“Велика війна” зумовлює не завжди очевидні виклики для територіальних громад. Хоча законодавчі органи активно працюють над уточненням повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту та в особливий період, на ряд питань немає чітких відповідей. Хоча з цією ситуацією, на жаль, стикалась вже не одна громада, не так давно до Представництва Фонду міжнародної солідарності в Україні звернулись з проханням надати консультацію щодо випадку релокації пожежно-рятувального підрозділу у приймаючу громаду: зокрема чи можна зберегти його функціонування і якщо так, то хто його має здійснювати. Хоча цей випадок стосується пожежно-рятувального підрозділу для забезпечення місцевої пожежної охорони, вважаємо важливим інформувати про наше бачення вирішення цієї ситуації, адже за певних умов це може бути актуальним і для добровільних пожежних команд. Більше того, на жаль, предметного роз’яснення на четвертий рік повномасштабного вторгнення, за нашими спостереженнями, надано не було.

Отже, обставини кейсу такі (деякі деталі умисно не вказуються для уникнення ідентифікації учасників ситуації).

У громаді, яка, на жаль, наразі вже перебуває у частковій окупації, було прийнято рішення про евакуацію усіх органів місцевої військової адміністрації, підпорядкованих комунальних закладів та підприємств, включно з достатньо спроможним пожежно-рятувальним підрозділом для забезпечення місцевої пожежної охорони. У штаті цього підрозділу перебувало більше 10 осіб. Керівництво евакуйованої громади зацікавлене за можливості зберегти команду з огляду на вкладені у її розвиток ресурси. Пожежно-рятувальний підрозділ готовий розгорнути свою діяльність на території приймаючої громади. Визначена приймаюча громада має території, де час реагування на пожежі перевищує 20 хвилин, тому теоретично їй може бути цікаво скористатись такою пропозицією. Водночас приймаюча громада не має бажання утримувати увесь штат команди, оскільки навіть якби створювала свій підрозділ, з огляду на ресурси обмежилась би 3-4 працівниками. У зв’язку з цим, виникло питання: чи можливо розгорнути повністю діяльність евакуйованого пожежно-рятувального підрозділу, як це оформити та хто у такому випадку має забезпечувати його утримання? 

Ситуація, як можемо зрозуміти з кейсу, непроста і не має однозначної відповіді. Більше того, фактичний розв’язок цієї ситуації великою мірою залежить від політичних рішень залучених суб’єктів. Однак для структурування усіх факторів, що впливають на вирішення ситуації, розкладемо їх окремо. Зокрема потрібно врахувати: 

1. Питання фінансування релокованих (евакуйованих) органів місцевої військової адміністрації тимчасово окупованих територіальних громад. 
2. Майнові питання створення підрозділу(ів) у приймаючій громаді. 
3. Юридичні питання “перезапуску” діяльності пожежно-рятувального підрозділу у новій зоні відповідальності. 
4. Взаємовідносини між ОМС евакуйованої та приймаючої громад. 

Щодо питань фінансування евакуйованих органів місцевої військової адміністрації.  Відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”1 на територіях, на яких введено воєнний стан можуть утворюватися тимчасові державні органи – військові адміністрації. Відповідно до статті 10 цього закону військові адміністрації фактично перебирають на себе повноваження органів місцевого самоврядування відповідних територій. Частина шоста статті 4 зазначає, що фінансування діяльності військових адміністрацій із виконання повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, виконання інших функцій – за рахунок коштів Державного бюджету України. Тобто фактично адміністрування доходів відповідних територіальних одиниць продовжується. Крім цього, військові адміністрації додатково отримують дотації з Державного бюджету для здійснення своїх повноважень. Наприклад, дотації на 2025 рік визначені постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2025 р. № 232. За дослідженнями руху “Чесно” трансферти з держбюджету складають 84% надходжень до бюджетів окупованих громад. Здебільшого, як показує дослідження, видатки з бюджетів окупованих громад йдуть на підтримку працівників підпорядкованих закладів освіти та культури, охорони здоров’я тощо, які продовжують надавати послуги населенню в екзилі, та на зворотні трансферти на підтримку Сил Оборони України. Підсумовуючи, навіть військові адміністрації окупованих громад продовжують мати власні надходження та фінансовий ресурс для оплати роботи працівників пожежно-рятувального підрозділу, якщо є таке політичне рішення. Водночас виникає питання доцільності збереження команди підрозділу на посадах, якщо фактично вони  вже не можуть забезпечувати пожежну безпеку на визначеній території у зв’язку з її окупацією.  Навіть у випадку евакуації пожежної техніки та обладнання (що відбулось у описаному кейсі), залишаються майнові питання у приймаючій громаді, якщо все-таки прийнято рішення спробувати знайти застосування евакуйованому підрозділу у новій громаді. Так ми переходимо до другого питання. 

Щодо майнових питань запуску діяльності евакуйованого підрозділу на території приймаючої громади. В першу чергу доцільність запуску діяльності підрозділу залежить від потреби забезпечення реагування в межах до 20 хвилин, що визначено Стратегією реформування системи ДСНС. Хоча здебільшого незакриті ділянки є чи не у кожній громаді, все одно варто визначити, де запуск релокованого підрозділу може бути доцільним. У описаному кейсі такі ділянки у приймаючій громаді були. Водночас тут постає майнове питання – часто у таких місцях досі не створено підрозділу не просто так, а тому, що немає прийнятного приміщення для створення пожежного депо і зберігання пожежного автомобілю. Пожежне депо є якірною точкою для забезпечення вчасного реагування, адже пожежний автомобіль має десь належно зберігатись та обслуговуватись. Тому можливість запуску діяльності релокованого підрозділу, навіть за наявності релокованого іншого майна, суттєво обмежуватиметься цим фактором.  Якщо питання пожежно депо може бути вирішено, можна перейти до наступного питання. 

Щодо юридичних питань “перезапуску” діяльності пожежно-рятувального підрозділу у новій зоні відповідальності. У сторін-учасниць подібної ситуації може виникнути питання, чи потрібно приймати якісь рішення для того, аби надати можливість релокованому підрозділу здійснювати діяльність на новій території, або ж чи потрібно взагалі створювати новий підрозділ органом місцевого самоврядування приймаючої громади. На нашу думку, потреби у створенні нового підрозділу немає. Тим паче, якщо фінансування здійснюватиметься військовою адміністрацією евакуйованої громади для збереження команди у повному складі (у іншому випадку при переході основних працівників у новостворену місцеву пожежну команду умови працевлаштування визначатимуться новим роботодавцем, які можуть бути іншими). Однак установчі документи підрозділу можуть містити згадку про територію покриття підрозділу – у такому разі варто перезатвердити положення чи внести зміни у рішення про створення підрозділу – для відображення фактичного місця здійснення реагування у зв’язку з евакуацією. Хоча з великою ймовірністю ДСНС і так буде проінформовано про таку ситуацію, додатково варто направити документи, які відображають зміни зони реагування підрозділу, до обласного управління ДСНС для того, аби були документальні підстави для включення до Плану залучення сил та засобів цивільного захисту. 

На даному етапі виникають логічні питання:  

1. Якщо фактично забезпечується безпека іншої громади, чи має вона робити якісь внески до фінансування цієї діяльності? Якщо так, яким чином це оформити? 
2. З іншої сторони – у даному кейсі – збереження усього складу команди може не відповідати економічним інтересам приймаючої громади – чи має тоді приймаюча громада обов’язок фінансувати утримання усієї команди? 

Відповідь на ці питання лежать здебільшого у політичній площині та площині домовленостей. З однієї сторони, дійсно, приймаюча громада отримує додатковий майновий ресурс у вигляді можливості користування обладнанням та навчений людський капітал для покращення пожежної безпеки в громаді. З іншої – вона допомагає евакуйованій громаді розмістити своїх працівників (не тільки релокованого підрозділу), а також для запуску діяльності підрозділу має або знайти приміщення для депо, або інвестувати у його створення. Оскільки немає однозначного балансу цих інтересів, все залежатиме від домовленостей сторін. Тим паче, що бажання зберегти повний склад команди (у даному випадку) – це бажання в першу чергу евакуйованої громади. Оптимальним збалансованим варіантом вирішення може бути принаймні часткове покриття видатків на діяльність підрозділу приймаючою громадою. І тут ми приходимо до останнього питання. 

Щодо оформлення відносин між евакуйованою та приймаючою громадами щодо забезпечення діяльності підрозділу.  В першу чергу варто зазначити просто міжбюджетний трансферт для забезпечення пожежної охорони, однак зобов’язання сторін у такому разі по суті забезпечується лише домовленостями керівництва обох громад. Очевидним рішенням може бути укладення угоди про співробітництво територіальних громад. Хоча часто цей інструмент сприймається лише як механізм оформлення співпраці громад, які географічно сусідять одна з одною, Закон України “Про співробітництво територіальних громад” не передбачає вимоги про наявність спільного адміністративного кордону між суб’єктами співробітництва. Форми співробітництва, що підходять для цих відносин, є принаймні дві: 

• делегування одному із суб’єктів співробітництва іншими суб’єктами співробітництва виконання одного чи кількох завдань з передачею йому відповідних ресурсів; 
• створення суб’єктами співробітництва комунальних установ, організацій чи спільних об’єктів інфраструктури (у випадку прийняття рішення про утворення підрозділу у вигляді нової комунальної установи чи, наприклад, спільного будівництва пожежного депо). 

Хоча законодавство про співробітництво передбачає дещо бюрократизований процес ініціації та оформлення співробітництва, стаття 8-1 профільного закону передбачає звільнення від процесуальних вимог оформлення співробітництва для договорів, що стосуються підтримки сектору безпеки та оборони. Відповідно до Закону України “Про національну безпеку” до сектору безпеки і оборони входять і сили цивільного захисту (а відповідно до Кодексу цивільного захисту до сил цивільного захисту входять і пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої та добровільної пожежної охорони). Водночас сторони можуть погодити частку співфінансування утримання підрозділу (наприклад, якщо приймаюча громада не готова повністю утримувати підрозділ, а евакуйована громада хоче зберегти штат у повному складі).  

Підсумовуючи, релокація пожежно-рятувального підрозділу окупованої громади з розгортанням його діяльності на користь приймаючої громади є можливою, однак залежить від важливих факторів: доцільність створення підрозділу у приймаючій громаді, наявність чи можливість створення пожежного депо для цього підрозділу (або ж якщо це є доцільним – посилення існуючої команди), готовність приймаючої громади співфінансувати релокований підрозділ. Звісно, також одним з основних питань буде готовність самого штату команди продовжувати виконання завдань на новій території, адже з огляду на обставини (місце проживання внутрішньо переміщених осіб, інші можливості, які можуть відкритись для осіб на новій території) працівники релокованої команди можуть прийняти рішення піти з підрозділу, відтак і сенс організації такого співробітництва може бути втраченим.