Міністр освіти України Лілія Гриневич про фінансування закладів системи ПТО, опорні школи та шкільні автобуси

Міністр освіти України Лілія Гриневич про фінансування закладів системи ПТО, опорні школи та шкільні автобуси

Про видачу документів про загальну середню освіту, проблемні питання фінансування закладів системи ПТО, опорні школи та шкільні автобуси, а також про майбутнє українського підручникотворення розповідає міністр освіти і науки України Лілія ГРИНЕВИЧ.

– Ліліє Михайлівно, під час чергової години запитань до уряду в Верховній Раді України Ви сказали, що всі проблеми умовно можна розділити на три групи: це кризові питання, які потребують вирішення прямо тут і зараз, короткотермінові й довготермінові завдання. Розпочнімо з перших. Нещодавно в освітянській спільноті серед директорів шкіл було дуже емоційне спілкування щодо питання, чи буде цього року вчасною видача документів про загальну середню освіту?

– Справді, ми виявили серйозні проблеми у процесі підготовки і друку документів про освіту. Цьогоріч були спроби змінити цей процес, але вони були погано продумані й робилися в авральному режимі. Окрім того, не було гарантій надійності бази даних. У результаті документи про освіту діти отримали б не раніше липня. Це – в кращому випадку. Я вважаю, що документ про освіту – це частина обов’язку держави у сфері загальної середньої освіти перед нашим випускником. Довелося повернутися до апробованого механізму, який добре знають усі керівники навчальних закладів і люди, котрі займаються внесенням даних. А після видачі документів знову повернемося до питання, як зробити механізм видання документів більш сучасним.

ЯК УРЯТУВАТИ ПТО

– Ще одне «кризове» питання – щодо фінансування закладів професійно-технічної освіти. Не так давно у Жовтневому палаці був з’їзд представників ПТНЗ, які говорили про затримку фінансування частини закладів і про острах щодо їх закриття, після цього під Адміністрацією Президента відбувся мітинг. Як розв’язується ця проблема? Чи можна її вирішити не в ручному режимі, а системно?

– Рішення щодо нового механізму фінансування професійно-технічної освіти стало побічним наслідком децентралізації. Частину коштів, які раніше надходили до державного бюджету, передали на місця, а з коштами – і повноваження. Зокрема – щодо професійно-технічної освіти. У світі цей сегмент зазвичай фінансується саме з державного бюджету за рахунок субвенцій або замовлення на фахівців. У нас же весь тягар було перекладено на місцевий рівень. Але міста, які не мають значних доходів, не можуть утримувати систему ПТО. Моя позиція і позиція парламентського комітету були висловлені у відповідних законах, які, на жаль, заветував Президент через брак коштів. 

23 квітня у нас відбулася нарада з міністром фінансів і його заступниками. Думаю, за час Незалежності вперше міністр фінансів приїхав до міністра освіти і науки, а не навпаки. Це сигналізує, що Міністерство фінансів переймається питаннями освіти. Обговорили ситуацію з усіх боків, проаналізували всі можливості. З наступного року плануємо закласти інший підхід, але сьогодні об’єктивна ситуація така, що до кінця року доведеться жити в межах нинішнього бюджету, працювати майже в «ручному» режимі.

– Як саме?

– Аналізувати дохідну частину міст, потреби цих професійно-технічних навчальних закладів, і там, де ці потреби не можуть бути покриті через дуже малу дохідну частину, дофінансовувати з державного бюджету. Нині, як відомо, уряд виділив 500 мільйонів гривень, ці кошти розосереджені, заборгованості по заробітній платі і стипендіях практично всюди закриті. До того ж ось-ось почнуть оголюватися нові проблеми через малі дохідні частини в бюджетах деяких міст.

Найгірше, що це заважає нам реально реформувати професійно-технічну освіту. Щоб її реформувати, має бути цілісний погляд у межах усієї області, а не в окремих малих містах обласного значення. Тим не менше, ми співпрацюємо з областями над регіональними планами реформування. 
Тепер перейдемо до системного підходу, який ми намагатимемося закласти в усіх бюджетних документах 2017 року. Управління професійно-технічною освітою має бути на тому рівні, на якому видно регіональний ринок праці. А його видно у великих містах – обласних центрах і, можливо, містах обласного значення з великою чисельністю населення. Наприклад, якщо місто, в якому мешкають 500 тисяч осіб, не є обласним центром, але має великий регіональний ринок праці й може у зв’язку зі своєю дохідною частиною формувати своє регіональне замовлення для галузі ПТО, – нехай зробить це.

Не будемо забувати, що у закладах ПТО діти здобувають і загальну середню освіту. Отже, держава зобов’язана фінансувати профтехосвіту за рахунок освітньої субвенції на отримання загальної середньої освіти. Це – перше джерело фінансування. Друге – державне замовлення на дефіцитні спеціальності загальнонаціонального значення. Потім під’єднується регіональна частина, а саме – від бюджетів великих міст обласного значення. Те, що не охоплюватиметься на рівні великих міст обласного значення, буде на рівні області.

Ми з Міністерством фінансів прийняли рішення попрацювати з великими працедавцями України – запитати, скільки вони готові вкладати в підготовку кадрів у нашій системі ПТО. Переговори ще попереду, але це – ще одне потенційне джерело фінансування професійно-технічної освіти.

– Розкажіть про стан імплементації Закону «Про вищу освіту» і бачення розвитку ситуації, яка склалася з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

– У вищій освіті реалізація реформи розпочалася із прийняттям нового закону. Напрацьовано досить велику нормативну базу, це зробив попередній міністр Сергій Квіт, він приділяв дуже багато уваги цьому питанню. Упроваджуючи закон, ми побачили «вузькі» місця, які необхідно розширити або змінами до закону, або вдосконаленням підзаконної бази. Є декілька завдань: потрібно прийняти низку постанов Кабміну. Не до кінця вирішено питання фінансової автономії університетів. Ми запускаємо розробку нових стандартів вищої освіти.

Питання щодо Національного агентства є болючим. Від цього органу залежить створення системи забезпечення якості вищої освіти в Україні. Агентство повинно стати незалежним і запустити інші елементи цієї системи. Воно має стимулювати університети створювати внутрішнє забезпечення якості освіти, дати можливість працювати незалежним агенціям оцінки якості освіти в різних сферах. Не запустивши Національне агентство, ми гальмуємо реформу вищої освіти.

Членів Нацагентства обрали у результаті демократичних виборів. Так, виникають питання до тих, хто обрався не завдяки своїм чеснотам і баченню, а за допомогою протекціонізму і кругової поруки. Але маємо таке агентство, яке маємо. Такий у нас нині етап розвитку академічних спільнот. Це – факт, який ми повинні прийняти і з яким маємо працювати. Наше теперішнє завдання – забезпечити справді демократичні процедури виборів і роботи у відповідних нормативно-правових документах, у статуті Національного агентства і наказах міністерства. Крім цього, у Верховній Раді зареєстровані зміни до Закону «Про вищу освіту», в частині Нацагентства. Люди, які не поважають академічні цінності, не повинні працювати в установі, котра контролюватиме якість вищої освіти.

«АВТОБУСИ ВСІМ ПОТРІБНІ»

– Розкажіть про критерії відбору і механізм фінансування опорних шкіл.

– Основних критеріїв опорної школи – два. По-перше, така школа має філії, тобто малі початкові школи. По- друге, опорна школа є центром, куди підвозяться діти базової і старшої школи з інших населених пунктів. Якщо такі заклади підтримувати ресурсами, зробити капітальний ремонт, оснастити сучасною технікою, то цим скористається найбільша кількість дітей. Це був основний підхід і рекомендації Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради Міністерству освіти і науки до визначення таких шкіл. 

Є проект створення опорних шкіл Міністерства фінансів. У кожній області визначено по одній такій школі. Це, без сумніву, хороше починання, але воно ще не вирішує проблеми. 

Наступна складова – ще понад 70 шкіл, які будуть дообладнані в результаті виділення коштів, що пішли на місця. Це 200 мільйонів на закупівлю кабінетів і 600 мільйонів на придбання автобусів, у співфінансуванні з місцевими бюджетами. Я сподіваюся, ці школи зможуть бути дообладнані до 1 вересня. Принаймні ми цього прагнемо і намагаємося підштовхувати з усіх сил місцеву владу.

Таким чином, цього року може бути трохи більше 100 опорних шкіл. Але ми маємо працювати далі, зважаючи одразу на кілька реформ, які здійснюються в Україні. Адже реформа децентралізації має привести до чітко окреслених округів – госпітальних, освітніх – та інфраструктури для того, щоб ці округи могли функціонувати. А такою інфраструктурою є дороги. Наприклад, ми нещодавно спілкувалися у Кабміні, як синхронізувати ремонти доріг з облаштуванням опорних шкіл, бо дітей мають довозити хорошими дорогами.

– До речі, ще однією гострою темою є стан забезпечення шкільними автобусами. Уряд виділив цільові кошти, але другу половину повинні виділити на місцевому рівні, а із цим виникли проблеми.

– Є області й райони, де шкільні автобуси у 2014 році були передані в зону АТО, там вони були знищені й не підлягають поверненню. А інших автобусів немає. Є сільські території, де просто не вистачає шкільних автобусів. Але самоврядування має грошові обмеження. Один автобус коштує більше мільйона гривень. Коли ми кажемо, що райони повинні додати 50%, то мусимо розуміти, що не в усіх такі кошти є. Ми вирішили прибрати бар’єри. Міністерство освіти підготувало проект постанови Кабінету Міністрів (який, сподіваюся, буде розглядатися на найближчому засіданні уряду) про те, щоб дозволити закуповувати автобуси, коли із субвенції виділяється не більше 90%, а з місцевого бюджету – не менше 10%. Це означає, що формулу «50 на 50» теж можна застосовувати. Але в дуже скрутних ситуаціях у різних районах можна використовувати навіть формулу «90 на 10». Сподіваюся, це приведе то того, що автобуси будуть закуплені вчасно.

– Зрозуміло, що є регіони, де немає змоги покривати половину вартості автобуса, але є й такі, де місцева влада просто захоче на цьому зекономити.

– Якщо вони заощадять, то у них не буде автобуса, і вони не зможуть реально працювати над покращенням доступу до якісної освіти. Автобуси всім потрібні. На мою думку, запропонований підхід тільки збільшить кількість одиниць закуплених автобусів. Точно не зменшить.

ОСУЧАСНЕННЯ І КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД

– Ви говорили про те, що буде розпочата робота над розвантаженням програм, а потім – над новими стандартами освіти. Хто це має втілювати, на яких принципах, яким чином широка освітянська спільнота може бути залучена до цього процесу?

– Створення нових стандартів змісту освіти – довготривалий процес, який може відбуватися рік, два, стільки, скільки треба, щоб це були дійсно сучасні стандарти. Але важливо почати змінювати ситуацію в українській школі вже сьогодні. Основа змін – це оновлення програм і запровадження компетентнісного підходу. Маємо навчити дітей використовувати знання і вміння, які вони отримали, для вирішення повсякденних проблем і життєвих ситуацій. У процесі навчання у школі в дітей мають сформуватися кілька компетентностей, які пронизують весь зміст освіти і роблять її прикладною до життя. Це великий виклик, і ми повинні подивитися під цим кутом зору на існуючі програми вже сьогодні, до того часу, як будуть ще створені й запроваджені нові освітні стандарти. Наприклад, завдання, які ми вирішуємо під час вивчення математики, повинні мати прикладний характер. Зокрема, формувати фінансову грамотність дитини або її підприємницькі навички. До речі, в цьому дуже показовими можуть бути завдання міжнародного порівняльного дослідження знань учнів PISA, в яке ми прагнемо вступити у найближчу ітерацію. Якщо ви подивитеся на наукові завдання PISA, то це – приклад реальних компетентнісних завдань. Наші вчителі повинні зрозуміти, що це таке, і навчитися працювати за цими методиками. 

Найважче питання – як це зробити, який має бути механізм оновлення програм. Ми вважаємо, що він повинен бути дуже публічним. Узяти участь має не тільки вчительське або наукове середовище, а й батьки, психологи, громадські діячі й навіть активні старшокласники, які теж можуть бути хорошими порадниками.

Перший крок – будуть створені робочі групи, які працюватимуть із програмами. На сайті міністерства ми оприлюднимо оголошення про пошук бажаючих увійти в ці робочі групи, які хочуть і готові працювати над цим питанням упродовж літа. Також ми маємо намір представити публічну платформу, на якій люди зможуть висловлювати свої думки щодо окремих компонентів цієї програми: що, на їхню думку, треба розвантажувати, як можна привнести компетентнісний зміст. Також туди інтерактивно зможуть додаватися найкращі приклади таких компетентнісних завдань і навіть уривки застосовування відповідних методик навчання найкращими вчителями. Якщо ми прийдемо до 1 вересня з таким аналізом програм і пропозицій, які зможемо обговорити і схвалити вже на серпневих конференціях, то це буде перший, але вагомий крок для того, щоб допомогти вчителям і щоб це позитивно позначилося на учнях у впровадженні оновленого змісту.

– Не можемо оминути тему підручників. Як виправляється ситуація, що склалася, і якими будуть Ваші кроки щодо її запобігання у майбутньому?

– Підручники – це одна з гострих тем. Учні 4 і 7 класів не забезпечені книжками вчасно, а половина дітей не отримала їх узагалі. Уже ухвалена постанова Кабінету Міністрів України, що допоможе місцевим органам влади швидше закупити підручники для 4 і 7 класів. Гроші були виділені давно, але виникла колізія, котра унеможливлювала місцевим органам влади перерахування передоплати за підручники. Видавці не погоджувалися так працювати, бо власних коштів у них обмаль, а кредити підвищують вартість книжок. Сьогодні ми цю проблему усунули, тепер усе залежить від органів місцевого самоврядування й від видавців. 

Інша річ – 8 класи. Тільки зараз ми отримали результати конкурсу. Саме цій темі буде присвячена найближча колегія міністерства, ми маємо затвердити перелік підручників. А далі педагогічна спільнота повинна вчасно відібрати найкращі книжки, які ми будемо друкувати.

Але мене дуже бентежить одна річ. Так, ми отримаємо підручник, але чи буде він принципово нової якості? Поки що до навчальної літератури для 8 класу застосовується попередня багаторічна логіка підручникотворення. Питання змісту сьогоднішнього українського підручника – пріоритетне. Наскільки наші підручники сучасні, наскільки форми і підходи нашого підручникотворення співпадають зі світовими трендами? Очевидно, що тут ми не можемо похвалитися достатнім прогресом, і стратегічним завданням для нас є зміна підходів до творення українського підручника, аби він став справді якісним.

Нам треба сформулювати сучасні вимоги до українського підручника і створити середовище авторів, які їх реалізують. У цьому сенсі для мене дуже цікавою ініціативою є інтерактивна онлайн-платформа EdEra, де молоді люди творять підручники. Це унікальний приклад, коли створена книжка постійно розвивається, адже всі охочі можуть обговорювати і вносити зміни. Принцип роботи цієї платформи схожий на Вікіпедію, але дещо складніший. Цей підхід надзвичайно цікавий, і я вважаю, що, залучивши і його також, ми зможемо отримати щось нове, привнесене до логістики творення нових українських підручників.

– Бурхливу реакцію освітянської і батьківської спільноти викликав наказ МОН №433 «Про деякі питання формування штатних нормативів», відповідно до якого у 2016 році необхідно забезпечити скорочення на 10 відсотків, зокрема, господарсько-обслуговуючого персоналу. Якою є Ваша думка із цього приводу?

– Я вважаю, що цей наказ сформульований недостатньо чітко. Він випливає з положення державного бюджету, що ми повинні забезпечити скорочення працівників непедагогічних спеціальностей на десять відсотків. Очевидно, маються на увазі ті школи, де мало учнів. Але ці 10 відсотків не можна застосовувати прямо пропорційно до кожного закладу, особливо до великих і перевантажених міських шкіл. Ми закликаємо місцеві адміністрації підходити індивідуально до кожного конкретного закладу. Там, де не використовується вся площа закладу, таку оптимізацію провести варто. Але не треба це робити у великих перевантажених закладах. Ми передивимося текст цього наказу, щоб чіткіше виписати задачу, яка стоїть перед органами місцевого самоврядування.

Спілкувався Максим КОРОДЕНКО,
Інтерв’ю опубліковане в газеті «Освіта України» № 17 
від 2 травня 2016 року.