Авторка: Софія Опацька, проректорка Українського католицького університету,
декан-засновниця Львівської бізнес-школи

---

Довіра до бізнесу

У 2007 році група GfK Custom Research провела дослідження цінностей львів’ян[1] і виявила, що більшість жителів Львова негативно ставляться до багатих успішних підприємців. Так, 68% респондентів вважали, що діяльність підприємців згубно впливає на довкілля й не відповідає інтересам громади, 59% відповіли, що вони жорстоко експлуатують працівників, 57% були переконані, що підприємці найчастіше нажили капітал нечесним шляхом. Чи нічого вам це не нагадує, зокрема міф про куркулів і радянську «зрівнялівку»? Ініціаторами цього дослідження стали учасники «Унівської групи»[2], зокрема львівський підприємець Ярослав Рущишин. Коли вони побачили результати, то зрозуміли, що треба терміново змінювати суспільну думку про підприємництво. Адже саме малий і середній бізнес є запорукою сталого економічного розвитку будь-якої країни, а сильний середній клас — основою для побудови громадянського суспільства. Підтвердження цих фактів ми згодом побачимо під час Революції Гідності та у 2020 році, коли спалахнула пандемія COVID-19.

Ключовим кроком для зміни парадигми мислення є освіта (але пам’ятаймо, що це довгий шлях). Тож у 2008 році у Львові з’явилася Львівська бізнес-школа (LvBS) УКУ, одним із ключових завдань якої було навчити українських підприємців розуміти глобальну мову бізнесу й спілкуватися нею, а також допомогти їм вийти на світові ринки, показати нового українського підприємця суспільству. І спільнота LvBS, яку ми будуємо уже 14-й рік, постійно спростовує міф про «нечесних експлуататорів». Згодом ми побачили, як у критичні моменти в Україні саме бізнес почав перебирати на себе окремі функції держави. Згадаймо, якою важливою була роль середнього класу на Майдані під час Революції Гідності, на початку війни на Сході. Саме підприємці забезпечували багатьма необхідними речами українську армію. У 2020 році ми вкотре зрозуміли цінність середнього класу, коли бізнес, попри непросту ситуацію на ринку, кинув багато сил і ресурсів на захист лікарів на передовій у боротьбі з COVID-19, закупівлю апаратів ШВЛ і ліків першої необхідності. Знову багато соціально відповідальних підприємців об’єдналися й допомогли країні в критичний момент.

Епоху після Майдану ознаменував іще один феномен, коли люди з бізнесу, зокрема успішні власники, топ-менеджери, пішли працювати в державний сектор, щоб підтримати системні реформи в Україні. Ті, хто не наважився залишити бізнес, допомагали фінансово й інвестували в освіту для нового покоління державних управлінців. Так, саме львівські підприємці після Майдану заснували у LvBS УКУ програму «Ефективне управління» (Good Governance), і багато хто з когорти її перших випускників нині працює в державних структурах, місцевому самоврядуванні, зокрема троє стали депутатами Верховної Ради.

Тож можемо зробити припущення, що довіра до бізнесу зросла, і це сталося, в тому числі, завдяки відповідальності, яку бізнес бере на себе в критичні для нашої країни моменти.

 

Довіра в бізнесі та її прояв через партнерство

Найбільша точка довіри або недовіри в бізнесі — це те, наскільки якісно побудоване партнерство. Виклики в партнерстві, перш за все, можна подолати через якісне корпоративне управління. Ідеться про те, чи визначили партнери правила гри й тоді почали працювати, чи ж кожен зрозумів умови партнерства по-своєму.

Прикладом удалого партнерства й корпоративного управління є Львівська бізнес-школа УКУ, в якої є кілька фундаторів, а також Наглядова та Дорадча ради. Феноменом LvBS є також те, що її засновано при Українському католицькому університеті, єдиному подібному закладі на всьому пострадянському просторі. Фундатори-засновники на початку домовлялися довго, але ретельно й детально все погоджували. Тому за 13 років роботи LvBS у нас ніколи не виникало проблем, пов’язаних із корпоративним управлінням. З одного боку, все чітко регламентовано, з іншого —всі домовилися на самому початку, є довіра, тому немає потреби надто часто заглядати в регламент. Тож, якщо статут і договір про партнерство розроблено добре, а не задля формальності, партнерство працює.

Партнерство сьогодні еволюціонує, зокрема йдеться про співпрацю між компаніями-конкурентами. Наприклад, ІТ-кластер у Львові об’єднав компанії, які конкурують між собою на ринку за працівників і клієнтів. Компаніям вдалося домовилися про об’єднання, оскільки було спільне усвідомлення потреби розвитку ринку й того, що тільки разом (у цьому випадку — через ІТ-кластер) можна впливати на розвиток і змінювати одну з ключових для економіки України галузь.

 

Довіра до лідерів

Світова криза 2008 року показала, що лідери й топ-менеджери були компетентні, однак не мали лідерського характеру, не володіли відповідними чеснотами, мовляв, етика в бізнесі — це для слабаків. Власне, такі кризи, як у 2008-му, і теперішня, пов’язана із пандемією, не сприяють розвитку довіри, бо люди налякані й схильні закриватися в собі. Однак саме тут роль лідерів у побудові довіри —ключова.

Власне, криза 2008-го стала для дослідників із Ivey Business School поштовхом для розробки концепції[3]Leadership based on character, яка має три головні складові:

1. Компетенції.
2. Характер.
3. Відданість.

Відповідно до концепції, характер лідера включає 11 елементів: драйв (drive), колаборацію (collaboration), смиренність (humility), гуманність (humanity), цілісність (integrity), відвагу (courage), зваженість (temperance), підзвітність (accountability), візійність (transcendence), справедливість (justice), розсудливість (judgment).

Із довірою найбільше пов’язана чеснота підзвітності. Якщо людина не підзвітна, то, швидше за все, довіряти їй не будуть. Бути підзвітним — означає мати готовність брати на себе відповідальність за свої чи інституційні рішення, дії й складні питання одразу, як тільки вони виникають. Поряд із відповідальністю це також передбачає готовність визнавати проблему публічно. Дослідження Центру лідерства УКУ в Україні показують, що саме чеснота підзвітності потребує активного розвитку серед лідерів-підприємців та, особливо, лідерів-управлінців державного сектору й саме вона є важливою для розвитку довіри до лідерів.

 

Довіра до інституцій

Історично склалося, що українці схильні довіряти конкретним людям, а не інституціям, тому ми постійно шукаємо якогось лідера, який прийде й вирішить усі наші проблеми. Натомість нам потрібно відроджувати інституційну довіру, оскільки вона є ключовою для формування демократії та подолання корупції, зокрема через особисті дії й персональну відповідальність. Саме з нашої сім’ї, будинку, ОСББ, з того, як ми будуємо стосунки у своєму колективі, організації, громаді, країні, починається процес формування інституційної довіри. Наприклад, поцікавтеся, скільки податків ви сплачуєте щомісяця й куди вони йдуть? Можливо, це стане першим кроком до того, щоб контролювати владу, а не лише давати їй кредит довіри й чекати наступних виборчих баталій.

 

Редактор: Оксана Шевченко

Усі терміни в цій статті повинні сприйматись як гендерно-нейтральні

 

Софія Опацька брала участь в Міжнародному експертному обговоренні  «Розвиток громад: довіра, інституції, фінанси та люди», організованому Програмою «U-LEAD з Європою» в грудні 2020 року. Промова, яку вона виголосила в межах одного з воркшопів конференції, знайшла своє продовження і у цій статті.

Від імені Програми «U-LEAD з Європою», ми хотіли б висловити нашу щиру подяку за обидва внески пані Опацькій. Ця публікація увійде до майбутньої Збірки статей, яка буде опублікована онлайн.

Збірка статей – це збірник письмових внесків, підготовлених українськими та міжнародними експертами, науковцями та посадовцями після Міжнародних експертних обговорень, організованих Програмою «U-LEAD з Європою» у 2019 та 2020 роках. Статті порушують питання у галузях регіонального та місцевого розвитку, децентралізації влади та адміністративно-територіального устрою, актуальні як для української, так і для міжнародної аудиторії. Збірка буде опублікована онлайн українською та англійською мовами на ресурсах U-LEAD. Стежте за нами у Facebook, аби першими отримати інформацію про публікацію Збірки.

---

Якщо у Вас є запитання чи коментарі щодо Збірника статей загалом, чи цієї статті зокрема, Ви можете написати Ярині Степанюк yaryna.stepanyuk@giz.de.

 

Ця публікація була підготовлена за підтримки Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Програми «U-LEAD з Європою», уряду України, Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії.