Фінансова децентралізація, або що робити з грошима

Фінансова децентралізація, або що робити з грошима

Якось неочікувано, проте, дуже бажано, чи не першою із суттєвих реформ, які розпочалися і мають позитивні результати, стала реформа міжбюджетних відносин, або, як зазвичай говорять, фінансова децентралізація.

Ще донедавна (до 1 січня 2015 року) місцеві бюджети (обласні, районні, а також бюджети міст, сіл та селищ) цілковито залежали від загальної казни (державного бюджету), а відтепер вони мають і свої власні надходження. Це стало можливим завдяки ухваленню низки законів та змін до Бюджетного та Податкового кодексів (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо особливостей формування та виконання бюджетів об’єднаних територіальних громад» від 26.11.2015 № 837-VIII та ін.).

Коли приїжджаєш зі столиці в менші міста (не кажучи вже про села), то часто складається враження, що люди тут живуть зовсім іншим життям, відірваним від національної чи то «столичної» політики. У населення дещо інші потреби та проблеми, і мислять вони іншими категоріями цифр, переважно, без шести нулів. Виникає дисонанс – проблеми в них інші, і фінансів потребують інших, а рішення щодо вирішення цих проблем і забезпечення фінансами ухвалюються за сотні кілометрів. Як в таких умовах можна планувати розвиток? Тепер – все по-іншому.

Що дає фінансова децентралізація?

  • Місцеві бюджеті отримали фінансову самостійність. Окрім того, відтепер місцеві бюджети можуть плануватися та бути ухваленими без прив’язки до дати прийняття Державного бюджету України. Це однозначний плюс, особливо, зважаючи на українські реалії, коли питання державного бюджету стає інструментом маніпуляцій та торгів політиків і ухвалюється в останню ніч календарного року. Таким чином, міста, села та селища можуть планувати свій розвиток за будь-яких умов, маючи для цього вже власні кошти. За таких умов, частина коштів, яка надходить до місцевих бюджетів у вигляді субвенцій та дотацій, не є такою нагальною, оскільки на місцях є вже власна «фінансова подушка».
  • Право на прямі міжбюджетні відносини мають не всі. Однак, об’єднані територіальні громади можуть перейти на цей рівень. Таким чином, наразі є стимул для малих містечок, сіл та селищ об’єднуватися, формувати спроможні громади, і відповідно, мати переваги, що зазначені в п.1 і будуть перелічені нижче.
  • Збільшено кількість податків і визначено їх %, який залишиться на місцях, а не зарахується до загальнодержавного бюджету. Тому місцеві органи влади можуть вільно планувати доходи і пріоритети видатків зі своїх бюджетів, особливо на розвиток.
  • Запроваджено нові види трансфертів (кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах). До таких трансфертів тепер належать: базова дотація, освітня субвенція, субвенція на підготовку робітничих кадрів, медична субвенція, субвенція на забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру, реверсна дотація. Це фактично дофінансування на реалізацію делегованих державою повноважень.
  • На жаль, не всі громади та регіони в Україні однаково розвинуті і здатні себе фінансово забезпечувати. Деякі території потребують більшої фінансової допомоги. Для цього запроваджено нову систему вирівнювання за рахунок загальнодержавних податків (податку на прибуток та ПДФО). В чому новація? В тому, що раніше всі надходження до місцевих бюджетів вилучалися в єдину державну казну, а потім рівномірно розподілялися між усіма різними регіонами. І немало значення ти більше заробив чи менше, все одно тобі давали рівно стільки, щоб ти зміг вижити.  Який зміст розвиватися, якщо зароблені тобою кошти все одно відберуть? Тепер же вилучатимуть лише 50% від наддоходів, які вдалося отримати з місцевого бюджету. Таким чином, і іншим допомогти вдасться для дотримання балансу рівномірного стану регіонів і на розвиток своїх територій лишиться.
  • Відтепер, окрім Казначейських рахунків, місцеві органи влади мають можливість розміщувати свої власні надходження ще й в установах банків. Це теж позитив, оскільки дає змогу більш оперативно керувати власними наявними коштами і не буде виникати ситуацій, коли Казначейство каже, що не зробить оплату по платіжці, бо немає коштів (а закріплені за даним місцевим бюджетом кошти були передані на більш пріоритетні статті видатків).
  • Місцеві органи влади тепер можуть за спрощеною процедурою надавати місцеві гарантії та брати запозичення від міжнародних фінансових організацій. Це складний інструмент, і ризиків багато, однак розвиток соціальної інфраструктури без залучення інвестицій просто неможливий.
  • Змінено розмежування зарахування коштів екологічного податку (крім податку, що сплачується за утворення радіоактивних відходів).

Які податки (частка від податків) тепер формують місцеві доходи?

Податок на доходи фізичних осіб сплачують всі громадяни, які отримують дохід у вигляді заробітної платні, гонорарів, інших виплат та винагород, а також громадяни, які отримують пенсію, що перевищує три мінімальні зарплати (орієнтовно 4134 грн.) та деякі види пасивних доходів. Розмір податку, відповідно, варіюється від 5% - для пасивних доходів, 15% - для пенсій, 18% - для всіх інших видів доходів. За новими нормативами, бюджети міст обласного значення, районів отримують 60 % від даного податку, обласні бюджети – 15 %, бюджет м. Києва – 40 %.

Податок на прибуток підприємств сплачують юридичні особи, які ведуть господарську діяльність, тобто комерційну. Базова ставка податку 18%, але є ряд виключень та особливостей. У будь-якому разі, до обласних бюджетів зараховується 10 % від сплаченого приватними підприємствами податку.

Збір з роздрібного продажу підакцизних товарів сплачують продавці пива, алкогольних та деяких слабоалкогольних напоїв, тютюнових виробів, нафтопродуктів. Калькуляція даного збору достатньо складна, оскільки майже для кожного виду продукту є свої ставки. Проте, до місцевих бюджетів зараховується від 2% до 5% вартості реалізованого товару, який надходитиме до місцевих бюджетів. Тому доречно перевіряти, де зареєстрована юридична особа – ваша заправка, - де ви звикли заправляти ваш автомобіль, щоб здійснюючи покупку – підтримувати свою громаду.

Податок на майно складається з: податку на нерухоме майно (відмінне від земельної ділянки), транспортного податку, плати за землю. Відповідно, платниками цього податку є власники того чи іншого виду майна.

Податок на нерухоме майно (відмінне від земельної ділянки). Сільські, селищні та міські ради самостійно можуть встановлювати ставку даного податку, але не більшу за максимальну ставку, що передбачена Податковим кодексом. Базою оподаткування нерухомого майна (житлової/нежитлової нерухомості)  прийнято вважати загальну площу об’єкта нерухомості. Для квартир – це 60 кв.м, для будинків – 120 кв.м. Тобто нарахування податку здійснюється не на загальну площу, а на частку перевищення бази оподаткування (пр. власник квартири на 75 кв.м. сплачує податок не за всі 75 кв.м., а лише за 15 кв.м.). Ставка податку не може перевищувати 2% розміру мінімальної заробітної плати (приблизно 27,56 грн), встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Але конкретний розмір податку затверджує міська/сільська/селищна рада, про що писалося вище.

Транспортний податок сплачується за легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років, і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Ставка податку стала і дорівнює 25 тис грн., які мають бути сплачені авансовими платежами поквартально.

Плату за землю теж уповноважені визначати самостійно місцеві ради (міські, сільські, селищні). Однак, якщо мужності ухвалити своє рішення для свого регіону не вистачило, то діють ставки передбачені Податковим кодексом. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Екологічний податок сплачують різні категорії платників податків. Наприклад, не лише підприємства, які скидають шкідливі речовини у водойми, але й громадяни, які їздять на автомобілях. Екологічний податок входить у вартість пального, тому фактично податок сплачує продавець, а не кожна окрема людина, що заправила пальним свій автомобіль. Ставка податку варіюється залежно від категорії небезпеки та видів відходів та інших чинників. Наразі до державного бюджету зараховується 20% надходжень, а до місцевих бюджетів – 80%, у тому числі до обласних бюджетів – 55%, сільських, селищних, міських бюджетів –25% та бюджету міста Києва – 80%.

Єдиний податок у 100% обсязі зараховується до місцевого бюджету. Єдиний податок сплачують фізичні особи-підприємці, які в свою чергу поділяються на 4 групи. Саме приналежність до тієї чи іншої групи, визначає розмір % податку. Окрім того, цей % залежить від того, чи є підприємець платником ПДВ. Ставки податку можуть бути як фіксовані (пр. для І групи дo 10% мінімальної зарплати (тoбто до 137,80 грн. в 2016 році), так і бути % з обороту (пр. для ІІІ групи 3% (для платників ПДВ) та 5% (для неплатників ПДВ).

Туристичний збір теж належить до місцевих зборів. Рішення про його стягнення та обсяг ухвалюється на місцевому рівні. Платниками цього податку є громадяни України чи іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору для тимчасового перебування. Ставка туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5% до 1% до бази справляння збору, а саме від вартості оплати за проживання (ночівлю) в місцях, які відповідно віднесені до переліку туристичних, курортних тощо. Під вартістю проживання мається на увазі виключно витрати на ночівлю, без витрат на харчування та інші послуги. Громадяни, які постійно проживають у зоні курорту чи санаторно-відпочинкової території не сплачують туристичний збір. Розмір туристичного збору включається в рахунок про оплату послуг за проживання і сплачується юридичною чи фізичною особою, яка надала послуги.

Збір за паркування – не менш важливе джерело наповнення місцевого бюджету і потребує ретельного планування та адміністрування. Ставки збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв.м площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03% до 0,15% мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Ставка збору та порядок сплати збору до бюджету встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою. При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність.

Плата за надання адміністративних послуг фактично в повному обсязі теж лишається на місцях, окрім 50% адміністративного збору за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Для того, щоб дізнатися точні ставки для місцевих податків у своєму населеному пункті достатньо зробити запит на публічну інформацію до міської/сільської/селищної ради, яка ці податки встановлює і затверджує.

Для того, щоб контролювати доходи/видатки місцевих коштів варто розуміти не лише ставки податків, а розуміти, хто ці податки має сплачувати. Чому це важливо знати? Тому що варто контролювати  платників податків, які можуть собі дозволяти не платити податки. Без сплати податків відповідно не буде надходжень до місцевих бюджетів. Окрім того, рада відповідної територіальної одиниці має повноваження встановлювати пільги для сплати місцевих податків, а це вже питання для жорсткого контролю. Тому що цією можливістю, швидше за все, радо скористаються великі підприємства або заможні і більш освічені громадяни і не задарма. А звичайні підприємці та люди знову платитимуть за всіх.

Децентралізація як фінансова, так і повноважень, – це в першу чергу, децентралізація відповідальності. Контроль за роботою та співпраця з місцевими органами влади та самоврядування – це шлях до реальних змін. З кожним ухваленим реформаторським законом за Урядом лишатиметься все менше повноважень в питаннях управління територіями, тоді як більше часу лишатиметься на завдання розробки загальнодержавної політики – рамки. І у вмінні на місцях планувати та працювати закладений успіх та шанс на соціальний та економічний розвиток.

Альона Герус, координатор Центру підтримки реформ при КМУ