Голова Очаківської міської ради Миколаївської області капітан-лейтенант запасу Сергій Бичков про тисячі квадратних метрів укриттів під містом та про народження у зоні активних бойових дій дітей

 

Автор: Дмитро Синяк

 

24 лютого 2022 року в Очакові, невеличкому містечку з 14-ма тисячами жителів, почалося з вибухів, що змусили здригатися кожен будинок. Згодом, у перші дні березня, росіяни захопили славетну Кінбурзьку косу, на якій розташовувалися три села Очаківської громади. Однак до самого Очакова дістатися не змогли: його захищав Дніпровсько-Бузький лиман шириною 4 км. Російським військам також не вдалося підібратися до Очакова із суходолу: з’явившись лише у якихось 15 км від міста, вони згодом були змушені відступити під тиском ЗСУ. Так і залишився Очаків фактично на передовій, розділений зі своїми окупованими селами, через що Очаківська громада досі вважається єдиною частково окупованою громадою Миколаївській області.

Майже із самого початку великої війни Очаків живе дуже дивним життям. Пролив є достатньо широким, щоб завадити вторгненню орків з Кінбурзької коси, але разом із цим його ширини замало, щоб серйозно перешкоджати їхнім артилерійським ударам. Як живуть люди у таких умовах, «Децентралізації» розповів голова Очаківської міської ради Сергій Бичков, який керує містом з 2015 року.

 

Голова Очаківської міської ради Миколаївської області капітан-лейтенант запасу Сергій Бичков

 

Небезпечне місто

Ваша громада водночас і близько і далеко від орків, позиції яких за проливом, на Кінбурській косі. Наскільки небезпечною є ця близькість?

- Дуже небезпечною. Перехоплювати все, що прилітає з коси, майже неможливо. Тому долітає все, що може долетіти: не тільки ракети і шахеди, але й, наприклад, снаряди реактивної артилерії. Тому за чотири роки великої війни маємо 23-х загиблих мирних мешканців, а також великі руйнування.

У квітні цього року ви сказали журналістам, що прифронтовий Очаків зазнав руйнувань 80% інфраструктури та житла. Чи відновлюєте ви усе це?

- Близько 5-10% нашого житлового фонду та інфраструктури знищено повністю. Загалом неушкоджений будинок у місті знайти непросто. Власне, місто досі живе, бо ми намагаємося ремонтувати найкритичніші пошкодження: дахи, вікна, перекриття… А це непросто робити, бо наша громада має статус зони активних бойових дій, і через це багато донорів відмовляються від співпраці з нами. Їхня логіка є цілком зрозумілою: навіщо витрачатися на ремонт того, що може бути наступного дня зруйновано? Сьогодні дах відремонтують, а завтра його знесе вибуховою хвилею. Але ж ми живемо. Ми є. Ми не втекли за кордон. Відтак наші люди повинні отримувати всі послуги і при цьому бути максимально захищеними від російських ударів. Деякі донори, наприклад, Червоний Хрест розуміють це і допомагають нам. За рахунок такої допомоги ми і робимо найкритичніші ремонти чи знаходимо для людей будматеріали.

Чи мешканці зруйнованого житла можуть отримати житлові сертифікати?

- Так, і вони отримують їх, а згодом нове житло – переважно у Миколаєві та в Одесі. В Очакові ніхто нічого не купує – надто небезпечним стало тепер місто. На жаль, мешканці Очакова поки що не можуть претендувати на допомогу за державною програмою «єВідновлення», знову ж таки, через статус зони активних бойових дій. Тим не менше, люди вже роблять пакети документів, всі дані вносяться в базу, а коли прийде час, вони отримають компенсації.

До повномасштабного вторгнення в Очакові було 10 пам'яток архітектури, 30 пам'яток історії тощо. Що з ними?

- На щастя, повністю зруйнованих пам’яток немає, але є частково пошкоджені. Що могли, ми відновили. Є деякі будівлі, щодо яких експерти вже зробили висновки. В сенсі, що їх неможливо відновити. Але ми зараз нічого з ними не робимо, просто зберігаючи те, що є. Вже після війни будемо подавати відповідні заяви: якщо це пам'ятка обласного значення – до області, якщо національного – до Києва.

До повномасштабного російського вторгнення в Очакові було три діючих музеї. Чи у безпеці їхні фонди? Чи не постраждали вони від обстрілів?

- Ні, фонди ми дуже оперативно вивезли, і у цьому головну роль зіграла Миколаївська військова адміністрація, що знайшла місце для наших культурних скарбів. А ми лишень закрили, так би мовити, технічні питання. Самі будівлі музеїв зараз законсервовано – до кращих часів.

У 2015 році в Очакові було демонтовано пам'ятник Леніну, який простояв 46 років. На його місці з’явився перший у Миколаївській області світловий фонтан. Чому ж досі стоїть пам’ятник кривавому російському полководцю Олександру Суворову?

- Бо це пам’ятка архітектури національного значення. Крім того, Суворов не підпадає під закон про декомунізацію, тож з ним не все так просто, як було з Леніним. Накинути йому петлю на шию і скинути не становить проблем. Але що мені потім скаже Міністерство культури? Наш відділ культури зараз якраз веде з міністерством переписку щодо цього, і там є певна процедура, що, здається, передбачає громадське обговорення і сесію міської ради. Ми по цій процедурі йдемо.

 

Вулиці Очакова

 

Будинок в Очакові після обстрілів

 

Ремонт будинку в Очакові

 

«У нас тут ракети літали, як пелікани…»

Що найбільше вразило вас за час великої війни?

- Те, як ця війна починалася. У нас тут ракети літали, як пелікани. 23 лютого ми лягли спати у мирному місті, а 24-го прокинулися буквально на передовій. Все довкола вибухало і вибухало. Це був суцільний жах. Поки вся Україна ще не могла повірити, у те, що відбулося, ми вже намагалися оговтатися, зібрати дітей, оголосити евакуацію. Також ми відчували відповідальність за тих, хто залишився на Кінбурзькій косі, деякий час ми ще доставляли туди човнами і пенсії, і гуманітарну допомогу.

Три села вашої громади окуповано. Чи є з ними зв'язок?

- Хоч вони і поруч, за лиманом, а зв'язку з ними немає. Бо зв’язуватися із цими селами означає наражати на небезпеку їхніх жителів. Орки ж там почуваються дуже незатишно, бо по них таки добре прилітає від наших хлопців та дівчат. Вони дуже бояться, що місцеві передаватимуть ЗСУ їхні координати. Тому ми не ризикуємо. Лиман заміновано, через що водний шлях на Кінбурзьку косу теж перекрито. Востаннє через лиман люди тікали до нас ще на початку 2023 року. А тепер, щоб подолати ці 4 км води, їм треба їхати через Крим до Туреччини чи Грузії, а вже звідтам літаками до Молдови чи до інших європейських країн.

Що відомо про колаборантів в окупованих громадах?

- Відомо все, буквально кожен їхній крок. Я не буду розкривати, яким чином ми здобуваємо інформацію, але ми знаємо буквально все. Жоден з них не уникне відповідальності.

У радянських підручниках з історії Очаків згадувався як «город русской славы». Чи є така парадигма у головах місцевих жителів? Чи впливає це на їхнє ставлення до війни?

- «Ждуни» є, мабуть, у кожній громаді. Особливо їх багато серед тих, хто народився в СРСР. У цих людей часто розмита національна ідентичність, точнісінько, як у росіян, тому росіяни їм і духовно ближче. Але ті, хто народився у незалежній Україні, цілком інакші. Вони воюють за власну державу, й іншої вони не знають. А щодо «города русской славы», то це один з радянських міфів, притягнутих за вуха. Кажуть, що тут був Суворов, але це неправда – він був на Кінбурзькій косі. А за Очаків з турками билися наші козаки під орудою кошового отамана Антона Головатого. І вони таки добряче дали туркам «дрозда». Ні, Очаків – це місто української слави і наші доблесні хлопці та дівчата щодня доводять це.

У якому стані славетна Кінбурнська коса, унікальна заповідна зона, частина національного природного парку «Білобережжя Святослава» та Чорноморського біосферного заповідника?

- Ми бачимо, як горять ліси на тому боці лиману. Ми бачимо різноманітних птахів з коси, які перелетіли до нас сюди, «на материк». Наприклад, раніше побачити в Очакові пелікана було дуже непросто. А тепер можна. Ці пелікани – з коси, де тепер набагато небезпечніше, ніж у нас. Визначити масштаб екологічної катастрофи, до якої спричинилося вторгнення росіян, важко, але ми вже можемо казати, що він є чималим. Ліси, які вигоріли на Кінбурнській косі, зможуть там з’явитися дуже нескоро. А унікальна фауна, котра їх населяла, мабуть, не відновиться вже ніколи. Про це, на жаль, мало говорять. Тому я прошу вас це підкреслити: знищення заповідної природи Кінбурнської коси – один зі злочинів окупантів, за який вони повинні понести відповідальність.

 

Кінбурнська коса до російського вторгнення була унікальним заповідним місцем. Тепер це переритий окопами військовий плацдарм. Фото Анни Стрижекінь, 2010 рік

 

Заповідних лісів Кінбурнської коси більше немає…
… а її унікальна фауна може ніколи не відродитися. Фото Г. Онковича, 2019 рік

 

4,6 тис. кв. м укриттів

Очаківська лікарня досі працює?

- Так, і працює добре. Ми зробили там якісне укриття, відремонтували відділення хірургії, відновили інфекційне відділення. От буквально позавчора ми прийняли машину з Нідерландів із сучасним обладнанням для нашого хірургічного відділення: ліжка, апарати, декілька боксів для немовлят тощо. Все це прислав головний лікар нідерландського шпиталю, з яким я довший час вів щодо цього перемовини. Нідерландські бізнесмени оплатили перевезення. Проблема тільки з людьми: лікарів дуже бракує, як, мабуть, і по всій країні. Ми шукаємо їх всюди, ми готові давати їм що завгодно: гроші, житло, транспорт. Але щоб ми не робили, мало хто погоджується працювати у зоні активних бойових дій. Тому наша лікарня, на жаль, укомплектована трохи більше, ніж наполовину.

Є з чого доплачувати лікарям? До повномасштабного вторгнення Очаківська громада платила реверсну дотацію до бюджету. Що зараз із бюджетом громади?

- Ну, ви ж знаєте, що Очаків – місто особливе, насамперед через військові та прикордонні структури. Тому до 2023 року ми справді платили реверсну дотацію, адже збирали дуже багато податків. Та після того, як було прийняте рішення щодо передання «військового» ПДФО державі, ми втратили 87% (!) надходжень до нашого бюджету. На щастя, керівництво і області, і країни зрозуміло нашу ситуацію, і тому компенсує нам частину втрат. Але тепер ми глибоко дотаційні, й змінити цю ситуацію поки що неможливо. Який бізнес захоче працювати фактично на передовій?! Ті підприємці, які продовжують працювати у нас, звільнені від сплати деяких податків, зокрема, від податку за землю. Це все, що ми на разі можемо зробити для них.

Мені здається, ви дуже скромно описали укриття в Очаківській лікарні. Адже ви колись розповідали журналістам, що під лікарнею є 21 кімната загальною площею 620 кв. м, з туалетами, душовими, палатами на 25 хворих, операційною та перев’язувальною. Як вам вдалося реалізувати такий масштабний проєкт?

- Щойно почалася велика війна, ми зрозуміли, що без якісних укриттів просто не виживемо. І ми почали дуже активно будувати їх – не тільки у лікарні, але й у школах, у садочках – всюди, де мали змогу. Причому все це ми робили за рахунок місцевого бюджету, бо тоді ще мали «військове» ПДФО. І, по суті, з другої половини 2022 року ми вже, так би мовити, «пішли у підвал». Загалом ми відремонтували чи збудували у місті близько 4,6 тис. кв. м укриттів. Справжнє місто під землею.

Чи є для кого працювати Очаківській лікарні та школам? В одному інтерв’ю ви говорили, що «до війни у місті проживали 14 тисяч осіб, але на разі залишилася половина». Чи це справді так? Як живуть ці люди? Чи є у них світло, тепло, вода?

- Надання жодних послуг населенню не припиняється, навіть коли немає світла. Тобто ми завжди виходимо з положення. Що стосується тепла, то у нас всі будинки на індивідуальному опаленні, а всі комунальні заклади ще й частково застосовують альтернативні джерела енергії. Що стосується подання електрики… На жаль, систему електропостачання сильно пошкоджено. Наші героїчні енергетики відновляють її щоразу після обстрілів, але з кожним разом це дедалі важче. Це дуже гостра проблема – світло може зникнути буквально кожного дня. Але ми готові до цього: люди мають генератори, акумулятори та запас пального. Ми триматимемося й будемо триматися.

До повномасштабного вторгнення в Очакові працювали дві гімназії та ліцей. Що з ними зараз?

- Вони працюють, причому не тільки онлайн. Діти ходять до школи, скажімо так,  відповідно до безпекової ситуації. Ну, і, звичайно, вони навчаються не у звичайних класах, а в укриттях. Навіть дитячий садочок у нас працює в укритті. Діти весь час під землею, у безпеці, вони виходять нагору лише на прогулянки, якщо немає повітряної тривоги.

 

В укритті Очаківської лікарні

 

Загалом за роки великої війни в Очакові відремонтували та збудували близько 4,6 тис. кв. м укриттів.

 

В Очакові щороку народжується 40-45 малюків, а із семи тисяч мешканців близько тисячі – діти

 

«Якщо голова громади потребує порад щодо міжнародної співпраці, йому треба міняти роботу…»

Ви сказали, що Очаківська лікарня отримала обладнання з Нідерландів. Це виняткова акція чи типова? Розкажіть, будь ласка, докладніше про міжнародну співпрацю громади.

- Щомісяця кожен мешканець міста отримує гуманітарний набір: їжу, деякі речі, «гігієну», які нам надає Міжнародна благочинна організація Церкви християн-адвентистів сьомого дня ADRA. У цьому ж гуманітарному напрямку ми співпрацюємо з фондом Говарда Баффета GEM. Він є справжнім другом нашої громади, який забезпечує всім необхідним насамперед малозабезпечені та багатодітні сім’ї, дітей-сиріт тощо.  А датський підрозділ Червоного Хреста допомагає нам з будівельними матеріалами.

На сайті Очаківської громади повідомляється про те, що 37 українських дітей цьогоріч відпочивали в іспанському місті Кастельон, завдяки ініціативі  Fundació Caixa Castelló. Як це стало можливим? Як довго тривав відпочинок? Чи плануються подібні поїздки у майбутньому?

- Це ви про нашу програму «Канікули миру», за якою ми співпрацюємо з Францією, Австрією, Іспанією та Нідерландами. Наші діти щороку відпочивають у цих країнах: п’ять, шість, сім груп, як який рік. У нас же тут зараз близько тисячі дітей. Це так добре, що вони мають змогу поїхати за кордон на кілька тижнів, що є спонсори, які готові оплачувати їхнє перебування там. Зазвичай це різноманітні міжнародні фонди, посольства України у різних державах, іноземні бізнесмени та депутати. Ми підписуємо з різними містами угоди по співпрацю, а потім присилаємо туди наших дітей. Я вважаю, дуже важливо, щоб наші діти бачили, як живе Європа. Бо потім вони зможуть відбудували наше місто і нашу країну за європейським зразком. До речі, знаєте, незважаючи на всі складності, на обстріли, на небезпеку, у нас щороку народжується близько 40-45 дітей. І це багато про що говорить.

У квітні 2023 року Очаківська міська рада, Асоціація міст України та Королівство Нідерландів підписали тристоронню угоду про співробітництво. Пізніше були укладені угоди з нідерландським містом Дорн та іспанським містом Гандія щодо співпраці у сферах туризму і спорту. Як вам це вдалося?

- У нас багато друзів, я керую містом з 2015 року, а до цього працював у бізнесі. Я дуже багатьох людей знаю і вмію налагоджувати зв’язки. Зараз ми готуємо в Іспанії до відправки ще одну машину з гуманітарним вантажем. Там ми співпрацюємо з директоркою Фонду монастиря «Санта Клара» сестрою Марією Люсією Сор, яку, до речі, Володимир Зеленський нагородив у листопаді минулого року орденом княгині Ольги – «за виняткову увагу до України».

Що би ви порадили головам громад, які теж хотіли б мати таку широку міжнародну співпрацю, як Очаківська громада?

- Якщо голова громади потребує такого роду порад, йому треба міняти роботу. Коли він ішов на вибори, він же мав обіцяти людям, що піклуватиметься про громаду, чи не так? Невже у нього не було жодних ідей щодо цього? Хочеш знайти партнерів – шукай! Саме нічого на голову не падає, треба піднімати одне місце, їхати, домовлятися, простити, пропонувати щось! Зараз по всьому світі багато українців і багато тих, які хочуть допомагати Україні. Також голови громад мають змогу виїжджати у відрядження за кордон, президент дозволив це робити. Будь ласка, їдьте, домовляйтеся! Люди за кордоном переважно відгукуються на наші прохання, може, не так, як нам би хотілося, але разом із цим вони не байдужі до нас. Не хочете їхати нікуди, сконцентруйтеся на співпраці з областю. Ми дуже плідно співпрацюємо з Миколаївською обласною військовою адміністрацією, яку очолює відомий цілій Україні Віталій Кім. До нього, до речі, звертається багато доброчинців, які хочуть допомогти. Треба просто не пасти задніх і давати знати про себе.

У вас доволі незвичний аватар у WhatsApp: скрижалі з десятьма заповідями. Це якось пов'язано з війною?

- Ні, просто я віруюча людина. Близько 30-ти років тому я повністю змінив своє життя, вступивши до протестантської церкви Адвентистів сьомого дня. І, до речі, саме ця церква, що є надзвичайно потужною у США, допомагає Очакову з першого дня війни. Церковний напрямок є дуже важливим для пошуку різноманітної допомоги, і мені шкода, що багато голів громад ігнорують його. Хіба не є логічним, що християни повинні шукати допомоги у християн? Зрештою мусульманські та іудейські громади теж можна залучати до надання різноманітної допомоги, якщо у громадах є мусільмани та іудеї. Зараз будь-яка допомога не буде зайвою.

 

Під час цьогорічного відпочинку 37-ми українських дітей в іспанському місті Кастельон. Це стало можливом завдяки ініціативі  Fundació Caixa Castelló, у рамках програми Очаківської міської ради «Канікули миру»

 

Під час підписання меморандуму про співпрацю між Очаківською громадою та урядом Нідерландів

 

«Ми часто оплачуємо доставку гуманітарної допомоги з власного бюджету...»

Мені доводилося чути, що головною проблемою є не сама гуманітарна допомога, а її доставка. Як ви вирішуєте це питання?

- Дуже просто – дуже часто оплачуємо доставку з власного бюджету. Деколи перевезення гуманітарних вантажів також оплачують різноманітні благочинні організації, як в Україні, так і за кордоном. Про це просто треба домовлятися. Разом із цим, у цю гру треба грати за правилами. Дуже важливо дати зворотний зв'язок людям, які направляють до тебе гуманітарний вантаж. Треба зробити якісні фото та відео, треба направити офіційну подяку і згодом дати прозорий звіт про розподіл допомоги. Адже є, на жаль, багато негативних випадків, коли гуманітарна допомога зникає в Україні безслідно. Це демотивує жертводавців. Але я підозрюю, що далеко не завжди цю гуманітарну допомогу розкрадають чи розпродують. Я думаю, у більшості випадків отримувач допомоги просто не хоче морочити голови зі звітом. Привіз, роздав, і слава Богу. І більше, відповідно, нічого не отримав. Треба добре розуміти: люди за кордоном особливо не жирують.

Ну, але живуть набагато краще, ніж ми. Мабуть, їх не сильно обтяжує група з 15-ти дітей, яка приїжджає на два тижні?

- Помиляєтеся! Так, доходи на Заході вищі, ніж у нас, але й ціни набагато вищі, а житло часто-густо коштує взагалі космічних грошей. От начебто така, здавалося б проста справа – прийняти дітей на відпочинок. Тим часом доба перебування одної нашої дитини за кордоном коштує від 60 до 100 євро – з харчуванням, екскурсіями та всім іншим. Ми відправляємо групи не по 15, а по 45-50 дітей. От і рахуйте. Одна поїздка витягує до 70 тис. євро з дорогою. Ви думаєте, іспанцям чи голландцям нікуди дівати ці гроші? Та у них море власних проблем! Але ці люди все одно відривають їх від себе і дають нам. Бо хочуть допомогти, бо бачать у цьому сенс.

Очаків має чотирьох партнерів за проєктом Пліч-о-Пліч: згуртовані громади: Деражнянську громаду Хмельницькох області, Кам'янко-Бузьку Львівської області, Новодністровську Чернівецької області та Звенигородську Черкаської області. Як ці громади допомагають вам?

- Ми дуже задоволені цим проєктом. Представники наших громад-партнерів час від часу приїжджають до нас особисто, щоб краще розуміти, у чому ми маємо потребу. Ми вирішили, що не будемо у них просити, наприклад, памперси чи їжу. У цьому напрямку краще працювати з іноземними партнерами. Натомість ми співпрацюємо у тому, що стосується відпочинку наших дітей. Минулого року вони були у кожній з наших партнерських громад. Щоб такі подорожі були максимально комфортними, ми навіть придбали два автобуси. Буквально щойно ми отримали запрошення з Чернівецької області, куди наші діти незабаром поїдуть на два тижні. Там тихо, там немає обстрілів, і це дуже важливо для відпочинку дітей.

Ви сказали, що ваша громада придбала два автобуси. Але як їх захистити від російських дронів? Це питання стосується загалом усієї вашої комунальної техніки.

- Я не можу сказати, що наш транспорт є в абсолютній безпеці, така вже у нас ситуація. Але ми намагаємося робити все, що можемо, аби захистити нашу техніку. Ми постійно переміщуємо її, розосереджуємо, відправляємо до інших, безпечніших громад. Деякі наші машини було справді пошкоджено обстрілами, а деякі навіть знищено.

 

Очаківська міська рада нещодавно придбала за підтримки VNG International новий бульдозер

 

Роздача гуманітарної допомоги в Очакові

 

Про капітана-лейтенанта запасу і план відновлення та розвитку Очакова на 10 років

Ви – капітан-лейтенант запасу. Наскільки вам допомагає ваш військовий фах? Чи потрібні загалом нинішнім головам громад певні військові знання?

- Все залежить від людини. Якщо людина відповідальна, її куди не поставив, вона буде добре працювати. Очаків – військове містечко, тут завжди було багато військових. І зараз цей зв’язок не обірвався: ми допомагаємо багатьом із них, особливо хлопцям та дівчатам, які боронять південну частину України, від Одеси до Херсона. А також усім нашим мешканцям у війську. Хотілося б, звісно, допомагати більше, але що маємо, то даємо. Коли плануємо бюджет, мінімум 15% виділяємо на різноманітні програми, пов’язані з допомогою військовим.

В Очакові мешкали у різний час багато відомих людей, зокрема, наприклад, письменники брати Капранови. Чи звертаєтеся ви до них за допомогою і чи вони відповідають?

- Так, ми справді звертаємося до багатьох відомих людей, так чи інакше пов’язаних з Очаковом. Дехто з них, наприклад, просто любив відпочивати тут до повномасштабного вторгнення. Але я не маю права називати їхніх імен. Скажу лишень, що чимало з них є дуже впливовими особами, які посідають важливі посади. І так, вони багато допомагають нам.

У січні 2023 року Очаків почав розробляти план відновлення та розвитку громади. Місцева влада запрошувала мешканців надсилати свої ідеї, і вони відгукнулися: загалом в опитуванні взяли участь 805 осіб, що, враховуючи нинішні умови, є цілком непоганим результатом. Розкажіть докладніше про цей план. Загалом чи на часі він зараз?

- Так, план на часі. Ми розробляли його на найближчі 10 років спільно із Асоціацією муніципалітетів Нідерландів (VNG). Щоправда, поки що більшість пунктів цього плану ми не можемо реалізувати через бойові дії. Але коли вони припиняться, ми вже будемо готові. Крім того, дещо з цього плану ми таки робимо вже зараз. Наприклад, відкриваємо ще один дитячий садок, звісно ж, з укриттям. Також ми працюємо над відкриттям будинку для людей похилого віку. Є певні напрацювання і у царині вдосконалення наших систем електропостачання та каналізації, у переробці відходів та у застосуванні сонячної та вітрової енергії.

У вашому Плані відновлення та розвитку загалом 40 об’єктів на загальну суму 1,6 млрд грн. Чи реально знайти такі кошти по закінченні війни?

- Та можна знайти все – наприклад, за допомогою соціально-економічного партнерства з приватними компаніями. Тобто приватна компанія та міська рада можуть створювати спільні проєкти з фінансуванням 50/50, наприклад, у галузі тієї ж відновлюваної енергетики. Бізнес радо працюватиме за такою схемою. А щось ми зможемо реалізувати і за власні кошти або за кошти держави. Напрямків багато, але треба працювати вже зараз, щоб розуміти. Я не відкрию Америку, якщо скажу, що найнагальнішим питанням по завершенню бойових дій буде розмінування громади, причому не тільки ґрунту, але й води. Потрібно планувати це вже зараз, не треба чекати перемоги. Крім того, щоб будувати майбутнє, треба його бачити. І саме це бачення дасть додаткові сили для боротьби.

 

​​​​​​​