Голова Лозівської громади Харківської області Сергій Зеленський про те, як міська рада в умовах постійних обстрілів та з арештованими рахунками комунальних підприємств успішно працює і навіть залучає до громади нових лікарів та допомагає армії

Автор: Дмитро Синяк

 

Лозівська громада – одна з найбільших у Харківській області: її площа становить понад 1,4 тис. кв. км, а кількість жителів становить майже 90 тисяч. Тут також діє чи не найбільший в області залізничний вузол, що поєднує чотири напрямки: Харківський, Полтавський, Дніпровський та Слов'янський.

Саме завдяки своїм логістичним можливостям Лозівська громада із самого початку великої війни стала гуманітарним хабом для десятків тисяч вимушених переселенців, які виїжджають з тих міст і сіл, де ведуться активні бойові дій. При цьому ворог невпинно продовжує атакувати критичну інфраструктуру громади. Та місцеві мешканці не поспішають тікати. Вони й далі працюють, за кожної нагоди допомагаючи українській армії.

Хоч голова громади Сергій Зеленський і не любить словосполучення громада-фортеця, це слово найкраще відображає роль Лозової в українській обороні. Фортецею її роблять не оборонні споруди конструкції, а позиція місцевих мешканців, які воліють не віддавати загарбникам ані метра рідної землі. Про це Сергій Зеленський розповів «Децентралізації», а також і про те, як, на його думку, держава могла б зробити громади іще сильнішими.

 

Голова Лозівської громади Харківської області Сергій Зеленський

 

Буденність війни

Минулого разу ми спілкувалися з вами навесні 2022 року, коли російські війська стояли за 50 км від Лозової. Тоді ви казали, що з громади виїхали близько 60% мешканців. Скільки з них згодом повернулися? Чи змогли замінити тих, хто не повернулися, внутрішньо переміщені особи?

- Точно важко сказати, скільки населення тимчасово відсутнє. Я думаю, близько 20%. Щоправда, цю різницю компенсували переселенці з окупованих громад і прифронтових територій. Зараз у нас із 90 тисяч мешканців близько 16 тисяч переселенців. Ми піклуємося про них, намагаємося забезпечити житлом та гуманітарною допомогою. Ми дивимося на них як на наших повноцінних жителів, які мають право на всі програми підтримки, що діють у громаді.

Чотири роки тому ви казали, що росіяни тричі били по житлових масивах Лозової, внаслідок чого одна особа загинула і ще 10 зазнали поранень. Тоді це здавалося чимось неймовірним. Яким зараз є цей страшний рахунок?

- Восени минулого року москалі били по нас майже щодня. Загалом за час великої війни було понад 240 обстрілів: і дронами, і КАБами, і ракетами. Зараз щотижня близько 1-2 обстрілів. Внаслідок них маємо 6 загиблих і 33 поранених цивільних. Ось, що приніс нашій громаді «руській мір»!

Як Лозова пережила зиму? У новинах весь час з’являлися повідомлення про удари ракетами і дронами по енергетичній інфраструктурі громади і про те, що внаслідок цього тисячі споживачів залишилися без світла і тепла. Що тепер із цією інфраструктурою?

- Мабуть, немає потреби докладно розповідати про ушкодження критичної інфраструктури, головне, що люди були з теплом та водою. Скажу лишень, що руйнування значні. Але  наші «ріскіє братья» били не тільки по інфраструктурі. У нас пошкоджено майже 1500 квартир у 168-ми багатоповерхових будинках, а крім цього ще й 508 приватних будинків. Пошкодження різні: десь вилетіли вікна разом із рамами, десь двері разом із дверними коробками, десь вибухова хвиля позносила дахи. Один із найстрашніших ударів був півтора місяці тому, коли по нас лупили, як нам здавалося, всім, чим тільки можна. Протягом лише двох годин тоді було пошкоджено 79 приватних будинків та багато критичної інфраструктури. Після страшних ударів того дня 18 житлових будинків вже не підлягають відновленню.

Як живуть мешканці громади за таких жахливих обставин? Чи можна сказати, що вони звикли?

- Як до такого звикнеш!? Інша річ, що обстріли лякають людей дедалі менше. Вони вже не думають про виїзд з міста, коли чують вибухи, а намагаються перечекати обстріл у безпечних місцях. А тоді живуть своїм звичайним життям. Навіть руйнування житла, на жаль, вже є чимось буденним. Бо кожен знає: якщо житло зазнало пошкоджень, необхідно подавати заяву до ЦНАПу чи в «Дії». Тоді до твого житла прийде спеціальна комісія міської ради, за висновками якої ти зможеш отримати будівельні матеріали від гуманітарних місій чи фінансову компенсацію від держави.

 

Ліквідація результатів обстрілів на залізничному вокзалі Лозової

 

Лозівська міська рада допомагає людям ремонтувати житло після російських обстрілів

 

Пункт незламності у Лозовій

 

Депутати Лозівської міської ради. У центрі – Сергій Зеленський

 

Сергій Зеленський зі старостами громади

 

Як держава заборгувала Лозовій чверть мільярда

Чотири роки тому ви казали, що «надходження до бюджету становлять лише близько 20% від запланованих обсягів». Яка ситуація із цим зараз?

- На разі ми забезпечуємо себе власними надходженнями лише на 70%. Тому ми дуже дякуємо за підтримку Харківській обласній військовій адміністрації, Харківській обласній раді, а також різноманітним громадським організаціям та фондам. Нам було би дуже складно без їхньої підтримки. Зараз бюджет нашої громади становить 1,3 млрд грн, з яких 670 млн грн власних надходжень. Минулого року нам вдалося перевиконати бюджет майже на 80 млн грн, що дало нам можливість збільшити підтримку оборонців та зробити інвестиції у комунальну сферу. Цьогоріч у І кварталі теж маємо перевиконання. Разом із цим зросли ціни на паливно-мастильні матеріали та на обладнання. Тож наші витрати щороку зростають, а надходження – від ПДФО, єдиного податку та сплати за землю – залишаються такими ж, як були. А якщо уряд ще й запровадить зміни по єдиному податку, це буде тяжким ударом для нас. Тоді ми втратимо ще близько 20% власних надходжень.

Чи робили ви щось, аби полегшити положення місцевих підприємців? Наскільки взагалі прифронтова громада у таких важких умовах може впливати на зростання податкових надходжень?

- Та ми буквально молимося на наших підприємців! Ми ніколи не мордуємо їх різними вимогами. Для тих, хто постраждав від обстрілів і подав відповідні заяви, ми пом’якшуємо місцеві податки. Але підприємці все одно потроху виїжджають у безпечніші місця, релокують туди свої підприємства та скорочують обсяги. Ми постійно у контакті з ними, ми завжди разом намагаємося знаходити виходи з усіх складних ситуацій. Але що я можу запропонувати людині, якщо у нас постійні обстріли? Тут громада може мало на що впливати. Й у цей складний момент держава завдає нам додаткових проблем.

Яких проблем? Що ви маєте на увазі?

- Ну, наприклад, вимогу підняти заробітну плату технічним працівникам освітньої сфери. Ми ж і так оплачуємо всі комунальні послуги. А є ще рекомендація уряду підняти у 2,5 рази (!) зарплатні соціальним працівникам… На все це потрібно додаткових 48 млн грн. Ми за те, щоб люди отримували більше, але де нам брати кошти? І що робити з іншими галузями? Там же теж, мабуть, треба підняти зарплатні. Натомість цього року ми запланували 40 млн грн на підтримку наших оборонців. Це не мало не багато 6% наших власних надходжень, і це максимум з того, що ми можемо виділити. То що ж нам, краще перерахувати ці кошти освітянам і соціальним працівникам? Отже вимога держави є як мінімум невчасною.

18 грудня 2024 року ви написали заяву на звільнення за власним бажанням. Таким чином ви висловили протест проти відмови держави з 2022 року компенсувати різницю у тарифах міському комунальному підприємству Лозової «Теплоенерго». У результаті його працівники не отримують зарплатні, підприємство загрузло у судах, а пройти керівника навіть порушено кримінальну справу. Чи змінилася ця ситуація?

- По-перше, заяву я писав не через це. Просто не бачив системного підходу держави до вирішення певних питань. Дві проблеми, що не залежать від мене – це війна та ЖКГ. Постійні необдумані виклики згори призводять до зменшення ролі децентралізації у суспільстві та у громадах зокрема. У результаті громади деколи перетворюються на цапів-відбувайлів. З теплопостачанням ситуація лише погіршилася – насамперед у результаті систематичних російських обстрілів нашої критичної інфраструктури. Але також це сталося через невиплату нам державою різниці у тарифах на тепло. Як виходити із ситуації, ми не розуміємо. Ми ж втратили ПДФО з військових, правоохоронців, пожежних, що складало майже 130 млн грн на рік. А 4% ПДФО, що ми отримали у якості натомість, лише на третину компенсували втрачене… Ситуація не змінилася, тому борг лише зріс.

Ну, але ж ви, мабуть, розумієте, що зараз не час піднімати тарифи для населення, а грошей державі бракує так само, як і Лозівській громаді?

- Звісно, ми це розуміємо, але разом із цим не можна робити вигляд, що все добре. Як готуватися до опалювального сезону? Звідки брати на це кошти? А є ще питання відновлення, модернізації та будівництва котелень. Держава не дозволяє нам піднімати тариф на теплопостачання, однак не пояснює, звідки ми маємо брати гроші на це. Чому зараз ми все ще оперуємо цінами 2019 року, коли одна гігакалорія коштувала майже 2090 грн. Насправді зараз її собівартість складає майже 4 тис. грн, а для бюджету ще більше – 5 тис. грн. Різницю держава мала би нам компенсувати, але вона цього не робить. І зараз борг з обіцяної компенсації виріс вже до 285 млн грн. А що нам робити далі? Як уникнути ризику, що населення може колись просто не отримати послуги з теплопостачання? За час великої війни у нас було, скільки б ви думали судових засідань у справах, так чи інакше пов’язаних із цією невиплаченою компенсацією? Понад п’ятдесят! Нам арештовують рахунки, нарахувують пеню і штрафи, ми не можемо своєчасно платити людям зарплату, а державі – податки, ми маємо значні борги перед електро-та газопостачальними організаціями. Та що ми можемо зробити? Цих грошей у нас просто немає. Торік на підтримку комунальних підприємств ми спрямували майже 70 млн грн тільки коштами, не говоримо про значні поставки труб, котлів, обладнання тощо.

Можливо, спробувати зменшити видатки за рахунок запровадження нових технологічних рішень?

- Ох, це тисяча і одна ніч! Теоретично, звісно, це можливо, але практично… На це потрібні великі кошти, а їх, знову ж таки, немає. Навіть кредитні кошти за вже укладеними угодами не надходять через справу з боргами. Та ми не сидимо склавши руки. Ми активно шукаємо кошти у різноманітних донорів. Тим часом ворог, як ви правильно зазначили, постійно завдає ударів нашій інфраструктурі. У результаті ми маємо великі проблеми щодо трьох котелень, які потрібно побудувати чи реконструювати. Інакше у наступному опалювальному сезоні можуть бути проблеми.

Невже ви зовсім нічого не робите, щоб зменшити витрати на опалення міста?

- Та ні, ну що ви! Звісно робимо. Завдяки різноманітним благочинним фондам і громадським організаціям ми активно встановлюємо по всій громаді сонячні батареї, модернізуємо котельні та мережі, встановлюємо когенераційне обладнання. Також ми придбали устаткування, що нормалізує роботу трансформаторів у разі зменшення або збільшення напруги. Маємо від цього непоганий ефект. Хоча знову ж таки: 1 кВт електроенергії для юридичних осіб зараз коштує майже 18 грн, для населення – 4 грн, а якщо говорити про тариф за оплату тепла, то закладена у ньому вартість 1 кВт становить 2,20 грн. Цікава математика, правда? Як так може бути?! От я і постійно підіймаю це питання. Чесно кажучи, почуваюся, неначе Дон Кіхот, який бореться з вітряками. Але мовчати – це підписувати вирок громаді.

 

Сергій Зеленський під час передання різноманітного обладнання військовим

 

Керівництво комунального підприємства Лозової «Теплоенерго», якому держава винна 285 млн грн. Зліва направо: головний інженер Сергій Клименко, директор Сергій Малишев, інженер Вадим Трощин

 

Працівники комунального підприємства «Лозоваводосервіс»

 

Нова техніка Лозівського житлово-комунального господарства

 

Лозівські рятувальники, на яких падає найбільше навантаження через російські обстріли

 

Про те, як фіни та італійці розвивають у Лозовій спорт

Вже за рік великої війни кілька шкіл Лозівської громади й кілька дитячих садочків лежали у руїнах. Чи вдалося їх відремонтувати?

- Одна з наших шкіл фактично не підлягає відновленню. Коли ми зробили проєктно-технічну документацію та отримали експертизу, то побачили, що сума відновлення є більшою за наш річний бюджет за власними надходженнями. Це, щоправда, враховуючи будівництво бомбосховищ, різноманітної супутньої інфраструктури та благоустрою. Також паралельно ми займаємося відновленням іншої школи, що не так сильно постраждала від обстрілів. На її ремонт цьогоріч заплановано 7 млн грн. До речі, Говард Баффет вирішив питання віконних пройомів у цій школі. Також ми активно будуємо бомбосховища, і сподіваємося, що наступного освітнього року наші школярі нарешті зможуть навчатися хоча б у змішаному форматі. Але з постійними «реформами», що їх просуває держава, цього може не статися.

Які саме вимоги держави можуть стати на заваді цього?

- Наприклад, вимоги зі скорочення шкільної мережі. У мирний час вони звучали адекватно. Але як бути зараз, коли дорожня інфраструктура практично непридатна для нормального використання? Хіба можливо перетворити 30 наших малокомплектних шкіл на філії шкіл опорних і зібрати всіх дітей 10-11 класів у дві школи? Адже відстань до опорних шкіл деколи сягає 60 км по знищених дорогах! Так що ми були змушені прийняти на сесії звернення до Кабміну та Міносвіти про те, що у зв’язку з війною не зможемо впроваджувати цю державну вимогу. Нема як доїхати до деяких старостинських округів! А за умов війни та браку коштів ремонт доріг не на часі. Крім того, коли практично щодня по громаді прилітають дрони та ракети, якось не до цього всього. Думаєш тільки про безпеку дітей, а не про те, скільки їх у класі. А їх, до речі, у нас чимало: самих лише дітей переселенців у нас більше трьох тисяч.

25 березня ви написали у Facebook, що Лозівська громада розпочала співпрацю з фінськими партнерами, однак не уточнили, у чому саме вона полягає. Розкажіть про це будь ласка.

- Є дуже хороша система DREAM, куди можна скеровувати ті чи інші проєкти. Донори оцінюють їх і згодом самі виходять на нас. Кількох донорів ми знайшли саме так. Також ми регулярно розсилаємо листи щодо підтримки нашої громади по різноманітних посольствах України. У такий спосіб ми вийшли на надзвичайного повноважного посла України у Фінляндії, який допоміг нам залучити фінських донорів. Наразі ми провели з ними тільки одну онлайн-нараду, обмінялися найважливішою інформацією, та я сподіваюся, що все найцікавіше ще попереду. Насамперед ми просимо про оздоровлення наших дітей, про допомогу у питаннях освіти, спорту, культури… Все залежить від можливостей фінів.

А як фіни можуть вам допомогти у питаннях спорту?

- От, наприклад, ми вже три роки успішно співпрацюємо з італійським муніципалітетом Фермо з провінції Марке. Ми відправляємо туди на літо свої баскетбольні дитячі команди, де вони не тільки відпочивають, а ще й беруть участь у різноманітних змаганнях. І навіть посідають призові місця! Подібних партнерів ми також маємо у Франції, у місті Томблен, куди теж їздили наші діти. Я вже не кажу про західнучастину України, куди у дитячі табори ми відправляємо частину дітей, долучаючись до оплати їхнього відпочинку. Такі заходи є надзвичайно важливими, бо наші діти практично не сиділи за партами: після ковіду у їхнє життя прийшла повномасштабна війна.

 

Розвантаження гуманітарної допомоги від GEM – Global environment mission

 

Зустріч у Харкові з відомим бізнесменом і благодійником Говардом Баффетом (крайній зліва). Крайній справа – голова Лозівської громади Сергій Зеленський. У центрі – голова Харківської облдержадміністрації Олег Синєгубов. Жовтень 2024 року

 

Делегація Міністерства освіти у Лозовій. Міністр Оксен Лісовий – четвертий зліва

 

Голова Харківської обласної ради Тетяна Єгорова-Луценко у відремонтованому укритті

 

 У Лозівській школі

 

Лозівська міськрада пересаджує людей на велосипеди

Чи правильно я розумію, що у Лозівській громаді є відділ, у відповідальність якого входить зокрема й листування з посольствами України у різних державах?

- Ні, відділу немає, радше є певна стратегія пошуку позабюджетних коштів. А кожне управління та відділ, а також профільні заступники вже реалізовують її по-своєму. От, наприклад, КП “Лозоваводосервіс” зуміло отримати 18 км водопровідних труб від UNICEF, щоб замінити свої мережі й покращити якість води. Відділ спорту знайшов партнера у Німеччині, з яким ми зараз домовляємося щодо відправки наших футболістів для участі у товариських матчах. Ще одне управління домовилось зі шведами, які взяли участь у трьох проєктах: щодо поводження із твердими побутовими відходами, щодо покращення якості води і щодо енергоощадності. Причому це були не просто домовленості: ми перемогли у конкурсі разом із трьома великими містами – Івано-Франківськом, Кременчуком та Вінницею.

Поділіться секретом: що треба робити, аби знаходити таких партнерів?

- Не сидіти склавши руки. Шукати, брати участь в конкурсах, отримувати гранти, відвідувати форуми, писати у соціальних мережах про те, у чому маєте потребу. І от вам результат: лише за минулий рік ми залучили 243 млн грн гуманітарної допомоги, не говорячи про обладнання й матеріали.

Давайте поговоримо про комунікації. Наскільки вони важливі зараз, в умовах війни? Скажіть як людина, у Facebook-сторінки якої 24 тис. підписників.

- От дивіться, просте питання. Через те, що переселенці з’явилися у нас переважно з власним автотранспортом, кількість автомобілів у Лозовій різко зросла. Всюди корки. Що робити? Люди просять зробити більше автостоянок. Ми це робимо, але їх все одно не вистачає. Тож, я бачу вирішення цієї проблеми по-іншому. Наші гаражні кооперативи не заповнені навіть наполовину. Багато місць є і на платних автостоянках. Треба просто забрати максимум транспорту з вулиць і, як за кордоном, заборонити цілодобові стоянки автомобілів під будинками. Люди мають пам’ятати: біля будинків можна паркуватися лише тимчасово. Тож ми зараз купуємо евакуатор, який буде забирати неправильно припарковані автомобілі. Але людям треба це все пояснити. Якщо зробити все правильно, люди підтримають цю ідею. Бо ж і вони прагнуть порядку на вулицях. А як людей заохотити пересісти на велосипеди, як не через спілкування? Як пояснити, що чіпляти велосипед до паркану чи до стовпа непотрібно, коли є штатні місця для паркування?

Ви хочете сказати, що розвиваєте у Лозовій мережу велопарковок?

- Так, і у нашій містобудівній документації є обов’язкові вимоги щодо парковок велотранспорту. Десь 60% наших магазинів і підприємств вже забезпечено велопарковками, і ця робота триває. Коштують ці велопарковки порівняно недорого, а ефект від них чудовий. Більше велосипедів – менше дорожніх корків і здоровіші люди. Ще й дороги не треба так часто ремонтувати. Але у велоруху теж має бути певна культура, я не кажу вже про дотримання правил дорожнього руху. Це саме собою не з’явиться, це треба прищеплювати. А значить, з людьми треба весь час про це говорити.

 

Новий ЦНАП Лозівської громади

 

Під час операції у Лозівській лікарні

 

У Лозівському пологовому будинку

 

У Лозівському центрі життєстійкості

 

Про квартири лікарям і оплату навчання студентам

Що потрібно, аби Лозівська і подібні до неї громади, що є опорою української оборони, стали справжніми громадами-фортецями?

- Я думаю, нам не варто переоцінювати можливості громад для оборони України. Бо ворога стримують не вони, а Збройні Сили. І хоча ми справді дуже допомагаємо військовим, все залежить не від нас, а від них. Крім того, аби зробити громаду сильною, у неї треба інвестувати. Але я поки що не бачив жодного державного плану цих інвестицій. Та Бог із ними, із інвестиціями! Нехай держава хоча б виконує те, що має виконувати. Зараз же значна частина повноважень держави фінансується громадами. Хіба так має бути? Взяти хоча б обслуговуючий персонал шкіл. Я вважаю неправильним, що держава не фінансує їх. Хіба школа може працювати без кухарів, без прибиральників? І це ми ще не говоримо про дошкільну освіту, яка повністю на фінансуванні місцевого бюджету.

Разом із цим, траплялися випадки, коли держава фінансувала технічних працівників за недолугими нормами, а не за реальними потребами. І у школі було, наприклад, «надцять» непотрібних двірників, які просто проїдали державні гроші. Громада їх утримувати не буде, і ось ми вже маємо непогану економію. Хіба не так?

- Знаєте, я за фахом фінансист, кандидат економічних наук, тема моєї дисертації «Організаційно-економічне забезпечення формування стратегії соціально-економічного розвитку міст України». Якщо надання освіти – це послуга, що її гарантує держава, то неправильно у собівартість цієї послуги не включати зарплати технічних працівників шкіл. Зараз частину цієї собівартості оплачують з власної кишені громади, і це суперечить Конституції.

З освітою зрозуміло. А як у Лозівській громаді, наприклад, з лікарями, комунальниками, працівниками міської ради? Чи немає кадрового дефіциту?

- Певний дефіцит є. Але тут я мушу сказати, що надзвичайно вдячний державі за те, що вона прийняла рішення бронювати від мобілізації працівників комунальної сфери. Завдяки цьому, дефіцит кадрів суттєво зменшився. Якщо говорити про лікарів, то ми дуже тісно співпрацюємо з Міністерством охорони здоров'я та НСЗУ. У нас 24 пакети з «вторинки», 2 пакети «первинки», 31 сімейний лікар і 10 приватних. Ми зберегли практично всю систему ФАПів та амбулаторій у селах.

Отже лікарів у вас не бракує?

- Бракує, але для їх залучення ми запровадили кілька програм. По-перше, ми платимо лікарям хороші зарплати – вищі, ніж середні по області. По-друге, ми забезпечуємо їх житлом. За те, щоб комунальна квартира у Лозовій перейшла у власність лікаря, він має відпрацювати у нас десять років. Розділіть вартість квартири на десять років, і побачите, що мало у якій громаді лікар може заробити стільки, скільки у нас. А ще й зауважте, що квартири ми передаємо лікарям після ремонтів, які робимо своїм коштом. Інша програма стосується оплати за навчання майбутніх медиків. Тобто кожен студент платного відділення медуніверситету, підписавши зобов’язання працювати у нас ті ж десять років, отримує гроші на навчання – повну вартість. Щоправда, незважаючи на все це, останнім часом інтерес до нашої громади зменшився – виключно через війну. Також лікарі не хочуть, щоб їхні діти навчалися онлайн, а у нас поки що навіть у садочки діти ходять онлайн, як би смішно це не звучало. Бо безпека понад усе. Тому ми дуже сподіваємося, що війна цьогоріч закінчиться. І тоді у нас, як колись, не буде більше проблем, а лише питання.

 

Сергій Зеленський під час жнив. Фото минулого року

 

У Лозівській міській бібліотеці