Повномасштабна війна більшою чи меншою мірою вплинула на всі сфери життя міста. Якісь проблеми загострила, деякі – проявила, а вирішення інших поставила на паузу. ОПОРА поспілкувалася із заступником міського голови Рівного з питань цифрової трансформації та цифровізації Євгенієм Іванішиним про те, як зараз громада працює у напрямку цифровізації, чи є для цього можливості та потреба.

---

Однією із слабких сторін міста у Стратегії його розвитку до 2027 року вказано незначний рівень цифровізації базових публічних сервісів. Чи зараз міська рада проводить якусь роботу над підвищенням рівня цифровізації, чи у зв’язку із повномасштабною війною процеси поставлені на паузу?

«Звісно, цифровізація – це одне із стратегічних завдань у громаді, для чого й існує посада заступника із таких питань, тож відповідна робота триває, – розповідає Євгеній Іванішин, і додає, - Якщо ми говоримо про стратегічні візійні речі, то наразі підготували Концепцію розвитку цифрових компетентностей громадян. Це такий базовий документ. Він не містить конкретних розрахунків, просто напрямки, в яких ми рухаємося. Прийняття цього документу необхідне для ухвалення Програми цифрової трансформації громади. Тобто, ця Концепція – невід’ємний первинний елемент, який передує Програмі і на який Програма має посилатися.

Під час роботи в структурних підрозділах всього виконавчого комітету визначено осіб, які відповідальні за цифрову трансформацію і, у випадку потреби, ми комунікуємо з ними. Вони поширюють, екстраполюють якийсь досвід на ті структурні підрозділи, у яких працюють.

Окрім того, намагаємося проводити підвищення компетентностей визначених осіб: для цього рекомендую працівникам брати участь у підвищенні кваліфікації чи у якомусь дистанційному навчанні чи інших освітніх курсах. Це насправді важливо, бо ці визначені люди мають бути лідерами змін у своїх структурах. Саме тому грає роль, щоб рівень їх компетенції був вищий середньостатистичного.

Очевидно, що війна – це річ, яка не могла не вплинути на нашу роботу. Достатньо сказати про один такий факт: я прийшов на цю посаду заступника міського голови з питань цифрової трансформації та цифровізації  на початку лютого.  Трохи більше ніж за 2 тижні розпочалася війна і зрозуміло, що починаючи з кінця лютого, березень-квітень і частково травень таку діяльність фактично не можна було здійснювати у зв’язку із зрозумілими обставинами. Ми сконцентрувалися у той час на основних проблемах».

 

Які головні виклики у сфері цифровізації і цифрової безпеки з’явилися під час повномасштабної агресії? Як їх долаєте? 

- Тут напевно треба поділити виклики на такі два кластери: це ті, які виникли безпосередньо на початку і ті, які виникли зараз, коли ситуація вже більш-менш налагоджується і стабілізується. Перші виклики – це доступ до офіційних джерел інформації, тобто питання доступу до мережі, питання укриттів та їх оснащення Інтернетом. Ми поспілкувалися із провайдерами, визначили, де у нас є штатні укриття по місту і запитали, хто з них має у самій будівлі, у якій знаходиться укриття, чи у найближчій, власну мережу, аби провести її до сховища. Наразі ця робота продовжилася у вигляді підключення нових укриттів у закладах освіти до мережі Інтернет. Тут насправді великий респект самим провайдерам, оскільки це було здійснено абсолютно безкоштовно і до кінця воєнного стану вони надають ці послуги безоплатно. У деяких випадках вони навіть дають своє власне обладнання для кінцевого споживача. Тож це гарний приклад того, як правильно спільно реагувати на загрозу.

Перші виклики, які були – проаналізувати ту інформацію, яка теоретично цікавитиме ворога або може стати об’єктом кібератак. Ми максимально відрізали доступ до цих даних буквально у перші години і дні війни. Ніхто ж не знав, як все завершиться, ми думали, що нам, можливо, доведеться і фізично її знищувати чи вивозити, але, дякувати Богу, не довелося.

На початку весни на сайт Рівнеради була здійснена кібератака. Попередньо вона була анонсована росіянами у одній із їхніх груп «кібервійськ». Буквально за годину-дві виклали туди архів на декілька гігабайтів і повідомлення про те, що от вони все зламали і отримали доступ до персональних даних всіх службовців, і військовослужбовців, і всіх-всіх, кого тільки можна. Та насправді це був фейк. Ми побачили, що вони анонсують загрозу «нападу» на наш сайт і просто фізично відімкнули сервер, тож така атака здійснюватися не могла. Пізніше ми проаналізували той архів даних, який росіяни закинули у свою групу, і зрозуміли, що це інформація з відкритих джерел, яка є у більшості медіа – якісь відеофайли і так далі. Вони закинули їх заради того, аби створити вид такого великого архіву даних, а в більшості якогось відношення до міста чи якихось актуальних відомостей цей архів не мав.

Як співпрацювали із волонтерами? Чи залучали IT-кластер міста?

- У нас з перших днів повномасштабної війни склалася достатньо хороша співпраця з волонтерським штабом у Народному домі. Там були волонтери, які ходили по найпростіших укриттях, які люди самі організовували, збирали про них інформацію, нам надавали доступ до неї і ми спільно із провайдерами підключали туди інтернет, реагуючи на звернення мешканців. 

Велика кількість людей біля Народного дому утворювали черги, просто пропонуючи свою допомогу. І ми тоді спільно із айтішниками створили телеграм-бот для того, аби люди не приходячи у Народний дім, могли записатися у волонтери. На стінах висіли QR-коди із посиланням на онлайн-ресурси, тож рівняни могли дізнатися про потреби у телеграмі. А за допомогою боту ми збирали про них інформацію: хто чим може допомогти, хто де проживає, хто має власний транспорт, хто може долучитися до формування самооборони тощо. 

 

 

Також була співпраця за допомогою бота, коли ми шукали водіїв для медиків. Нагадаю, у перші кілька днів/тижнів були проблеми із приміським транспортом. Багато медичних працівників живуть за межами громади і їм було складно діставатися на роботу. Тож ми відібрали інформацію про людей: хто живе у яких районах міста, хто живе у субурбі – приміських територіях, хто звідки може їхати і до яких лікувальних закладів готовий підвозити медиків. Ці дані передали Управлінню охорони здоров’я. 

Також завдяки боту збирали інформацію про водіїв вантажного транспорту, які готові доставляти гуманітарні вантажі чи транспорт для військових. 

В основному цей бот функціонував і функціонує завдяки IT-волонтерам – це мешканці Рівного, а пізніше до нас долучилися і кілька айтішників-переселенців із на той момент окупованих територій. Наприклад, один був із Бучі і зараз він уже повернувся додому. Тобто у нас була така хороша співпраця.

Нещодавно знову запускали бота для того, аби знайти волонтерів, які хочуть та можуть допомогти у відновленні Миколаєва та підготовці його до опалювального сезону. Напередодні прийшов відповідний запит із Миколаєва до Управління житлово-комунального господарства.

Як результат, ми ці дані та сам бот використовуємо донині.

Система відеонагляду у школах громади – це далека перспектива, чи можливо така система буде встановлюватися поетапно у зв’язку із потенційними загрозами у навчальних закладах під час війни?

- У ході підготовки до Програми цифрового розвитку громади провели моніторинг локальних інтернет-мереж освітніх закладів. Завдяки цьому визначили там провайдерів і співпрацюємо з ними щодо підключення до мережі Інтернет нових укриттів.

Стосовно системи відеоспостереження: чому ця перспектива здається такою віддаленою? Бо є такий стандартний підхід, що давайте ми зараз закупимо техніку і проведемо тендер, тобто купимо відеообладнання, постачальник доставить його у освітні заклади, а далі освітні заклади самі будуть її обслуговувати. Та як це вплине на безпеку дітей? Скажімо, це не буде превентивним заходом, а лише допоможе слідству потім знайти когось, хто кинув камінь чи щось вкрав. 

Але зараз є й інший підхід. Спілкувалися із однією львівською компанією і впровадили з нею спільні пілотні проекти на базі двох міських освітніх закладів. Ця компанія обслуговує Львів (майже всі освітні – шкільні і дошкільні навчальні заклади) і ще багато районних центрів області. У них підхід трохи інший: їм платять за встановлення обладнання, але фізично його не купують, воно їхнє. Ми платимо невелику абонентську плату в районі 10 чи 12 тисяч гривень на місяць. За це вони самостійно встановлюють і обслуговують своє обладнання і підписують договір про повну матеріальну відповідальність за освітній заклад. Тобто вони встановлюють кругову систему спостереження і якщо це вуличне спостереження, то воно встановлюється разом із освітленням у нічну пору доби. Компанія проводить моніторинг ситуації  в залежності від кількості закладів, які вони обслуговують. Вона або підписує договір з охоронною фірмою або залишає групу швидкого реагування і, у випадку, якщо у ході моніторингу виявляється, що хтось намагається проникнути на територію, просто виїжджають туди. 

У чому плюс такого підходу? Це не витрата коштів міста у розмірі кількох мільйонів на встановлення системи, це по суті плата за послугу і сама компанія відповідатиме за нанесення збитків і їх відшкодування у випадку, якщо хтось десь розіб’є вікно чи хтось щось вкраде. І це вигідно багатьом школам – їм не треба наймати додатково штатних працівників – сторожів. Цей проект наразі втілюється пілотно у деяких наших закладах, тож подивимося, як це працює і, можливо, екстраполюємо цю історію на всі освітні заклади. 

Ще додам, що у цієї компанії також є хороші безпекові рішення для дошкільних навчальних закладів. Зараз же батьки фактично не можуть заходити у садочки і дітей просто заводять-виводять. Ця компанія має розроблені системи, подібні до відеодомофонів, але більш розвинені. Тобто, запровадити такі речі теж може бути цілком легко, просто і без особливих витрат із міського бюджету.

Міська рада зібрала єдину платформу із інформацією для внутрішньо переміщених людей на базі сайту міської ради. Чи були ідеї створити чат-бот для внутрішньо переміщених людей, які проживають у Рівненській громаді, де вони могли б довідатися основну інформацію про отримання допомоги та різних послуг? Ми часто спілкуємося із представниками організацій, які надають для ВПО різні послуги – гуманітарні, юридичні, тож вони кажуть, що складно уніфікувати і зібрати інформацію про всі структури та організації, які надають допомогу для ВПО.

- Цей портал виник аналогічним чином. Колега із IT-спільноти з Бучі просто одного дня запитав: «А як взагалі знайти інформацію, де отримати довідку внутрішньо переміщеної особи?». Це було десь весною. Тоді ми й вирішили нашвидкуруч за кілька днів зробити портал, який від усіх структурних підрозділів, управлінь підтягуватиме за ключовими словами інформацію, яка стосується внутрішньо переміщених осіб. Тобто немає якогось конкретного адміністратора порталу, у кожному підрозділі є свої люди, які заповнюють інформацію на своїх сайтах чи структурних підрозділах і вона публікується там. Створення такої платформи – була, скажімо, одна з вимог часу.

Також розповім про нашу гарячу лінію 15-53. Це теж один із прикладів, як переломні події можуть позитивно впливати на ті чи інші зміни у громаді. Для розуміння скажу, що 15-53 до березня – це була гаряча лінія комунальних проблем, куди можна було додзвонитися тільки із стаціонарного телефону, тобто фізично вона так працювала, що ти набираєш з мобільного і потрапляєш в нікуди. Упродовж тижня перед початком війни я саме працював над тим, аби отримати ліцензію від НКРЗІ (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації), але була проблема в тому, що фактично НКРЗІ перестала існувати як юридична особа і її правонаступник Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку ще не отримала повноважень, бо фізично не була створена. Тобто не було органу, який міг би видати ліцензію на користування мобільним номером телефону у такому форматі із коротким номером. Та завдяки тому, що у перші дні після 24 лютого до Рівного стали приїздити багато вимушено переміщених людей із Києва та Житомирщини, фізично вони не могли подзвонити з мобільного на 15-53, а зрозуміло, що у людей, які приїжджають із іншої громади стаціонарних немає, ми поспілкувалися із працівниками НКРЗІ, яка була в стадії ліквідації, і на умовах абсолютного виключення нам надали ліцензію для мобільних провайдерів фактично за 2 дні. Тобто десь 26-27 лютого я знайшов відповідального спеціаліста. Він був у Києві і періодично вибігав з укриття для того, аби заповнити документи чи надіслати нам відповідь, чи по провайдерах надіслати листи і вже 3 березня у нас була робоча 15-53 з мобільних номерів. Ми разом з одним із провайдерів створили віртуальну телефонну станцію і якщо раніше на 15-53 була просто людина, яка сиділа і піднімала стаціонарний телефон і відповідала, то тепер це більш цифровізовано. Туди підключені і представники департаментів соцзахисту, які можуть проконсультувати внутрішньо переміщених осіб чи будь-яких мешканців нашої територіальної громади. Туди підключені так само сектор 15-53 виконкому, який відповідає за комунальні питання і все інше, заклади охорони здоров’я тощо. Коли ми підключили можливість дзвінків із мобільних і про це сказали, то в день дзвінків було більше тисячі – 1,5 тисячі, а кінцевий абонент – це дві людини, які відповідають на ці питання. Тому ми зробили цю абонентську і розподілили дзвінки в залежності від напрямків. Тобто, якщо ваше питання стосується надання допомоги внутрішньо переміщеним особам, натисніть кнопку 1 і фактично людина додзвонюється до відповідального працівника з департаменту соцзахисту. Якщо у вас питання про надання первинної медико-санітарної допомоги для мешканців громади чи внутрішньо переміщених осіб, натисніть кнопку 5, здається, і людина потрапляє на Драгоманова у прямо визначений кабінет. Так само якщо є питання стосовно акушерсько-гінекологічної допомоги – людина потрапляє на визначеного медпрацівника пологового будинку. Таким чином ми розширили систему 15-53. Насправді і поштовхом, і можливістю для цього став воєнний стан. Кейс під назвою «війна» інколи допомагає і пришвидшує зміни. 

У зв’язку із війною багато було дзвінків типу хтось щось бачить, запитували, як передати цю інформацію правоохоронним органам. У перших чотири-п’ять місяців 85% дзвінків були від внутрішньо переміщених осіб або людей, які хотіли якимось чином допомогти ВПО.

Чи займається місто цифровізацією медичних, медико-соціальних послуг зараз? Якщо так, то яких?

- Це частково історія про 15-53. Тісно співпрацюємо із Управлінням охорони здоров’я – це одне з управлінь, де найбільш дієвий визначений працівник з напрямку цифрової трансформації. Співпрацюємо з ними, була ідея, вона насправді вже частково трансформована, просто чекає свого часу – для електронних черг на ПЛР-тестування. Коли я прийшов на посаду на початку лютого, ще був такий відголосок від COVID-19. Ви пам’ятаєте, на вулиці Драгоманова були великі черги до вулиці  Чорновола на тестування і проблема була не стільки в тому, що не вистачає місць на тестування. По факту, місць на забір аналізів у день вистачало, просто всі люди приходили зранку, бо у нас всі звикли, що усі аналізи здаються зранку і тому такі черги утворювалися. Тоді ми із медичними закладами обговорювали питання, аби написати модуль електронної черги на базі одного із МІСів. 

МІС – це медична інформаційна система – їх декілька, кожен із медичних закладів обрав собі якийсь інший МІС і з ним працює. МІСи між собою мало пов’язані, крім того, що скидають усю інформацію у загальну базу даних. Ми розглянули хороший кейс поліклініки № 3, як вони у себе ввели електронну чергу. Також подивилися, як це зробив ЦПМСД «Північний». Вони поділилися досвідом з іншими лікувальними закладами. Наразі є можливість через телеграм-бот СВОЇ підключити заклади і створити їм окрему чергу для кожного. Проговорили про це із ними, але поки, дякувати Богу, такої потреби у електронній черзі немає.

Різні заклади підключені до різних інформаційних систем. Чи була ідея їх якось уніфікувати чи підключити всі комунальні заклади до однієї, щоб потім спростити і надання послуг?

- Взагалі така можливість – уніфікованість – це один із критеріїв, за якими має відбуватися процес цифрової трансформації. Зустрічалися з головними лікарями неодноразово і з представниками проекту Світового Банку щодо покращення доступу до медичних послуг. Проєкт вже закінчився, але я знайшов тих людей, які над ним працювали У них був спеціаліст, який займався саме інформаційними системами. Виявилося, що у нас один із МІСів свого часу надав на всі комунальні заклади, в тому числі і міські, можливість для них безкоштовно підключитися, тільки там передбачалася плата за обслуговування. Тобто фактично дав «пожиттєву ліцензію». Але колись заклади обрали собі МІС і перейти з однієї на іншу – неможливо: фактично не можна перенести базу даних. Жоден із представників, з якими ми спілкувалися, не надають такої послуги, аби перенести базу даних пацієнтів, звернень та усього в інше місце. Розглядали питання можливого дублювання МІСів: МІСу закладу та загального, і вони поступово на нього переїдуть, але наразі кінцевого рішення так і не прийняли.

Юрій Поліщук, начальник Управління охорони здоров’я, я з ним про це спілкувався, теж має мрію, аби у нас у всіх лікарняних закладах був один МІС. Ми розуміємо, що навіть фізично, щоб написати там якийсь модуль, то треба враховувати, що у кожного закладу є своя специфіка в залежності від тих послуг, які він надає. Тож коли виникає питання, що нам треба якийсь додатковий модуль чи налаштування до такого модулю, чи ще якісь речі запровадити, то це платна послуга і маючи один МІС на всіх написати один модуль для всіх закладів це набагато простіше і дешевше, ніж п’ять модулів у кожному МІСі для кожного закладу. Тому так, уніфікованість наше все, але не завжди все так просто зробити.

Чим зараз займається місто задля підвищення рівня цифрової грамотності людей?

- Тут треба глянути трошки глибше: звідки виникають всі ці моменти шахрайства? Перш за все у групі ризику старші люди. Чому так стається? У першу чергу саме через невисокий рівень обізнаності у сучасних сервісах. Тобто доходимо до висновку, що проблема саме у недостатньому рівні цифрових компетентностей. Власне у нас тут є вже готова Концепція підвищення компетентностей мешканців громади, яка матиме своє продовження, реалізацію і конкретні заходи в частині Програми цифрової трансформації міста. 

Тобто якщо глобально говорити, то немає сенсу у будь-яких цифрових сервісах чи в будь-чому іншому, якщо немає кінцевого споживача – якщо людина не вміє, не знає, як ним користуватися або через технічні питання немає доступу до Інтернету і можливостей. Тому так, над цим теж працюємо».

Цьогоріч на Рівненщині традиційно фіксували випадки телефонного шахрайства. Чи відомі Вам випадки шахрайства у мережі Інтернет, жертвами якого стали жителі громади? 

- Вони завжди є, скажімо так. Напевно не буду називати банківську установу, яка зловживала такими речами. Я спілкувався з Міністерством цифрової трансформації на предмет, наскільки взагалі законні такі речі і пізніше з представниками Нацбанку. Коли людям розповідають, що оформивши якусь платіжну картку саме у нашому банку ви матимете змогу отримати будь-які міжнародні допомоги. Фактично це не зовсім правдиво і чесно. І тоді була величезна кількість звернень і до нас, і до військової адміністрації, і до Міністерства, і до Нацбанку стосовно того, чи це відповідає дійсності. Зрозуміло, що й дотепер у місцях позбавлення волі є люди з телефонами, які дзвонять і кажуть: «Ми тут зафіксували вхід до вашого банку. Скажіть, CVV-код або номер вашої картки або вам зараз прийде SMS-код. Це одне. І є ось отакі моменти сірої реклами і бажання скористатися ситуацією».

Місто підключено до платформи місцевої демократії E-Dem, однак поки нею ніхто не користується. Як вважаєте, чому вона не має популярності серед рівнян – про неї ще не знають, чи людям зручніше подавати петиції через сайт ради? Чи буде міська рада займатися промоцією такої платформи? 

- Взагалі є Постанова Верховної Ради, яка визначає завдання Національної програми цифровізації. Влітку затвердили нові завдання на 2022 рік. Це фактично завдання інформатизації для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, всіх структур, наділених тими чи іншими владними повноваженнями. Зокрема, серед них є речі, які стосуються місцевого самоврядування, тобто нас. Сенс у тому, аби залучати міжнародний досвід і міжнародні організації для покращення електронного врядування на місцях. Безпосередньо одним із завдань цієї Національної програми є підключення і співпраця з міжнародною організацією, якою власне є EGAP як постачальник послуг в E-Demі. Саме тому ми підписали Меморандум і поступово підключаємося до сервісів E-Demу. Там сервісів багато – це і Громадський бюджет, Шкільний громадський бюджет, і Відкрите місто, і форма для проведення місцевих опитувань, і електронні звернення. Також я згадував про чат-бот СВОЇ – це одна така велика структура, де вхід через Дію та gov.ua – кваліфікований і захищений. У чому перевага? На мою думку, це в тій самій уніфікованості. Тобто фактично за допомогою одного логіну можна скористатися чи телеграм-ботом, чи в телеграмі проголосувати, чи зайти на Відкрите місто і позначити там якусь проблему, чи взяти участь у місцевому опитуванні. Вважаю, що було би досить добре використовувати E-Dem для проведення опитування стосовно перейменування вулиць, коли комісія визначає допустимі варіанти перейменування, а мешканці і громада вибирають найкращі з них. 

Оскільки структура E-Demу досить складна, вона складна і на нормативно-правовому рівні. Для того, аби користуватися порталом потрібно прийняти значну кількість рішень – це і рішення виконавчого комітету, і міської ради, і розпорядження голови про обрання робочої групи по Відкритому місту і для того, аби все почало працювати. Тобто питання не в тому, що наразі платформою люди не користуються, питання в тому, що у нас нормативно-правова база ще не прийнята. Фактично як адміністратори системи чи адміністратори частини системи, ми бачимо, що є звернення, що люди вже петиції пишуть, але поки що у нас нормативно-правова база неготова для того, аби їх опрацьовувати. Позитив системи в тому, що вона уніфікована на одному порталі, надається безкоштовно для нас, об’єднана з Telegram, має адекватний одноразовий вхід через Дію і GOV-ID, а далі зберігається у вигляді логіна і якщо ми говоримо про голосування чи про Відкрите місто, воно необмежене пропискою мешканця громади. 

Чи буде місто у подальшому користуватися платформою rivne.pb.org.ua для Громадського бюджету?

- Із шкільним громадським бюджетом було питання персональних даних дітей. E-DEM пропонує хороше рішення і ми з Управлінням освіти думаємо про нього, щоб, скажімо так, не використовувати персональні дані дітей в голосуванні. 

Стосовно звичайного Громадського бюджету – я розумію, в чому суть питання. Ми наразі дивимося, як краще. Там на старій платформі є історія втілених проектів. Нова платформа, скажімо так, уніфікована і безкоштовна. У зв’язку із воєнним станом цього року не було Громадського бюджету. Наступного року теж незрозуміло, яка там буде ситуація. Тому поки що конкретно з Громадським бюджетом ми вивчаємо питання. Також у нас звільнилася працівниця, яка модерувала раніше історію з Громадським бюджетом – Кароліна, тому у нас ситуація поки що невизначена. Виклики, які стоять перед нами, ми розуміємо. Будемо дивитися ближче до моменту проведення Громадського бюджету – тоді стане зрозуміло, чи буде він взагалі наступного року. Цього вже точно не буде. Чи буде у 2023? Тому тут однозначну і конкретну відповідь давати поки що зарано, але наголошу, що ми бачимо виклики, які є у переході на нову платформу і бачимо виклики, які є в частині користування старою. Поки такого остаточного рішення немає.

Які ще виклики у сфері цифрової трансформації громади бачите зараз?

- Цього року капітальних видатків немає, де-юре. Кошти в бюджеті є і питання кібербезпеки та захисту даних на часі як ніколи. Та кошти використати на цей напрямок не можемо, бо є Постанова Кабінету Міністрів України № 590, яка визначає, як працює казначейство. В неї внесли зміни на період воєнного часу і вона вказує, по яких напрямках казначейство пропускає платежі. Там немає жодного пункту, який би стосувався цифрової трансформації і кібербезпеки. Найбільш наближений пункт – це оцифрування музейних експонатів. Коли нам у ЦНАП було потрібно купити техніку для відкриття віддаленого робочого місця, то ми жартували, що можливо є зміст визнати нас музеєм. Запитували і в цих спеціальних органів, і в Мінцифри, і поки що змін у цю Постанову не передбачено. Отут проблема в тім, що ми можемо написати Програму цифрової трансформації громади, можемо визначити всі заходи, вони будуть суперові, але не зможемо їх оплатити. Наразі є Постанова № 590, яка визначає все, що ми можемо і там такого навіть близько немає. Захищені статті – це окремо, вони у будь-якому випадку не можуть бути зупинені, це зарплати. Ще, наприклад, заходи, пов’язані із ліквідацією наслідків збройної агресії, тобто там якісь ремонти вікон вибитих  і т.д. Ремонти укриттів і створення об’єктів цивільного захисту підходить, а будь-які цифрові речі там не включені, окрім оцифрування музейних експонатів. Вважаю, що там варто було б передбачити якісь заходи кібербезпеки, заходи для цифрової трансформації чи банально закупівлю техніки. Зокрема, в ході підготовки Програми цифрової трансформації ми провели аналіз наявного обладнання – тобто того, що є по техніці і по програмному забезпеченні у раді і виявилося, що у нас не всі працівники мають автоматизовані робочі місця. Тобто нормативно-правовою мовою: не у всіх, хто мав би працювати на персональних комп’ютерах, вони є, у декого персональні комп’ютери були введені у експлуатацію у 2004 році і відтоді не оновлювалися. Також було питання складне по Soft: що робити з офісними пакетами? Тобто фактично у багатьох не було «Office», всі користувалися умовно вільними ліцензіями «Open Office Liber». Ми з Microsoft попрацювали, вони надали нам 500 ліцензій «Office 365E5» для всіх працівників ради поки що до кінця року, але я сподіваюся, що цей термін буде продовжено. Бо є такі віддалені підрозділи, де піратські якісь програми забезпечення стояли і це проблема. Ми готові були б, можливо, придбати це програмне забезпечення, але ми не можемо це зробити через Постанову № 590. До кого тільки не зверталися, всі знають, що є така проблема, але складається враження, що у нас в державі є така структура, яка живе своїм цікавим життям. Я неодноразово говорив з представниками Мінцифри і вони теж глибоко стурбовані – назвем це загально відомим фактом. Тобто знають, що така проблема є, намагалися її вирішити, але поки що не вирішили.