: стратегічні інвестиції.

Прискорена цифровізація архівних фондів із резервним зберіганням у двох географічно рознесених локаціях. Формування «офлайн-пакету даних» на зашифрованих носіях для ситуацій без інтернету. Забезпечення спеціалізованим транспортом і пакувальними матеріалами: герметичні бокси, вогнетривкі контейнери, стелажі для тимчасового складування.

Культурна спадщина — це не «потім»

Окремо хочу наголосити на темі культурної спадщини. У попередніх колонках я писав про три критичні активи громади — людей, обладнання та дані, культурну спадщину. У практиці планування перший актив отримує основну увагу, другий — часткову, третій — майже жодної.

Це зрозуміло з точки зору операційного тиску: коли щодня обстріли, складно думати про музейні фонди. Але міжнародний досвід показує, що саме збереження культурної ідентичності є одним із ключових факторів відновлення громади після кризи. Спільноти, які зберегли свою спадщину, швидше відновлюються — не лише матеріально, а й соціально.

Більш того, системне знищення українського культурного надбання є частиною стратегії агресора. Кожен незбережений архів, кожна втрачена колекція — це не лише матеріальна втрата. Це стирання доказів існування унікальної громади на цій території.

Постанова КМУ №229 від 18.02.2026 про порядок евакуації культурних цінностей створює нормативну рамку і, зокрема, запроваджує трирівневу систему евакуації: перший рівень — переміщення у межах установи в найбільш захищені приміщення; другий — евакуація до іншої установи в межах регіону; третій — міжрегіональне переміщення до безпечніших територій. Ця логіка є практичною і масштабованою, але між постановою та реальною здатністю громади запакувати, промаркувати, вивезти й передати на зберігання свої цінності за кілька годин поки що прірва. На кожному з трьох рівнів потрібні заздалегідь визначені приймаючі локації, відповідальні, транспорт і відпрацьовані процедури. Цю прірву можна подолати через завчасну підготовку: інвентаризацію, навчання, відпрацювання процедур.

Висновки

Повертаючись до довідника ICCROM: його тристадійна модель — аналіз ситуації, оцінювання, стабілізація — працює лише тоді, коли підготовка зроблена до кризи. Те саме стосується евакуації активів громади. Алгоритм першої години, про який ми писали раніше, має охоплювати не лише людей, а й критичне обладнання, архіви та культурну спадщину — паралельно, а не послідовно.

Результати нашого аналізу свідчать: більшість громад уже пройшли шлях від декларативних документів до практично орієнтованих планів щодо евакуації населення. Наступний крок — довести до такого ж рівня готовність щодо активів. Не замість роботи з людьми, а разом із нею. Коли громада знає, що вивозити, хто пакує, куди переміщує і як фіксує передачу, — це не бюрократія. Це страховий поліс на відновлення. І його треба оформити до того, як пролунає сирена.

Проєкт «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій для прифронтових та прикордонних громад» реалізується Всеукраїнською Асоціацією Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Всеукраїнської Асоціації Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.