Анатолій Кулик про те, як бореться його громада за перемогу, знаходячись далеко від лінії фронту.

Автор: Дмитро Синяк

---

Зараз доля України в руках у бійців Збройних Сил. Але потужність нашої армії багато в чому залежить від допомоги тилу, звідки щодня на фронт надходять продукти, амуніція, автомобілі… З головою одної з таких тилових громад – Байковецької громади Тернопільської області поспілкувалася «Децентралізація».

 

Що змінилося у Байковецькій громаді з 24 лютого?

- Практично все. Насамперед скажу, що наші люди почали мислити по-іншому і працювати на те, щоб наблизити нашу перемогу. Ми почали приймати тимчасово переміщених осіб, створювати для них прийнятні для життя умови і забезпечувати гуманітарною допомогою. Одних розміщували у школах, інших – у приватному секторі, у вільних будинках і квартирах. На щастя, перед війною ми відремонтували багато шкіл, і тепер у них цілком можна жити, а не тільки вчитися. Чимало переселенців виїхали від нас до Польщі та інших країн, і ми допомагали їм знайти транспорт для цього. Ми також почали допомагати Збройним Силам України, і тепер весь час збираємо гроші на автомобілі для наших захисників. Таких автомобілів ми відправили на фронт вже п’ятнадцять. Незважаючи на війну, ми надаємо практично всі звичайні послуги, наш ЦНАП працює у штатному режимі, а іноді, коли є наплив людей, навіть і у позаштатному. Проводимо реєстрацію новоприбулих, видачу паспортів. Готуємо школи до 1 вересня. І все це на тлі отримання сумних звісток про загибель воїнів з нашої громади…

 

Громада працює, щоб наблизити перемогу

 

Чи змінився бюджет? Адже у ньому мали б з'явилися статті, яких раніше ніколи не було, – допомога військовим, допомога внутрішньо переміщеним особам тощо...

- Ми навіть перевиконали бюджет за перше півріччя – на 9 млн грн, отримавши трохи більше ніж 80 млн грн. Разом із різноманітними державними субвенціями вийшло 95 млн грн. Це дуже важливо для роботи на перемогу.

Розкажіть докладніше, як ваша громада допомагає ЗСУ?

- Ми збираємо гроші, купуємо на них автомобілі і відправляємо їх у військові частини, від яких отримуємо відповідні звернення. Частину машин віддаємо напряму, а частину – через центри комплектації. Купуємо для військових запчастини для ремонту автомобілів, а також відправляємо їм через наш штаб гуманітарної допомоги продукти та речі. Думаю, за весь час війни ми відправили на фронт близько 50 тонн різноманітних вантажів. До цієї справи долучаються багато наших партнерів, від малого бізнесу до церковних організацій. Медичні препарати переважно надсилають наші друзі з Польщі. Частину цих препаратів ми відправляємо на передову у військові частини, а іншу частину – до нашої лікарні.

 

Авто для ЗСУ від громади

 

Чи піклується громада про енергетичну безпеку? Що коли взимку не буде газу?

- Роботу над заміщенням газу ми почали ще 3 роки тому, і тепер центральну садибу громади, Будинок культури та інші наші об’єкти опалюємо виключно дровами. Думаємо поставити твердопаливні котли і у наших закладах освіти. Кошти на це у бюджеті є.

А що ви можете сказати стосовно забезпечення продовольчої безпеки?

- Наші фермери працюють, всі поля засіяні. Неоформлені вільні земельні ділянки ми передали фермерам в оренду на рік, і тепер ці землі також засіяні. На щастя, наша громада знаходиться у глибокому тилу, тому, я думаю, всі врожаї ми зберемо і використаємо з користю для держави. Продуктова криза не має права на існування.

 

Співпраця заради безпеки

 

Як працює медицина громади?

- У нас тільки первинка, і ми на останньому засіданні виконавчого комітету прийняли рішення, що будемо закупляти апарати УЗД, щоб сімейні лікарі могли краще проводити обстеження. Один стаціонарний апарат і чотири мобільні. Крім того, у наших лабораторіях робляться аналізи крові, аж до біохімічного. Все за рахунок місцевого бюджету, пацієнти нічого не платять. Також у нас працюють два стоматологічні кабінети, які теж надають первинну стоматологічну допомогу за рахунок місцевого бюджету.

Скільки у вас внутрішньо переміщених осіб?

- Близько 640 осіб. Це при тому, що населення громади сягає 15 тисяч. До нас переважно приїхали люди з Харківської, Запорізької, Херсонської областей, з Києва… Щомісячно ми формуємо для наших гостей продуктові набори від місцевих фермерів. У них – продукти харчування першої необхідності: крупи, мука, цукор, олія, хліб, овочі, фрукти, солодощі для дітей. Крім того, через Червоний Хрест отримуємо для таких людей гуманітарну допомогу, розподіляючи її через Центри соціальних послуг. А через структури UNESCO до нас надходить одяг. Хоч це речі і не нові, але завжди якісні, і люди дякують нам за них.

Ми робимо все можливе для працевлаштування приїжджих. Багато хто з них вже працює у нас.

 

 

Громада співпрацює з українськими та міжнародними благодійними організаціями, збирає та передає продукти і речі першої необхідності для внутрішньо переміщених осіб та Збройних Сил України

 

Наскільки гостям громади вдалося влитися до неї, стати її частиною? Чи не виникало проблем із цим?

- Одного разу, підвозячи людей, які щойно отримали у нас гуманітарну допомогу, я запитав у них, як вони ставляться до бандерівців. Вони – це були люди з Мелітополя – переглянулися і не відповіли. Тоді я сказав (ми їхали у машині разом з моїм заступником): «Ось, подивиться, ми двоє якраз і є ті самі бандеровці». Вони відповіли: «Ми знаємо, що у вас тут дуже привітні мешканці, нам такі бандерівці до вподоби». Говорили, до речі, українською, хоча й було зрозуміло, що у побуті ці люди є російськомовними. Отже, всі переселенці налаштовані до нас позитивно, всі розуміють, хто є агресор і хто зруйнував їхні життя. Я жодного разу не відчув чогось негативного від них. Може, їм у нас і складно, бо у нас все українське. От до Дня Незалежності ми плануємо концерт виключно з українськими піснями і танцями. Такою є наша позиція – показати, що Україна – єдина. Але альтернативи не пропонуємо, бо для нашої держави це питання виживання.

 

Святкування Дня Державності

 

Скільки переселенців планують залишитися у вашій громаді? Адже багатьом з них просто нікуди вертатися…

- Частина цих людей вже купили у нас хати, вони тут будуть залишатися. Загалом у нас зареєструвалися близько 1200 осіб, але залишилося 640. Велика частина з них, мабуть, вже нікуди не поїде. Їхні діти відпочивають у наших дитячих таборах. Ті, хто живуть у школах, допомагають прибирати територію та займаються благоустроєм.

 

Староста села Гаї Ярослав Рудий вручив Анатолію Кулику власноруч стоврене погруддя Тараса Шевченка у військовій формі на знак подяки за всебічну підтримку українських військових та постійну допомогу вимушеним переселенцям

 

У вас до війни був великий досвід із залучення інвестицій, написання проєктів. Зараз же цей досвід можна використовувати для того, щоб залучати гроші на підтримку громади та на допомогу ЗСУ.

- Так, але у період воєнного стану є певні обмеження щодо використання коштів. Ми не можемо витрачати їх навіть через співфінансування на інфраструктурні об'єкти. Доступними сферами є лише освіта, медицина, соціальний захист та оборона. Ми маємо підписаний меморандум з британським Уельсом щодо будівництва житла для внутрішньо переміщених осіб. Ми постійно знаходимося у контакті з англійськими партнерами, які вже розробляють для нас проєкт. Сподіваюся, за кілька місяців розпочнеться будівництво житла. До зведення цього житла має підключитися і завод, розташований на нашій території. Він випускає бортові системи до автомобілів і працює більш-менш стабільно. Це основне наше бюджетоутворююче підприємство, і там завжди потрібні робочі руки. Не виключено, що проєкт співфінансуватиме й український уряд. Коли ця програма запрацює, до нас, думаю, переселятимуться люди з інших регіонів.

У бюджеті деяких громад з’явився новий рядок: «Фінансування внутрішньо переміщених осіб». Адже їх треба годувати, надавати їм матеріальну допомогу та закривати ті чи інші їхні потреби. У вашому бюджеті такої статті немає?

- Наша громада із самого свого заснування концентрувалася на соціальних питаннях. Ми завжди надаємо допомогу людям, які її потребують, – через тяжкі хвороби чи складні життєві обставини. Онкохворі та люди з інвалідністю отримують до 25 тис. грн матеріальної допомоги. Ветерани УПА щомісячно отримують 5 тисяч грн до пенсії. Тимчасово переміщені особи мають право на таку ж саму допомогу, як і жителі нашої громади.

У деяких громадах внутрішньо переміщених осіб залучають людей до плетіння маскувальних сіток. А у вас?

- Це добра справа, особливо для людей, яких хотілося б зайняти бодай чимось після жахіть, які їм довелося пережити. У нас на початках теж плели багато сіток, але тепер наші військові сказали, що на разі у цьому немає потреби. Їм тепер потрібні не сітки, а тепловізори та прилади нічного бачення. Ми за рахунок громади купували такі речі і відправляли на фронт. 163 наших хлопців вже захищають Україну на фронті, ще кількадесят проходить підготовку. З усіх наших бійців 18 є внутрішньо переміщеними особами, які вирушили на захист Батьківщини з нашого військомату.

 

У громаді сплели багато маскувальних сіток для ЗСУ...

 

Чи додалося у вас справ? Адже і до війни ви ніколи без діла не сиділи…

- Хто працює, той постійно працює. Просто зараз у працівників місцевого самоврядування цілком інша робота. І, до речі, результатами нашої роботи я цілком задоволений. Шкодую тільки про час, згаяний протягом повітряних тривог. Щоправда, у бомбосховищах вдається хоч поспілкуватися. Один раз нам вдалося провести там засідання виконавчого комітету. Ми дуже багато докладаємо зусиль, переконуючи людей спускатися до бомбосховищ, не нехтувати небезпекою. Нехай 100 раз не прилетіть, ти 100 раз спустися туди і будеш гарантований, що зможеш захиститися. А 101-й раз можеш знехтувати — і...

Що залежить від місцевого самоврядування у час війни?

- Місцеве самоврядування – це той стовп, на якому тримається тилове забезпечення. І реформа децентралізації, яку ми розпочали, дала територіальним громадам можливість нині працювати особливо ефективно. Ми розуміємо, що повинні будувати потужний тил. І ми тримаємось, тому що ми сильніші за росіян і тому що нас не залякати. Ми повинні вибороти власну свободу, це наша доля! Мій зять зараз воює у Донецькій області. Мій товариш, місцевий, колишній народний депутат, недавно підірвався на міні і тепер лежить у лікарні без ноги. Але він захищав країну, він розуміє, що був зобов'язаний це зробити. Тому і ми у тилу не повинні стогнати, ми повинні терпіти всі негаразди й вірити у те, що ворог буде покараний. Рашистів виженуть з української землі! Ми ж не маємо права здаватися. Якщо ми нині поступимось, то наші діти та внуки отримають таку ж війну. А цього не можна допустити.