Володимир Керницький вважає розбудову сільської інфраструктури частиною плану із залучення інвесторів.

Автор: Дмитро Синяк

---

Давидівська громада – 20,5 тисячі мешканців і 23 села – межує зі Львовом, і це дає їй чимало переваг. Наприклад, львів’яни можуть дозволити Давидівському голові не боятися кадрового голоду, а бізнесмени, підприємства яких працюють на львівський ринок, – не надто перейматися пошуком інвестицій та створенням нових робочих місць. Адже святе місце порожнім не буває…

Пан Володимир народився у селі Полянка Пустомитівського району Львівської області. Здобув дві вищі освіти: у 1992 році закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Інженер-механік з ремонту автомобілів», а у 2002-му отримав фах юриста у Львівському інституті внутрішніх справ. Служив в армії, працював на посадах інженера-механіка АТП, майстра зміни, згодом очолював різні підприємства та створював власні бізнес-проєкти. У середині 1990-х пан Володимир купив ділянку у селі Пасіки-Зубрицькі, побудувався там і у 1999 році остаточно перебрався до села. У 2011-му він висунув свою кандидатуру на посаду сільського голови і – переміг. За деякий час Пасіки-Зубрицькі стали одним з найбагатших сіл Львівської області.

 

Голова Давидівської громади Володимир Керницький

 

Особливості об’єднання

 

- Вам скільки років? – напряму питає мене Керницький. – От якраз у такому віці я і став сільським головою. Не міг спокійно дивитися на знищення села! Тоді по центру Пасік неможливо було пройти без гумових чобіт. Село було майже мертвим! А тепер у ньому побудовано Народний дім та стадіон, садочок, водопровід, каналізацію, відремонтовано дороги, впорядковано центр, освітлено вулиці... Тому коли у 2016 році я висунув свою кандидатуру на посаду голови Давидівської громади, то без особливих проблем переміг. Здобув, щоправда, не 90% голосів, як у Пасіках, а лише 58%, та це все одно було на 20% більше, ніж у мого найближчого конкурента.

 

Майдан перед сільською радою

 

Чи пропонували вам – ще до об’єднання громади – включення Давидівської сільської ради до складу Львова?

- Була така пропозиція. Тоді всіх голів довколишніх сільрад збирали на круглий стіл у Львівській міськраді, але жодних вимог не висували. Разом із тим, наша громада зіткнулася зі спробами об’єднати нас у великому Пустомитівському районі. Ми навіть були змушені організовувати мітинги, щоб захистити своє право об’єднуватися так, як хочемо ми. Розуміючи, що часу обмаль, поки у Львові міркували щодо розбудови «агломерації на договірних засадах», ми створили власну ОТГ.

Давидівська громада об’єдналися першою у районі. Чи важко було?

- Важко, бо у 2016-му реформа була нам у новинку. Ніхто нічого не міг роз'яснити, і до всього доводилося доходити своїм розумом. Спершу довкола Давидова об’єдналося 5 сільських рад, а тепер, після виборів 2020 року, – 8.

Отже три сільські ради були противниками об’єднання?

- Ні. Просто це доволі проблемні сільські ради, бізнесу на їхній території мало, відтак вони більше поглинають грошей, ніж дають. Тим не менше, ми виконуємо свої зобов’язання по відношенню до всіх сіл громади: активно ремонтуємо у них дороги, встановлюємо системи відеоспостереження, облаштовуємо дитячі майданчики, замінюємо кабелі електромереж, розбудовуємо мережі каналізування та вуличного освітлення. Іще ми утримуємо всі комунальні будівлі, фінансуємо дитячі садочки. В одному селі, наприклад, до садочку ходять 9 дітей, а працюють там 6 осіб. Натомість нам треба утримувати цілу будівлю, опалювати її, забезпечувати всім необхідним.

 

Володимир Керницький інспектує щойно збудований садочок у селі Пасіки-Зубрицькі

 

Суперечка про бізнес

 

Хіба не простіше підвозити дітей автобусом до якогось сусіднього села, а цей садочок закрити?

- Я принциповий противник закриття шкіл та садочків! Хоча ми понизили в ступені одну школу і, можливо, понизимо ще одну, але закривати точно нічого не будемо. До наших найвіддаленіших сіл 16-20 км – доволі багато. Закрити там школи чи садочки легко, а відкрити їх знову буде неймовірно важко. Без інфраструктури, частиною якої є ці садочки та школи, села приречені на вимирання.

Якби це говорив голова райдержадміністрації, я б не здивувався. Але ж ви є головою громади! Без оптимізації школи та бібліотеки з’їдять велику частину ваших грошей.

- Ну, оптимізацію ми провели. Насамперед різко зменшили кількість охоронців у комунальних установах, замінивши їх сигналізаціями та відеокамерами. Цим ми мало не удвічі покращили бюджети деяких сіл. Напишіть про це, нехай інші скористаються нашим досвідом! Ось, у 14-х наших школах працювали кількадесят охоронців. Сигналізація коштує 50-70 тис. грн на один об'єкт, а за підключення до спеціального охоронного пульту у Львові треба платити по 200-300 грн в місяць. Таку абонплату не порівняти із зарплатою охоронця. Ми отримали просто шалену економію – сотні тисяч гривень на місяць! Разом із цим, я вважаю, що школи і бібліотеки не просто з’їдають гроші громади – вони надають жителям громади послуги. Для чого ж іще потрібна громада?

Я думаю, голова громади має насамперед створювати сприятливі умови для розвитку бізнесу, чи не так?

- Так, але скажіть мені, що важливо для бізнесу? Що потрібно, аби він прийшов у те чи інше місце?

Зручно розташована земельна ділянка та люди, які зможуть працювати на новому підприємстві. А ще якісна дорога до цієї ділянки.

- Правильно! А як довго, скажіть, залишаться у селі люди, якщо закрити у ньому школу, садочок, бібліотеку і народний дім? Особливо якщо у цьому селі немає інших місць праці, ніж комунальні заклади? Кількість населення у наших віддалених селах і без цього постійно зменшується. Люди виїжджають до Львова, до якого лише 30-40 км. То хіба ж розумно ще й пришвидшувати цей процес? Так, наша найперша задача – заводити бізнес на територію таких сіл. Але ж бізнесу теж потрібна інфраструктура. Заводи не будуються у пустелі. От закриємо ми садочок, де лише 6 дітей, і всі довколишні села залишаться без можливості прилаштувати дітей на час праці, бо цей садочок – єдиний на цілий кущ. Як на мене, нехай садочок працює, а бізнес ми з часом у те село підтягнемо. Те ж саме і з дорогами. Не буде їх, підприємців годі й чекати, а як зробимо комфортний під’їзд до кожного села, вони не забаряться. Коли я став головою Давидівської сільради, тут майже не було доріг. А подивіться, скільки тепер! І ще подивіться, скільки за 5 років сюди зайшло різноманітного бізнесу!

 

Володимир Керницький під час відкриття мережевого супермаркету у селі Давидів

 

Земля і гроші

 

До речі, про дороги. Давидівська громада, мабуть, єдина в Україні, що викладає власні дороги тротуарною плиткою. Чому ви так робите?

- Бо великий завод із сусідньої громади, склади якого є на нашій території, робить дуже якісну плитку, не набагато дорожчу від асфальту. Однак різниця у ціні з лишком компенсується дешевизною ремонту брукованих доріг. Адже будь-яку яму можна поремонтувати, лишень замінивши кілька плиток – для цього не треба вирізати латки. І відремонтована дорога буде, як новенька, на відміну від асфальтової, латки на якій дуже швидко розвалюються знову. Тротуарна плитка також дає можливість, наприклад, прокласти труби без шкоди для дорожнього покриття: розібрав плитку, проклав трубу, поклав плитку на місце. З асфальтом так не вийде. Гляньте на наші дороги. На деяких з них плитка лежить вже 12 років, і хоч би що їй!

 

Так виглядають десятки кілометрів доріг у Давидівській громаді

 

Цьогоріч ви отримали 40 млн грн від продажу землі. Чи не надто поспішаєте із цим? А раптом земля ще подорожчає? Крім того, на якихось ділянках можна створювати технологічні парки…

- Ви мабуть, думаєте, що ми продаємо всю нашу землю. Але це далеко не так. Землю сільськогосподарського призначення продавати взагалі без сенсу: 26 тис. грн га 1 га – це не ціна. Зазвичай ми продаємо 1 га за ціною 1-2 млн грн, і це виключно землі промисловості. Великих ділянок у цікавих для бізнесу місцях ми не маємо, а для створення технологічних парків 5 га замало. До того ж, створення технопарків – непростий і витратний процес, який тягнеться доволі довго. Я не зовсім розумію, навіщо нам втягуватися у нього, якщо ми на загал не маємо проблем з інвесторами. Не ми шукаємо їх – вони шукають нас. Чи не кожен місяць отримуємо ті чи інші пропозиції від різноманітних бізнесменів. От нещодавно ми здали у довготривалу оренду ділянку у 8 га великому логістичному оператору, який зводить у нас будівлю площею 42 тис. кв. м, у якій працюватимуть понад 1 тис. осіб.

Чи є у сільській раді відділ, який шукає інвестиції, гранти тощо?

- Так, є, але переважно він працює з обласними чи державними структурами. Саме завдяки його роботі ми потрапили до президентської програми «Велике будівництво». За нею маємо отримати понад 10 млн грн на реконструкцію басейну, який стояв закинутий з 1992 по 2018-й роки. Загальна вартість проєкту сягає 28 млн грн, 12 млн грн ми сплатили самі, 3 млн грн додала обласна рада.

 

Реконструкція басейну у Давидові - ініціатива голови громади

 

Чи рекламуєте ви можливості своєї громади для потенційних інвесторів?

- Швидше ми інформуємо про них на нашому сайті та у соціальних мережах, а ще – в інформаційних буклетах. Та я би не вживав тут слово «рекламуємо». Також ми організовуємо зустрічі з підприємцями, на яких, власне, розповідаємо про будь-які потенційно цікаві для них пропозиції. Але як голова громади я вбачаю своєю задачею вибирати з охочих до співпраці підприємств такі, які створять на нашій території найбільшу кількість робочих місць. Я проти перетворенні Давидова у спальний район Львова, тому намагаюся не пускати на нашу територію львівських забудовників. Нам потрібні промислові компанії, а не багатоквартирні будинки, мешканці яких створюватимуть навантаження на нашу інфраструктуру, а працюватимуть – і, відповідно, сплачуватимуть податки – у Львові.

 

Під час запису відеозвернення до жителів громади

 

Про туризм, медицину і кадри

 

На вашій території розташовано Звенигород – столицю давнього Звенигородського князівства, а ще – замок князів Острозьких. Разом із тим, до сусіднього Львова щодня приїжджають тисячі туристів. Чи не плануєте ви скористатися цим трафіком?

- Щоб отримати бодай щось від туристичної галузі, у неї треба дуже багато вкласти. Ми саме підійшли до цього пункту, і наразі робимо розрахунки. А щодо замку у Старому селі, то громада, на жаль, до нього нічого не має, бо держава віддала його у концесію. Концесіонер нічого не робить, замок потроху руйнується, але ми тут нічого вдіяти не можемо. Та й скажу вам чесно, у мене багато справ і без цього замку. Треба наводити лад у щойно приєднаних сільрадах: на нас же тепер і освіта, і медицина.

Розкажіть докладніше про медицину. Чи фінансуєте ви району лікарню?

- Ні, бо вона знаходиться на території іншої громади, у Пустомитах, і є вторинною ланкою системи охорони здоров’я. Отже, її фінансує держава. Ми ж утримуємо власну первинну медицину, Центр первинної медико-санітарної допомоги і  ще 8 амбулаторій, якими досить добре опікуємося. Також на нашій території є туберкульозна лікарня, послугами якої користуються наші мешканці. Відповідні договори ми підписали зі Львівською обласною лікарнею та з поліклінікою у Сихівському районі Львова. Однак ми не беремо участі в утримуванні цих установ. Адже тепер гроші йдуть за пацієнтом, відтак якщо наш мешканець скористається послугами Сихівської поліклініки, держава заплатить їй за це. З нас достатньо і виділення коштів на особливо дорогі ліки для наших жителів. Я думаю, це мала б робити держава, а не ми.

Чи трапляється у вас нестача кадрів?

- Щоб були кадри, потрібна зарплата, а ми, слава Богу, можемо її забезпечити. Та й мільйонний Львів зовсім поруч, і звідти завжди можуть приїхати до нас будь-які фахівці. Я за те, щоб мої працівники отримували багато, але, з іншого боку, прислухаюся до рекомендацій Мінрегіону. Згідно з ними, на утримання апарату громади не має витрачатися більше 20% власних надходжень. Працювати тільки на зарплату співробітників апарату – неправильно.

Як виконком громади працює зі старостами? Чи покращилася ця робота після того, як ви отримали можливість призначати і звільняти старост?

- Зі старостами ми працювали і працюємо добре. Але знаєте, я вважаю, що краще, щоб посада старости була виборною. Голова громади у будь-якому разі зможе добитися від старости потрібної роботи і результатів. Адже у його владі виплатити старості премії до окладу чи не виплатити їх. Та й люди самі не дадуть старості бити байдики. Коли вже вибрали його, то й з нього і спитають.

Що ви думаєте про перебіг реформи децентралізації?

- Її треба швидше завершувати, передавши якнайбільше повноважень та коштів на місця. Коли громадам передадуть озера, річки, ліси і дороги, з усім цим буде порядок.

 

Годинник у Давидівській сільській раді – символ громади