Як у минулому успішний австрійський архітектор Ростислав Бортник нині розвиває власну малу батьківщину, веде запеклу політичну боротьбу та відпочиває душею на культурних акціях міської ради.
Автор: Дмитро Синяк
Вони познайомилися у Відні, на семінарах міжнародного освітнього проєкту Erasmus. Богдан Келічавий, студент Талліннського Технологічного університету, спеціалізувався з міжнародного права та електронного врядування, а Ростислав Бортник був успішним віденським архітектором та громадським діячом. Через п’ять років обоє чоловіків перемогли на місцевих виборах на рідній для них Тернопільщині. Богдан став головою Копичинецької громади, а Ростислав – Бережанської. Їх обох до цього нестандартного кроку підштовхнуло прагнення реалізувати досвід, накопичений за кордоном, та бажання наблизити наскільки можливо життя українських громад до європейського.
У своєму інтерв’ю Богдан Келічавий зазначив, що його конкурентною перевагою є зв’язки зі США та Канадою, а також досконале знання англійської мови. Відповідно, ваша перевага – зв’язки з Австрією та Німеччиною й знання німецької мови. Чи не так?
- Я багато займався фандрайзингом і добре знаю, що це таке. Наприклад, у Відні я був одним з організаторів щомісячної «Доброчинної кави» при греко-католицькій церкві святої Варвари. Під час цих заходів ми зібрали близько 40 тис. євро на лікування в Австрії воїнів АТО, онкохворих, на закупівлю «швидких», на продовження оренди могил видатних українців, похованих в Австрії тощо. Також я був співорганізатором Українського благодійного балу у Відні та головою «Товариства Української Молоді Австрії. Звісно, я можу просто зараз звернутися до своїх друзів та знайомих у Німеччині та Австрії, і вони неодмінно пришлють кілька тисяч євро для нашої громади. Та я вважаю, що це робити зарано. Спершу ми повинні показати їм реальні перспективні проєкти, великою часткою профінансовані нашою громадою. І тоді вже залучити не кілька тисяч, а кілька сотень тисяч євро. Благодійники та грантодавці повинні не просто давати гроші, а відчувати, що долучаються до створення майбутнього нашої громади. В іншому разі вони можуть швидко вигоріти, втратити натхнення.
Ростислав Бортник (третій зліва) під час «Доброчинної кави» при греко-католицькій церкві святої Варвари у Відні
В одному інтерв’ю ви казали, що мрієте про проведення на Бережанщині етапу «Формули-1». Йдеться про такі ж амбітні проєкти?
- Ні. Коли я говорив про «Формулу-1», то хотів проілюструвати потенціал ідей, направлених на розвиток громади. Звісно, на практиці все набагато скромніше, хоч, можливо, і не менш оригінально. Наприклад, я маю ідею створення Реабілітаційного центру для літніх людей. Я маю на увазі не звичайний дім престарілих, а самодостатній соціальний бізнес. Живучи в Австрії, я розумів, що не можу забезпечити гідний догляд за своєю мамою, якщо він раптом знадобиться. Адже приватних будинків престарілих в Україні майже немає або вони дуже дорогі, а державні перебувають у плачевному стані. Залучити інвестора під таку не надто грошову тему навряд чи можливо, натомість комунальна установа цілком могла б створити беззбитковий заклад, де літні люди не просто б доживали віку, а могли б насолоджуватися життям. Родичі цих людей, особливо ті, які працюють за кордоном, вносили б помірну платню і таким чином піклуватися про своїх рідних – навіть на відстані. Для створення такого будинку цілком можна залучати українську діаспору у Німеччині, Австрії та Італії, причому наші діаспоряни могли б не тільки фінансово підтримувати цей проєкт, але й навчати працівників соціальної сфери нашої громади.
Коли ця ідея оформиться у проєкт?
- Ми працюємо над цим. Щойно ставши головою громади, я запропонував Марії Лук’яновій, уродженці Бережан та жительці Києва, стати моїм заступником, головним завданням якої було написання проєктних пропозицій та пошук грантів. Вона погодилася. Однак такі речі не створюються швидко, тим більше швидко не знаходяться гроші. Кожен грантодавець має певну процедуру, конкурс, бюджет…
Посольство Австрії охоче інвестує у розвиток тих регіонів України, які колись входили до складу Австро-Угорської імперії. Наприклад, воно профінансувало купівлю обладнання для сироварні у Глибоцькій громаді Чернівецької області. Чи зверталися ви до австрійського посольства?
- Не думаю, що це варто робити, не маючи документально оформленої стратегії розвитку громади. А на створення такого документу потрібен час, адже стратегія має бути не просто стосом паперу, що припадає пилом на полиці, – вона має відбивати прагнення мешканців. Ми провели перемовини з різними агенціями, і я був вражений цінами: на це потрібно близько 300-400 тис. грн. Тому я взяв курс на розробку цього документу командою міської ради, яка, щоб оформити все за правилами, ознайомиться зі стратегіями інших громад і підбере те, що буде підходити саме для нас. Ця робота триває з березня, для чого ми часто залишаємося після роботи на зайвих 2-3 години, а також збираємося на вихідних. При цьому ми враховуємо Стратегічний план розвитку м. Бережани, та економічний профіль громади, створені за допомогою USAID.
Голова Бережанської громади Ростислав Бортник, фаховий архітектор та активний громадський діяч
Ростислав Бортник народився 14 травня 1982 року у місті Бережани Тернопільської області.
Закінчив Бережанський агротехнічний інститут, а згодом – Вищу професійну школу Каринтії, федеральної землі Австрії. Протягом навчання двічі брав участь у гуманітарному проєкті в Південно-Африканській Республіці, де неподалік Йоханнесбурга займався будівництвом виробничих майстерень і навчальних класів.
По отриманні диплому архітектора працював у провідних бюро Дорнбірна та Відня (Австрія), а також реалізовував проєкти для німецьких компаній. Брав участь у розробці плану (стратегії/візії) розвитку міста Гогенемс (Австрія). У 2019 році житловий комплекс у Відні, збудований під наглядом Ростислава Бортника, потрапив до списку 17-ти найкращих архітектурних об’єктів за версією Державної премії архітектури та екологічного будівництва Австрії.
Ростислав Бортник був активним членом та головою Товариства української молоді Австрії, організовував різноманітні заходи, які знайомили австрійців з українською історією та культурою, а також спрямовані на політичну підтримку України урядами країн Євросоюзу.
Восени 2020 року Бортника було обрано головою Бережанської громади Тернопільської області.
Про інвестиції та асфальтові заводи
Як ви шукаєте інвестиції?
- Раніше Бережанська міська рада завжди робила наголос на благоустрою та «господарці», тому першим заступником завжди був заступник з господарських питань. Я змінив цю традицію, і тепер мій перший заступник відповідає за зовнішньо-економічні питання. У тому числі завдяки йому на минулій сесії ми створили «Відділ економіки – Ресурсний центр підтримки підприємництва» на базі реструктуризованого фінансово-економічного відділу, і тепер ми набираємо туди фахівців. Ресурсний центр надаватиме в першу чергу інформаційно-консультаційну підтримку бізнесу: допомагатиме писати бізнес-плани та розробляти брендинг продукції, супроводжуватиме при створенні підприємств та навчатиме подачі звітності тощо. Саме цей відділ повинен допрацювати і втілити у життя інвестиційний паспорт та стратегію громади.
Чи вдається залучати до громади інвесторів?
- У грудні ми витратили чимало часу на перемовини з одним з них. Він планував відкрити у нас асфальтний завод, та, на жаль, врешті-решт зробив вибір на користь громади, яка знаходиться ближче до Тернополя. Переконаний, це з його боку було великою помилкою. Адже наше розташування дозволяє підприємцям постачати свій товар не тільки до Тернополя, але й до Львова та до Івано-Франківська, які знаходяться від нас практично на такій ж відстані, як і адміністративний центр нашої області. Натомість робоча сила у Бережанській громаді є набагато дешевшою, ніж на Львівщині та Франківщині, особливо якщо говорити про великі міста. Тепер ми співпрацюємо з іншим інвестором – теж щодо створення асфальтового заводу на 70 робочих місць. Крім цього, ми маємо ділянку площею 23 га під індустріальний парк, документи для якої зараз у процесі виготовлення, а інфраструктура – у процесі створення. На території нашої громади є поклади корисних копалин, потрібних для будівництва, а також у нас є родовища природнього газу і , ймовірно, нафти. Також є залізнична гілка, якою можна транспортувати різну сировину та продукцію, тим самим не розбивати дороги. Нам пощастило, що на території нашої громади є 2 консервних заводи, і якщо краще розвинути ягідництво та овочівництво, то можна суттєво оживити їх. До нас вже звернувся місцевий кооператив, який хоче побудувати цех із заморозки ягід. Мені навіть дивно, чому інвестори досі не звернули увагу на всі наші переваги для розвитку малого та середнього бізнесу. Тому я хочу сконцентруватися на створенні позитивного іміджу громади. Ще у 2016 році я придумав слоган «Бережанщина. Там, де добре...». Коли цей слоган знатимуть інвестори, кошти не забаряться.
Логотип та слоган, розроблені Ростиславом Бортником
Скільки часу має пройти, щоб жителі громади почали зауважувати перші зміни?
- Щонайменше рік. Можливо, перші зміни почнуться всередині літа, та лише наприкінці року буде зрозуміло, чи нам вдалося створити працюючі моделі.
Одна річ видавати на гора ідеї, і зовсім інша – реалізовувати їх.
- Я знаю, що часто захоплююся, власне, ідеями і певний час можу бути у рожевих окулярах. Але під час моєї роботи в Австрії я реалізував понад 100 архітектурних проєктів, тож я не є даремним мрійником. Разом із тим, я маю команду однодумців, яка допомагає мені перетворювати ідеї на реальність. Я не месія, але хочу бути рушієм змін у своїй громаді. Коли я працював за кордоном, то часто питав себе: чому цього чи того немає в Україні? Тепер я намагаюся зробити так, щоб бодай частина хороших перспективних речей, які я бачив у громадах Австрії та Німеччина, була б і в Україні.
Житловий будинок, збудований під наглядом Ростислава Бортника у Відні, який потрапив до списку 17-ти найкращих архітектурних об’єктів за версією Державної премії архітектури та екологічного будівництва Австрії
Ростислав Бортник не приховує, що організація тих чи інших культурних акцій у громаді подобається йому найбільше з усього, чим доводиться займатися на посаді голови громади. Ба більше: участь у цих акціях слугує для нього певним емоційним виходом «після виснажливої політичної боротьби та вимушеної бюрократичної роботи». Він охоче розповідає, як в Австрії дизайнував пам’ятну дошку про допомогу віденського кардинала Теодора Інніцера жертвам українського Голодомору. І як в Україні спільно з Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» презентував мистецький проєкт «163. Одна зернина – одна людина», зробивши оригінальну інсталяцію із зерен пшениці, у якій кожна зернина символізувала одне людське життя...
Ростислав Бортник (ліворуч) 17 липня 2019 року під час організованого ним мітингу під штаб-квартирою ОБСЄ у Відні з метою привернути увагу членів Європарламенту до збитого росіянами малазійського «Боїнга». Фото Василя Короткого
Чим ви пишаєтеся за шість місяців роботи?
- Ефективною роботою культурної сфери, причому без залучення бюджетних коштів. Незважаючи на карантинні обмеження, ми провели цілу низку різноманітних заходів: День пам’яті жертв Голодомору, відкриття новорічної ялинки, конкурс колядок «Різдвяні візерунки», День пам'яті захисників Донецького аеропорту, День пам’яті жертв Голокосту, День Злуки, День пам’яті Героїв Крут, День пам’яті Небесної Сотні, Шевченківські дні, 150-річчя Лесі Українки... При цьому ми дотримувалися всіх карантинних вимог. По-перше, майже всі заходи відбувалися на свіжому повітрі, по-друге, ми намагалися зробити так, щоб люди тримали безпечну дистанцію. Наприклад, під час Дня злуки люди, імітуючи живий ланцюг 1990 року, взялися не за руки, а за двометрові планки.
Карантинний День злуки у Бережанах
- Нещодавно ми також вшанували 35-у річницю трагедії на Чорнобильській АЕС. О 1:23 ночі 26 квітня ми поклали лампадки до меморіалу ліквідаторам аварії, потім символічно вдарили у дзвін, влаштували димову завісу та включили сирени пожежних машин. У цей час у потужних динаміках звучав аудіозапис телефонної розмови працівника АЕС та пожежної частини. Незважаючи на нічну пору та холод, в акції взяли участь близько 50 осіб. Я підтримую вимоги лікарів щодо карантину, однак, мені здається, що через ризик захворіти несправедливо відмовлятися від найменшого, бодай символічного вшанування пам’яті тих, хто не боявся піти на смерть, аби врятувати наші життя.
Акція, присвячена 35-й річниці трагедії на Чорнобильській АЕС, розпочалася о 1:23 ночі – у час, коли сталася аварія
- А хіба міг я, скажіть, заборонити людям віддати шану Небесній Сотні? Того дня ми організували пішу ходу від пам’ятника Шевченку, звідки у 2014-му вирушали на Майдан до Києва наші мешканці; потім пішли до меморіальної дошки В’ячеславу Чорноволу, який багато зробив для того, щоб Україна взагалі відбулася. Коло міського суду ми згадали тих, кого арештовували під час Майдану. А з великого екрану тим часом показували кадри з Майдану, у тому числі й ті, на яких Сергій Нігоян, перший загиблий від кулі снайпера, читав вірші Тараса Шевченка. У нас є вулиця Академічна, що трохи подібна до вулиці Інститутської у Києві, і ми пройшли також і по ній. Потім ми вирушили до меморіалу Небесної Сотні і до меморіальної таблиці Устиму Голоднюку, одному з убитих майданівців, який навчався у Бережанах. Пам’ятаєте, він носив блакитну каску і казав, що тримає небо? Крім цього, ми запросили піаніста, який грав на Майдані у ті буремні дні, й він виконав для нас кілька мелодій. Всі культурні та освітянські структури нашої громади долучилися до цієї акції, все було гідно і, я переконаний, безпечно. При цьому міська рада не витратила на всі ці заходи жодної копійки – навіть приїзд піаніста оплатила бережанська громадська організація «Рідне місто».
Під час урочистостей до Дня Збройних сил України у Бережанській громаді
Чи не здається вам, що голова громади не повинен надто заглиблюватися у питання культури, натомість його найпершою задачею має бути збільшення кількості робочих місць?
- Звісно, ви праві. Однак і сфера культури може бути інвестиційно привабливою галуззю. Це підтверджує приклад Львова, який за останні 20 років став туристичною Меккою для українців. Тепер кожен вважає за необхідне привезти зі Львова якесь сувенірне горнятко чи кавові зерна, обсмажені за спеціальним рецептом. Разом із тим, останнім часом я не раз чув, що Львів перенасичений туристами, що вони дедалі частіше цікавляться затишними галицькими містечками, у яких немає тлумів приїжджих і можна добре відпочити. Бережани за 2 години їзди до Львова, й тамтешні туристи цілком могли б відвідати і нашу громаду. Ми цілком можемо подаватися на кандидатуру малої столиці України Українського культурного фонду. Ви знаєте, скільки у нас всього цікавого?! Наприклад, гора Лисоня, яка була одним з плацдармів «Січових стрільців» під час І Світової війни, криївки УПА, замок XVI століття, дендропарк та мисливський палац…
Ростислав Бортник виступає на відкритті фестивалю «Різдвяні візерунки»
…але ж зараз карантин і явно не до туризму.
- Помиляєтеся! Минулоріч у літній сезон ми мали більше туристів, ніж зазвичай. Це і зрозуміло: кордони закриті, а люди мають гроші і хочуть подорожувати. Та й, зрештою, карантин не вічний – рано чи пізно людство дасть раду з коронавірусом і все повернеться на круги своя. А ми до цього часу маємо створити імідж туристичної громади, тобто такої, у якій постійно відбувається щось цікаве.
Ви казали, що маєте за мету відбудувати Бережанський замок. За які кошти?
- Насамперед за державні. Адже минулоріч Бережанський замок потрапив до списку об’єктів, призначених для реставрації. На неї планували виділити близько 100 млн грн. У жовтні минулого року міністр культури та народні депутати, приїхавши до Бережан, підтверджували, що певні кошти на реставрацію нашого замку є. Народні обранці зверталися до керівництва Бережанського державного історико-архітектурного заповідника, якому належить замок, з рекомендацією купити на ці кошти хоча б будматеріали для реставрації, однак цього так і не було зроблено. Замок може стати цікавою родзинкою для туристів, хоч він і не такий гарний, як, приміром, Кам’янець-Подільський. У моїй дипломній є кілька ідей щодо того, як дати замку нове життя. Тобто як зробити так, щоб після реставрації замок «почав би дихати на всі груди», його приміщення б використовувалися, а не стояли порожніми. Для цього деякі речі треба демонтувати, деякі консервувати, а деякі модернізувати. І тут якраз дуже згодиться мій європейський досвід, адже я займався в Австрії реставрацією та ревіталізацію будівель з чотирьохсотрічною історією. Щоб дати нове життя Бережанському замку, я планую шукати меценатів і звертатися до перших осіб держави. Це не тільки обов’язок керівника громади, але й мій громадянський обов’язок.
Бережанський замок, збудований воєводою Миколою Сенявським у 1554 році, був майже дощенту зруйнований під час І Світової війни
Ростислав Бортник є справжнім розривом шаблону для багатьох мешканців Бережанської громади, які вважають, що голова має бути бізнесменом при краватці, у дорогому костюмі, з лев’ячим риком та спопеляючим поглядом. Бортник геть інший. Замість колекції дорогих костюмів він має колекцію вишиванок. Також він вільно володіє англійською та німецькою і говорить м’яким, зовсім «некерівним» голосом. А найголовніше – у кожному вусі має по золотому кульчику-тризубу. Це мамині подарунки та ознаки внутрішньої свободи. На початку Ростиславової каденції кульчики у його вухах викликали у багатьох жителів громади щонайменше подив. Ростислав не зважав на це, утверджуючи своїм незвичним виглядом одну з європейських цінностей – свободу самовираження. Та саме через цю свободу, а ще через незвичний ліберальний стиль управління він і досі виглядає для декого чужинцем.
Як ви агітували за себе під час виборчої кампанії? Чи ходили по хатах, як Богдан Келічавий?
- Ні, це не для мене. Я їздив по селах, організовував зустрічі з людьми, розповідав про свою програму. На відміну від опонентів, я не проголошував жодних гасел, а просто розповідав про себе. Наприклад, про те, як під час навчання в Австрії я дев’ять років працював на фермі, де розкидав гній та доїв корів. Виборцям із сіл це дуже імпонувало. Думаю, якщо я колись опишу у книзі, як я виграв вибори, я зможу заробити на цьому більше, ніж витратив на них. Моя політична кар’єра почалася з того, що у 2017 році я не пройшов за конкурсом на посаду керівника Бережанського державного історико-архітектурного заповідника. Тоді я вирішив стати головою громади! Мені дуже кортіло повернутися до України, щоб втілювати тут цікаві проєкти, розвиваючи рідне місто, а разом з ним і цілу державу.
Яку ж суму ви маєте заробити на своїй книзі, щоб відбити вибори?
- Небагато. (Сміється). Мої власні кошти пішли не на рекламу, а на реалізацію різноманітних проєктів, як в Україні, так і за кордоном, зокрема на виставку у Національному музеї, присвячену пам’яті жертв Голодомору. Також з 2016 року я активно спілкувався з журналістами найрізноманітніших видань. Щомісяця про мене виходили ті чи інші позитивні статті, причому з них не було жодної проплаченої, рекламної. І врешті-решт це спрацювало.
Такого голову громади у Бережанах досі готові сприйняти далеко не всі
Багато голів громад полюбляють довгі промови на всіх культурних акціях, під час яких вони фактично агітують за себе, готуючись до наступних виборів. Ви теж тепер так робите?
- Я чув вислів, що до наступних виборів треба готуватися з першого дня після обрання. Та моя особливість у тому, що я не прагну за будь-яку ціну балотуватися вдруге. Тому і не збираюся «готувати електорат». Я прийшов, щоб змінити громаду, дати їй європейське майбутнє. Мені байдуже, оберуть мене вдруге чи ні. Якщо я побачу, що не маю довіри у громади, то й не висуватиму свою кандидатуру знову. Це не буде для мене трагедією. Адже робота у місцевому самоврядуванні є для мене певним волонтерством. І я переконаний: коли мені вдасться досягти якісних змін, люди мене підтримають.
Чи маєте ви більшість у міській раді?
- У нас 26 депутатів, і одразу після виборів 13 було за мене, а 13 – утрималися. Тобто мій голос був вирішальним. Однак протягом останніх тижнів мої політичні противники перетягнули на свій бік кількох осіб з мого табору, і тепер ефективність роботи моєї команди є під великим питанням. Більше того, на останній сесії 7-го травня, депутати проголосували за відставку секретаря ради, а також першого та другого заступників. Підозрюю, наступним кроком може стати оголошення мені імпічменту. Скажу чесно, я недооцінив тих депутатів, які на самому початку виступили проти мене..
Що ви мали б робити, якби правильно оцінили їх?
- З перших днів я мав би домовлятися з ними, а також щільніше працювати зі своїми депутатами, щоб ніхто не міг їх перетягнути до себе. Я ж наївно сподівався, що після виборів політичну боротьбу завершено, і тепер весь депутатський корпус міської ради працюватиме на благо громади. Я не створював ані коаліції, ані опозиції, підкреслюючи цим, що хочу співпрацювати з кожним депутатом. Однак це виявилося непросто, бо до Бережанської міської ради зайшли аж дев’ять політичних сил. Домовитися з ними усіма було практично неможливо. Та я все одно намагався. Мій топ-менеджмент – це 4 заступники, секретар міської ради та секретар виконкому. З цих шести людей лише один не має жодного політичного забарвлення, а у трьох це забарвлення символічне. Один з моїх заступників сказав, що причина моїх нинішніх політичних проблем у тому, що я «розвів забагато демократії». Чесно кажучи, ніколи не думав, що демократії може бути забагато.
Костел святих апостолів Петра і Павла у Бережанах
Як «забагато демократії» виглядає на практиці? Що саме ви робили?
- Наприклад, я утричі частіше за свого попередника веду прийом громадян, я завжди відповідаю мешканцям громади, якщо вони звертаються до мене просто на вулиці або пишуть мені персональні повідомлення. Також перші три місяці я регулярно звітував перед громадою щодо реалізації поставлених цілей. Однак, на моє здивування, люди сприйняли це неоднозначно, і у мій бік залунали звинувачення у показушності та фарсі. Тоді я вирішив звітувати раз на три місяці. Будь ласка! Я не призначив старост, доки у селах не провели обговорення їхніх кандидатур. Тобто ми були на крок попереду цілої країни, якщо згадати новий закон про старост! У нас 9 старостинських округів, у кожному треба було організувати зустрічі, на це пішло надто багато часу, і мене почали звинувачувати у зволіканні своїми обов’язками. Старост обирали відкритим голосуванням, просто піднімаючи руки на загальних зборах. Однак виявилося, що часто своїх людей на посади старост намагалися протягнути місцеві бізнесмени та депутати. При цьому фахові якості цих людей були доволі низькими, тому я відмовився призначати їх. Цього, на жаль, не зрозуміли ані громадськість, ані депутати. Як це так – провести обговорення кандидатур, а потім проігнорувати їхні результати?
Навіщо це все архітектору? Ви точно не шкодуєте, що стали головою громади?
- Ні. А «повстання» депутатів проти себе я сприймаю як «великодню спокусу». Бо воно розпочалося якраз під час великого посту, коли мені і так було фізично складно через обмеження у їжі. Однак я вже звик до того, що під час посту часто доводиться розв’язувати складні проблеми, завдяки чому ти отримуєш згодом можливість духовно зрости. Не буду приховувати, певні розчарування від роботи є, але, тим не менше, здаватися я не збираюся. Навіть якщо мені оголосять недовіру, я буду оскаржувати це рішення, а якщо програю, піду на перевибори. Адже за мене віддали стільки ж голосів, скільки за всіх 26 депутатів разом, бо багато з них пройшли за партійними списками, маючи лише 5-10 голосів. В Австрії я захопився американським футболом, і навчився досить непогано грати у цю «гру для сильних чоловіків». Я вмію «працювати ліктями» та швидко вставати після того, як збили з ніг!
Ростислав Бортник на матчі з американського футболу
Звістку про перемогу на виборах з перевагою у 1 тис. голосів Ростислав Бортник сприйняв байдуже, бо… йому було не до виборів: він лежав у Бережанській лікарні з «ковідом» та пневмонією. У такий неприємний і небезпечний спосіб Бортник познайомився з медичною сферою громади. На стіні його палати ширився грибок, який, за словами медсестер, було неможливо вивести жодними засобами. Як архітектор Ростислав одразу ж зрозумів причину цього. Через специфічну форму палати і розташування на розі будівлі, у ній весь час збирався надмірний конденсат. У таких випадках ситуацію рятує спеціальний прилад – рекуператор. Його пошуками голова громади зайнявся, вийшовши з лікарні. У цей час німецькі друзі Ростислава Бортника запропонували йому гуманітарну допомогу для шкіл та лікарень Бережанської громади: лікарняні ліжка, меблі тощо. Потрібні були тільки кошти на доставку всього цього в Україну. Бортник половину оплатив сам, а решту попросив знайти друзів та громаду. За кілька тижнів вдалося зібрати 84 тис. грн. Вистачило не тільки на доставку «гуманітарки», а ще й на рекуператор для проблемної палати.
Ви врятували від грибка лише одну палату. А що ж з іншими?
- Це була крайня кутова палата, і у ній була найгірша ситуація. В інших палатах такого немає. Тепер я приділяю багато уваги медичній сфері. Нам вдалося частково реорганізувати систему ФАПів, скоротити декілька з них, натомість запровадити віддалені робочі місця для медиків у кожному селі. Це дало можливість, з одного боку, скоротити дорогі в утриманні ФАПи, а з іншого, забезпечити медичною допомогою 100% населення громади. У 2020 році Бережанська районна лікарня отримала проєкт будівництва нового приймального відділення, на реалізацію якого область виділила 6 млн грн. Однак роботи почалися лише у листопаді. Як наслідок, не встигли, і близько 4,5 млн грн повернулися до обласного бюджету. Тепер ми маємо незавершене будівництво, щодо якого ведемо перемовини з обласною адміністрацією. Готові виділити 1,5 млн грн для завершення проєкту.
Під час робочого візиту до Бережанської гімназії імені Богдана Лепкого
Оскільки ви жили в Австрії, то повинні були брати участь у дуже ретельному сортуванні сміття, яке здійснює кожне тамтешнє домогосподарство. Завдяки цьому на сміттєзвалища потрапляє лише близько 5% відходів – все інше переробляється. Чи не плануєте ви запровадили бодай елементи цієї системи у Бережанській громаді?
- На разі це доволі складно. У Бережанах сміття збирає приватний підприємець, з яким майже кожне домогосподарство уклало договір. Тобто сяку-таку систему поводження з відходами ми маємо, більше того, систему прибуткову. Однак щоб запроваджувати відповідальне поводження з побутовими відходами, треба насамперед мати власне сміттєзвалище та власну сортувальну лінію. А зараз все несортоване сміття звозиться на полігон для вивезення твердих побутових відходів, та він, на жаль, непаспортизований, тобто напівзаконний, ще й знаходиться у сусідній громаді. Тому ми розглядаємо кілька ділянок під нове сміттєзвалище, яке хочемо зробити за всіма правилами. Також ми хочемо придбати сортувальну лінію, завдяки якій можна було б суттєво розвантажити новий полігон. А ще ми плануємо оголосити війну палінню листя й трави та шукаємо ділянку під компостний майданчик, на який можна було б звозити листя та бадилля з городів, щоб восени не спалахували вже традиційні варварські вогнища.
Тема вашої дипломної роботи в у Вищій школі Коринтії – «Нові концепти для Бережан. Пілотний проєкт з покращення соціальної, економічної та екологічної ситуації малих міст та регіонів України під впливом сучасної архітектури та стратегій сталого планування на тepитopiї Бережанщини». Чи вдається застосовувати ці концепти на практиці?
- Цю роботу я з відзнакою захистив у 2012 році. У ній мені вдалося об’єднати дев’ять окремих мікропроєктів, зокрема, планування християнського молодіжного центру при українській греко-католицькій церкві, створення музею сучасного мистецтва, проєкт ревіталізації Бережанського замку тощо. Також я створив карту Бережан та двох прилеглих сіл, на яку можна тепер наносити всі комунікації. Це вкрай важлива річ, бо наше місто є доволі старим, і ми лише приблизно знаємо про його комунікації. Часто буває так, що про існування тієї чи іншої труби комунальники дізнаються тільки тоді, коли її прориває. Так не повинно бути. У своїй програмі я зазначив, що на посаді міського голови придбаю для громади або візьму в оренду георадар. Це пристрій, завдяки якому можна визначити, де під землею знаходяться ті чи інші труби. Я вже веду перемовини з одною австрійською фірмою. Сподіваюся, до літа ми вирішимо цю проблему і розпочнемо сканування міської території. Це абсолютно необхідно для планування будівництв, ремонтів, створення паркомісць тощо.
Бережанський замок на поштовій листівці 1917 року
Головний архітектор Бережан підтримує цю вашу ідею?
- Головного архітектора у місті, на жаль, немає, бо ніхто не хотів іти на таку низьку зарплату. Однак з райдержадміністрації до нас нещодавно перейшло комунальне підприємство, яке займається проєктуванням. Відтак, можливо, головний архітектор Бережанській громаді й непотрібен, адже у неї є ціле проєктне підприємство, а голова громади, тобто я, маю архітектурний фах.
Мабуть, ваш заступник, та, яка переїхала до Бережан з Києва, теж отримала невисоку зарплату порівняно зі столичною?
- Як сказати. Зарплати у Бережанській міській раді не такі вже й низькі. Більше того, деякі депутати та мешканці громади критикують нас через «премії за високі досягнення». Як на мене, це маніпуляції. Можливо, особливих досягнень за 5 місяців ми ще не можемо показати, а ось напруженість та складність нашої роботи є очевидною. Отже, все згідно закону. Разом із тим, деякі із заступників мають чималий стаж та ранг і ніяк не можуть отримувати менше 20 тис. грн. Тож вони отримують на руки близько 20-21 тис. грн, це менше, ніж у багатьох їхніх колег в інших малих громадах. У мене відповідальність найбільша, тому я після всіх доплат отримую на руки 28 тис грн – по 1 грн за кожного мешканця громади. Це, звісно, набагато менше, ніж я заробляв за кордоном, але мені цілком достатньо для нормального життя.
Ратуша у Бережанах, збудована 1811 року
Чи не здається вам, що, працюючи у Бережанах, ви втрачаєте як архітектор? Адже за чотири роки ви могли б реалізувати чимало фантастичних проєктів, здобути престижні премії…
- А хіба розбудова Бережанської громади не є фантастичним проєктом? Хіба це не та справа, результатами якої пишатимешся згодом все життя? Що може бути більш гідним, ніж розбудувати рідне місто, рятувати його від занепаду. Успішний голова громади нічим не гірше успішного архітектора.
Ваша дівчина теж так вважає? Як вона погодилася переїхати з Відня до Бережан?
- Анна – українка, яка народилася у Миколаївській області і п’ять років жила у Відні, де займалася вихованням дітей з особливими освітніми потребами. Вона також переїхала зі мною до Бережан, де працює віддалено, допомагаючи своїй подрузі у Києві, яка створила там сучасний інклюзивний дитячий садок. Анні трохи важче, ніж мені, знайти застосування для себе в Україні, але ми працюємо над цим.
Перед обранням у вас зовсім не було досвіду роботи у місцевому самоврядуванні. Чи не важко вам?
- Коли я почав щільно працювати з фінансовими спеціалістами міської ради, вони були глибоко вражені тим, як швидко я вловив всі нюанси щодо формування бюджету, а також вражені моєю обізнаністю щодо додаткових джерел залучення коштів та можливостей їх заощадити. На попередній роботі в Австрії я, наприклад, своїми архітектурними рішеннями заощадив при будівництві школи для одної громади під Мюнхеном 1,7 млн євро. До речі, якщо б я залишися до кінця будівництва, то отримав би чималі бонуси. Та я не шкодую, бо розумію, що завжди зможу заробити гроші. У моїй передвиборчій програмі 121 пункт. Тобто якщо я для розвитку міста придумав стільки, то можете собі уявити, скільки всього я можу придумати для власного розвитку! Найважче для мене – це бюрократія, на яку витрачається найбільше часу. Я звик до роботи, результат якої добре видно наприкінці дня. Тут це не працює, результат ти можеш побачити в кращому випадку в кінці місяця, а то і в кінці року. Не дивно, що моя громада подекуди не бачить результатів змін, які напрацьовуються моєю командою.
Бережанська міська об’єднана територіальна громада Тернопільської області
Створена 02 листопада 2018 року
Населення – 27 тис. осіб, з яких 14 тис. осіб – сільське
21 населений пункт: місто Бережани і 20 сіл
Площа – 244 кв.км
13 шкіл, гімназія, інтернат-ліцей (обласне підпорядкування), 6 дитсадки, МНВК, ЦДЮТ
Бережанська міська лікарня і поліклініка, Центр первинної допомоги: 7 ФАПів, 2 амбулаторії
2 будинки культури, 2 музичних школи, художня школа, 2 бібліотеки у місті та 16 клубів й бібліотек у селах
Бюджет на 2021 рік: 175 млн грн, з яких 87 млн грн – власні надходження.
Богдан Келічавий не приховував, що навряд чи десь зможе отримати керівний досвід, аналогічний досвіду голови громади. Ви теж шукали цього досвіду, вирішивши повернутися до України?
- Такий досвід буде дуже важливим пунктом у резюме будь-якої людини. Перед переїздом до України я працював в Австрії спеціалістом сьомого рівня, тобто таким, який керує проєктами і має у підпорядкуванні кілька осіб. Натомість робота голови громади, за австрійською шкалою, належить до десятого рівня, а то і вище. Ці рівні в Австрії напряму пов’язані зі стажем, і від них залежить розмір зарплат. У моєму підпорядкуванні зараз 70 працівників міської ради, і у майбутньому це може допомогти у моїй кар’єрі, бо я за кордоном зможу претендувати на вищий посадовий оклад. Та це не є самоціллю. За чотири роки я міг би створити багато архітектурних проєктів і, можливо, швидше добратися до десятого рівня. Та моя особливість у тому, що я не хотів «тупо заробляти гроші». Я хотів змінити громаду, у якій народився, тим більше, що мав щодо її розвитку багато ідей.
Підете на другий термін?
- Спитайте мене про це за три роки.
Голова Бережанської громади завжди намагається сприймати світ позитивно
Теги:
Область:
Тернопільська областьГромади:
Бережанська територіальна громадаДжерело:
Прес-центр ініціативи «Децентралізація»
11 грудня 2024
Синергетичний підхід: як працює підтримка ветеранів у Калуській громаді
Синергетичний підхід: як працює підтримка...
Як працює механізм підтримки ветеранів війни та членів їхніх сімей на рівні громади, що можна вважати успішними...
11 грудня 2024
Перезавантаження ветеранської політики: досвід Чорноморська
Перезавантаження ветеранської політики: досвід...
Повертаючись із поля бою в рідну громаду, ветерани стикаються з різними викликами: реабілітація, працевлаштування,...
11 грудня 2024
17 грудня - тренінг «Відновлення втраченої...
17 грудня 2024 року (вівторок), о 10:30 розпочнеться тренінг на тему: «Відновлення втраченої інформації та документів...
10 грудня 2024
Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів: учасники конкурсу Громада на всі 100
Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів:...
10 листопада завершилося голосування та вибір 40 фіналістів серед територіальних громад, які подалися на конкурс...