1 квітня 2014 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Цей документ дав старт якісним перетворенням в селах, селищах, містах.

Мабуть багато хто втомився від слова «реформа». Війна, нестача ресурсів, невизначеність — здається, що не до того. Але давайте чесно: якби децентралізація не стартувала тоді, ще у 2014-му і не отримала важливої підтримки з боку Президента України Володимира Зеленського, парламенту і уряду у 2020-му, чи змогли б громади витримати удар 2022-го? Чи змогли б військові державні адміністрації в координації з громадами організувати територіальну оборону і громадський опір окупантам? Чи були б у них ресурси рятувати людей, безперебійно надавати послуги, відновлювати зруйновану інфраструктуру, відбудовуватися, жити? Децентралізація владних повноважень стала основою нашої стійкості. І зараз, коли декому здається, що зміни поставлені на паузу, варто згадати, що без цієї реформи Україна не була б такою сильною, якою її бачить світ упродовж більше трьох років оборони.

Сильна держава базується на основі сильних громад. Це фундаментальний принцип, який визначає стійкість, ефективність і демократичність будь-якої країни. Одинадцять років тому Україна зробила історичний вибір, розпочавши реформу адміністративно-територіального устрою, місцевого самоврядування та територіальної організації влади за принципом децентралізації владних повноважень. Традиційно для усіх країн це найскладніші і найбільш тривалі реформи. Багато з європейських країн, провели лише часткові реформи у системі територіальної організації влади.

В Україні необхідно було повністю трансформувати архаїчну систему управління, бюрократія якої чинила шалений опір. Отже, для України реформа не була легкою, і далеко не всі вірили в її успіх, як вітчизняні політики так і зарубіжні, які мали досвід невдалих реформ у своїх чи інших країнах.

Ми ж зуміли, ми довели собі та іншим, що здатні здолати майже непереборні перепони. Так вважають наші європейські партнери. «Європарламент вітає досягнення України у проведенні реформи децентралізації та розширенні можливостей місцевої влади, що є однією з найуспішніших реформ на сьогодні (…) закликає Європейську Комісію уважно вивчити успішні практики децентралізації в Україні та розглянути їх практичне впровадження в інших державах…» Це з Доповіді Європейського Парламенту щодо імплементації Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, датованої 11 лютого 2021 року.

Ця реформа не просто змінила адміністративно-територіальний устрій — вона дала громадам те, чого їм бракувало десятиліттями: високий рівень організаційної автономії, ресурси, право самостійно ухвалювати рішення і новий рівень відповідальності за результати своєї діяльності. Місцева влада отримала ширші можливість діяти швидко, гнучко і відповідати на реальні потреби людей. І найголовніше — вона навчила українців довіряти собі, більше розраховувати на власні сили та вміння будувати своє майбутнє без очікувань вказівок згори.

Ці зміни не були простими. Децентралізація — це завжди боротьба, як з перетягуванням канату, коли більшого значення має досягнення балансу між центром, регіонами і громадами, між споживацькими поглядами і новими підходами до розкриття місцевого потенціалу і підтримки сталого розвитку.

Але саме завдяки цій реформі українські міста і села змогли мобілізуватися у 2022 році, коли державна система працювала під шаленим тиском війни і не була в повній мірі адаптована до нових викликів. Саме громади першими прийняли на себе масштабні удар, що змушувало одних організували евакуацію, інших - шукати можливості як прихистити мільйони співвітчизників, налагодили територіальну оборону та допомогу армії, відновлювати з руїн критичну інфраструктуру. І все це — не тому, що хтось наказав, а тому, що вони відчували відповідальність перед громадами, їх майбутнім і внаслідок реформи вже мали власні ресурси, повноваження і, головне, відчуття патріотизму.

Сьогодні ця реформа виглядає хоч і неповний, але як очевидний успіх. Однак вона не була неминучою. Реформа стала можливою завдяки політичній волі центральної влади, регіональних і місцеввих влад, відкритості до змін та наполегливості тисяч людей, які в неї вірили і наполегливо її впроваджували. Її результатом стало не просто перерозподілення влади — вона змінила саму культуру управління в Україні. І тепер важливе питання: а що далі?

Незважаючи на досягнення, реформа місцевого самоврядування ще далека від свого завершення. Як і будь-яка системна зміна, вона потребує постійного розвитку, адаптації до нових реалій і викликів. Реформа - це динамічний процес, а не статичний момент історії. Тому питання, яке постає перед нами сьогодні, — це як забезпечити стійкість і ефективність місцевого самоврядування в умовах глобальних криз і внутрішніх трансформацій. Як не лише зберегти досягнуте, а й рухатися далі, вдосконалюючи процеси та інтегруючи нові технології, підходи та стратегії сталого розвитку.

Місцеві громади мають залишатися не тільки фінансово самодостатніми, а й спроможними активно впливати на майбутнє країни. Ми маємо створити умови для сталого розвитку місцевих економік, для покращення якості життя громадян і, зрештою, для укріплення нашої демократичної системи. Це також означає, що важливо продовжувати будувати партнерства між державою та місцевими органами влади, сприяти взаєморозумінню та довірі на всіх рівнях управління.

Тепер важливо не забути, чому ми почали цю реформу — для того, щоб кожен українець, незалежно від того, де він живе, мав реальну можливість впливати на своє життя і життя своєї громади. Це завдання, яке потребує уваги, наполегливості та відповідальності від кожного — як від держави, так і від громад. І саме цей баланс між державним управлінням і місцевим самоврядуванням визначатиме успіх України в найближчі десятиліття.

Ключове питання, яке стоїть перед нами зараз — це здатність місцевих громад не лише адаптуватися до нових умов, а й активно визначати майбутнє своїх територій. Здатність до інновацій, до креативних рішень, здатність швидко реагувати на виклики — все це стає основою нового управлінського мислення. Для цього необхідно забезпечити належну освіту та підтримку місцевих керівників, які повинні не тільки виконувати вже існуючі завдання, але й мати можливість передбачати та реагувати на зміни, що відбуваються в країні та світі.

Саме через розвиток місцевих ініціатив ми зможемо побудувати справжній демократичний консенсус між громадянами та владою. Місцеве самоврядування має бути не лише механізмом реалізації рішень, а й простором для діалогу, де кожен може висловити свою думку, де реальні потреби громадян відображаються в діях влади.

Зміни, які ми почали, потребують часу та терпіння, але кожен крок вперед — це не просто нові можливості для громад, а й посилення самої держави. Територіальні громади — це не тільки «осередки влади», це лабораторії змін, що дають можливість для впровадження нових підходів і практик, які згодом можуть бути поширені на всю країну.

Насправді, ми стоїмо на порозі величезних можливостей, але це також й відповідальність. В України єдиний вибір — перемога і справедливий довготривалий мир. І перемога — це не просто питання збройної боротьби на фронті, це питання глибших внутрішніх змін. Перемагають не просто країни, що мають більше військової потужності чи ресурсів. Перемагають ті, хто здатен мобілізувати внутрішні сили: інтелектуальні, організаційні та політичні. Сильними стають ті, хто розуміє, що найбільша сила — це громадяни, які здатні самостійно приймати рішення щодо розвитку своєї громади та відповідати за своє майбутнє. І ось у чому полягає ключова суть децентралізації: зміна ролі громадянина з пасивного спостерігача на активного учасника і не лише під час виборів. Тільки на такому фундаменті можна побудувати міцну, стійку і динамічну країну.

І якщо ми говоримо про майбутнє, нашим домашнім завданням залишається євроінтеграція. І це не просто «додаткова» мета, щоб набути чергового членства, а це паралельний процес, який має бути інтегрований у кожен аспект реформ. І не випадково, що децентралізація і євроінтеграція мають таку схожу структуру — обидва процеси не просто змінюють управлінські моделі, а трансформують країну в більш ефективну, відкриту і орієнтовану на потреби людей. Це не просто технічні реформи, це глибокі зміни в управлінні, що націлені на підвищення якості життя громадян. Тому децентралізація і євроінтеграція є майже тотожними за основними цілями, тому що обидва процеси передбачають створення сучасних, ефективних, відкритих інститутів, здатних працювати на результат, а не на формальності. І важливо, щоб в Україні кожен з цих процесів взаємно підкріплював один одного.

Євроінтеграція йде не лише через підписання угод чи виконання вимог Брюсселя. Вона йде через зміну внутрішнього сприйняття влади, через відкритість, доступність, боротьбу з корупцією і створення прозорих механізмів взаємодії між державою та громадянами. Ми можемо і повинні стати частиною європейської спільноти, але для цього нам потрібно, щоб на кожному рівні влади люди бачили, що державне управління і місцеве самоврядування працюють в їхніх інтересах, що для цього є механізми контролю та зворотного зв'язку. Без цього наша інтеграція буде лише формальною, і ми не зможемо повноцінно скористатися тими можливостями, які дає членство в ЄС.

Сьогодні важливо підкреслити, що, попри численні виклики, наша держава не зупиняється у своєму прагненні вдосконалювати систему місцевого самоврядування та територіальної організації влади. І хоча темпи іноді можуть здаватися повільними, це не означає, що реформа припинилася. Міністерство розвитку громад та територій України, зокрема, активно працює над адаптацією Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні до нових реалій, враховуючи як внутрішні, так і зовнішні чинники. У цьому контексті важливі не тільки конкретні кроки на місцях, але й стратегічні дискусії на міжнародному рівні. Презентація наших досягнень і обговорення реформи в Брюсселі є свідченням того, що Україна прагне до інтеграції європейських стандартів у сфері місцевого управління.

І, звісно, не можна не відзначити зусилля, які докладаються для розвитку місцевого самоврядування, підтримки громад в процесі діяльності Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України. Цей орган виконує важливу роль у координації секторальних політик між різними рівнями влади, створюючи дієву платформу для вирішення проблем місцевих громад та розвитку регіонів.

Така постійна робота на різних рівнях, навіть в умовах війни, демонструє зрілість та рішучість у реалізації реформи. Вона покликана забезпечити не лише ефективність управління, а й реальний вплив місцевих громад на прийняття рішень, що безпосередньо стосуються їхнього життя.

Водночас, важливо зазначити, що реформа потребує зміцнення партнерства і постійної уваги як збоку уряду, парламенту, так і збоку органів місцевого самоврядування та їх всеукраїнських асоціацій. Так, партнерства, а не «перетягування канатів». Важливо, щоб сторони мали спільну державницьку платформу, яка тримається не лише на фундаменті розвинутого багаторівневого демократичного врядування, але і на фундаменті ефективної системи територіальних органів виконавчої влади, зокрема місцевих державних адміністрацій.

Їх незбалансованість на рівні повноважень, ресурсів та відповідальності, а також відсутність чітких регламентних норм адміністративних відносин, буде призводити до пониження ефективності всієї системи влади, що буде негативно впливати на розвиток громад та регіонів, а отже і якості життя громадян. Не потрібно боятися відповідальності перед законом, набагато гірше, коли когось незаконно звинувачують. Тому розвиток місцевого самоврядування і удосконалення компетенції місцевих державних адміністрацій - це невід’ємні складові реформи.

То куди ми маємо рухатися далі?

Нам необхідно фіналізувати реформу територіальної організації влади, яка поки так і не дійшла до обласного і районного рівнів. Це критично важливо, адже децентралізація охоплює всю систему територіальної організації влади, а не лише місцеве самоврядування на рівні громад. Вона має бути комплексною, збалансованою та відповідати сучасним викликам, в т.ч. за наслідками війни в частині демографії, зруйнованої інфраструктури та економіки, екології тощо.

Одним із ключових принципів, на яких і надалі повинна ґрунтуватися ця реформа, є багаторівневе демократичне врядування — підхід, що розвивається Радою Європи та випливає з низки її фундаментальних документів. Його основи закладені ще в Європейській хартії місцевого самоврядування (1985), яка закріпила принципи автономії місцевих органів влади, їх спроможності та відповідальності і звісно, відомий принцип субсидіарності. Подальше вдосконалення нині чинної Концепції має враховувати також положення, які відображено в Мадридській декларації про багаторівневе (!) врядування (2007) — цей документ орієнтує зміни задля досягнення сталого розвитку та демократичного управління. Ключові механізми координації між рівнями влади деталізовані в Рекомендаціях Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи № 307 (2011), а принципи участі громадян, закладені в Стратегії Ради Європи з питань інноваційної демократії, доповнюють цю модель.

В сучасних умовах планування подальших змін щодо удосконалення територіальної організації влади необхідно з урахуванням інших важливих міжнародних та національних документів, які визначають фундаментальні положення сталого розвитку. Врешті і децентралізація має орієнтуватися на створення системи органів влади, які зможуть забезпечити імплементацію цілей сталого розвитку. Одним із базових документів є затверджений 25 вересня 2015 року Генеральною асамблеєю ООН новий План дій «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року». Цей План дій 30 вересня 2019 року був підтриманий Указом Президента України «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», у якому зазначено, що його положення є орієнтирами для розроблення проектів прогнозних і програмних документів, проектів нормативно-правових актів з метою забезпечення збалансованості економічного, соціального та екологічного вимірів сталого розвитку України. На виконання Указу, 29 листопада 2024 року Кабінет Міністрів України ухвалив Розпорядження «Деякі питання забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку в Україні» (Розпорядження № 1190-р), яке встановлює завдання та індикатори для реалізації 17 глобальних цілей сталого розвитку до 2030 року.

Встановлено, що 17 цілей /індикаторів є орієнтирами у діяльності державних органів під час розроблення проєктів прогнозних і програмних документів, нормативно-правових актів, а отже матимуть визначальне значення для всієї правової системи в Україні. Варто наголосити, що досягнення зазначених індикаторів є частиною завдань України в дорожній карті з євроінтеграції.

А враховуючи, що реалізація значної частини завдань по 232 показниках не можлива без участі органів місцевого самоврядування та інших територіальних органів виконавчої влади, їх повноваження та відповідальність мають бути законодавчо виписані. Сутність цього підходу полягає в чіткому розподілі повноважень між центральним, регіональним та місцевим рівнями влади, а також у створенні регламентованих механізмів їхньої взаємодії та відповідальності. Це дає змогу поєднувати ефективне управління з врахуванням місцевих особливостей і залученням громад до прийняття та реалізації рішень.

Реформа, що відбувалася в період з 2014 року, була в лещатах нинішньої конституційної системи територіальної організації влади, успадкованої з радянських часів, яка зорієнтована на пострадянську модель управління і не відповідає потребам сучасної України, особливо після проведених реформ і формуванням органів місцевого самоврядування новоутворених громад після місцевих виборів у 2020 році. Розуміючи часову невизначеність прийняття змін до Конституції була запропонована перехідна модель трансформація цієї архаїчної моделі і приведення її максимально близько до майбутніх змін. З цією метою ще у 2020–2021 роках тодішнім Мінрегіоном, із залученням представників усіх суб’єктів реформи, були підготовлені законопроєкти, що мали впорядкувати і максимально розмежувати функції між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, усунути дублювання компетенцій та визначити сфери відповідальності кожного рівня влади. Запропоновані зміни стосувалися понад 30 секторальних законів, зокрема у сферах містобудування, охорони природи, працевлаштування, надання соціальних послуг та управління комунальними активами, інших. Так, ці зміни мали бути проміжними до фіналізації конституційних змін. Але дискусії навколо цих змін продовжуються і не дають ознак оптимізму.

А чи є альтернатива продовженню розпочатих і ще незавершених змін? Очевидно, що немає! Одним з пріоритетів реформи може стати встановлення прозорої системи та нових механізмів взаємодії громад з органами виконавчої влади, де відповідальність на законодавчому рівні буде розподілена пропорційно до наданих повноважень. Водночас варто запровадити прості формули для дії принципу верховенства права у діяльності місцевих органів влади:

• повноваження надаються законом;
• діяльність здійснюється відповідно до наданих законом повноважень;
• відповідальність за результати діяльності встановлюються тільки перед законом, для політиків - і перед виборцями.

Таким чином побудова ефективної системи територіальної організації влади на основі принципів багаторівневого демократичного врядування – це шлях до посилення місцевого самоврядування, підвищення якості державного управління та впровадження європейських стандартів, яких прагне українське суспільство.