Голова Дергачівської міської військової адміністрації Харківської області про партизанський спротив окупантам, відбудову, допомогу армії та роботу зі 150-ма донорами

Автор: Дмитро Синяк

---

Коли у лютому 2022 року росіяни вдерлися на Харківщину, голова Дергачівської громади В’ячеслав Задоренко очолив партизанський загін, до якого долучилися понад 20 місцевих мешканців. Цей загін брав безпосередню участь у бойових діях разом з бійцями Збройних Сил України, здійснював аеророзвідку окупованих територій та евакуйовував людей. Саме він 11 вересня 2022 року, під час українського контрнаступу першим увійшов до великого прикордонного селища Козача Лопань. Там В’ячеслав Валентинович народився і виріс, а з 2010 по 2020 роки працював сільським головою. За свої дії у 2022 році Задоренко отримав медаль «За оборону міста-героя Харків» та орден «За мужність» ІІІ ступеня. Зараз пан В’ячеслав очолює Дергачівську міську військову адміністрацію, яка, зважаючи на чималий розмір громади, є водночас і приміською по відношенні до Харкова, і прикордонною.

 

Голова Дергачівської міської військової адміністрації Харківської області В’ячеслав Задоренко

 

Як росіяни вкрали у міста Деркачі його назву

Назва головної садиби Дергачівської громади пов'язана з легендарним козаком на прізвисько Деркач. За іншою версією, воно походить від птаха деркача, який полюбляє оселятися у цій місцевості. Так цього птаха назвали за деркотіння, яке він видає. Однак з 1943 року російськомовна радянська місцева влада відкинула українську назву міста з літерою "к" та без офіційного перейменування почала використовувати в усіх документах назву з літерою "г". Просто цій владі було ближче російське слово «дёргать», ніж українська назва невідомого їй птаха. Зважаючи на воєнний стан, Дергачівська військова адміністрація на разі не поспішає повертати місту історичну назву, але у майбутньому таке перейменування цілком можливе.

 

 Місто Дергачі з висоти пташиного польоту

 

Війна забрала життя понад 250 цивільних мешканців Дергачівської громади

 

Як змінилася Дергачівська громада за три з половиною роки повномасштабного вторгнення?

- Сильно змінилася. Дуже багато зруйновано: і критична інфраструктура, і приватні будинки, і заклади освіти… Але найбільше змінилися люди. Знаєте, ми ж громада прикордонна – у багатьох у росії родичі, друзі, хтось і працював там до повномасштабного. Тому ставлення до росіян було, як до сусідів: з ними дружили, родичалися, їздили одне до одного в гості на свята… Але після того, як російські окупаційні війська вдерлися на нашу територію, знищили наші будинки, вбили наших рідних та близьких, більшість місцевих мешканців свідомо змінили свої погляди. Тепер кожен знає, що там, за кордоном – ворог. Багато з наших жителів взяли до рук зброю і вступили до лав Збройних Сил України. Такі-от у нас головні зміни…

Ви сказали, що громаду сильно зруйновано. Яких втрат загалом завдало громаді повномасштабне російське вторгнення?

- Внаслідок цього вторгнення у нас загинуло більше, ніж 250 цивільних осіб і ще понад 1 тис. отримали поранення різного ступеня. Також сотні людей зазнали від тортур у російських катівнях. Багатьох силоміць вивезли до росії. А щодо руйнувань… 22 населені пункти зруйновано різною мірою – від 60% до 95%. Пошкоджень внаслідок російських обстрілів зазнали всі 16 наших медичних установ, всі 22 заклади освіти, всі 21 об'єкт культури, всі 13 спортивних об'єктів, всі 10 адміністративних будівель. Також пошкоджені понад 7 тисяч приватних та багатоквартирних домоволодінь та понад 50 одиниць комунальної техніки: і шкільні автобуси, і медичні автомобілі, і машини для евакуації, і автомобілі для доставки гуманітарної допомоги… Внаслідок обстрілів знищено 80% наших промислових і аграрних підприємств, а 90% посівних площ заміновано. Така-от невесела статистика.

У вашій громаді були російські катівні?

- І через них пройшли сотні місцевих мешканців: прикордонники, депутати, усілякі місцеві начальники, і, звісно ж, патріоти. Наші ж люди, які дотримувалися проросійських поглядів, видавали їх. І їх били, ламали їм ребра, вибивали зуби, прив'язували до стільця і били електрострумом, капали гарячим воском в очі, запускали голки під нігті, а дівчат ґвалтували. Тварини москальські, що й казати… Катівня у Козачій Лопані була такою великою, що до неї звозили людей із сусідніх громад, а також військовополонених. Тепер проти колаборантів є кримінальні справи, дехто з них навіть опинився за ґратами. А росіянам ми помстимося!

Наскільки щільними є російські обстріли зараз?

- Лише з початку цього року окупанти скинули на Дергачівську громаду близько 100 авіабомб, випустили 5 балістичних ракет та здійснили 5 ударів з артилерії, танків та дронів. Унаслідок цього загинуло 10 місцевих мешканців, ще 35 було поранено. Також цими ударами було зруйновано та пошкоджено понад 350 будинків та об'єктів інфраструктури.

Якщо 90% полів заміновано, що ж тоді з бюджетом громади? Чи надходять до нього бодай якісь кошти? Чи працює у громаді бізнес?

- Незважаючи на те, що обстріли не припиняються, до громади повертаються деякі підприємства. Завдяки ним місто Дергачі залишається потужним економічним центром. Тому на найбільш нагальні потреби нам вистачає. Хоча загалом наш бюджет в умовах війни зменшився приблизно утричі. Але людей стало менше лише на третину. Для двох третин, які залишилися, ми повинні організувати надання і медичних, і адміністративних, і комунальних послуг. Тому ми скоротили десь на 60% штат наших співробітників і працюємо далі.

Що можна сказати про міграцію ваших мешканців? Наскільки зменшилося населення вашої громади?

- Коли у минулому році росіяни почали наступ на сусідню Липецьку громаду, це буквально відкрило нову сторінку у нашій історії. Бо саме відтоді росіяни почали методично знищувати наші прикордонні села. Нам довелося евакуювати звідти майже 3 тис. осіб, насамперед дітей та маломобільних людей. Кілька сіл уздовж кордону зараз закриті, оскільки є зоною активних бойових дій. Незважаючи на це, на нашому прикордонні досі залишаються близько 1 тис. мешканців: близько 700 з них знаходяться у Козачолопанському старостинському окрузі. Ще 20 тис. осіб живуть у місті Дергачі. А загальна кількість населення нашої громади сягає близько 30 тисяч осіб. До повномасштабної війни було 45 тисяч. Отже, ви самі бачите, які у нас втрати.

 

 Наслідки прильоту російської протиповітряної ракети С-400 по селу Руська Лозова у ніч з 2 на 3 липня 2024 року

 

 Пожежник гасить вогонь, що розповсюдився після влучання російської ракети С-300 23 червня 2024 року по адмінбудівлі Слатинського старостинського округу

 

 Зруйнована 30 березня 2022 року російськими ракетами "Калібр" будівля інклюзивно-ресурсного центру для дітей, що розташовувався у колишній будівлі міської ради у місті Дергачі

 

 Один з російських КАБів, який упав 12 квітня 2024 року на селище Слатине і не здетонував

 

Так зазвичай виглядають приватні будинки у Дергачівській громаді після спроб російських «визволителів» «врятувати» «братів-українців» від нормального життя. Зруйнований російським авіаударом будинок у селі Слатиному, 18 квітня 2025 року

 

 Багато мешканців Дергачівської громади в одну ніч стали безхатьками. Члени ГО "Проліска" надають гуманітарну допомогу мешканцям села Слатиного, будинки яких постраждали від авіабомбардувань 15 квітня 2025 року

 

Про партизанський загін Дергачівської громади і допомогу армії

 

Далеко не кожен голова громади має військові нагороди. Розкажіть, будь ласка, про те, за що ви їх отримали?

- У лютому 2022-го на території нашої громади була лише незначна кількість військових з 92-ї та 93-ї бригад. Ми розуміли, що зобов’язані допомогти їм. Тому і прийняли рішення створити партизанський рух спротиву, метою якого зокрема було передати військовим всю інформацію про місцеві дороги, висоти, транспорт тощо. У цей рух влилися звичайні місцеві мешканці: аграрії, бізнесмени, підприємці, працівники комунальної сфери… Протягом семи місяців ми виконували різні завдання військових та вели розвідку. Особисто я тричі виїжджав на окуповану територію. Під час успішного наступу наших Сил оборони на село Руська Лозова 29 квітня 2022 року мій загін діяв разом із підрозділами Головного управління розвідки. А 11 вересня 2022 року – вже з бійцями Національної Гвардії – ми звільнили від російських покидьків і всю нашу громаду. Це була неабияка перемога! Я не буду перебільшувати: безпосереднього вогневого контакту мій загін з росіянами не мав, хіба що ми скидали їм на голови з дронів боєприпаси. Тим не менше, користі ми принесли чимало. Наприклад, досліджуючи сіру зону біля села Питомник, ми знайшли і передали нашим артилеристам російський боєкомплект. Це дало їм можливість ще 3-4 дні щільно працювати по ворогу. Таким же чином ми передали ЗСУ три покинутих російських танки і дуже багато різноманітної зброї.

У чому була необхідність створення саме партизанського загону? Адже можна було просто вступити до складу ЗСУ.

- Ворог наступав дуже швидко. Часу на те, щоб їхати до Харкова і записуватися там до війська, просто не було. Тому ми взяли до рук ту зброю, що була доступна, купили за власні кошти амуніцію, транспортні засоби і включилися в оборону. Ми співпрацювали з 92-ю, 93-ю, 72-ю, 80-ю бригадами, а також з різними підрозділами Нацгвардії. І до Дергачів ми ворога не пустили. Але кажучи про партизанський спротив, важливо підкреслити роль не тільки воїнів. Комунальники на тракторах та іншій техніці вночі, часто при світлі лише кишенькових ліхтариків та запальничок, копали окопи. Енергетики, незважаючи на обстріли, внаслідок яких серед них були загиблі та поранені, відновлювали електропостачання, дуже важливе в обороні. Наші медики лікували поранених та хворих військових. Наші аграрії давали пшеницю, з якої наші пекарі пекли хліб для місцевих мешканців і військових, бо з Харкова хліб завезти було неможливо. Вся ця робота місцевих людей і партизанів, цей національний рух спротиву створив надійний тил для наших Збройних Сил. Тому я не вважаю свої нагороди тільки своїми. У моїй особі нагородили всю громаду. І я щиро пишаюсь тим, що живу і працюю серед таких патріотичних і героїчних людей.

Коли ви маєте такий військовий досвід, то, мабуть, не залишаєте армію без підтримки?

- Звісно! Ми купуємо військовим те, що їм потрібно, а також надсилаємо їм кошти. Не знаю, чи є ще в Україні громади нашого формату, які можуть похвалитися такими сумами. З нашого бюджету було спрямовано на потреби Збройних сил України: у 2023 році – 110 млн грн, у 2024 році – 65 млн грн, за півроку цього року – 16 млн грн. На жаль, ця допомога зменшується, бо зменшується і наш бюджет. А у 2023 році у ньому було ще й військове ПДФО.

Ви протягом десяти років були селищним головою села Козача Лопань на самісінькому кордоні. Кажете, що там лишаються ще 700 мешканців. Чому їх не евакуювали?

- Бо вони не хочуть евакуюватися. Це незважаючи на те, що жити у Козачій Лопані дуже важко: у них немає ані світла, ані газу. Переважно це люди літнього віку, які мають домашню худобу і почуваються відповідальними за неї. Смішно і страшно казати, але вони готові ризикувати власним життям заради своїх корів і свиней. Це, звісно, дуже ускладнює нам роботу, адже нам доводиться шукати можливості завозити до цього селища гуманітарну допомогу. Мені особливо боляче дивитися на те, що відбувається із Козачою Лопанню, адже знищено майже все, що ми будували там протягом десяти років. Яке це було селище! Магазини, школи, амбулаторія, навіть хлібоприймальний пункт, рятувальна станція і пожежна частина… Моя родина збудувала там сучасний ресторан. Ворог все це зруйнував. Для мого власного будинку він навіть не пошкодував 500-кілограмового КАбу. Можете собі уявити, що залишилося від будинку після цього…

 

 В’ячеслав Задоренко бере безпосередню участь в евакуації літньої жительки фронтового селища Прудянка. До російських позицій – менше 1 км. Червень 2022 року

 

З бойових буднів партизанського руху опору. В’ячеслав Задоренко – праворуч. Червень 2022 року

 

Спільне фото партизанського загону Дергачівської громади з гуртом «Антитіла», члени якого воювали на території громади у складі підрозділів тероборони. Липень 2022 року

 

 В’ячеслав Задоренко та староста Козачої Лопані Людмилою Вакуленко у перший день звільнення селища від росіян під час Слобожанського контрнаступу 11 вересня 2022 року

 

 В’ячеслав Задоренко дарує символ оборони громади – меч командиру однієї з бригад НГУ, що звільняла північ Харківщини. Козача Лопань, 12 вересня 2022 року

 

 Під час передачі військовим дронів, куплених за власні кошти Дергачівської громади. Місто Дергачі, 3 грудня 2024 року

 

Пліч-о-Пліч з партнерами

 

Дергачівська громада нещодавно виділила 10 млн грн на розробку генерального плану міста Дергачі. Чи це на часі?

- Аякже! Після війни треба буде розпочинати з чіткого бачення і стратегії розвитку нашої громади. Ми повинні знати, на якій території у нас будуть багатоповерхові будинки, на якій приватний сектор, де будуть екопарки, де заклади комунальної сфери, медицини, освіти тощо. Причому всі земельні ділянки повинні мати відповідне призначення і кадастрові номери. Це не робиться швидко. Якщо ми все це матимемо, нам буде легше залучити інвестиції. Я теж вірю в головну ідею проєкту «Пліч-о-Пліч»: у створення потужних громад- форпостів на кордоні з росією. Тільки так ми зможемо захистити свої кордони.

Розкажіть докладніше про досвід участі вашої громади у проєкті «Пліч-о-Пліч».

- Це дуже важливий і потрібний проєкт. Я скажу вам більше: проєкт «Пліч-о-Пліч» треба було запускати ще у 2022 році. І підключати до допомоги не далекі громади, а сусідні. Хоча ми дуже раді, що нашим партнером і побратимом за ним стала Броварська громада Київської області. Ця громада, як і наша, приміська, у ній чудово розуміються на нашій проблематиці. Голова громади Ігор Сапожко вже двічі приїздив до нас, щоб побачити на власні очі, як ми тут живемо. Причому приїздив не з порожніми руками, а привіз дрони для наших військових. Згодом Бровари виділили нам субвенцію на оздоровлення наших дітей – тих, які пережили окупацію або втратили внаслідок російського вторгнення рідних і близьких. Також Броварська громада надала нам 2 млн грн на ремонт двох криниць загального користування. Таким чином у людей з’явиться можливість набирати чисту джерельну воду. Я сподіваюся, що співпраця з Броварами продовжиться і буде дуже ефективною. Я загалом дуже задоволений тим, що наша громада не почувається самою, ми відчуваємо увагу і обласної, і центральної влади. Така цілісність дуже важлива в обороні.

У вас загалом великий досвід із залучення інвестицій. Чи співпрацюєте ви і надалі з різноманітними міжнародними донорами?

- Безумовно. Саме завдяки міжнародній підтримці ми маємо можливість відновлювати зруйновані будівлі й отримувати гуманітарну допомогу. Нам дуже багато допомагає муніципалітет литовської столиці – Вільнюса. Зокрема, нещодавно від нього наші комунальні підприємства отримали 93,5 тисяч євро на закупівлю портального сміттєвозу і контейнеру до нього. Це дозволить нам вирішити проблеми з великоогабаритним сміттям. Також до нас щороку приїжджають литовські сімейні лікарі та стоматологи, які надають безкоштовні послуги нашим мешканцям. Коли вони ще працювали у Козачій Лопані, то навіть потрапили там під обстріл. Російський снаряд пробив дах будинку, у якому вони перебували. На щастя, ніхто не постраждав, хоч будівлю й було зруйновано. Ми думали, що після цього лікарі припинять свою місію. Але ні, вони й далі приїздять до нас і навіть кажуть, що у них там, у Литві, є певна черга, щоб потрапити до нас. Також ми співпрацюємо з громадськими організаціями Німеччини, Великої Британії, Бельгії, Швейцарії, Японії та США. Загалом кількість міжнародних благодійних організацій, з якими у нас є партнерські відносини, сягає 150. Насамперед це GEM, «Мирне небо Харкова»,«ДЕСПРО», «Елеос», «People in Need Ukraine», «БЛУ/ЄЛОУ», «Проліска», «До України з любов'ю», «Corus International», «CodeIT4life», «Frontline», Міжнародна організація з міграції (МОМ), «We World», «Добробат» та інші.

Сто п’ятдесят партнерів – серйозна цифра! Яку саме допомогу ви отримуєте від них?

- Завдяки нашим партнерам відбувається постійний ремонт наших багатоквартирних будинків, заміна вікон, вхідних дверей, підвальних приміщень тощо. Тільки громадська організація «ДЕСПРО», що працює у нас вже 5 років, допомогла нам за цей час відремонтувати дахи, вікна та двері у 9-х багатоповерхових будинках. На загал донори допомогли нам відремонтувати більше, ніж тисячу будинків. Ми також отримали від них понад 50 модульних будиночків, кожен з яких коштує від 20 до 120 тисяч доларів. Донори купують для нас і транспортні засоби, і різноманітне обладнання. Це сотні мільйонів гривень.

Допомога партнерів стосується тільки відбудови?

- Ні, не тільки. Наприклад, фонд «До України з любов'ю», якому у Сполучених Штатах жертвують гроші звичайні люди, організував поїздку 50-ти наших дітей до Штатів, де вони жили у звичайних родинах – хто 3, хто 5 місяців. Це дуже важливо не тільки для оволодіння англійською мовою, а й загалом для майбутнього України.

Як ви шукаєте міжнародну допомогу?

- Тут ми багато у чому завдячуємо засобам масової інформації, які ще у 2022 році познайомили світ з нашою громадою. Але ми при цьому не сиділи склавши руки. Ми самі запрошували журналістів, показували їм життя нашої громади й умови, у яких ми працюємо. Розповідали про наш рух спротиву. Й невдовзі до нас почали надходити пропозиції про допомогу з різних куточків світу. Також ми активно брали участь в усіх тематичних форумах з відбудови, навіть у Японії шукали партнерів. Й усім своїм партнерам ми завжди наголошували: ті, хто сьогодні беруть участь у допомозі українцям, стають частиною сучасної історії, бо вони вносять свою лепту у захист сторони добра. Для багатьох це дуже важливо. Згодом ми обов’язково висвітлюємо результати співпраці на наших інтернет-ресурсах. Інші бачать це, і теж включаються у допомогу.

 

 На відкритті безпечного простору у селі Безруки. Вересень 2023 року

 

Незважаючи ні на що. Цьогорічні випускники Безруківського ліцею Дергачівської громади

 

 Мешканці громади отримують гуманітарну допомогу у Дергачівському гуманітарному центрі, 2 вересня.2023 року

 

 Волонтери міняють дах приватного будинку, пошкодженого російськими обстрілами у селищі Слатине 6 серпня 2023 року

 

 Будівля Центру первинної медико-санітарної допомоги у Дергачах після завершення аварійно-відновлювальних робіт напередодні відкриття, 11 березня 2025 року

 

 Двоповерхівки в одному з мікрорайонів міста Дергачі, відновлені державним коштом у 2024 році, фото 9 липня 2024 року

 

«Ми – на першому місці в області…»

 

А що з великими підприємствами, які раніше працювали на території вашої громади? Чи залишилися вони?

- Всім їм дуже дісталося, багато їхнього майна було втрачено. Щоб врятувати хоча б те, що лишилось, вони виїхали до інших областей. Хто до Львівської, хто до Житомирської, хто ще далі. Але ми проводимо з ними перемовини і просимо не перереєстровуватися від нас. Таким чином вони дають нам можливість працювати навіть у тяжких умовах воєнного стану. Для того, щоб вони повернулися, ми намагаємося якнайшвидше відновлювати інфраструктуру, дороги, водогони тощо. Те, що громада в умовах війни таки воно відбудовується, дає людям надію на повернення додому. І багато хто справді каже, що повернеться, щойно припиняться обстріли. Тому ми зараз зосередилися на відбудові нашої центральної садиби – міста Дергачі по якому зараз, слава Богу, прилітає менше. А на прикордонні, по якому переважно і б’ють росіяни, ми, на жаль, нічого робити не можемо. Там суцільна руйнація. У нас дехто каже, що не на часі будувати нову сучасну лікарню, підземну школу, що варто віддавати всі вільні кошти на підтримку ЗСУ. А як же з тими людьми, які не виїхали, не втекли, які вірять у свою державу? Хіба вони не заслуговують на гідне життя? Якщо ми його для них не забезпечимо, ці люди виїдуть. Якщо ми втратимо людей, то не буде сенсу повертатися сюди і великому бізнесу. А не буде бізнесу, ми втратимо і громаду. Тому, щоб повернути людей, треба створити їм належні умови для життя.

Ви сказали, що скоротили 60% персоналу міської ради та підпорядкованих їй підприємств. Разом із тим, громада втратила третину населення? Чи не бракує вам кадрів?

- Ні, хоча є проблема у різкому збільшенні навантаження на тих, хто залишився. Якщо раніше, наприклад, водій сміттєвоза обслуговував 2 маршрути, то зараз він обслуговує 4. Щоправда, ті працівники, які беруть на себе більше навантаження, отримують і коштів більше. Таким чином, незважаючи на скорочення персоналу, ми на першому місці в області і з підтримки Сил оборони України, і з реформування житлово-комунального сектора, і з відбудови.

Як саме ви реформуєте житлово-комунальний сектор?

- Фактично ми як громада почали працювати з початку 2021 року. Я жахнувся, коли оцінив тоді стан комунальної сфери. У ній не було навіть тракторів: один сміттєвоз і одна розбита «Газель». Зате були зруйновані насосні станції, на яких росли дерева, запущене обладнання, протікаючі дахи, застарілі машини радянських часів, яка майже не працювала. І от, незважаючи на війну, нам вдалося придбати 21 одиницю комунальної техніки, перерозподілити обов'язки між комунальними підприємствами, придбати відповідне обладнання, набрати професійний персонал. І зараз ми вже замінили понад 4 км водогонів, відремонтували всі насосні станції, замінили все насосне обладнання, розробили проєктно-кошторисну документацію на сучасні очисні споруди. Залучивши до співпраці програму ЄІП, яка надала нам 86 млн грн на фінансування цього проекту, ми отримали ще 60 млн грн від Харківської ОВА. Сподіваюся, що найближчими роками ми матимемо власні очисні споруди, яких у місті не було ніколи. Ми також долучилися до проєкту «Поліцейський офіцер громади». Офіцери штрафують тих, хто порушує правила поводження зі сміттям.

 

Вячеслав Задоренко має чотири дипломи про вищу освіту

У 2002 році закінчив Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого за спеціальністю правознавство (юрист).

У 2005 році став спеціалістом з міжнародних економічних відносин Міжнародного Слов’янського університету.

У 2010 році отримав диплом магістра державного управління, закінчивши Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

У 2024 році отримав диплом магістра прикладної політології, закінчивши Луганський національний університет імені Тараса Шевченка.

 

Як працюють Дергачівські школи?

- Зараз у дистанційному форматі діють 12 закладів загальної освіти, у яких навчається 3800 учнів (з них 1400 проживають на території громади). У співпраці з благодійною організацією Code IT, ми облаштували безпечні простори в наших ліцеях та садочках. Також за підтримки обласної військової адміністрації, у нас триває будівництво протирадіаційного укриття. Фактично це буде ціла підземна школа на території нашого одного з ліцеів, у якій зможуть розміститися близько 400 дітей. В інших школах і садочках ми теж будуємо укриття. Тепер це вимога часу.

У вас доволі незвична біографія. Крім бойових нагород, у ній привертає увагу 4 дипломи про вищу освіту. Причому останній ви отримали минулого року. Тобто незважаючи на обстріли і на завантаженість роботою, ви знаходили час на навчання, готувалися до іспитів?

- Я закінчив свого часу Національну юридичну академію, потім вступив до Міжнародного слов’янського університету, де отримав спеціальність економіста-міжнародника. А коли я працював головою селищної ради, то вступив ще й до Академії управління при президенті України, де я отримав диплом спеціаліста з управління. А згодом мені запропонували вступити до Інституту Шевченка на факультет політології. Наша робота – це ж суцільна політика, так що така освіта не є зайвою для мене.

 

 З безпосереднім шефом. В’ячеслав Задоренко дуже задоволений тим, що його громада постійно відчуває увагу і обласної, і центральної влади. «Така цілісність держави дуже важлива в обороні», каже він. Фото 29 липня 2024 року