Галина Мінаєва про те, як Чугуїв виживає під постійними артилерійськими атаками, ремонтує інфраструктуру і навіть планує відбудову.

Автор: Дмитро Синяк

---

Під час онлайн-діалогу лідерів місцевого самоврядування України та країн Південної Європи, що відбулася в рамках Міжнародного марафону «Єднання місцевого самоврядування світу задля благополуччя людей і миру», виступ Чугуївської міської голови Галини Мінаєвої запам’ятався чи не найбільше. Коли вона просила європейських партнерів допомогти зупинити вбивства мирного населення України, у її голосі, сповненому щирих ноток обурення, перемішаних з розпачем, бриніли сльози. Разом із тим, розповіді пані Галини про обстріли Чугуєва були вбивчо простими. Децентралізація попросила пані Галину докладніше розповісти про те, що відбувалося у місті з 24 лютого.

Фото пораненої мешканки Чугуєва Олени Курило стало обличчям нинішньої війни. Як до цього ставиться сама пані Олена? Чи все гаразд із нею?

- У перший ж день війни росіяни вдарили по військовому аеродрому, розташованому коло нашого міста, при цьому було зруйновано кілька житлових п’ятиповерхових будинків неподалік. Тобто ми з першого ж дня побачили на власні очі, чого вартують російські історії про їхню «високоточну зброю» та «недоторканність житлових будинків мирних жителів» під час обстрілів. Один з російських снарядів впав просто посеред житлового масиву, де загинув 14-річний хлопчик. Його батьки саме збиралися від’їжджати кудись, і хлопчик першим вибіг до машини із собакою. А тут снаряд… У будинках коло аеродрому повилітали шибки, а подекуди й вікна з рамами, а також двері. Меблі перетворилися на мотлох. Тоді ж уламки вибитого скла пошкодили й обличчя пані Олени. Вона – вихователька з нашого дитячого садочку, чудова, чуйна людина. Згодом поліцейські машини та «швидкі» доправили поранених, серед яких була і Ольга Курило, до лікарні. Там були журналісти, які й сфотографували її. Згодом це фото оголосили «обличчям українсько-російської війни». Але пані Олена одразу ж заявила, що хоче бути обличчям не війни, а миру… Тепер з нею все гаразд, щоправда, шрами від того поранення залишаться на все життя.

 

Фото пораненої мешканки Чугуєва Олени Курило стало обличчям нинішньої війни

Олена Курило на обкладинках світових ЗМІ

Написаний на основі фото Олени Курило портрет продли на аукціоні Heritage Auctions за $100 тисяч, які спрямували на потреби захисників України

 

Наскільки сильними були обстріли Чугуєва?

- По нас з 24 лютого весь час б’ють з усього, що тільки можна. Через це загинуло та зазнало поранень багато людей. Спочатку снаряди та ракети летіли тільки до військового аеродрому, згодом ними накрили міську будівлю СБУ, але після цього росіяни переключилися на багатоповерховий житловий сектор. Почався справжній жах! Гинули люди, з якими я ще вчора розмовляла, перетворювалися на попіл будинки… Одну з наших шкіл цілковито знищено. Перед війною ми вклали дуже багато коштів у неї, намагаючись добитися максимального енергозбереження. А тепер там згарище. По центру міста гатили снарядами, від яких розліталися безліч тяжких металевих болванок, подібних на патрони. Від них загинув ще один 15-річний хлопець.

Наскільки близько до міста просунулися росіяни?

- Вони були зовсім поруч. За 20 км на північ від нас – Мала Рогань, яку тоді захопили орки, а за 90 кілометрів на південь – Ізюм, коло якого досі точаться тяжкі бої. Тобто ми й досі між двома фронтами, хоч Малу Рогань і звільнили, відкинувши орків подалі на схід. Але обстріли Чугуєва не припиняються. Вчора вдарили ракетами по житловому сектору, є загиблі. А кілька днів тому ракети орків зруйнували двоповерховий будинок на 8 квартир. Коли я приїхала туди, щоб оглянути все на місці, ще одна ракета вибухнула буквально метрів за 200 від мене. Більшість російських обстрілів міста – хаотичні, беззмістовні, скеровані суто проти мирних жителів.

 

 

Чи вдається вам відновлювати міську інфраструктуру, яку руйнують росіяни?

- Комунальні служби Чугуєва протягом усієї війни працювали незалежно від того, стріляли по місту чи ні. Їхні працівники – справжні герої. Вони забезпечували мешканців світлом, водою, теплом, не думаючи про власну безпеку. Вони відновлювали розбомблені котельні. До речі, це були новенькі котельні – до війни ми дуже багато зробили у напрямку енергозбереження, залучаючи для цього і власні кошти, і державні, і грантові. Ми утеплили майже всі приміщення бюджетної сфери, поставили індивідуальні теплові пункти, теплолічильники. Тепер дуже багато з цього зруйновано варварськими російськими обстрілами.

Чи отримували ви пропозиції співпраці від ворога?

- Ані пропозицій, ані погроз. І слава Богу!

Чи допомагали вам у цьому інші регіони?

- Ще й як допомагали! З перших днів російського вторгнення у нас було багато гуманітарної допомоги та ліків. Завдяки цьому наші лікарі, які теж є справжніми героями, змогли цілодобово рятувати людей. Також з перших днів нам в усьому допомагала Львівська міська рада, яка сама вийшла до нас. Багато допомоги ми отримали і від міської ради Лозової, яку очолює мій давній друг Сергій Зеленський. Ця допомога була надзвичайно важливою, особливо на початку російського вторгнення. Бо всі наші магазини позакривалися, і було зовсім незрозуміло, звідки брати їжу. Угода мерів* допомогла з ремонтом нашого водоканалу, багато допомоги ми отримали і від Асоціації міст України.

Чи організовували ви евакуацію місцевого населення з Чугуєва?  

- Ні, натомість багато волонтерів вивозили всіх бажаючих у відносно безпечні райони України. Також ми створили з місцевих жителів потужну територіальну оборону, яка зіграла чималу роль в обороні міста. Чугуїв вистояв, і завдяки цьому ми уникнули долі Бучі, Ірпеня, Тростянця та інших міст України, багато мешканців яких було вбито, а їхні будинки – пограбовано. Зараз ми розподіляємо гуманітарну допомогу, шукаємо будівельні матеріали, надаємо допомогу постраждалим. Міська рада тепер – як вулик, ми не маємо часу, щоб присісти. У нас є чимала потреба у крупах, соняшниковій олії, а з ліків нам найбільше потрібен інсулін. Багато людей також просять у нас заспокійливі чи сердечні ліки. Всі у стресі, бо обстріли не припиняються ні на день. Росія продовжує нас тероризувати.

Від Чугуєва до російського кордону – 80 км, і напевно, багато мешканців міста мають родичів у росії. Як вони поставилися до розв’язання війни їхньою державою? 

- Ця війна – жах, якого ніхто не міг навіть уявити. У Чугуєві майже всі розмовляють російською. І ніхто досі не може зрозуміти: чому росія, яка ствреджує, що прийшла захищати російськомовних громадян України, щодня вбиває їх? За що?! Коли мені сказали, що почалася війна, я подумала, що це сон, що я сплю і що мені все сниться. Та, на жаль, цей страшний сон триває досі… У наших мешканців справді багато родичів у росії. Те, як вони ставляться до війни, найкраще демонструє телефонна розмова, яку одна моя знайома ще на самому початку цих жахливих подій вела зі своїм братом. Вона у сльозах розповідала йому про обстріли, про загибель мирних людей, а він відповідав: «Та не може бути! Не бреши! Це все ваша пропаганда! Я не вірю!» І таке відбувалося в епоху інформації, коли треба лишень розібратися в усьому самостійно.

Коли людям, які виїхали з міста, можна буде повертатися до Чугуєва?

- Люди вже потроху повертаються до міста, але я б ще застерігала їх від цього, адже бої під Харковом ще тривають, й обстрілюють нас щодня. На щастя, наші села не зазнали великих руйнувань, через що до них зараз масово виїжджають харків’яни. Далеко не всім мешканцям Чугуєва є куди повернутися, тому ми зараз обліковуємо пошкоджене житло. Однак, на жаль, росіяни щодня збільшують цей список. Думаю, у майбутньому наші жителі отримають повну компенсацію за свої зруйновані квартири та будинки. Принаймні, я вже мала попередні розмови з нашими партнерами, які готові допомагати нам у відбудові міста… Я працюю міським головою вже майже 20 років, ця моя каденція – вже п’ята. Коли я вперше стала міським головою Чугуєва, місто було таким сірим! А перед війною воно стало кольоровим, у ньому вирувало життя. Тому я була дуже пригніченою, коли знову побачила сірість: зачинені магазини, забиті вітрини… Але зараз, незважаючи на обстріли, життя у Чугуїв потрохи повертається. Я сподіваюся, що ми переживемо цей страшний час і зможемо відбудувати своє місто, яке дуже любимо. Головне, щоб вижили люди. Тоді все буде добре.

---

* Угода мерів – це найбільший у світі рух за збереження клімату та енергії на місцевому рівні. Європейська ініціатива Угода мерів об'єднує тисячі місцевих органів влади, які добровільно взяли на себе зобов'язання по досягненню кліматичних і енергетичних цілей ЄС.