«Завжди думав повернутись до України та стати міським головою». Як на місцевих виборах перемагає нове покоління

Цього року на місцевих виборах в Україні перемагали й «нові обличчя» — молоді та освічені. Деякі з них успішно жили за кордоном або у великому місті. Однак вони повернулися у свої невеликі громади, щоб почати їх розвивати. Громадське телебачення розповіло історії новообраних міських голів.

 

«Архітектор — це той же політик, але він більш практично орієнтований»

Ростислав Бортник — новообраний міський голова міста Бережани, Тернопільської області. 17 років жив у Австрії, навчався на архітектора. В Україну повернувся за три місяці до місцевих виборів. Каже, що думка стати мером Бережан з’явилася ще під час життя в Австрії.

У 2001 році, коли я поїхав на стажування на ферму в Австрію (від Бережанського агротехнічного інституту, в якому навчався на той момент — ред.), побачив країну, можливості і зрозумів, що хочу навчатися за кордоном. Я хотів навчатися на архітектора. Мама пропонувала поїхати на навчання у Київ або Львів, але я тоді вже поставив собі ціль повернутися в Австрію.

 

Відновлення пам'ятного знаку на в'їзді до міста Бережани силами команди Ростислава Бортника

Фото: Rostyslav Bortnyk/Facebook

 

У 22 роки я поїхав туди, почав працював на фермі у сім'ї, де проходив стажування. Вранці та ввечері я приходив доїти корів, а вдень їздив на навчання. Це допомагало мені оплачувати житло та навчання. Так тривало 9 років. Загалом навчання триває 5 років, але в мене воно трохи розтягнулося.

Останні роки навчання я менше працював на фермі, лише у вихідні дні та вечорами. Тоді я вже намагався паралельно працювати фрілансером за спеціальністю, але це був нестабільний заробіток, тому роботу на фермі я не міг покинути. До того ж для тієї сім'ї я був уже як член родини. В Австрії є таке поняття, як відпочинок на фермі, то я потім вже казав, що це у мене такий відпочинок, а не робота.

Першу повноцінну роботу за спеціальністю я отримав завдяки дипломній роботі, яка стосувалася проєктування Бережан. Мій тодішній шеф шукав архітектора, який зміг би розробити план розвитку міста подібного до Бережан. Моя дипломна робота йому сподобалася, тож я два роки працював над цим проєктом. Далі вже була співпраця з іншими країнами — Італією, Швецією.

У 2015 році я переїхав до Відня, де уже працював не архітектором, а керівником. Це була більш рутинна робота, тому свої креативні ідеї я реалізовував поза роботою. Тоді ж створив проєкт, присвячений МН17. 

Я був досить активним в українській діаспорі, ходив на мітинги та пікети, але в Австрії це не сприймається так, як у нас. Стояти і викрикувати лозунги, що «Росія — агресор», — не працює. Коли ми виходили з українськими прапорами, австрійці питали у нас, чого ми хочемо, казали, що ми гості і ще чогось тут вимагаємо. Тоді я зрозумів, що треба говорити іншою мовою — сучасною мовою мистецтва.

 

 

Я зробив великий двометровий літак, на ньому написав кількість жертв, кількість жертв в Україні і поставив перед ОБСЄ. Це зовсім інакше сприймали. Ми мовчки стояли біля нього, але це привернуло увагу, люди підходили і цікавилися. Потім ми з тим літаком ходили по центру Відня.

Думка повернутися згодом в Україну у мене завжди була. Як і думка про те, що можна спробувати свої сили та стати міським головою. В останні роки в Австрії я вже достатньо заробляв, але оскільки для себе вирішив повертатися, то я вже був категорично налаштований це зробити. 

Десь за три місяці до виборів я повернувся в Україну, хоча офіційно ще не переїхав, більша частина речей досі у Відні. Я почав готуватися до виборів, ходив агітувати людей по хатах. Я одразу говорив, що я нова людина, без політичного досвіду, але я молодий, маю енергію вчитися. Те, що я — людина з європейським досвідом, працював на фермі довгий час, доїв корів — це все імпонувало моїм виборцям. 

Є трохи невпевнености у собі через відсутність політичного досвіду. Однак я вважаю, що архітектор — це той же політик, але він більш практично орієнтований. В університеті ми мали проєктувати план розвитку міста, ми повинні були розбиратися, чим займається місто, що для нього потрібно. Чи нам давали завдання спроєктувати лікарню, і треба було подумати про лікарів та пацієнтів передовсім. Ми — радше практики, тому я вважаю, що для міста архітектор-мер — це добре.

 

Оксана Піцик

Фото: Надане Оксаною Піцик

 

«Якщо не можу побороти, то треба очолити»

Оксана Піцик — голова Смідинської ОТГ у Волинській області. ЇЇ вже вдруге обрали на цю посаду. Після 8 класу виїхала на навчання до Луцька, близько 10 років прожила там, однак згодом вирішила повернутися до рідного села Смідин.

Я з багатодітної сім'ї, у нас не було можливостей для мого навчання за кордоном, я могла вступити лише своїми силами. Я дуже хотіла навчатися на кафедрі політології Волинського університету, але до бюджету не вистачило 0,4 бали, тоді була п’ятибальна система. Тоді я вступила на біологічний факультет, бо закінчила профільний клас в ліцеї.

В університеті я завжди жартувала, що стану прем'єр-міністром. Однак серйозно про політику не думала, хоча завжди слідкувала за новинами. 

Коли після закінчення інституту я вийшла заміж і повернулася в село, довго не могла знайти роботу. Врешті мене взяли педагогом-організатором в школу. Далі я почала займатися громадською організацією. Тоді я зрозуміла, що зміни можна робити, незалежно від того, де ти.

Навіть після закінчення університету я продовжую навчатися, постійно проходжу різні тренінги і намагаюся не зупинятися. Зараз я студентка Київської національної академії управління при президентові України. Навчаюся на кафедрі соціальної та гуманітарної політики.

Головою громади я стала в 30 років. До цього я, як голова громадської організації у Смідині, мала співпрацювати з колишнім міським головою, це був поганий досвід. Тоді я зрозуміла, що якщо я не можу так побороти, то маю очолити. 

Проблема сільських рад була в тому, що до влади йшли зовсім неграмотні люди, вони не розуміли, що треба було робити. Коли утворилися ОТГ, добір міських голів став якіснішим.

 

 

Оксана Піцик

Фото: Надане Оксаною Піцик

 

Зараз, попри те, що люди іноді критикують проєкти та рішення, якими займається громада, вони все одно бачать зміни. Цього разу за мене проголосувало 77%. Цей показник показав, що ми йдемо правильним шляхом. Також плануємо працювати над покращенням надання медичних послуг, залучати інвестиції, щоб збільшити бюджет громади. 

Звісно, є і сексизм. Я часто чую жарти від чоловіків, а іноді навіть від жінок. Втім я намагаюся зводити їх нанівець, тому що, якщо це дозволити, то вони будуть повторюватися. Під час моєї передвиборчої агітації один дідусь мені сказав: «Щоб жінка була головою громади — ніколи». Я невеликого зросту та досить худа, і коли заходжу в різні структури районного рівня і не лише, то це відчувається навіть в погляді та інтонації.

Я багато часу проводжу на роботі. Від цього страждають інші сфери життя. Бути одночасно хорошою головою, ідеальною мамою і домогосподаркою, я вважаю, неможливо без сторонньої допомоги та підтримки. В одному з напрямків ти все одно реалізуєш себе більше. 

У мене двоє дітей (син навчається в п'ятому класі, а донька в третьому), які звикли, що мама часто зайнята. Однак донька каже, що хоче бути головою ОТГ. Рідні підтримують мене, працювати без підтримки я не змогла б.

П'ять наступних років я буду займатися справами громади. Чи хочу виходити на інший рівень  я не впевнена, тому що це все дуже важко. Думаю, що моя місія — це зробити зміни в житті моєї громади.

 

Богдан Келічавий

Фото: Олексій Нікулін/hromadske

 

«Коли люди гуртуються, вони можуть багато чого досягти»  

Богдан Келічавий — новообраний міський голова міста Копичинці, Тернопільської області. Після закінчення школи виїхав з Копичинців на навчання до Чернівців, а потім до Естонії. Декілька років жив у Європі, а до повернення в Україну рік перебував у Канаді.

Я вже брав участь у минулих виборах в ОТГ у 2018 році. Але тоді ми майже не готувалися до них. За три тижні до виборів я приїхав з Києва і ми почали активно агітувати людей. Тоді я набрав 30% голосів, це був непоганий результат за такий проміжок часу. Ми з моїм товаришем Андрієм, котрий був головою мого виборчого штабу, вирішили, що треба йти на наступні вибори. 

Цього разу ми плідно готувалися, брали участь у передвиборчій кампанії. Ми заходили в кожен будинок в селах, які належать до нашої громади, та в Копичинцях, щоб познайомитися з людьми та розповісти про нас. Зі мною в команді працювало десь близько 30 людей, всі на волонтерських засадах допомагали з виборами. Вибори об'єднали нас, це якраз вказує на те, що коли люди гуртуються, вони можуть багато чого досягти. Нам вдалося перемогти.

Сім'я моєї дружини разом з нею переїхала з Копичинців до Канади, коли їй було 10 років. Назад вона повернулася у 25, за цей час, поки її не було, місто ніяк не змінилося. Дрібні зміни, звісно, є, але масштабних не відбулося. У нас є плани, як почати впроваджувати зміни.

 

Богдан Келічавий та команда, яка допомогла йому перемогти на виборах

Фото: Олексій Нікулін/hromadske

 

Я навчався тут з 1 по 11 клас, а потім поїхав навчатися в Чернівці на юриста. На четвертому курсі я розумів, що не хочу навчатися на магістратурі в Україні, трохи розчарувався в українській системі освіти. Я почав писати листи до різних закладів Європи і так вступив до Естонії, отримав стипендію. Там я провчився рік на міжнародному праві і потім зміг вступити на ще одну спеціальність, також отримав стипендію. Потім я ще пройшов на програму Еразмус у Францію, тому один семестр я навчався на трьох програмах. 

Навчання було цікавим, найцінніше для мене — розширення кругозору, я познайомився з різними людьми, у мене в кожній з груп, в яких я навчався, були люди з усього світу. І коли ти перебуваєш серед людей різних культур, ти автоматично стаєш ніби послом своєї країни. Люди тебе питають про Майдан, про війну на Донбасі, ти маєш бути в курсі всіх подій і правильно розповідати.

Згодом ми з дружиною переїхали до Канади і прожили там рік, потім в Україні розпочалася реформа децентралізації. Ми вирішили спробувати пожити деякий час в Україні. 

Політичного досвіду в мене не було, але є досвід розвитку інших громад, тому роботу я знаю. Я розумію, що можуть бути складні рішення, іноді непопулярні рішення, але врешті-решт думаю, що люди будуть задоволені, працюватиму над цим активно.

Подорожуючи Європою, я познайомився з Ростиславом Бортником, який став міським головою Бережан цього року. Ми один одного привітали у Фейсбуці. Думаю, ми зможемо створити тренд і запит у суспільства саме на таких мерів.

Я не сприймаю своє повернення як крок назад. В будь-якій ситуації є свої плюси і мінуси, якщо людина правильно налаштована, вона скрізь знайде позитив. Зараз найцікавіше тут, в Україні.

 

 

Теги:

вибори

Область:

Тернопільська область Волинська область

Громади:

Смідинська сільська об’єднана територіальна громада

Джерело:

Громадське Телебачення

Поділитися новиною:

Коментарі:

Щоб додати коментар, будь ласка зареєструйтесь або увійдіть
Читайте також:

20 квітня 2021

США надали 155 млн доларів на підтримку розвитку України, в тому числі - на децентралізацію

США надали 155 млн доларів на підтримку...

Солучені Штати Америки через Агентство з міжнародного розвитку (USAID) оголосили про надання Україні додаткового...

20 квітня 2021

Державна допомога на розвиток мережі ЦНАП: Мінцифра створила комісію з відбору об’єктів

Державна допомога на розвиток мережі ЦНАП:...

Органи місцевого самоврядування та військово-цивільні адміністрації вже подали 115 клопотань до Мінцифри на отримання...

19 квітня 2021

VIII Всеукраїнський Форум місцевого самоврядування перенесли на 10-11 червня

VIII Всеукраїнський Форум місцевого...

VIII Всеукраїнський Форум місцевого самоврядування, який мав відбутися наприкінці квітня, перенесли на 10-11 червня...

19 квітня 2021

Громади можуть використовувати залишки коштів освітньої субвенції на організацію безпечного освітнього процесу

Громади можуть використовувати залишки коштів...

Громадам надано право використовувати залишки коштів освітньої субвенції 2020 року на закупівлю засобів захисту,...

19 квітня 2021

Старости: 6 запитань про головне – інтерв’ю з В’ячеславом Негодою

Старости: 6 запитань про головне – інтерв’ю з...

15 квітня 20201 року Верховна Рада України прийняла у другому читанні та в цілому Проект Закону про внесення змін до...