У Тисмениці, що на Івано-Франківщині, інклюзивно-ресурсний центр зʼявився одним із перших в області. Це було у 2015 році.

---

Незабаром від новоствореної Тисменицької територіальної громади відʼєдналася Ямницька громада.

«Ми відразу підписали договір про співпрацю, адже не могли залишити дітей без необхідних послуг. До того ж ми традиційно й дуже давно тісно дружимо, нам легко разом. Тож питання про те, чи продовжувати цю співпрацю, просто таки не стояло», – розповідає Леся Василик, директорка Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Тисменицької міської ради Івано-Франківської області.

Згодом громади взяли участь в ініціативі Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, експерти якого запропонували підтримку в налагодженні чи розширенні співпраці між громадами. Ідея створити клуб батьків дітей з особливими освітніми потребами назрівала давно. Мета – стабільно допомагати батькам із різноманітними питаннями щодо виховання їхніх дітей і створити простір для підтримки та розвантаження.

Ідею презентували представникам Проєкту DECIDE, експерти підтримали її і надали підтримку двом громадам у налагодженні співпраці. Зокрема, допомогли підписати додатковий договір про співробітництво громад у формі реалізації спільного проєкту.

Як це відбувалося та які переваги – читайте в тексті.

Про ІРЦ і ідею для розширення співпраці громад

В ІРЦ працюють п’ять фахівців: логопед, психолог, дефектолог, реабілітолог і керівниця.

На території обслуговування центру проживають понад 10 тисяч дітей до 18 років, які мають право отримувати послуги ІРЦ за потреби. Водночас понад 273 дитини перебувають на обліку та постійно отримують допомогу та підтримку від фахівців.

 

Консультантка ІРЦ під час занять

 

Коли міська рада запропонувала директорці ІРЦ узяти участь в ініціативі Проєкту DECIDE, вона не вагалася у двох речах: що це має бути співпраця з Ямницькою територіальною громадою (ТГ) і що співпрацювати треба навколо клубу батьків.

Перша причина – у Ямниці багато дітей з ООП, які потребують підтримки, а отже, і батьків.

«У 2019 році, коли ми починали співпрацювати, у нашій громаді було шість учнів і учениць з особливими освітніми потребами в школах і двоє дітей у закладах дошкільної освіти. 2024–2025 навчального року в нас було 11 дітей у школах і четверо – у садочках. Для нашої громади це досить велика кількість, тому що в нас насправді зараз усього 1334 дітей від 2 до 18 років», – говорить Христина Владика, головна спеціалістка відділу освіти Ямницької сільської ради.

Друга причина – клуб батьків просто таки необхідний, адже це чи не 50 % успіху допомоги дитині.

І попри те, що з Ямницької громади однакова відстань до Тисмениці та Івано-Франківська, у ТГ також радо прийняли пропозицію. До того ж між громадами добре налагоджений доїзд. Тож почали роботу над підготовкою необхідних документів.

«Можливо, нам було б зручніше знайти ІРЦ ближче, але оскільки в нас налагоджена співпраця, ми бачимо велике взаєморозуміння і підтримку, немає сенсу щось змінювати. Навіть якщо в ІРЦ немає потрібних фахівці, нам рекомендують, де таких можна знайти», – ділиться Христина Владика.

Експерти DECIDE пояснили громадам переваги: що саме в такий спосіб громади мають змогу підсилювати одна одну; якщо в одній громаді немає якоїсь послуги, завжди можна звернутися до сусідньої ТГ за підтримкою; також є змога разом подаватися на грантові проєкти або створювати спільні ініціативи зі співфінансуванням.

Громади співпрацюють давно і вбачають у цьому лише переваги. Загалом співпраця з ІРЦ налаштована навколо 5 громад. А клуб батьків дітей з ООП у співпраці з Ямницькою ТГ – це, власне, природна потреба розширити цю співпрацю.

«Фахівці ІРЦ завжди готові допомогти сімʼям нашої громади. Вони включені в склад команди психолого-педагогічного супроводу, завжди приїжджають на засідання. Зараз нам найбільше бракує логопедів, тож фахівець ІРЦ теж радо допомагає дітям нашої громади. Ми дуже задоволені всебічною співпрацею і лише за, щоби її масштабувати», – каже Христина Владика.

Зрештою, із допомогою експертів Проєкту DECIDE Тисменицька і Ямницька громади напрацювали договір про співробітництво у формі реалізації спільного проєкту, який голови двох громад підписали.

«Опісля ми нагадали кожному директору й директорці шкіл нашої ТГ, що в нас є договір про співпрацю з Тисменицьким ІРЦ і розповіли про клуб батьків. І якщо, наприклад, вчителі бачать, що батьки воліють не помічати відхилень, особливостей чи нозологій дитини, їм радять відвідати з дитиною ІРЦ і за бажання доєднатися до цього клубу», – розповідає Христина Владика.

Що ж це за клуб батьків і чому він важливий

«Чому саме зібрання батьків? Ми працюємо напряму з дітьми з ООП, на зустрічах команд супроводу обговорюємо їхні проблеми з учителями. Тоді як батьки часто залишаються осторонь. Вони – самі зі своїми проблемами, не завжди мають можливості з кимось поговорити. Вони – наче на якомусь острові, а особливо сім’ї, у яких дітям щойно поставили певний діагноз. Батьки не знають, куди бігти, із чого починати, що робити. Більшість із них не сприймають той чи інший діагноз, шукають можливості, щоб його спростувати. Часом батьків треба приземлити, допомогти їм прийняти дитину й починати працювати в правильному напрямку, не втрачаючи час», – пояснює Леся Василик.

 

Консультантка ІРЦ під час занять

 

Згідно з дослідженням Disability Rights International (2022–2023 роки), у якому взяли участь матері, які виховують дітей з інтелектуальними порушеннями та аутизмом, 71 % з них не перебувають у шлюбі (неодружені або розлучені). У більшості сімей, жінки самостійно доглядають за дитиною з інвалідністю. Батьки часто залишають такі сім’ї. Це, з багаторічного досвіду, підтверджує і пані Леся.

«Одинокі батьки (матір або тато) з дітьми з ООП потребують ще більшої підтримки, яку ми і прагнемо їм надати. І якраз під час роботи нашого клубу багато з мам подружилися. Вони разом їздять на відпочинок, підказують одна одній, як бути корисними для своїх дітей, підтримують одна одну», – говорить керівниця ІРЦ.

Часто батьки дітей з ООП потребують допомоги сторонніх фахівці, як-от юристів, щоби правильно оформити інвалідність. Такі зустрічі в межах клубу також можна ініціювати.

«Наприклад, коли ми запросили юриста, то в батьків було вкрай багато запитань. Ми планували зустріч на дві години, а зрештою, сидів у нас із ранку й до обіду, поки відповів усім. Це справді актуально», – розказує Леся Василик.

Так, у межах клубу влаштовують невеликі камерні групи за інтересами – до восьми людей, аби кожному й кожній приділити увагу – і запрошують фахівців із тієї чи іншої теми, як-от педіатрів чи психіатрів.

 

Зібрання клубу

 

Не рідко батьки просто хочуть поспілкуватися одне з одним і психологом, отримати підтримку й розуміння. Такі зустрічі також мають неабиякий попит.

Власне, громади, які пройшли конкурсний добір та уклали договори про співробітництво територіальних громад, отримали від Проєкту DECIDE мінігрант – 130 тисяч гривень. Так Проєкт підтримує громади та стимулює спільно реалізовувати ініціативи, спрямовані на розвиток освіти.

За ці кошти вдалося зробити ремонт у просторі для зустрічей на базі ІРЦ, придбати все необхідне обладнання, як-от круглий стіл, стільці, компʼютер, канцтовари тощо.

 

Обладнання, яке вдалося придбати

 

А також закупити обладнання для дітей, аби фахівці могли займатися з ними, поки батьки на зустрічах. Адже батьки часто не мають із ким залишити своїх дітей. Так, фахівці готують квести та цікаві розважальні заняття.

 

Обладнання, яке вдалося придбати

 

«Коли ми зрозуміли, що це працює, що діти залюбки залишаються з фахівцями та не турбують батьків, спробували зробити арттерапевтичні зустрічі для батьків. На них завжди є наш психолог, а також ми запрошуємо художницю. Це дуже класно реабілітує, відкриває і заспокоює. Коли ми разом малюємо, спілкування відбувається без зусиль. Якось легко і просто. Саме так буває найлегше проговорити щось складне й болісне. Це дуже сподобалося мамам. У нас ще багато подібних ініціатив, які ми плануємо поступово втілювати», – розповідає Леся Василик.

 

Під час арттерапевтичної зустрічі

 

Найкращі результати – діти, яких приймають і люблять

«Найкращі результати нашої роботи – діти, яких приймають і люблять батьки. Наприклад, у нас на обліку є дві сім’ї, одна – з Ямницької, інша – з нашої громади, батьки яких воюють. В одній із них під час того, як тато воював, хлопчику поставили діагноз. Зрозуміло, що їм було дуже складно, бо обставини й так нелегкі. Тато сприймав це агресивно. Ми дуже довго з ним працювали й доводили, що із цим діагнозом можна працювати, соціалізовувати дитину й нормально жити. Батькові-воєнному з іншої сімʼї ми підказали, до яких фахівців і куди звернутися, щоби попрацювати з посттравматичним синдромом. Тато дослухався. Тож ми направду працюємо і з дітьми, і з батьками», – розказує директорка ІРЦ.

 

Консультант ІРЦ під час занять

 

Розповідають також про двох мам дітей з ООП, які стали студентками педагогічного ЗВО, аби отримати освіту й бути асистентками вчителя. Так, вони зможуть допомогти і своїм дітям, і за бажання іншим.

«Якщо вчасно звернутися до фахівців і працювати з дітьми, то часто вдається досягти неймовірних результатів. Звісно, батьки нашої громади задоволені й дякують. Хоча ми все ж не так рідко стикаємося з опором. Наприклад, у школі, у якій я працюю, навчалася дівчинка, яка потребувала додаткової підтримки: їй був необхідний асистент вчителя та корекційні програми. Але бабуся, яка теж працювала в цій школі, вперто казала, що з онучкою все добре», – розповідає Христина Владика.

Співпрацею задоволені і психологи Ямницькох громади, які надають корекційно-розвиткові послуги. Бо вони теж дуже часто консультуються з фахівцями інклюзивно-ресурсного центру щодо методів роботи з тими чи іншими дітьми.

«У нас маленька громада. І ми просто не маємо змоги створити й утримувати ІРЦ на своїй території. А з іншого боку, і навіщо? Якщо поруч є спеціалісти, які мають величезний досвід роботи з дітьми з ООП та їхніми сімʼями», – переконана Христина Владика.

Обоє впевнені, що тільки в співпраці громади здатні підсилювати одна одну. А ще важливий обмін досвідом і можливість переймати краще в іншої громади.

«Хтось сильний в одному, хтось – в іншому. Ми підказуємо одне одному, співпрацюємо, допомагаємо. Я вважаю, що інакше – ніяк», – завершує Леся Василик.

автор: Марія Булейко (Марковська)