Сільський голова, старший сержант Артур Шевцов. Інтерв’ю з головою Вакулівської громади

 

Артур Шевцов боронить Україну на Донбасі, тримає руку на пульсі громади та будує плани розбудови Вакулівської громади після Перемоги України.

 Автор: Дмитро Синяк


Ми говорили з паном Артуром 15 листопада, і перед початком нашої розмови у ЗМІ саме повідомили про три прильоти російських ракет у Київ. А невдовзі після того, як ми закінчили інтерв’ю, з’явилася інформація про падіння двох ракет на територію Польщі. У проміжку між цими подіями старший сержант Артур Шевцов розповів про те, як він у складі української армії протистоїть російському терору і як реформа місцевого самоврядування допомагає в захисті незалежності України. Особливість Артура Шевцова у тому, що він до війни був головою Вакулівської громади, одної з найуспішніших в Україні, яка, до того ж, була зареєстрована першою! Й оскільки вакулівці мали найбільше часу від усіх інших, вони отримали від реформи чи не найбільше. У селах громади з’явилося вуличне освітлення, питна вода, дитячі та спортивні майданчики тощо. Вакулівська громада навіть закупила нові моторолери для своїх старост та фельдшерів. А коли розпочалася війна, Артур Шевцов пішов добровольцем на фронт, опинившись у лавах батальйону Національної гвардії України «Дніпро-1». Як працівник місцевого самоврядування він мав бронь від призову. Але все ж таки вирішив піти. «Децентралізація» поспілкувалася з героїчним головою громади у час, коли на його ділянці було тихо.

 

Ви, мабуть, єдиний голова громади, який пішов добровольцем на фронт?

- Ні, нас двоє! У перші дні війни за зброю також взявся мій друг – голова Рукшинської територіальної громади Чернівецької області Олег Горбатюк. Я прийняв рішення йти добровольцем на фронт 7 березня, відчував, що маю захищати СВОЮ КРАЇНУ, СВОЮ РОДИНУ, все те, що є для мене дорогим. Тоді ворог ішов уперед дуже потужно, і ніхто не знав, де його зупинять, на якій межі. Врешті-решт фронт зупинився десь у 80 км від нас. Обстрілів зазнавали сусідні Нікопольська, Апостольська та Зеленодольська громади. Як чоловік, як голова громади я мав бути прикладом для своєї сім’ї і для своїх людей. Тому, думаю, я зробив правильний вибір. З 29 квітня я перебуваю у зоні бойових дій. Мій позивний – Старшина, військове звання – старший сержант. Моя рота вела бої у Рубіжному, біля Сіверодонецька, Щурового, Ямполя, Лимана, Зарічного, Тернів. У складі Слов'янського полку вона також відвойовувала в орків Волохів Яр, Балаклею, Шевченкове, Куп’янськ, Ізюм та боронила Слов'янськ і Бахмутський напрямок – залізничну станцію Майорська.

Ви були дуже активним головою громади, постійно їздили на семінари, ініціювали різноманітні розвиткові проєкти, отримували гранти. На кого ви тепер лишили Вакулове та інші села?

- Зараз виконуючим обов’язки голови є секретар сільської ради. Я з легким серцем залишив громаду, тому що колектив виконкому, який вже 6 років працював зі мною, став дуже згуртованим, напрацював дуже багато хороших речей, і я був упевнений, що тепер він дасть раду і без мене. У нього вже є чималі здобутки. Наприклад, Вакулівська громада – найперша в усій Дніпропетровській області, що отримала благодійну допомогу від UNICEF та Асоціації міст України. На 50 тисяч євро, отриманих від цих організацій, ми купили продукти, побутову техніку та решту, що могло б забезпечувати продовольчу безпеку.. Особливу увагу приділили сім’ям з дітьми. Шкода, що зірвалися проєкти, які були започатковані до війни, але що поробиш! Якби не війна, ми б вже мали і сонячні батареї, і асфальтовий завод, і навіть комунальну ферму! Війна все це зупинила. Зараз у нас єдина мета – перемогти і вижити. Ви ж самі розумієте: надходження до бюджету впали, врожаї ніякі. А жодних великих бюджетоутворюючих підприємств у нас немає, основні доходи ми отримували від аграрного сектору.

Ви показали чудовий приклад – не тільки жителям своєї громади, але й усьому місцевому самоврядуванню України. Чи наслідували його?

- Особистий приклад є дуже важливим. От нещодавно Президент України приїхав до звільненого Херсона, показавши таким чином, що він нічого не боїться, що він разом з усіма. Це дуже надихає. Те ж стосується і громади. Якщо її голова на фронті, то й мешканці налаштовуються відповідно. Зі мною до лав батальйону «Дніпро-1» пішли п’ятеро моїх односельців. А зараз кількість жителів громади, які боронять Україну зі зброєю в руках, наближається до двох сотень. Серед них двоє старост – один діючий, інший – з минулого скликання, а також кілька депутатів сільської ради. Але разом із тим представники опозиції у березні розповсюджували інформацію про те, що я зовсім не на фронті, а на пляжі за кордоном. Нехай би вони з’їздили на такий «пляж»!

 

 

Зараз є люди, які демобілізуються через хронічні хвороби, а також через те, що мають трьох і більше дітей. На початку війни вони на це не зважали, але тепер ситуація на фронті не є критичною. Чи не хочете й ви скористатися такою можливістю і повернутися до громади?

- У мене троє дітей, щоправда, вже дорослих, і всі вони різною мірою причетні до захисту Батьківщини. Але я вважаю, що повертатися мені зарано. Адже втрати зараз не тільки в орків, а й у нас. Мало того, досвідченим бійцям треба морально підтримувати молодь, тому що у декого після запеклих боїв надломлюється психіка. Що, приміром, має відчувати двадцятирічний хлопець, на очах у якого на шматки розірвало товариша, з яким від ще недавно розмовляв? Далеко не кожен здатний самотужки дати раду з власною психікою після такого. Тому бійцям, які на фронті вже давно, не можна залишати свої підрозділи. Їм треба бути прикладом новобранцям.

Ви є одним з найбільших прихильників реформи децентралізації. Яке значення, на вашу думку, має ця реформа для українського опору?

- Я завжди вважав НАШУ реформу децентралізації однією з найефективніших. Там, де вона уповні відбулася, людям зараз легше і жити, і захищатися від московської навали. І хоча шлях до об’єднання Вакулівської громади був непростим, тепер люди відчули, що сім років тому зробили правильний вибір. Бо протягом цього часу ми планомірно будували своє майбутнє, те, яке побачили ще 2014 року. Два роки тому ми запустили амбулаторію, і зараз вона надзвичайно рятує наше населення, навіть враховуючи перебої зі світлом і проблеми з транспортом. Що робили б люди, якби цієї амбулаторії не було? А ЦНАПи! Як би зараз, за умов війни, вони отримували довідки у різноманітних районних структурах? Багато речей, які дала реформа децентралізації, зараз працюють на перемогу. І я думаю, що саме завдяки цим речам після війни Україна надзвичайно швидко відновиться.

Чи допоміг вам на війні досвід працівника місцевого самоврядування?

- Він дуже стає у пригоді в спілкуванні з місцевим населенням прифронтових сіл. Наприклад, одного разу під Слов'янськом нам треба було розмістити бійців. Я поспілкувався з представниками місцевого самоврядування тої громади, і після цього ми без проблем розмістили хлопців. Зараз час від часу зідзвонюємося з цими людьми, а після перемоги, дай Бог,  будемо співпрацювати. На Донбасі у місцевих жителів не такий менталітет, як на Дніпропетровщині, я вже не кажу про Центральну та Західну Україну. Багато хто перебуває під впливом російської пропаганди. А іще тут скрізь руїни, є села, знищені дощенту. І все ж місцеве самоврядування і тут працює, просуває українську ідею, гуртує людей. Хоч я жив і не так далеко від Донбасу, я ніколи не думав, що тут такі добрі дороги. Справжня вітрина української інфраструктури! Мені також дуже сподобався Краматорськ, у якому я раніше ніколи не був: невеличке чудове зелене місто.

 

 

Чи є у вашій громаді проросійські настрої?

- Бог милував! Насправді я переконаний, що такі настрої – наслідок недопрацювань місцевої влади. Між тим, це надзвичайно важливий напрямок. Ось зараз мої хлопці повертаються із короткострокових відпусток додому і кажуть, що часом не розуміють, що відбувається. Здорові чоловіки там сидять по ресторанах, анітрохи не допомагають армії, а бійцям кажуть: «Це ваш вибір!». Добре, коли від війни рятуються жінки та діти, а як же чоловіки? Звідки це: «Ваш вибір»? Якщо не служиш, то маєш допомагати фінансово, волонтерити. У цьому плані я пишаюся своєю громадою. Дівчата з виконкому встигають, крім роботи, ще й готувати і передавати на передову гуманітарну допомогу. У мене є Жовтнянський старостинський округ, там старостою Інна Саранчук, яка довший час була моїм заступником. Так-от, у цьому селі люди постійно передають на фронт всякі смаколики, сітки плетуть, свічки роблять. Молодці! У такі моменти я думаю, що не дарма ми свого часу наголошували на тому, що Україна єдина, що це наша держава, і своїх дітей так виховали. Возили їх коштом донорських структур до Європи, показували Амстердам і Берлін, організовували для них різноманітні конкурси. Свого часу я безоплатно вів у школах наших сіл заняття з позакласного предмету Мистецтво жити у громаді. І згодом діти пояснювали батькам, що треба сміття збирати роздільно, що пляшку з вікна автомобіля викидати не можна і таке інше. Тепер ці діти, які вже виросли, воюють за нас. Виходить, ми їх правильно виховували.

Чи пам'ятають про вас мешканці Вакулівської громади?

- Ще й як пам’ятають! Весь час дзвонять, питають, як я, дякують за гуманітарку, яку вони отримують від різних фондів, за інші речі, які реалізує моя команда. Я кажу, щоб не дзвонили зайвий раз, бо, по-перше, у нас тут не завжди є зв’язок, а по-друге, їм у тилу тепер треба берегти заряд телефонів. Також наші дівчата час від часу присилають нам різноманітні закрутки й інші харчі. Щоправда, найбільше Вакулівська громада допомагає не «Дніпру-1», а тим підрозділам, які боронять безпосередньо її, б’ючись з ворогом на Херсонщині. Це ж зовсім поруч із Вакуловим. Я знаю, що наші дівчата тамтешнім солдатам і смаколики різні возять, і пиріжки, і ковдри, і теплі речі, і малюнки дитячі. Малюнки, до речі, дуже приємно отримувати. Вони душу гріють... А на Донбас, де я зараз воюю, з моєї громади не так просто й дістатися. Далеко. Херсонський напрямок – інша річ.

Чи стежите ви за тим, що відбувається у громаді? Чи часто звертаються до вас за порадами підлеглі?

- У мене весь час на зв'язку виконком, керуючий справами, секретар, інші працівники. Тобто я повністю в курсі всього, що відбувається у Вакуловому та в інших селах. Ми спілкуємося не часто, десь раз на місяць, але цього достатньо. Бо коли машина добре налагоджена, вона їде без проблем.

Чи не сумуєте ви за кабінетною працею?

- Сумую за спілкуванням із колегами по цеху децентралізації, з однодумцями розбудови місцевого самоврядування. Вже думаю над тим, як розвиватиметься громада після війни. Ми маємо стратегічний план, після війни оновимо його. Хотілося би, звичайно, більше спілкувалися з колегами з Києва, з асоціацій громад, із закордону, але до цього треба ще почекати.

Як зустрічають українську армію мешканці звільнених міст і сіл?

- Мені запам’ятався один дідусь, який приніс нам каструлю борщу саме тоді, коли нам треба було висуватися на позиції. Він мало не плакав: «Хлопці, та поїжте, ми ж на вас так чекали!». А потім, коли ми їхали Харківщиною на танках під час того славетного прориву, люди по нашому шляху стояли на колінах. Деякі жінки ридма ридали. Ми теж не могли стримати сліз. Згодом ми у прямому сенсі танцювали, святкуючи звільнення Харківської області. Таких свят у нас було кілька: коли потопили «Москву», коли взяли Лиман, коли звільнили Харківщину, коли підірвали Кримський міст. Наше крайнє свято – взяття Херсона. Ми тішилися, як малі діти.

 

 

На фронті, мабуть, пригод не бракує. Розкажіть про якісь із них.

- Одному з бійців мого підрозділу росіяни з дрону просто на спину скинули міну. Уявляєте? Вона його по спині огріла! І – не вибухнула. Якби вибухнула, цей боєць точно би загинув, і ще багато хлопців отримали б поранення. Позивний у цього хлопця – Кіт. Ми потім сміялися: «Кіт, скільки ще у тебе життів залишилося?». Було ще, на початку літа, приїхали ми отримувати БК, і так сталося, що виїхали пізніше на 5 годин, тому що під обстрілами були. Довелося залишитися на ніч. А вранці росіяни рознесли дощенту військову частину, у якій ми мали ночувати. По ній чотири ракети прилетіли.

 

 

Ваше звання – старший сержант, позивний – Старшина, але я чув, що насправді ви - полковник. Як таке може бути?

- Все дуже просто: я працював у податковій інспекції, був керівником районного підрозділу і маю звання радника податкової служби 1 рангу. Воно прирівнюється до військового звання полковника. Але це не означає, що податківець має право очолити полк. На фронті я – старший сержант.

Що б ви хотіли сказати працівникам місцевого самоврядування України?

- Хотів би нагадати їм слова Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете!». Я пишаюся українським місцевим самоврядуванням, бо знаю, наскільки зараз тяжко людям. Податки до бюджету громаду сплачуються удвічі менші, роботи майже немає, світло вимикають, всі на нервах, гинуть близькі, стають каліками, розірвано зв'язки із тими рідними, які живуть у росії. Але незважаючи ні на що, послуги надаються, громади працюють, ніде немає колапсу. Хочу звернутися до всіх працівників місцевого самоврядування України, а особливо до своїх друзів та колег з Асоціації об'єднаних територіальних громад, зокрема секторальної платформи «Сільський розвиток». Готуйтеся, після перемоги на нас чекає величезне будівництво! Ми побудуємо нову країну, країну-мрію, країну-казку, у якій житимуть щасливі люди.

Теги:

історії війни репортаж

Область:

Дніпропетровська область

Громади:

Вакулівська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:

09 грудня 2022

Завершилася програма стажування молоді у Боратинській та Шацькій радах: результати ініціативи

Завершилася програма стажування молоді у...

  У Боратинській і Шацькій радах, що у Волинській області, завершилася програма стажування молоді – пілотна...

09 грудня 2022

У громаді на Кіровоградщині облаштували понад 100 приватних будинків для переселенців

У громаді на Кіровоградщині облаштували понад...

У Дмитрівській громаді Кіровоградської області наразі проживає 460 переселенців, для них місцева влада разом із...

09 грудня 2022

25 громад ознайомилися з досвідом розвитку системи добровільних пожежно-рятувальних підрозділів

25 громад ознайомилися з досвідом розвитку...

  Представники громад-партнерок Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» Волинської, Львівської та Полтавської областей...

09 грудня 2022

Овруцька громада підписала угоду про співпрацю із польською ґміною Цедри-Велькі

Овруцька громада підписала угоду про співпрацю...

  Українські громади налагоджують партнерства з європейськими громадами на міжнародному форумі World for...