Автор: Віталій Безгін, народний депутат, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою
Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, для "Української правди"
Адміністративно-територіальна реформа в Україні (децентралізація) асоціюється з об'єднанням сіл і міст у великі ОТГ, позачерговими місцевими виборами, а останні вісім місяців – із боротьбою за "потрапляння" у нові перспективні плани.
Часто під реформою розуміють "передачу повноважень і фінансів (реальної влади) з Києва на місця". І з цим, звісно, не можна не погодитись.
Втім, важливо також розуміти, що блок про місцеве самоврядування – лише одна, безперечно дуже важлива, але далеко не єдина складова структурних трансформацій системи публічного управління в нашій державі, які були запущені шість років тому.
І поки з базовим рівнем (громади) все більш-менш зрозуміло, останні декілька тижнів профільний Комітет Верховної Ради разом з Мінрегіоном, ОДА та експертами активно обговорює майбутнє субрегіонального рівня нашої держави – нову конфігурацію районів (або ж округів, повітів – як кому зручно).
Хочу коротко пояснити, з чим ми маємо справу.
Виклики
Варто констатувати, процеси активного об'єднання громад та створення спроможних ОТГ по всій Україні останні 5 років поступово позбавили районні ради та районні державні адміністрації реальних повноважень управління територіями, залишаючи їм гідне (або не дуже) місце в історії сучасної України.
Майже в половині районів нашої держави (а їх, на секундочку, аж 490) об'єднаними громадами покрито більше половини території, що змушує вчергове замислюватись над роллю і значенням райрад та адміністрацій в оновленій системі публічного управління.
Зараз країна живе, де-факто, у двох вимірах: "до" реформи (районні ради та адміністрації ще відіграють певну роль) та "після" реформи (громади перебрали на себе фактично усі функції району).
Так не може продовжуватись вічно, тому на чергові місцеві вибори вже в жовтні цього року Україна має вийти з об'єднаними громадами на 100% територій (повсюдний стан "після" реформи в кожному куточку держави), і саме тут питання субрегіонального рівня постає достатнього гостро.
Ось тому ми продовжуємо активно працювати – новій європейській територіальній основі держави на базовому рівні обов'язково має підставити своє плече сучасний адміністративний поділ на субрегіональному рівні! Тоді реформа запрацює на повну.
Підходи
За результатами всеукраїнських обговорень учасники зійшлись на думці, що на даному етапі про місцеве самоврядування на субрегіональному рівні не йдеться.
Тому ми сконцентрували свою увагу на конфігурації майбутнього районування з огляду на потреби якісної організації та ефективної координації діяльності саме державних органів влади на місцях.
На практиці це 3 основні вимоги, яким має відповідати адміністративне утворення субрегіонального рівня, а саме:
І якщо з першим все доволі очевидно, то з іншими зазвичай виникає найбільше проблем.
Люди часто не розуміють, що після завершення реформи в частині місцевого самоврядування будь-які послуги від влади можна буде отримати на рівні громади і їздити для цього в районний центр (як було майже 30 останніх років і в деяких місцях залишається й досі) вже буде не треба.
Це означає, що "зона доступності" і "чисельність населення" – вимоги перш за все для влади, а не для громадян, як було у ситуації з формуванням громад.
Тобто якщо на базовому рівні людині важливо мати змогу дістатись свого органу місцевого самоврядування, то на субрегіональному рівні ключовою вимогою є навпаки можливість територіального органу держави "дістатися людини".
Тому ми маємо розуміти, що правильний, можливо, навіть математичний розрахунок співвідношення державних ресурсів і місцевих потреб має лягати в основу творення ефективного районування України майбутнього.
Винятки з правил і підсумок
Наша держава унікальна, тому що на два правила ми знайдемо десять винятків, і без них не обійшлось і в даному випадку.
Зокрема не потребує пояснення послаблення вимоги про 60-кілометрову зону доступності для гірських та інших територій, де інфраструктура майже відсутня, а сполучення між населеними пунктами до районного центру може бути суттєво ускладнено.
Найбільш дискутивними є обговорення територій, де проживає або значно більше або значно менше ніж 150 тисяч постійного населення.
На думку більшості учасників обговорень, там потенційно може бути створений окремий район, однак виключно за умов дотримання всіх інших вимог та розуміння його об'єктивної необхідності з логістичних міркувань.
Поділитися новиною:
19 січня 2021
21 січня - презентація результатів програми CANactions School SPACES
21 січня - презентація результатів програми...
21 січня 2020 року о 19:00 відбудеться онлайн-презентація результатів освітньої програми CANactions School...
18 січня 2021
Затверджено 96% місцевих бюджетів - дані Мінфіну
Затверджено 96% місцевих бюджетів - дані Мінфіну
Станом на 18 січня 2021 року в Мінфіні наявна інформація щодо затвердження 1537 бюджетів, що становить 96% від їх...
18 січня 2021
79% соціальних об’єктів передані у комунальну власність громад - дані Мінрегіону
79% соціальних об’єктів передані у комунальну...
Триває процес передачі майна з районного рівня у комунальну власність територіальних громад. Загалом по країні вже...
18 січня 2021
Роль асоціацій органів місцевого самоврядування - європейський досвід
Роль асоціацій органів місцевого самоврядування...
Автор: Магнус Ліллестрьом, експерт SKL International Цей матеріал має на меті окреслити деякі загальні...
18 січня 2021
Дві громади на Херсонщині уклали договори про співпрацю у розвитку туризму
Дві громади на Херсонщині уклали договори про...
Каланчацька і Тягинська територіальні громади (Херсонська область) співпрацюватимуть у напрямку реалізації проєкту...