«Ми тут у вас, в Україні, руйнуємо те, чого і близько не мали вдома», - голова Станіславської громади процитував окупантів

Іван Самойленко про те, як живе «напівокупована» громада, з надією прислухаючись до вибухів з боку Чорнобаївки.

Автор: Дмитро Синяк


Станіславська громада – на самому березі Дніпровської затоки або, як її називають місцеві жителі, Дніпровського лиману. Круті піщані схили створюють берегову лінію надзвичайної краси, а світанки та заходи сонця мають тут неповторний колорит. Тому коли Станіславська громада у 2017 році об’єдналася, було вирішено зробити ставку на розвиток туризму. За допомогою донорів місцева влада та громадські активісти створили Стратегію сталого розвитку громади на 2019-2027 роки, Програму з місцевого економічного розвитку та Економічний профіль громади. За п’ять років Станіславська громада мала всі шанси перетворитися на потужний економічний і туристичний центр. Але російське вторгнення ці плани перервало. Зараз громаду розділено лінією фронту. Та голова громади Іван Самойленко переконаний, що невдовзі Херсонщина повернеться під український прапор і не боїться прямо говорити про це окупантам. Децентралізація розпитала у нього, як живе «напівокупована» громада.

Яким для вас був перший день війни?

- О четвертій ранку прокинувся від вибухів. По радіо вже казали про вторгнення, але я не повірив. Зателефонував до свого зятя, який живе коло Чонгару, це на адміністративному кордоні з Кримом, і він підтвердив: «Так, росіяни справді прорвали українську оборону й сунуть на північ». Тоді я поспішив на найвищу точку нашої громади між Олександрівкою та Станіславом і звідти почув, як обстрілюють Миколаїв та аеродром у Кульбакіному. Згодом у нас не стало напруги, і я з електриками поїхав до Томиної Балки, звідки живиться струмом наша громада. (За фахом я теж інженер-електрик). Коли нарешті добралися до підстанції, раптом побачили танки, БТРи і «Урал» із буквами “Z”. З «Уралу» почали вистрибувати солдати й прямувати до нас. Ну, думаю, от і кінець наш прийшов. Але солдати нічого. Дізналися, що електрики, перевірили документи і поїхали собі далі. А наступного дня над нами почали літати російські літаки й вертольоти. Тепер, щоправда, вже не літають, бо позбивали їх дуже багато. Лише над Станіславом збили два вертольоти, один з них потонув у лимані, а інший дотягнув до Білозерки і там упав. Ще два вертольоти впали у районі сіл Рибальчого та Лиманів. Я вже місяці півтора ні літаків, ні вертольотів не бачив. З першого дня вторгнення веду «щоденник війни»: щодня записую, що зробив як сільський голова.

Що записали до щоденника сьогодні? Яка загалом ситуація у Станіславській громаді?

- Наша громада об’єднує чотири села: Станіслав, Олександрівку, Широку Балку і Софіївку. У Станіславі та Широкій Балці й у полях довкола них зараз стоять близько 300 російських військових та багато їхньої техніки. А у Софіївці є тільки російські блокпости. Під контролем української влади залишилася приблизно третина Олександрівки, де знаходиться дамба. За Олександрівкою – дорога на Миколаїв, тому росіяни надзвичайно прагнуть повністю взяти село під контроль. Але на щастя, українська оборона є доволі потужною. Та все одно артилерійські дуелі тривають практично безперестанку, час від часу українські позиції намагається штурмувати ворожа піхота. В Олександрівці зараз немає ні води, ні світла, ні газу, а з 800 будинків 350 непридатні для життя. У селі повністю знищено систему забезпечення електроенергією, у тому числі трансформаторну підстанцію на 35 тис. вольт і 14 трансформаторів.

Чи встигли евакуюватися місцеві мешканці?

- Виїхали практично, причому близько третини жителів ми організовано вивезли на територію, підконтрольну українському уряду. Біля 300 біженців з Олександрівки зараз живуть у Станіславі, їх приютили місцеві жителі. Така згуртованість стала можливою тільки завдяки реформі децентралізації: мешканці Станіслава давно сприймають олександрівців як своїх. Категорично відмовилися виїжджати з Олександрівки близько ста осіб, які зараз ховаються у власних підвалах. Потрапити до села цивільним неможливо, відповідно цих людей неможливо забезпечити ані продуктами, ані медикаментами. З Олександрівки весь час щось прилітає – то до Станіслава, то до Широкої Балки. Хто стріляє, ми не знаємо, але стріляють хаотично. Одного разу ми почали звертати увагу на залишки касетних боєприпасів, які розірвалися поруч із селами. Так-от, на більшості з них ми побачили витиснуті на металі п’ятикутні радянсько-російські зірки.

Яка ситуація в інших селах?

- У них, можна сказати, все гаразд: є, хоч і з перебоями, електроенергія, газ та вода, оскільки мережі переважно йдуть під землею. Є мобільний зв’язок та мобільний інтернет. Наша амбулаторія у Станіславі працює щодня з 8:00 до 12:00. Станція швидкої допомоги працює з 8 до 17:00, а на ніч «швидка» виїжджає до Білозерки. Школа у нас працювала дистанційно, але тепер навчальний рік вже закінчено. У Станіславі, щоправда, внаслідок обстрілів знищено один з трансформаторів на головній водній свердловині, через що ми були змушені переключити її на інші трансформатори. Зараз вода є, хоч тиск і трошки менший, ніж був. Ще два трансформатори пошкоджені й, щоб відремонтувати їх, я сьогодні їздив до Херсона за дротами й ізоляторами. З окупаційною владою не спілкувався, все вирішив у майстра нашої дільниці Херсонського обленерго.

Чи працює у громаді бізнес?

- Ну, в Олександрівці зараз нічого не працює, а в інших селах, навпаки, більшість магазинів відчинені. З завдяки цьому, нема проблем ані з продуктами, ані з товарами першої необхідності. Підприємці все привозять. Платіжні термінали, коли є світло, у нас працюють, можна розраховуватися банківськими картками. Я дуже шкодую про те, що з усіх наших фермерів лише один провів посівну кампанію. Всі інші виїхали з громади. Всю їхню техніку, щоб ніхто з «визволителів» не приробив їй ноги, ми роздали по хатах. Бо тягнуть все, щойно залишиш без нагляду: і стартери, і акумулятори, і генератори, і паливні насоси. В одного фермера вкрали навіть камазівський двигун та коробку передач.

Чи скоюють окупанти тяжкі злочини?

- У Широкій Балці вони застрелили дівчину. Ще шістьох місцевих росіяни вбили в Олександрівці. Не знаю, за яких обставин. Крім цього, шестеро наших місцевих жителів загинули у Широкій Балці від обстрілів. На початках росіяни також грабували магазини, але тепер цього немає: вони чемно, як усі, купують потрібні їм товари, причому виключно за гривні. Скажу по правді, найбільше проблем нам завдають військові так званої «ДНР». Саме вони у Широкій Балці повиносили зі старостату всю комп’ютерну техніку і поламали там меблі. Я ж до останніх місцевих виборів два роки працював старостою у Широкій Балці, і сам створював цей старостат, тому за нього мені особливо прикро. У Станіславській сільській раді комп’ютери поки що вдалося зберегти.

Чи багато мешканців залишили громаду?

- Близько 40%. Переважно вони виїхали за кордон, на територію, підконтрольну українському уряду, але також багато людей перебралися до Херсона і до Криму. Тікають туди, де мають родичів, тому кілька наших родин поїхали до росії. Насамперед їдуть жінки та діти. А чоловіки йдуть до Збройних Сил України, або шукають застосування для себе у тилу. Територіальної оборони ми створити не встигли. Ходять чутки про насильницьку мобілізацію українців до армії окупантів, але у нас наразі нікого ще не мобілізували. У будь-якому разі у нашій громаді практично не лишилося чоловіків віком від 20 до 50 років.

Чи викрадають росіяни проукраїнських активістів?

- Таке час від часу трапляється, але усіх згодом відпускають – через 6, 10 чи 12 днів. Найдовше з наших жителів було ув’язнено хлопця, який просидів під арештом аж 23 дні. У якості покарання за проукраїнські погляди його змушували прибирати територію.

Чи спілкуєтеся ви з окупантами?

- Ну, а що означає «спілкуватися»? От заходять вони до Станіславської сільської ради, стукають у двері… Світло, газ та воду у селах громади можуть організовувати лише троє чоловіків: начальник комунгоспу, слюсар і я зі своїм дипломом електрика. От з нами й поводяться відносно добре. Хоча мені не до душі присутність російських військових. Нещодавно вони вчепили на сільській раді свій прапор. Я кажу їм: «Навіщо?! Нам це неприємно! Я ж знаю, що на Херсонщині багато сільських рад – і у Голопристанському, і у Каланчацькому, і у Новотроїцькому районах – працюють під українським прапором, і ніхто їм нічого не каже! Я ж з багатьма головами громад контактую». А росіяни мені на те: «Пусть будет!» За великим рахунком, все одно я знаю, що Херсонщина – це Україна, і відверто російським військовим про це кажу.

Не боїтеся?

- Ну я ж мітинги не влаштовую. Просто коли мені починають розповідати про переваги «руського міра», я маю що протиставити. От один офіцер з «ДНР» почав мені розповідати, як добре у їхній «республіці», а я йому кажу: «А ви коли останній раз школу ремонтували? А яка у вас апаратура в амбулаторії? А до якої країни ви з паспортом «ДНР» можете поїхати? Бо у нас безвіз з Євросоюзом, ми куди хочеш їдемо без проблем. Та й до війни такі ремонти у громаді робили, що аж гай шумів, а наша амбулаторія була зразковою. А що у вас?! Лише бензин трохи дешевший?». Офіцер на те не мав, що відповідати. А одного разу я під час суперечки попросив «деенерівця» показати паспорт. Він показав, а паспорт у нього – наш, український. Я тоді: «Бачиш, і ти і я – українці, то які ж можуть бути між нами розбіжності!? Навіщо нам з тобою, українцям, потрібна росія!?»

Чи не погрожують вам окупанти за вашу відверту позицію?

- Лише одного разу, коли робили у мене в хаті обшук, сказали, що зараз розстріляють мне. Я питаю: «За що? За те, що я українець?» Той хлопчина, що робив обшук, відповідає: «Так!» А я йому: «Тебе ж тут ніхто не розстрілює тільки за те, що ти росіянин!». На тому справа і скінчилася. Той солдат потім сказав: «Мій шлях додому ще дуже далекий. З і мною всяке може трапитися».

Чи справді росіяни планують приєднати Херсонщину до Криму? Чи здійснюють вони якісь дії у цьому напрямку?

- Якось тут російський полковник про такі наміри розповідав. Я йому відверто сказав, що півострів рано чи пізно повернеться під контроль України. Те ж саме буде з Донецьком та Луганськом. «Навіщо цей цирк з «приєднанням? – питаю. – Їдьте до своєї росії, побудуйте там дороги, клуби, лікарні, а не руйнуйте наші!». Росіянин відповів лише, що як військовий не може суперечити наказу. Але він і сам розумів, що я правий. Й він, й інші російські військові щиро дивуються нашій заможності. Як, мовляв, у селі у хаті може бути газ, вода і туалет! Їм розповідали, що ми тут чекаємо на них і зустрінемо з відкритими обіймами, але тепер вони бачать, що це зовсім не так. Дехто зізнається мені: «Ми тут у вас, в Україні, руйнуємо те, чого і близько не мали вдома»… Пройде час, і вся ця чужинська армада повернеться до своєї росії.

Чи є можливість виїхати зі Станіславської громади на територію, підконтрольну українському уряду?

- Тільки через Херсон. До обласного центру у нас, до речі, вже ходить один рейсовий автобус, а незабаром запустимо і другий. Деколи евакуації «на велику Україну» – через Херсон і згодом через Снігурівку сприяє Червоний Хрест. На Миколаїв дороги немає – інтенсивні бойові дії. Але я у будь-якому випадку виїжджати не збираюся. А хто ж працювати буде? Тим більше, що я підтримую зв’язок з Херсонською обласною військовою адміністрацією та прокуратурою.

Яка потреба була зв’язуватися з прокуратурою?

- Ми спілкувалися із сумного приводу. Річ у тім, що після запеклих боїв ми поховали на території нашої громади 29 бійців Збройних Сил України. Кожного з них треба було ідентифікувати, сфотографувати. З прокуратури нам радили, як зробити все правильно і за законом. На жаль, упізнати вдалося лише 15 загиблих наших хлопців.

 Чи є можливість привезти до Станіславської громади гуманітарну допомогу?

- Немає. Якось до Херсона намагався проїхати гуманітарний конвой з Дніпра, але його не пропустили. Тоді обласна адміністрація ще мала чималі запаси продуктів і виділила нам 800 кг різних круп. Це, звісно мало для 10 тис. населення, і ми розподілили їх лише серед пенсіонерів та багатодітних родин. А більше ніхто й не приїжджав. Зараз нам особливо бракує медикаментів – вдома ти їх не виростиш, а з неокупованої території завести складно.

Чи отримують мешканці громади пенсії?

- Так, на картки все надходить без проблем, а щодо готівки я вчора у Херсоні домовлявся з головою обласного відділення «Укрпошти». Скоро маю зустрічати поштову машину з недоотриманими пенсіями за квітень.

Чи працює сільська рада?

- Так, з 8:30 до 11:00. А як же не працювати? Кому довідки треба видати, кому довіреність, кому акт про смерть, кому посприяти в отриманні нових документів, бо старі згоріли чи залишилися у зруйнованій хаті. Без паспорту пересуватися не можна, росіяни одразу ж затримають! Всі працівники Станіславської сільської ради перейшли на дві третини зарплатні через військовий стан. Вуличне освітлення ми вимкнули, газу домогосподарства використовують дуже мало. Через це наш бюджет відсотків на 70 виконується, і заборгованостей немає.

Як налаштовані місцеві жителі? Чи прагнуть повернення громади під контроль України?

- Ще й як прагнуть! Навіть кілька проросійськи налаштованих унікумів змінили свої погляди – після того, як позбулися своїх хат. Ніхто у нас не хоче жити у росії. Дедалі більше людей радіють, коли чують вибухи з боку Чорнобаївки, до якої від нас близько 35 км. Станіслав – це Херсонщина, а Херсонщина – це Україна!

21.05.2022 - 16:50 | Переглядів: 286
«Ми тут у вас, в Україні, руйнуємо те, чого і близько не мали вдома», - голова Станіславської громади процитував окупантів

Теги:

історії війни війна репортаж

Область:

Херсонська область

Громади:

Станіславська територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:

20 травня 2022

PROSTO психологічна підтримка керівників ЦНАП

PROSTO психологічна підтримка керівників ЦНАП

Керівники ЦНАП мають дуже широкий діапазон задач. Вони вирішують питання забезпечення, піклуються про команду,...

20 травня 2022

Намети, генератори та похідні ліжка: громади Полтавщини отримують допомогу від U-LEAD для облаштування переселенців

Намети, генератори та похідні ліжка: громади...

Полтавська область з перших днів російської агресії стала прихистком для багатьох людей, які вимушено покинули свої...

20 травня 2022

Селище Гостомель на Київщині стане містом – Уряд схвалив проект Постанови

Селище Гостомель на Київщині стане містом –...

Селище міського типу Гостомель Бучанського району Київської області планують віднести до категорії міст. Відповідний...

20 травня 2022

Наповнення місцевих бюджетів та їх видатки: Мінрегіон та USAID «ГОВЕРЛА» розпочали серію онлайн-зустрічей з громадами

Наповнення місцевих бюджетів та їх видатки:...

Міністерство розвитку громад та територій спільно з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА» розпочали серію онлайн-зустрічей з...