Все для перемоги: чим живуть тилові громади

Як громади глибокого тилу дбають про ЗСУ, продовольчу та енергобезпеку, інтегрують внутрішньо переміщених осіб

Автор: Дмитро Синяк


Як сказав у розмові з «Децентралізацією» голова одної з громад, «з початком війни у нас все встало з ніг на голову». Тепер громади замість того, аби працювати над розвитком своїх територій, покращувати якість послуг, «як і вся держава, працюють виключно на перемогу». І треба сказати, що ця праця на перемогу є цілком новою функцією місцевого самоврядування. Насамперед вона пов’язана допомогою Збройним Силам України та внутрішньо переміщеним особам. Як дають собі із цим раду тилові громади? Чи дбають вони, окрім іншого, про продовольчу й енергетичну безпеки, від чого цієї зими може залежати дуже багато. Про це «Децентралізації розповіли голови тилових громад.

 

Голова Полянської громади Закарпатської області Іван Дрогобецький:

Саме собою, ми постійно перераховуємо кошти Збройним Силам України. Зокрема, ми купили і передали ЗСУ 16 вантажних автомобілів: ЗіЛів, КамАЗів, 14 позашляховиків. Практично кожного дня ми відправляємо посилки нашим військовослужбовцям. У нас же на фронті 149 мешканців громади, і з кожним ми на зв'язку.

 

Авто для армії

 

Ми свідомі того, що цілій Україні взимку можуть загрожувати голод і холод. Тому в цьому році посадили додаткові 10 га картоплі. Також ми акумулювали близько 15 тонн різноманітних продуктів: макарони, гречку, рис, цукор, борошно і таке інше. Однозначно, ми маємо з чим перебути зиму.

Фактично всі наші бюджетні установи ми зараз переводимо на дрова. Залишилося ще 4 об'єкти з 25-ти. Тобто 90% бюджетних установ вже можуть опалюватися дровами.

Капітальне будівництво ми зупинили. Тобто Полянський ліцей і басейн, побудовані наполовину, тепер чекають свого часу. Ми провели тільки поточний ремонт доріг. Розуміємо, що всі вільні кошти мають іти на перемогу. У нашому випадку це допомога Збройним Силам та переселенцям.

У нас велика громада - 14 тис. населення. Переселенців до нас приїхало теж чимало – близько 9 тис. А загалом протягом війни через Поляну пройшли понад 30 тис. українців. Переселенці живуть у приватному секторі, а також у готелях, санаторіях, школах та комунальних закладах. Ми намагаємося зробити все, щоб вони почувалися комфортно. Для цього організували спеціальну гарячу лінію, завдяки якій ми на постійному зв'язку з усіма нашими гостями. Також ми робимо подворові обходи, заходимо буквально до кожної хати, дивимося, як живуть переселенці, вивчаємо їхні потреби і намагаємося в усьому зарадити.

Ми також прагнемо максимально уважно ставитися до ментальних особливостей, віросповідання тощо переселенців. Звісно, не все йде гладко, є нюанси, пов’язані з іншим мисленням, але поки що серйозних проблем не виникало.

Щоб залучити внутрішньо переміщених осіб до життя нашої громади, запрошуємо їх до участі у наших справах, розмовляємо з ними. А коли нам потрібна їхня допомога, ми не просимо, а кажемо напряму: завтра збираємось всі там-то і робимо таку-то справу. Як наші люди, так і гості – всі разом. Ми намагаємося пояснити, що коли будь-хто живе у нас, він повинен робити все – і підмітати, і прибирати, і ремонтувати. Так само, як це робимо ми самі. В принципі, більшість з розумінням ставиться до цього, за весь час війни з цього приводу не було жодного конфлікту.

 

В громад працюють усі - і місцеві жителі, і гості з охоплених війною регіонів

 

Люди у нас живуть з Сєверодонецька, Маріуполя, Херсона, Миколаєва, Донецька, Луганська... Ми розуміємо, що частина цих людей залишиться у нашій громаді, і зараз саме намагаємося визначити, скільки.

Щоб знайти цим людям працю, ми активно працюємо з центром зайнятості, вивчаємо, яких посад та яких професій нам бракує.

Частина переселенців вже працюють, іншим треба ще пройти перепрофілювання, і ми спільно з центром зайнятості провели вже 6 зустрічей щодо цього. Наших гостей вчитимуть, а згодом запропонують їм роботу.

Загалом на потреби внутрішньо переміщених осіб з бюджету громади витратили близько 2 млн грн. Також вони постійно отримують спонсорську допомогу від підприємців нашої громади.

 

Голова Заболотцівської громади Львівської області Марія Дискант:

Переселенців було дуже багато особливо на початку, у перші тиждень-два війни; сотні людей ночували у нас і – їхали далі. Лишилося менше п’ятисот: з Харківщини, з Чернігівщини, Сумщини, з Києва, Василькова, Сєверодонецька, Краматорська... Якщо до війни у нас було неповних 7 тисяч населення, то тепер, з переселенцями, вже близько 7300. Хоча це тільки зареєстровані, насправді переселенців може бути набагато більше.

Наші гості знайшли притулок переважно у приватному секторі. Думаю, близько 80% живуть по хатах. Багато хто з наших жителів безкоштовно повіддавали їм цілі будинки. Ще близько 30 осіб прихистив наш монастир. Всі інші мешкають у Центрі надання соціальних послуг та в одному з відділень нашої лікарні. Зараз ми готуємо третє приміщення, воно добротне, опалюване, так що у ньому буде комфортно. Швидше за все, там розміститься приватний хоспіс з Сєверодонецька, у якому мешкають 35 осіб.

У наших стосунках з переселенцями було різне, спочатку могли виникати невеличкі непорозуміння. Думаю, у людей, які приїхали до нас, були дещо завищені очікування. Але вони вчилися і ми вчилися, а тепер разом живемо добре. Зараз ми всі спілкуємося у Viber-групі, там вирішуємо всі проблеми. А коли кому що треба, інші зазвичай реагують миттєво.

Звісно, ми повинні витрачати певні кошти на переселенців. Наприклад, зараз платимо всі комунальні витрати за ті приміщення громади, у яких проживають внутрішньо переміщені особи. Ми купуємо для них миючі засоби, постільну білизну тощо. На початках переселенців треба було ще й щодня годувати, і виявилося дуже непростою справою налагодити логістику продуктів. Щоб привезти ці продукти та гуманітарну допомогу, було потрібне пальне, а ми не могли його купити. На щастя, наші мешканці зібрали тоді гроші на це. Дуже багато допомогли наші друзі і партнери з Польщі, а також різноманітні благочинні фонди.

Зараз ми робимо все можливо, щоб залучати переселенців до життя громади. Для цього провели анкетування, у якому намагалися з’ясувати, у яких загальних справах наші гості хотіли б взяти участь. Разом із тим, ми хотіли зрозуміти, скільки дітей переселенців підуть до нашої школи, скільки додатково ми маємо заготовити дров тощо. Але, на жаль, з п’ятисот лише семеро осіб виявили бажання працювати разом з нами. Люди чекають. Сільські жителі швидше адаптуються, а містяни переважно вичікують.

Але так вічно жити не можна, тому багатьом ми знайшли роботу. Наша позиція така, що внутрішньо переміщені особи повинні працювати, щоб ми з ними краще розуміли один одного. Один хлопець, який приїхав до нас з дружиною і трьома дітьми, пішов працювати у курники. Родина фермерів з Херсонщини оселилися у нашого фермера й активно допомагає йому. А він платить членам цієї родини зарплату. Одна жінка з Макіївки працювала на нашому новинному каналі. На жаль, вона вже поїхала від нас, бо її чоловіка, пожежника, перевели до Києва. Важче, коли професії нетипові. Ось зараз ми, наприклад, шукаємо роботу для музиканта…

Армії ми допомагаємо весь час, в першу чергу – продуктами.  Спершу допомагали воїнам з нашої громади, хто де служить, а тепер вже для нас всі свої. Одні приносять продукти, інші готують, ще інші – возять. Переселенці, до речі, теж часто приходять допомагати на волонтерські кухні. У нашій громаді таких кухонь сім. Окрім того, ми збираємо кошти на амуніцію наших мобілізованих хлопців. Ну, і з бюджету громади дещо виділяємо. Ми, наприклад, купили для одного польового шпиталю медичне обладнання.

 

Продукти для ЗСУ

 

За час війни нам вдалося сформувати певний фінансовий резерв. Також про всяк випадок закупили продукти, які не псуються: борошно, тушонку, крупи, олію. Щоб забезпечити енергетичну безпеку, переводимо наші комунальні заклади на дрова. Зараз тільки дві школи залишилися на газовому опаленні. В усіх інших наших приміщеннях є твердопаливні коли, і дрова туди для наступного сезону вже завезли. А над тими двома школами ми працюємо, резерви шукаємо. На одну школу, триповерхову, треба близько 15 млн грн. Там майже 300 учнів. Ми вже підключили і підприємців, які працюють на території сільської ради, і різноманітні фонди. Раду дамо!

 

Голова Демидівської громади Рівненської області Сергій Радченко:

Війна згуртувала людей. Деякі речі, про які ми і думати не могли до 24 лютого, тепер стали для нас нормою. Бо вже 200 наших хлопців мобілізували, майже з кожної родини, і зараз повістки роздають повним ходом. Раніше ми ставили за мету залучити людей до життя громади, вчили їх реалізувати себе, а тепер думаємо лише про захист і безпеку. І на душі досить тривожно.

Ми, мабуть, як і кожна українська громада, з початку війни прихищаємо людей, які вимушені були покинути домівки. Багато хто їде далі, але чимало й залишаються. На початку війни через нашу громаду проходили близько 1000 осіб щомісяця. Тепер у нас 12 300 жителів, плюс орієнтовно 600 внутрішньо переміщених осіб. Частина з них їде додому чи за кордон, але приїжджають інші. Тому загальна кількість переселенців залишається тою ж. От нещодавно люди з Харкова поїхали додому, а потім знову повернулися.

У нас дуже багато людей з Донеччини, Луганщини, Херсонщини. Чимало з них поселилися у будинки, в яких ніхто не жив. Їхні діти пішли до нашої школи. Ці люди вже тут залишаться. А є такі, що ще себе шукають. Біля річки походять, з собачкою погуляють – і назад, до хати. Раніше до нас їхали більше люди похилого віку. А зараз підтягнулася молодь, тому ми поставили за мету залучити її до життя громади. Ми б дуже хотіли, щоб переселенці відчули себе частиною нашої громади, щоб вони вийшли зі своєї зони комфорту і почали себе проявляти. Не скажу, що вони на 100% активні, але, принаймні, кажуть, що готові об'єднуватися і вливатися у ті процеси, які відбуваються у громаді. Хоч всі ми й різні, але всі українці! Тож хіба не знайдемо спільної мови?!

 

Волонтерська ініціатива громади "Будуємо Україну Разом" – БУР допомагає вимушено переміщеним особам створити умови для життя

 

Ми створили спеціальну молодіжну раду, до якої увійшли як наші молоді люди, так і переселенці. Поставили перед нею певні завдання і згодом побачимо, як вона дала з цими завданнями раду. Ми запропонували переселенцям показати себе. Одній жінці я казав: «Якщо ти робила у Харкові масажистом, маєш досвід, то хто тобі заважає відкрити у нас масажний кабінет?». У нас 3 тисячі дітей, 4 з лишнім тисяч пенсіонерів. Половина населення середнього віку, це 20-40 років. Клієнти будуть!».

Наші гості часто дивуються тому, наскільки ми є відкритими і приязними до них. Дехто з них думав, що ми тут «бандерівці, які всіх чужих принижують». Але за чотири місяці вони побачили, що тут можна реально жити і реалізувати себе. Є, щоправда, певна складність у тому, щоб забезпечити наших гостей робочими місцями. Ви ж розумієте, як сьогодні бізнес працює. Але все одно, ми забезпечуємо.

Армії ми допомагаємо весь час. Наші мешканці за власні кошти придбали 16 автомобілів для ЗСУ. А з бюджету ми частково фінансуємо потреби нашої роти охорони: пальне, харчування. Працюємо з підприємцями, щоб на їхніх складах були запаси продуктів. До бюджету заклали резервні кошти, які у разі чого витратимо на їжу. Крім того, громада у нас сільська, практично у кожного городи, своя господарка. У цьому році проблем з харчами не повинно бути.

 

Машина та продукти для ЗСУ 

 

Працюємо і над енергобезпекою. Ще раніше школи, дитячі садки перевели на твердопаливні котельні. Лікарня у нас давно має таку котельню, також там є дизель-генератори і запас пального.

Бюджет громади, на щастя, не зменшився. За перше півріччя маємо навіть плюс 3 млн грн. Хоч ми і недобираємо того, що мали б добирати через втрату акцизу та податків від «єдинщиків» 2-3 груп, яким зробили податкові канікули, але за іншими напрямками отримали «плюси». Надходження ЄСВ суттєво зросло через зростання зарплату у поліцейських, медиків, пожежників. Та й фермери не підкачали зі сплатою податків. Тепер надіємося, що без проблем зберемо врожай!

Теги:

історії війни війна репортаж соціальні послуги продовольча безпека практики

Область:

Рівненська область Львівська область Закарпатська область

Громади:

Полянська територіальна громада Заболотцівська територіальна громада Демидівська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:

16 серпня 2022

Можливості для громад та розвитку підприємництва

Можливості для громад та розвитку підприємництва

Український кризовий медіа-центр та Програма DOBRE зібрали для вас актуальні грантові програми USAID для громад та...

16 серпня 2022

Основні зміни у наданні затребуваних адміністративних послуг

Основні зміни у наданні затребуваних...

Експерти шведсько-українського проекту PROSTO "Підтримка доступності послуг в Україні" актуалізували інформацію по...

16 серпня 2022

Про онлайн-школу з фізики, віру у перемогу та нідерландський університет

Про онлайн-школу з фізики, віру у перемогу та...

«Від того, втратимо ми дітей, що добре розуміються у фізиці, чи не втратимо, залежить обороноздатність нашої держави...

16 серпня 2022

Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» передав Горохівській громаді обладнання для реагування на надзвичайні ситуації

Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» передав Горохівській...

  15 серпня, в рамках моніторингового візиту у громади-партнерки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА», Марат Кюрчевський,...