На лінії фронту, де два роки лунали обстріли і згоріли цілі села, залишилося лише 45 мешканців. І саме вони, разом із головою громади Оленою Сімою, стали символом непохитності та віри у відновлення своєї землі. У Юнаківці немає окупантів, але руїни і загроза обстрілів — постійні супутники життя. Попри це, громада продовжує працювати, захищати свій край і готувати плани на майбутнє.

Автор: Дмитро Синяк

---

Якби в Україні був рейтинг громад, на долю яких випало найбільше випробувань, Юнаківська громада Сумської області потрапила б у першу десятку. Російські війська з’явилися тут ще перед світанком 24 лютого, прорвавши оборону прикордонників і попрямувавши на Суми. Однак вже 4 квітня пошматовані у боях рештки цих військ – знову через Юнаківку – відступили за кордон. Та обстрілювати громаду не припинили. За два роки російська артилерія та авіація перетворила на попіл два прикордонних села – Басівку та Локню. Нову сторінку в історії громади відкрила Суджанська операція, головним плацдармом для якої стали землі Юнаківки та прилеглих до неї сіл. Обстріли збільшилися у десятки разів, стали щільнішими та надзвичайно руйнівними. Через це громада тепер нагадує переважно випалену пустелю, завалену будівельним сміттям. Незважаючи на це, голова Юнаківської сільської ради Олена Сіма сповнена оптимізму. Вона непохитно вірить у ЗСУ і не сумнівається у тому, що невдовзі разом із земляками та партнерськими організаціями із цілого світу візьметься за відновлення того, що зруйнували московські зайди.

 

Голова Юнаківської сільської громади Сумської області Олена Сіма

 

Віце-прем’єр постійно з нами на зв’язку

 

Життя у громад у російському прикордонні та коло лінії фронту різко контрастує з життям решти українських громад. Чи не здається вам, що до прикордонних та прифронтових громад має бути набагато більше уваги, ніж зараз?

- Куди вже більше! Ми тепер маємо стільки уваги, скільки не мали ніколи! От скажіть, чи могла я колись подумати, що мені регулярно телефонуватиме сам віце-прем'єр-міністр України? Але це факт: Олексій Кулеба постійно на зв’язку зі мною – деколи безпосередньо, деколи через своїх радників.

Про що ви з ним розмовляєте?

- Його цікавить тільки одне – ситуація у нашій громаді. Ви ж знаєте, понад рік тому почався наступ український військ на Курську область. Наша громада взяла на себе чи не найбільший тягар – як із забезпечення цього наступу усім необхідним, так і з прийняття на себе артилерійських та авіаційних ударів росіян. Нам дуже сильно дісталося. Але увага уряду стосується не тільки нас. Подивіться, як багато постанов, що стосуються прикордонних громад, прийняв останнім часом Кабінет Міністрів! А також візьміть до уваги те, як у Кабміні тепер ставляться до думки громад. От ми, наприклад, подали пропозицію щодо змін до 815-ї постанови. Ця постанова стосується зруйнованого майна, що знаходиться у зоні можливих бойових дій. І от я щойно отримала повідомлення від заступника міністра розвитку громад та територій Олексія Рябикіна, що нашу пропозицію врахували. Тепер чекаємо тільки на підписання цієї постанови.

Що саме ви пропонували?

- Ми маємо багато зруйнованого житла, але за нинішніми нормами, для того, щоб його власники могли отримати компенсацію від держави, на місце має виїхати спеціальна комісія місцевої ради. Однак при цьому місцева рада повинна гарантувати безпеку членам комісії. А як ти її тут прогарантуєш? От і виходить, що хоч наша громада і неокупована, а обстежувати зруйновані чи пошкоджені будівлі ми не можемо. Тож ми запропонували запровадити для таких громад, як наша, особливий статус – назвати їхні території зоною МОЖЛИВИХ бойових дій, і дозволити обстежувати у ній будівлі дистанційно – наприклад, за допомогою дронів. Це би розв’язало дуже багато наших проблем, і я надзвичайно рада, що Кабінет Міністрів врахував нашу пропозицію.

Ця пропозиція була єдиною? Чи ви пропонували щось іще?

- Ми увесь час пропонуємо ті чи інші вдосконалення нормативної бази. От зараз у Кабміні розглядається питання стосовно робочого стажу для тих, хто продовжує працювати у прикордонних громадах. Можливо, рік буде йти за два, є така інформація. А ще Кабмін розглядає питання підтримки фермерів у прикордонних громадах. Можливо, вони матимуть певні субсидії – за небезпеку своєї праці. Ми теж долучаємося до таких пропозицій, висловлюємо свою думку, просимо, навіть деколи вимагаємо. І нам ідуть назустріч. До речі, багато наших проблем вже вирішено: ті, хто залишилися на території громади взимку, отримують субсидію «на дрова». Встановлені також певні субсидії за оренду квартир. А хлопці та дівчата, які захищають нашу країну, вже можуть взяти кредити на житло під вигідні відсотки. Тож «не все так погано у нашому домі»!

Чи увага держави обмежується тільки дзвінками та постановами?

- Ні, що ви! Цьогоріч з державного бюджету через спеціальну субвенцію усім прикордонним громадам виділили чималі кошти на придбання найнеобхіднішої техніки: тракторів, екскаваторів, вантажівок... Все це потрібно насамперед для зведення укріплень та створення ліній оборони. Також прикордонні громади отримали державну субвенцію із відшкодування ПДФО та земельного податку. Нехай не у повному обсязі, але ці кошти таки відшкодували. Отже лише цьогоріч ми отримали 3 млн грн на техніку і 8 млн грн – на ПДФО і земельний податок. Завдяки цьому на нинішній рік у нас 28 млн грн власних надходжень. Можна сказати, що державна допомога буквально врятувала нас, бо наші доходи сильно просіли. По-перше, бойові дії, самі бачите, а по-друге, ми повністю звільнили наших фермерів від сплати податків за землю. Надто багато у ній мін та боєприпасів, що не розірвалися. Її не можна використовувати. До речі, обласна військова адміністрація теж за нас піклується. Весь час пропонує і кошти, і консультаційну допомогу. Але ми користуємося лише юридичними консультаціями, а в усьому іншому даємо раду самі.

 

Під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад у січні цього року Президент України відзначив державними нагородами голів двох громад Сумщини. Одною з них була Юнаківська громада: Олена Сіма отримала орден Княгині Ольги ІІІ ступеня

 

Розмова з віце-прем'єр-міністром з відновлення України – міністром розвитку громад та територій Олексієм Кулебою час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад у січні цього року

 

Громада із населенням у 45 осіб

 

Ви сказали, що цьогорічні власні надходження вашої громади сягають 28 млн грн. Як це стало можливим?

- Завдяки бізнесу, що досі зареєстрований у нас, незважаючи не переміщення деінде. Також не всі наші фермери подали заяви на звільнення від земельного податку. А іще на цей рік перейшов чималий залишок з минулого. Якщо ти справжній господар, то завжди маєш певні кошти у запасі. Так ми ці гроші й нагромадили.

На що ви їх витрачаєте?

- Насамперед на підтримку Збройних Сил України. Ми допомагаємо усім військовим частинам, які до нас звертаються, а також нашому прикордонному загону. Я не хотіла б називати жодних сум, скажу лишень, що допомога від нас надходить щомісячно. Інший напрямок наших розходів – допомога нашим мешканцям.

Скільки ж мешканців зараз у Юнаківській громаді?

- До повномасштабного вторгнення було понад 5 тисяч, а тепер 45. Я маю на увазі 45 осіб. Ми маємо наказ примусово евакуювати населення з усієї території Юнаківської громади, тому цифра така. Ці 45 ні за що не хочуть залишати свої будівлі. Частина з них – літні люди, яким, як вони самі кажуть, нічого втрачати. Власне, те, що 12 пенсіонерів не хочуть виїжджати з території громади, є для нас великим викликом. Адже їх треба якось обслуговувати, і це в умовах постійних обстрілів є дуже непростою історією.

Де ж тепер працює сільська рада?

- У Сумах, бо саме там зараз перебуває більшість наших мешканців. Вони й надалі користуються багатьма послугами, що ми їх надаємо, причому найбільше навантаження припадає на відділ соціального захисту. У Сумах також працює наша амбулаторія та наші сімейні лікарі, які, до речі, мають зараз більше декларацій, ніж до повномасштабного вторгнення.

Чому у вашій громаді, стратегічно важливій для Суджанської операції, не створили військової адміністрації?

- Бо військова адміністрація створюється, коли з депутатським корпусом починаються проблеми: не приймається бюджет, не проводяться сесії, коли хтось неправильно розпоряджається державними коштами. У нас такого немає. Для чого ж тоді витрачати зайві кошти?

Якщо вірити електронній мапі Deep State, більшість території вашої громади окуповано, а лінія фронту проходить через саму Юнаківку. Чи це справді так? Чи є у вас бодай якась інформація щодо того, що відбувається на окупованій території?

- Я вам хочу сказати, що в окупації немає жодного села нашої громади. Офіційно наша громада не окупована, за наявною у мене інформацією, на даний момент у ній немає жодного ворожого військового. Диверсантів я, звісно, не рахую. Вони увесь час заходять на нашу територію, от тільки вертаються рідко. Зрештою, військову ситуацію я коментувати не маю права. Були у нас орки, це правда, але наші Збройні Сили їх усіх давно повикидали геть. Інша річ, що певні території росіяни можуть контролювати за допомогою дронів.

Що зараз з приватними та іншими будівлями громади? Чи багато з них зруйновано?

- Дуже багато. На моїй вулиці, наприклад, моя, ще батьківська хата, давно згоріла, сусідчина теж, а в усіх інших вибухами позривало дахи. Так вони без дахів і стоять. А деколи у якомусь селі на всій вулиці хат вже немає, а три хати вціліли якимось дивом. Тобто ситуація різна. Цілий же рік, поки йшла Суджанська операція, по нашій громаді гатили усім, чим тільки можна. Через такі безжальні обстріли і від самої Юнаківки та мало що лишилося. В інших селах, хоч хати й збереглися, часто вони стоять без дахів, вікон та дверей. Підрахувати всі ці руйнування зараз неможливо, по-перше, через дуже активні бойові дії, а по-друге, через мало не щодення зміну ситуації. От вчора ще хата стояла, а сьогодні на її місці може бути глибока вирва. Це у нас тепер так часом трапляється.

 

Олена Сіма розмовляє з мешканцями Юнаківської громади щодо необхідності евакуації. Лютий цього року

 

Олена Сіма дає інтерв’ю знімальній групі «Єдиних новин» у своєму рідному селі Храпівщина у лютому цього року

 

 Одне з комунальних приміщень Юнаківської громади після удару російським дроном

 

Комунальна будівля Юнаківської громади після обстрілу з російської артилерії, 7 травня цього року

 

Вітання Юнаківській громаді від «руського міра»

 

«Пліч-о-Пліч» із цілою Україною

 

Які проблеми своєї громади ви вважаєте найбільшими?

- Дороги у нас зовсім розбиті після Суджанської операції. Але начальник Сумської військової адміністрації Олег Григоров обіцяв мені, що цього року він нам трошечки нашу головну дорогу підремонтує. Які раніше у нас були дороги! Які були садочки, будинки культури! Які ми мали шкільні автобуси, які трактори! Завдяки реформі децентралізації ми стільки всього зробили! Яка загалом у нас була гарна громада! Колись три наші школи були найкращими у районі. Але тепер вже ми стільки дітей не назбираємо. Тож достатньо буде одної школи… Цього року ми закрили Басівську школу, а роботу Могрицької школи призупинили, бо у ній вже не набереться мінімального обсягу – 45 учнів. У Юнаківській школі залишилася 61 дитина, у Новосічанській – близько 120 дітей. Школярі наші навчаються поки що онлайн і навчаються, треба сказати, добре. Принаймні, мають чудові результати з незалежного мультипредметного тесту. Вони активно беруть участь і у предметних олімпіадах, і у спортивних змаганнях. До речі, недавно у нас з’явилася можливість відправляти їх на відпочинок – за проєктом «Пліч-о-Пліч».

Розкажіть докладніше про вашу участь у проєкті «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади»? Як ви оцінюєте цей проєкт?

- Я вважаю, що найголовніше, що ми отримали завдяки цьому проєкту, це, власне можливість завжди відчувати плече колег з цілої України. Це надзвичайно допомагає, мотивує, надихає! От подзвонить мені колега звідкись зі Львівщини, запитає: «Як у вас справи?», і я вже відчуваю, що не сама із всіма своїми проблемами. Разом ми все подужаємо: і громаду відбудуємо, і людей повернемо. Тож такі дзвінки для нас важливіші, ніж гроші. Ми, власне, уклали за проєктом «Пліч-о-Пліч» вже три меморандуми. Першою була Городоцька громада Рівенської області, яка одразу ж запропонувала оздоровити наших дітей. Вони живуть і жили під обстрілами, тому для них такі поїздки у тил є дуже важливими. Цьогоріч на Рівненщині побували вже чотири групи наших дітей десь по 17-20 осіб кожна. А оце зараз їде п’ята. Наступний наш партнер – це Бобрицька громада Черкаської області. Вона фінансує дводенну поїздку наших дітей до Канева, на могилу Тараса Шевченка. Третього партнера я поки що називати не буду, бо сесія його ще не затвердила. Зрештою у нас є просто друзі серед голів громад, які допомагають нам поза всякими проєктами. Наприклад, Дубов’язівська громада регулярно надсилає нам гігієнічні набори. А Конотопська громада нещодавно подарувала великий автобус.

Чи допомагають вам міжнародні донори?

- Ми постійно співпрацюємо з Міжнародною благодійною організацією JEM, яка забезпечує наших мешканців продовольчими наборами. Також ми працюємо із нідерландською фірмою LifeIine Ukraine, яка щойно подарувала нам мінібус Volkswagen. Всю свою техніку ми зберігаємо в інших громадах. І шкільні автобуси, і «швидкі», і трактори. Теж у форматі партнерства.

 

 Командувач оперативно-тактичного угруповання «Суми», генерал-майор Олександр Нестеренко вручає Олені Сімі медаль «Почесна відзнака ОТУ «Суми» у вересні 2022 року

 

Підписання меморандуму про співпрацю з Бобрицькою громадою за проєктом «Пліч-о-Пліч: згуртовані громади у червні цього року

 

Майбутнє Юнаківської громади

 

Скажіть, чи є у вас план відновлення громади?

- Обов'язково! Ми й стратегію нашої громади написали. Там першим пунктом йде розмінування. Другим – ремонт нашої амбулаторії, бо вона не розбита, а так, пошкоджена. Ми також плануємо побудувати одну школу, бо всі наші школи зараз у руїнах. Я не говорю за всю громаду, але якби закінчилася війна, два старостати ми б відновили. Разом із цим, я вже людям кажу: як би там війна далі не пішла, у 10-кілометровій зоні від кордону вже не буде жодних поселень. Туди люди вже не повернуться. Та й більшість з тамтешніх мешканців вже отримали компенсації за програмою Є-Відновлення та купили нове житло – переважно у Сумах. Інший момент: щоб до тих сіл добратися, треба ще кілька років розміновувати територію. Тож про їхнє відновлення говорити ну, дуже зарано. Я, як голова громади, звісно, хочу, відбудувати все, що було, але…

Але це залежить від того, чи повернулися б люди. А якщо вони не повернуться, можливо, вашу громаду доведеться приєднати до іншої. Що ви думаєте про це?

- Я хочу вам от що сказати. Я знаю, що народний депутат Віталій Безгін виступає за об'єднання громад. І навіть аргументи наводить толкові. Але скажіть: якщо ми зараз укрупнимо громади, навіщо ж ми тоді їх з 2015 року з таким трудом об’єднували? І навіщо ми тоді стратегію розвитку писали? Погляньте на цю проблему з іншого боку: ніхто не надасть нашим людям всі послуги так, як це зробимо ми. Ви приїдьте самі і порівняйте, як до них ставляться у нашій сільській раді і у, наприклад, Сумській міській раді. Там вони ВПО, а для нас вони – наші, земляки. Тому моя думка така, що до закінчення терміну воєнного стану ніякого об'єднання не повинно бути. А вже потім нехай там у Кабміні спеціалісти вирішують. Якщо буде рішення об'єднатися двом-трьом громадам, то куди ж нам діватися? Об’єднаємося! Але я вже мала розмови з людьми. Вони хочуть, щоб за такого об’єднання центр залишався у Юнаківці і громада б називалася Юнаківська. Нехай не нас до когось долучають, а когось до нас!

Яким ви бачите найближче майбутнє своєї громади?

- Щойно закінчаться обстріли, треба буде насамперед відбудовувати громаду. Одразу поїдуть люди, і треба буде все відбудовувати. Насамперед демонтовувати і прибирати руїни, підсипати дороги. Мабуть, битою цеглою з руїн їх і будемо підсипати. А потім з’являться різні фонди, як в інших громадах. Я вже маю контакти фондів, які готові нам постачати мобільні будиночки. Хочу вам сказати, що люди вже потроху їздять до сіл, які знаходяться якнайдалі від лінії фронту. Наприклад, до Могриці та Кияниці. Садять городи, збирають врожаї. Хочуть вже вертатися до своїх будинків, робити ремонти. Я й сама город цьогоріч засадила: і цибулю, і часник, і картоплю… Мій дім у Храпівщині був. Дім давно розбили, але ж город є! Я там раз-два на тиждень буваю. Як без цього!? Ми ж українці, нам без землі не можна.