«Окупанти активно знищують результати реформи, а це означає, що ми все робили правильно» - інтерв’ю голови Кремінської громади

Підполковник Олександр Дунець про те, як живуть під окупацією й борються за повернення української влади місцеві жителі, караючи на смерть зрадників.

Автор: Дмитро Синяк


Місто Кремінна стало символом української боротьби з колаборацією. Кілька раптових вибухів, які сталися під час збіговиськ посібників окупантів, обірвали життя десятків з них. Це повністю відбило бажання у багатьох їхніх потенційних наступників представляти російську владу у місті. Про особливості життя в окупованій Кременній порталу «Децентралізація» розповів очільник міської військової адміністрації Олександр Дунець. Він – підполковник української армії (позивний – Павук), який служив у 128-й Закарпатській гірсько-штурмовій бригаді, а у 2015 був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. З середини 2020 року і до самого початку активної фази нашої війни пан Олександр очолював адміністрацію міста Щастя, що протягом майже цілого десятиріччя було одним з головних форпостів української оборони.

Яким був для вас початок бойових дій 24 лютого?

- Мабуть, як і для всіх інших – приголомшливим. Я був переконаний у тому, що росіяни ніколи не перейдуть до відкритого збройного протистояння з Україною, бо це дуже дорого їм коштуватиме. Розуміння, що я помилився, думаючи так, підсилив загальний стрес від повномасштабного наступу, який розпочалися майже одночасно по всій лінії зіткнення. Але тоді у мене не було часу на роздуми – треба було вливатися в ряди захисників міста, робити все, що можливо і неможливо для зміцнення оборони. Загалом мені зараз здається, що за кількістю подій у 24 та 25 лютого втиснулися щонайменше два тижні. Причому я досі пам’ятаю мало не кожну хвилину цих жахливих днів... 23 лютого я засинав з думкою про те, що наступного ранку обов’язково подам до Луганської військової адміністрації пропозицію про негайну евакуацію вразливих категорій населення, державних службовців, дітей тощо. Та росіяни виявилися спритнішими, і згодом нам довелося організовувати цю евакуацію практично вже під вогнем.

Чому вас призначили до Кремінної? Що сталося з тамтешньою владою?

- Вона самоусунулася, причому у найвідповідальніший момент. Поховалися депутати, а міський голова, відомий своїми сепаратистськими поглядами ще з 2014 року, спершу зник, а згодом його було знайдено вбитим*. Між тим, місто треба забезпечувати гуманітарною допомогою, керувати всіма потрібними виплатами та усіляко сприяти зміцненню його оборони. Оскільки Щастя було захоплене, я отримав наказ – очолити військову адміністрацію Кремінної, яку обороняв батальйон тієї бригади, що я у ній раніше служив.

Як відбувалося захоплення Кремінної?

- Наша оборона була доволі потужною і могла би ще триматися дуже довго. Наші хлопці багато разів контратакували ворога, через що деякі села Кремінської громади кілька разів переходили з рук у руки. Запеклі бої, у тому числі вуличні, тривали безперервно три доби. Орки втратили під Кремінною велику кількість своєї техніки: автомобільної, броньованої, артилерію і кілька одиниць авіації. Командир батальйону, що обороняв Кремінну, згодом отримав за свої дії звання Героя України. Але згодом росіяни підтягнули потужні підкріплення, і лише на один з наших взводів вийшли понад 40 броньованих машин: танки, БМП, МТЛБ… Згодом загарбникам вдалося перерізати дорогу Кремінна – Рубіжне, а також прорватися крізь бойові порядки українських військ у напрямку Торського. Через це виникла серйозна загроза оточення міста, тому командування прийняло рішення про відступ на заздалегідь підготовлені позиції. Краще геройськи жити, ніж геройськи загинути. Гинути мають лише вороги!

Коли українські війська залишили Кремінну? Наскільки сильно постраждало місто під час бойових дій?

- Наші оборонці відступили 18 квітня, у понеділок. Тоді ще на околицях тривали вуличні бої. У Кремінній є зруйновані, спалені та пошкоджені будинки, однак загалом місто не зазнало таких жахливих руйнувань, як Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне та інші. Попасну, наприклад, зруйновано майже дощенту. У Кремінній же найбільше постраждали приватні будинки на околицях, які деякий час були фактично на лінії фронту. Місто розташовано у низині, а її околиці – на узгір’ях. Саме ці узгір’я під час активних бойових дій і зазнали найбільших обстрілів авіації та артилерії. Також кілька ракетних ударів було завдано по центру.

Чи є у місті світло, вода і газ?

- З невідомих мені міркувань росіяни у перші дні окупації утнули чи не найбільшу дурницю – вивели з ладу нашу електропідстанцію. Мабуть, вони думали, що зможуть згодом підключити місто до струму, який надходить з «ЛДНР», зі Сватова. Але це неможливо, бо там у мережі дуже низька напруга. Тому зараз світло до Кремінної подають по годинах і то спочатку в один район, а потім в інший. Причому цієї напруги замало, щоб включити навіть електрочайник, вона може забезпечити лише тьмяне горіння лампочок. У результаті бойових дій було також знищено трансформаторні підстанції та лінії електропередач. Насосна станція, на щастя, вціліла, і воду окупанти зараз подають за допомогою дизель-генератора, який ми не забирали, коли відходили з міста, бо думали насамперед про людей, які там залишаються.

Скільки місцевих жителів залишилося у місті?

- Виїхали близько 16-17 тис. осіб, ще 3-4 тис. осіб лишилися, і серед них коло 250-300 дітей. 18 квітня, коли росіяни входили до міста, бажання евакуюватися виявили додатково близько 150 мешканців, але тоді ми вже не мали змоги вивезти їх. Серед тих, хто залишився, переважають літні люди. Однак я не називав би їх усіх зрадниками. Одні до останнього сподівалися, що все налагодиться, інші боялися залишити без нагляду господарство. Крім цього, звідкись з’явилися чутки, що людей евакуюють «просто у поле» й кидають напризволяще. Ми витратили багато сил, щоб спростувати це. Також на рішення багатьох залишатися вплинув обстріл вокзалу у Краматорську, що трапився 8 квітня. Тоді чимало місцевих мешканців передумали виїжджати, боячись за своє життя. Тепер, під окупацією, усім їм непереливки.

Наскільки багато у Кременній колаборантів?

- Після перемоги я б нагородив путіна якоюсь почесною відзнакою «за українізацію України». Адже до війни у нашому краї було дуже багато тих, хто лояльно ставився до росії і росіян. Але за іронією долі саме цих людей росія почала нищити у першу чергу, причому навіть не намагаючись зблизитися з ними. Коли вона зняла цю свою маску «братньої дружби», у багатьох відкрилися очі. Причому це прозріння відбувалося незалежно від активності бойових дій на тій чи іншій території. Зараз люди вже розуміють, з ким мають справу. Ті ж, хто продовжує толерувати «руському міру», переважно втекли до «ЛДНР», а найбільш запеклі прихильники раші загинули чи зазнали поранень під час славетних вибухів 25 квітня у міській раді та у відділку поліції окупантів.

Розкажіть про ці вибухи докладніше. Адже саме після них у багатьох колаборантів по всій Україні відпало бажання співпрацювати з ворогом. Радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко казав, що з жертв цих вибухів ніхто не вижив.

- Тут нема про що розказувати. Сталися «хлопки» з незрозумілих причин, але саме у той час, коли росіяни зібралися на наради зі зрадниками, присвячені тому, як краще керувати Кремінною. Також вони ділили заправні станції, помилково вважаючи, що там лишилося багато пального (насправді, ми все забрали). Може, причиною вибухів стало недотримання окупантами техніки безпеки, наприклад, при поводженні з побутовим газом, може, ще щось. Я не знаю. Важливо одне – що найактивніші колаборанти таки отримали заслужену кару. Згодом росіяни намагалися призначити по черзі трьох міських голів з тих місцевих жителів, які залишилися. Та у них нічого не вийшло – люди навідріз відмовлялися мати з ними справи. Врешті-решт на пропозицію погодився хтось з віддаленого села, але його роботу навряд чи можна вважати ефективною. Виробничі наради він проводить щоразу в іншому місці, обираючи найбільш людні. І цей чоловік, і такі, як він, розуміють, що на концерті Кобзона у партері ще дуже багато місць, й українські силові структури радо готові роздавати квитки на них.

Яка ситуація у Кремінській громаді з продуктами харчування?

- Ми мали чималі запаси борошна, і до останнього пекли хліб з нього. Тепер окупанти подекуди роздають це борошно людям, намагаючись представити це як власну гуманітарну допомогу. Також ми мали кілька невеличких складів з продуктами, розосереджених по цілому місті. Тепер я впізнаю ці продукти у роликах окупантів. Але так чи інакше, їжу люди мають. Доставити будь-яку гуманітарну допомогу з території, підконтрольної українському уряду, зараз немає жодної можливості: у Лимані точаться бої, у Торському підірвані мости, потрапити до нашої громади можна лише тимчасовими понтонними мостами, наведеними росіянами через Сіверський Донець для своїх військ. Але цивільних до цих мостів навіть не підпускають.

Як почуваються місцеві бізнесмени? Чи їздять вони за товаром до Луганська?

- Мені здається, всі бізнесмени Кремінної виїхали з міста. А завдяки впертій обороні українських військових, ще й встигли вивезти свої підприємства. Особливо значимою у цьому плані була українська контратака на початку березня, внаслідок якої орків вдалося відкинути на 6-7 км від Кремінної. Тоді почали активно евакуюватися і місцеві жителі і місцевий бізнес. Ми навіть змогли вивезти до Тернопільської області коней з Кремінської елітної конюшні. Зараз у місті все закрито. Останньою закрилася пекарня, бо запаси борошна нарешті скінчилися. Наскільки я знаю, окупанти зараз привозять до Кремінної хліб зі Сватова та Старобільська.

Чи працює міська лікарня? Що з її персоналом?

- Наша лікарня забита пораненими орками, а її морг – тілами убитих. Через це перетворення лікарні на польовий шпиталь мешканці Кремінної фактично позбавлені доступу до медичних послуг. Але наскільки мені відомо, протягом цього тижня поранених перевозять до лікарень Луганська, Сватова та Біловодська. Загарбники самі завдали собі шкоди, пограбувавши нашу лікарню у перші ж дні окупації. Тепер їхніх поранених нема чим лікувати, а також нема на чому – більшість вартісного складного обладнання вивезено.

Чи скоюють росіяни злочини проти місцевих жителів?

- Є випадки вбивств та пограбувань. Однак уточнити щось дуже важко, адже у громаді немає зв’язку. Та навіть коли він з’являється, я не наважуюся дзвонити нашим патріотам, які з тих чи інших причин залишилися під окупацією. Хтозна, чи під час мого дзвінка їхні телефони не лежатимуть десь у військовій комендатурі? Я не хочу даремно наражати людей на небезпеку. Достеменно відомо, що коли росіяни заходили у місто, що вже не чинило спротиву через відхід українських військ, вони розстрілювали всі автомобілі, які бачили  на своєму шляху, – як ті, що просто стояли коло дороги, так і ті, що рухалися. В одному з таких автомобілів загинуло четверо осіб – усі вони намагалися прорватися у напрямку Торського. Про це розповів водій розстріляної машини – єдиний, хто вижив у ній. Маючи поранення у ногу, він півтори доби повз до Торського, де врешті-решт його врятували місцеві жителі. Зараз окупантам зараз особливо не до злочинів: вони чекають на відправку на бійню. Адже у Кремінній накопичуються резерви, які збираються кинути в атаку, щойно інші бійці загинуть чи будуть поранені. В очікуванні цього окупантам, які зараз живуть переважно у приміських санаторіях та базах відпочинку коло Сіверського Донця, більше хочеться пиячити, аніж грабувати.

Що загалом можна сказати про їхню боєздатність?

- Як військовий я бачу, що мильна бульбашка російської агресії незабаром лусне. З того, що мені відомо, можу сказати, що солдати держави-загарбниці вже не горять бажанням воювати. Вони займаються пиятиками, згодом стріляють одне в одного, часом мародерять по дрібницях, через що весь цей натовп дедалі менше нагадують армію. Є загально відоме правило: коли солдат заволодів якоюсь річчю на ворожій території, військовий у ньому закінчився. Бо відтоді він намагатиметься зробити все, щоб вціліти, довезти цю річ додому. Він вже не захоче йти у смертельний двобій, вважаючи, що «відвоював своє». Тож мародери за визначенням погані солдати. Це доводять останній бої під Харковом, де росіяни часто кидають просто у полі вкрадені пральні машини, телевізори та іншу побутову техніку. Тож хоч я і проти мародерства російської армії, розумію, що воно нищить її ізсередини не гірше від наших гармат.

Ви протягом двох років очолювали військову адміністрацію міста Щастя. Чи можна порівняти тамтешню вашу роботу з роботою у Кремінній?

- По-перше, Щастя – переважно російськомовне місто, а Кремінна – україномовне. По-друге, у Щасті я працював у відносно мирний час. Ми могли щось планувати, мали на це бюджет. Робота у Кремінній була цілком іншою і нагадувала роботу швидкої допомоги від місцевого самоврядування, ще й військового. Треба було негайно забезпечити всім необхідним наших оборонців, організувати евакуацію біженців, розвезти продукти харчування тим, хто залишився, а також підготувати можливість для віддаленої роботи міської адміністрації та інших державних структур Кремінської громади.

Отже Кремінська адміністрація продовжує працювати?

- Так, ми працюємо зараз у Рівному, міський голова якого виділив нам приміщення. Завдяки цьому до Рівненської області переїхали і багато мешканців Кремінної. У нас віддалено, онлайн працюють школи. Ми вже виготовили атестати для випускників і незабаром розішлемо їх за актуальними адресами кожного з них. Наші сімейні лікарі спілкуються зі своїми пацієнтами за телефоном і намагаються надати їм всю можливу допомогу, аж до виписки електронних рецептів. Військова адміністрація Кремінної створила чат-боти, через які намагається допомагати місцевим жителям. У них зараз найрізноманітніші проблеми: від забезпечення їжею до оплати електроенергії. Бо, наприклад, якісь організації потрапили під відшкодування витрат на енергоносії, а деякі ні. І деколи потрібні роз’яснення, а деколи забезпечення сприяння тих чи інших державних органів. Це і є нашою основною роботою зараз.

Наскільки Щастинську та Кремінську громади змінила децентралізація?

- Зараз окупанти активно знищують результати цієї реформи, а це означає, що ми все робили правильно. Перше, що здійснили росіяни у Щасті, це повернули радянський адміністративно-територіальний поділ, за яким місто знову стало належати до Жовтневого району Луганська. Вам кожен місцевий скаже: території Донецької та Луганської областей, які знаходилися під контролем України, за останні вісім років розквітли. Ми дуже багато зробили, та мали зробити ще більше. У нас навіть вже було підготовлено невеличке переформатування громад – через Верховну Раду, звісно, – після якого всі вони мали б стати спроможними. Ми активно працювали на розвиток краю, а росія робить тепер усе для його занепаду. Вона фізично знищує всі надбання, причому не тільки наші, але й часів СРСР. Луганщина під владою орків перетвориться на пустелю, тому цього у жодному разі не можна допустити.

Як налаштовані люди у Кремінській громаді?

- Вони очікують на повернення української влади. А я ще й очікую на її повернення у Щастя. Також я переконаний, що у результаті цієї війни буде звільнено всі окуповані українські території, включаючи Донбас і Крим. Цього давно чекають мешканці цих регіонів. Вони пишуть про це у чатах, відверто ностальгуючи за тими часами, коли жили у країні, що розвивається, коли могли брати участь у формуванні громадського бюджету, коли бачили, як зростають їхні громади. «Руський мір» не дав їм нічого, крім руйнувань та смерті, і саме тому ми просто зобов’язані перемогти. Тож все буде Україна! Нехай Бог береже Україну і нас!


 * Володимир Струк був депутатом-мажоритарником Верховної Ради VII скликання, входив до фракції Партії регіонів. У  травні 2014 року Луганська обласна прокуратура розпочала проти нього кримінальне провадження «за ознаками закликів до порушення територіальної цілісності України», що однак не завадило йому перемогти у 2020 році на місцевих виборах до Кремінської міської ради. 1 березня дружина Володимира Струка заявила у поліцію, що її чоловіка «викрали невідомі у камуфляжній формі». Наступного дня міського голову знайшли мертвим у селищі Житлівка біля Кремінної, з вогнепальним пораненням у серце. Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко так написав про це у Facebook.

13.05.2022 - 10:38 | Переглядів: 2308
«Окупанти активно знищують результати реформи, а це означає, що ми все робили правильно» - інтерв’ю голови Кремінської громади

Теги:

історії війни війна репортаж

Область:

Луганська область

Громади:

Кремінська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:

16 травня 2022

Особливості надання окремих адмінпослуг для ВПО - тема вебінару 20 травня

Особливості надання окремих адмінпослуг для ВПО...

20 травня 2022 року шведсько-український проект PROSTO «Підтримка доступності послуг в Україні» проведе вебінар щодо...

16 травня 2022

55 громад Дніпропетровщини виконали план по доходам за 4 місяці 2022 року

55 громад Дніпропетровщини виконали план по...

Про фінансові результати громад Дніпропетровщини та можливі ризики говорили учасники інформаційної сесії «Підсумки...

16 травня 2022

Питання соціального захисту та соціального забезпечення обговорять на заході АМУ

Питання соціального захисту та соціального...

18 травня о 10:00 в режимі відеоконференції Асоціація міст України  проводить Діалоговий захід з питань соціального...

16 травня 2022

Кремінська громада з Луганщини продовжує надавати послуги своїм мешканцям в окупації

Кремінська громада з Луганщини продовжує...

  Громада відновила надання освітніх, соціальних, медичних послуг та виплату заробітних плат своїм мешканцям,...