Процес об’єднання територіальних громад нині добігає чергового дедлайну: хто до початку серпня не встигне завершити громадські обговорення та об’єднавчі сесії, той запізниться з проведенням перших виборів у жовтні. А відтак, втратить можливість перейти на прямі стосунки з держбюджетом, щоби з початку 2019 року отримувати фінансування. А заразом - і преференції, які надає статус об’єднаних територіальних громад (ОТГ), та шанси на розвиток і заможність. Тому конче необхідно, аби громади усвідомили важливість цього етапу і не схилялися на бік тих, хто прагне відтягти процес об’єднання, керуючись інертністю, або ж власними кар’єрними, економічними та політичними інтересами.

Хто й чому чинить спротив створенню ОТГ та які ризики породжує цей спротив для громад і держави в цілому Укрінформу розповів Олег Левченко, директор Вінницького Центру розвитку місцевого самоврядування (ВЦРМС), створеного за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону. 

- Чому ми говоримо зараз про дедлайни і чому це так важливо для ОТГ?

Для того, щоб у Держбюджеті-2019 фінансування об’єднаної громади було закріплене окремим рядком, треба враховувати графік бюджетування, - воно здійснюється тільки з початку нового року. Аби встигнути скористатися цією можливістю, громади повинні завершити процеси об’єднання і вийти на фінішну пряму до 1 серпня. Дуже важливо, щоб вони це усвідомили і скористалися нагодою бути спроможними і успішними. 

Спостерігаючи за справами в ОТГ і поза їх межами, ми помітили дві дуже важливі тенденції. Перша - це зростання оптимізму жителів і успішності тих громад, які вже об’єдналися. Цікаво, що тільки там ми спостерігаємо успішного виборця у прийдешніх президентській та парламентській кампаніях. Це люди, які бачать позитивні зрушення у державі, голосують усвідомлено, а не комусь на зло. Бо вони живуть в об’єднаних громадах, де відбулися перші відчутні зміни. Адже туди пішли субвенції, там уже можна побачити відкриті ЦНАПи (Центри надання адміністративних послуг), відремонтовані дороги тощо. Наприклад, як у Калинівській чи Студенянській ОТГ. 

Тим часом в інших громадах нічого не відбувається або відбувається дуже мало. Часто все зводиться до «латання дір» або таких примітивних кроків, як розвішування лампочок. Але це не ті зміни, яких люди сподівалися після Майдану - вони чекали чогось більшого, масштабнішого. Саме там ми спостерігаємо продовження гри на відтягування об’єднання громад, мовляв, ми ще почекаємо, бо не впевнені… Насправді ж це гра тих, хто консервує неуспіх і програш держави, до того ж відтягує можливість для громадян відчути зміни. 

- Пане Олеже, хто ж зацікавлений у затягуванні реформи? І з яких міркувань чинять спротив створенню ОТГ?

- Наприклад, на районному рівні це може бути місцева адміністрація чи райрада, які хочуть зберегти район. Але це ж не якась монументальна структура, що обов’язково повинна залишитися! Йдеться ж про територію, яка живе власним життям, і з часу, коли район створювався, чимало речей змінилося, спрацьовують інші чинники економічного розвитку.

Скажімо, нині більше значення для розвитку громади має наближеність до центральних автомагістралей, аніж відстань від районного центру чи старі адміністративно-територіальні кордони.

Наприклад, нині у Вінницькій області є 5 громад, які об’єдналися поза межами одного району, але вони від цього не програли. І вони навіть успішніші, ніж деякі «внутрішньоадміністративні» утворення, - це, наприклад, Вороновицька ОТГ, Росошанська, Краснопільська. Всі вони функціонують і живуть, і вже точно не хочуть роз’єднуватися. І це означає, що межі районів не є догмою.

Друга проблема пов’язана з консервуванням ситуації навколо аграрних економічних зв’язків, і Вінниччина як профільний регіон є заручником цієї ситуації. Ідеться про те, що представники аграрної сфери пробують створювати під себе маленькі князівства, коли невеличке село отримує допомогу від фермера, який дає якісь власні гроші (часто готівкою з нелегальних доходів). Хоча є і такі, які все це легально оплачують. Але така громада отримує значно менше, ніж могла би після об’єднання, адже фермер консервує можливість громади розвиватися. Він повинен сплачувати податки у громаду, і саме з них має покращуватися інфраструктура.

А з власних прибутків нехай розвиває свій бізнес і створює нові робочі місця. Тоді громада і бізнес співіснуватимуть гармонійно.

До того ж, є загроза що фермер-«благодійник» може комусь віддати землю чи піти в агрохолдинг, чи просто передати право оренди і з часом ця громада йому вже перестане бути цікавою.

Третя частина проблеми – це сільські голови. Мій батько сім років був сільським головою, і я змалечку спостерігав за його роботою. Тому добре розумію, що кожний сільський голова вважає себе господарем. Хтось має страхи, керується політичними уподобаннями або перебуває під впливом районного керівництва чи інших інституцій. І врешті, чинить опір об’єднанню і зупиняє перспективи розвитку громади. У межах цих взаємовідносин ми спостерігаємо консервацію неуспіху і «зради» в регіонах. Але ж сільський голова має думати не тільки про сьогодення, а й про майбутнє, хоча б на 5-6 років уперед заглянути! 

Саме це має бути його стратегією. І відкинути міфи про перетворення населеного пункту на бригадне село у разі створення ОТГ чи про неминуче закриття школи. Хоча мова має йти не про закриття школи, а про підвищення якості освіти, і це є ключовим. Загалом, усі ці вигадки ущент розбиваються прикладами, які ми реально бачимо. Принаймні, за час об’єднання упродовж трьох років жодна з 35 ОТГ не закрила ні одної школи. Навпаки, вони намагаються оптимізувати економічні взаємовідносини в освітній сфері, щоб усе це працювало.

Інша справа, що є демографічні фактори, які впливають на ситуацію. Наприклад, мінус триста людей у районі щороку. Це означає, що наявна система і мережа закладів не може залишатися незмінною.

- То що ж чекає на нас у найближчій перспективі? Які чинники спрацюють на об’єднання громад і що цьому перешкоджатиме?

- Ми маємо наразі 8 районів області, де не було об’єднаних громад. Зараз бачимо перспективу, що у трьох з них, можливо, будуть створені ОТГ. Загалом, перспективним планом на Вінниччині передбачається створення 64-67 громад, а нині в області вже створено 35 ОТГ. Іще 5 - завершили об’єднавчі процеси і готуються до перших виборів у жовтні. Загалом, фахівці ВЦРМС очікують, що до кінця року в області буде створено від 12 до 14 нових об’єднаних територіальних громад. Окрім того, дев’ять уже існуючих ОТГ перебувають у стадії приєднання майже 20 своїх «самостійних» сусідів.

Що ж до спротиву об’єднанню, то треба чітко розуміти, що він не є виключно політичним, економічним чи «адміністративним». На процес накладається ще й почуття зневіри населення у державі. До того ж, ми вже входимо у передвиборчу політичну турбулентність.

І в цій ситуації ОТГ стають заручниками необ’єднаних громад, де ми неодноразово чули тезу, яка просто шокує: «дайте нам спокійно дожити». Тобто, люди, які там мешкають, не бачать ніякого майбутнього ні для себе, ні для своєї території. І навпаки, там де є відповідні зміни, готовність ризикнути, – є перспектива. І що більше громад підійде до майбутніх виборів уже в статусі об’єднаних, тим більше гарантій, що держава виживе.

Адже такий виборець відчуває зміни, він не акцентуватиметься на тому, що все погано, бо бачитиме позитивні зрушення. Тому цей етап – до кінця липня і початок серпня - є ключовим і для політиків, і для влади.

- Чи можна поліпшити ситуацію з об’єднанням громад новими нормативними актами або вольовими рішеннями на рівні держави?

- Проблема ось у чому: законодавець разом із урядом вирішили, що певний час має відбуватися добровільне об’єднання громад. І дедлайну для саме такого перебігу реформи не встановлено. Тому багато сільських голів, навіть розуміючи, що об’єднання невідворотне, кажуть: «Почекаємо, коли нас силою змусять». Вони сподіваються, що це відбудеться після президентських чи парламентських виборів. Ймовірно, їм страшніше зайти у нову річку самостійно, аніж бути загнаними у неї… Але я боюся, щоб ми в цей період не загралися у вибори, й успіхи людей в об’єднаних громадах, які могли б стати стимулами для решти, не залишилися непоміченими.

Ми чітко побачили два важливі моменти. Там, де менша громада і, відповідно, сконцентровано менше ресурсів, більшість грошей зі спільного кошика з’їдають витрати на утримання апарату і якісь супутні речі. І, відповідно, не видно змін розвитку. Де ж громада більша за кількістю населення, території та ресурсів - успіхи більш помітні. Це призводить до того, що ми бачимо зовсім інший настрій усередині громади. Там очікувана сума надходження податків надихає людей, породжує бажання змінювати якісь конкретні речі. Тому малі громади, як показує досвід, мають стати великими і мудрими, інакше вони будуть змушені стати частиною якоїсь нової громади. 

Програма «U-LEAD з Європою» спільно фінансується Європейським Союзом та його країнами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією й підтримує реформу децентралізації та її секторальні напрямки.

Автор: Антоніна Мніх, Вінниця

Фото: Олександр Лапін