Вадим Гаєв про те, як живе його громада під окупацією і чекає на звільнення від загарбників.
Автор: Дмитро Синяк
Слобожанщина веде свою назву від слобод, сіл, звільнених від податків, тобто свобідних (слобідних). З XVII століття, часу активного заселення краю, і донині українська мова була тут панівною. Змінити це не змогли ані укази царської росії, ані 70 років радянської пропаганди. Власне, потужність та одностайність проукраїнського елементу не дозволила російським військам захопити ці землі у 2014 році: у кожному селі місцеві жителі показували озброєним «апалчєнцам» на двері. Жителі Новопсковської громади намагалися зробити так і у лютому цього року, коли до них вдерлися російські війська, однак окупанти цього разу вже не збиралися нікого слухати. Вони просто відкрили стрілянину по велелюдному мітингу під жовто-блакитними прапорами, у результаті чого четверо місцевих жителів отримали поранення різного ступеню тяжкості. Зараз селище Новопсков – у глибокому російському тилу. Про те, яка ситуація у громаді, Децентралізації розповів її очільник Вадим Гаєв. Він залишив Новопсков ще у лютому, разом з українськими силовиками, однак, незважаючи на це, продовжує тримати руку на пульсі.
Як відбувалася окупація вашої громади?
- Наша громада межує з рф, тому захоплена вона була дуже швидко. Спершу російські війська взяли під контроль дороги, згодом захопили наш відділ поліції, трохи пізніше – приміщення селищної ради. Близько 10 березня окупаційна влада провела у ньому зборище колаборантів, представивши «нового керівника району». Не вдаючись до подробиць української адміністративно-територіальної реформи, загарбники просто відновили централізовану радянську адміністративну вертикаль, причому у межах старих районів. Росіяни, мабуть, вважають, що для управління захопленими територіями радянської моделі цілком достатньо. Вони без жодних конкурсів призначають керівниками перших-ліпших…
Отже колаборанти у громаді є…
- Далеко не завжди йдеться про колаборацію з доброї волі. Окупанти приходять вночі до людей і кажуть: «Не вийдеш завтра на роботу, опинишся у підвалі!». Що лишається робити людям? Інша річ, що рабська праця є найменш продуктивною, отже якихось помітних результатів від неї годі й сподіватися. Але, скидається на те, що оркам плювати на результати. Разом із цим, нова окупаційна адміністрація є ширмою, котра просто транслює людям рішення силових структур: ФСБ, прокуратури, армії та інших, які займаються переважно залякуванням людей.
Чи скоюють росіяни злочини на території вашої громади?
- У мене є інформація, що вони відбирають у людей особисті речі, автомобілі. З медичних установ вивозять апаратуру, із навчальних закладів – інтерактивні дошки. Також окупанти викрадають працівників місцевого самоврядування, учасників АТО, військовослужбовців, прикордонників та їхніх родичів. Багатьох залякують, погрожуючи їм та їхнім сім’ям. Приходять додому, забирають телефони, підключають до специфічного обладнання і вивчають, що і куди людина писала, які матеріали відправляла.
Чи діють на окупованих територіях бодай якісь закони?
- Людина з автоматом у балаклаві – ось головний тамтешній закон. Під дулами автоматів відбувається перереєстрація підприємців, відкриття шкіл та садочків. Терор, який здійснюють росіяни, нагадує події кінця 1930-х. Росіяни полюють «на відьом», арештовують за найменшими підозрами, часто підозрювана людина просто зникає, і ніхто не може сказати, що з нею сталося. Декого після катувань відпускають. Можу сказати, що ми для окупантів – люди з іншої планети. Вони, наприклад, навіть уявити не можуть, як це так – вийти на мітинг з доброї волі, і через це переконані, що наших людей хтось зобов’язує до цього.
Отже, у громаді були проукраїнські мітинги?
- Лише два. Другий окупанти розстріляли – чотири особи отримали вогнепальні поранення. Загарбники просто відкрили вогонь по багатолюдному натовпу. Реформа децентралізації надзвичайно об’єднала громаду, навчила людей активно будувати власне майбутнє. Вони звикли бути суб’єктами, а не об’єктами прийняття рішень, активно брати участь у громадському бюджеті, писати і розповсюджували петиції, постійно звертатися до голови громади, щоб вирішити ті чи інші проблеми. Росіяни ж повернули радянські лекала: сиди й чекай, коли нагорі вирішать твої проблеми. Й боронь Боже, самому звертатися туди, нагору… Коли наші мешканці вийшли на проукраїнські мітинги, вони були переконані, що їх почують, що до їхніх вимог нова влада прислухається. Саме до такого ставлення вони звикли. Але росіяни навіть не намагалася цього робити. Більше того: вони не мали повноважень виконувати якісь побажання людей, адже просто виконували накази з Москви.
Чи погрожували вам?
- Прислали тільки одну СМС, ще тоді, наприкінці лютого. Ось її текст: «Вадим Викторович! Не доводите до гуманитарной катастрофы! Подумайте о своих гражданах и семьях! Для обсуждения гарантий безопасности пишите по этой ссылке в Telegram. Не позволяйте националистам прикрываться вами!». Я не відповів. Саме тоді я відступав разом із загоном наших прикордонників та поліцейських. Загалом ключові особи, які мали яскраву проукраїнську позицію, встигли виїхати. Інші – знаходяться під шаленим тиском, причому я до кінця не розумію, якою є кінцева мета цього тиску: залякати мешканців з проукраїнською позицією чи витиснути їх з громади?
Як довго ще працювала Новопсковська селищна рада після захоплення громади?
- До 10 березня. Причому послуги надавалися у повному обсязі. Але тепер надання елементарних послуг перетворилося на величезну проблему. Ось, наприклад, як зареєструвати новонароджену дитину? Раніше для цього було достатньо піти до ЦНАПу (у нас був чи не найкращий ЦНАП у Луганській області!) або скористатися послугами додатку «Є-Малятко». А зараз одному з батьків треба спершу потрапити на територію, що знаходиться під контролем українського уряду, згодом подати до суду, вимагаючи видачі свідоцтва про народження. Бо «аусвайс», який надає «ЛНР», не має сили.
Чи правда, що війна перекреслила багато ініціатив громади?
- Ми мали стільки планів! Планували відкрити у лікарні гінекологічне відділення, відремонтувати дороги до села Ганусівка та Старобільскої громади, побудувати там тротуари, зробити у кількох селах вуличне освітлення. Тепер всі ці ініціативи пішли прахом. Голова одної з громад Луганщини сказала окупантам: «Ми мали на цей рік такий-то бюджет і такі-то плани. Що можете запропонувати наші громаді ви?» Їй відповіли: «Нічого! Терпіть тепер те, що ми у «ЛНР» терпіли вісім років. Ви тут розвивалися, всі бачили, які ремонти ви тут робите, але цим ви дискредитували нашу молоду республіку! Тепер такої дискредитації не буде!»
Чи є можливість привезти до громади гуманітарну допомогу?
- Нема – росіяни не пропускають наші машини! Підприємці почали возити продукти з Луганська, крім того, більшість наших жителів ведуть власні господарства, тому гуманітарної катастрофи у громаді немає. Декому окупанти виплачують якусь соціальну допомогу, звісно, у рублях. Разом із цим, українські пенсії на картки продовжують надходити. Інша річ, що платіжні термінали працюють далеко не завжди, і скористатися цими грошима доволі складно.
Сторінки Новопсковської громади у соціальних мережах були дуже активними. Чому ця активність зараз завмерла? Адже можна продовжувати вести їх віддалено.
- Ми не хочемо наражати людей на небезпеку. Не потрібно, щоб окупанти бачили, хто «лайкає» наші пости у Facebook. Тому ми переключилися на адресну інформаційну допомогу. От народилася у когось дитина, ми пишемо батькам, що треба зробити, як отримати свідоцтво про народження, соціальні виплати тощо. Працівники місцевого самоврядування, які працюють дистанційно, одержують до двох третин від зарплатні, згідно із законом. Але вони працюють.
Як налаштовані люди у Новопсковській громаді? Чи чекають вони на деокупацію?
- У нас не було і немає жодних проявів сепаратизму. Наші люди говорять українською, причому що віддаленішим є село, то мова його жителів чистіша. Нас дуже надихає, що голова Луганської військової адміністрації Сергій Гайдай налаштований дуже оптимістично. Адже він знає набагато більше, ніж ми. І коли каже, що всі окуповані території звільнять, ми віримо йому. Вже два місяці чекаємо на це звільнення і готові чекати стільки, скільки буде потрібно. Але дуже хочемо повернутися під український прапор якнайшвидше.
Теги:
історії війни війна репортаж історії війни спецпроєкт
Область:
Луганська областьГромади:
Новопсковська територіальна громадаДжерело:
Пресцентр ініціативи "Децентралізація"
11 грудня 2024
Синергетичний підхід: як працює підтримка ветеранів у Калуській громаді
Синергетичний підхід: як працює підтримка...
Як працює механізм підтримки ветеранів війни та членів їхніх сімей на рівні громади, що можна вважати успішними...
11 грудня 2024
Перезавантаження ветеранської політики: досвід Чорноморська
Перезавантаження ветеранської політики: досвід...
Повертаючись із поля бою в рідну громаду, ветерани стикаються з різними викликами: реабілітація, працевлаштування,...
11 грудня 2024
17 грудня - тренінг «Відновлення втраченої...
17 грудня 2024 року (вівторок), о 10:30 розпочнеться тренінг на тему: «Відновлення втраченої інформації та документів...
10 грудня 2024
Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів: учасники конкурсу Громада на всі 100
Ветеранський кемпінг та безпека пішоходів:...
10 листопада завершилося голосування та вибір 40 фіналістів серед територіальних громад, які подалися на конкурс...