Автори матеріалу для ZN.UA:
Тетяна Безгіна, помічниця народного депутата України
Юрій Третяк, керівник Центру згуртованості та регіонального розвитку
ГО «Інститут громадянського суспільства»

---

Вересень традиційно для політичного середовища є часом кадрових ротацій, а в нинішніх реаліях — довгоочікуваних призначень. Тож на початку осені дев’ять міністрів отримали кредит довіри від парламенту та почали формувати команди для реалізації своїх планів.

Зокрема керувати одним із ключових напрямів — відновлення, розвитку громад і територій України — почав віцепрем’єр-міністр Олексій Кулеба, який раніше опікувався регіональною політикою в офісі президента України. Є великі сподівання, що багаторічний досвід роботи на різних рівнях влади, ефективний менеджмент і професійність допоможуть виправити ситуацію у сфері, що зазнала регресу через інституційне послаблення. Ключовим зараз є чесний аналіз викликів і глибоке переосмислення цілей регіональної політики в контексті війни та європейської інтеграції України й покроковий пере-/запуск відновленим Мінрегіоном на цій основі державних політик у сфері відання міністерства.

В цих умовах головними напрямами роботи Мінрегіону вважаємо євроінтеграцію, децентралізацію, реінтеграцію деокупованих територій і кадрову політику. Важливо, щоб ці напрями були узгоджені з цілями державної регіональної політики, яка нарешті має стати альфою й омегою діяльності відновленого Мінрегіону. Кожна ідея, захід чи проєкт, які народжуються в стінах міністерства, мають перевірятися на відповідність цілям регіональної політики.

 

Державна регіональна політика або політика згуртованості в ЄС

 

Державна інвестиційна політика спрямована на забезпечення порівняно високої якості життя людини незалежно від місця проживання. Ухвалені, проте не до кінця реалізовані в липні 2022 року фундаментальні зміни до Закону України «Про засади державної регіональної політики» визначили трирівневу систему планування регіонального розвитку, засади політики відновлення уражених територій та функціональні типи територій для запровадження спеціальних державних інструментів підтримки їх розвитку.

Не будемо забувати про важливість виконання рекомендацій європейських партнерів, зокрема зі Звіту про прогрес України в межах Пакета розширення ЄС 2023 року.

По-перше, оновлення Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР) на 2021–2027 роки та модернізація Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) для узгодження з процесом відновлення та відбудови, принципами багаторівневого управління й територіально-орієнтованої регіональної політики.

Оновлена ДСРР (ухвалена в серпні 2023 року) виконує одну з вимог Ukraine Facility і є важливим кроком уперед, який оцінили наші союзники.

Але документ наразі не містить функціональних типів територій (процес доопрацювання триває), що, відповідно, не розкриває для нас усіх можливостей співпраці з європейськими партнерами.

Варто говорити й про те, що час готуватися до наступного семирічного періоду ЄС (2028–2034), оскільки навіть якщо поточну стратегію буде вдосконалено в 2024–2025 роках, залишиться тільки два роки до 2027-го. Ба більше, в нашій ситуації доречно буде підготувати такий стратегічний документ із урахуванням двох сценаріїв: Україна як повноцінний член ЄС або країна-кандидат, що веде перемовини про вступ.

По-друге, вживання необхідних заходів для впровадження Закону України «Про засади державної регіональної політики», зокрема з огляду на різний вплив війни на регіони.

По-третє, посилення спроможності регіональних і місцевих адміністрацій у підготовці проєктів розвитку.

Маємо чітко розуміти, що «домашні завдання» в межах євроінтеграції потрібно виконувати осмислено та в інтересах України. Слід покроково вибудовувати систему «спільного управління» європейськими структурними й інвестиційними фондами в Україні не для їх «освоєння», а для власне інвестування у відновлення та розвиток українських територій. Важливо, щоб це відбувалося на основі стрункої системи планувальних документів відновлення та розвитку територій для кожного рівня врядування відповідно до європейських правил.

 

Європейська інтеграція та міжнародна співпраця

 

Напрям із зірочкою для нашої країни. Європейська інтеграція стосується реформування практично всіх аспектів життєдіяльності країни і є особливо важливою та перебуває під прискіпливим контролем із боку міжнародних партнерів. У контексті переосмислення державної регіональної політики дороговказом для нас є Політика згуртованості ЄС. Це політика солідарності всіх країн ЄС у допомозі економічному зростанню регіонів і вливання інвестицій для вирівнювання регіональних диспропорцій та забезпечення структурних змін в економіці країн і регіонів.

Інакше кажучи, це коли сильні гуртуються й допомагають слабшим стати сильнішими. Україна зі зрозумілих причин зараз і в найближчі роки після повноцінного вступу до ЄС потрапляє до «слабших». Проте є й хороші новини. Власне «слабші» претендують на більшу частину структурних та інвестиційних фондів політики згуртованості ЄС — за мінімального відсотка співфінансування на виконання конкретних проєктів.

Нам важливо розуміти й враховувати у своїх планувальних документах п’ять цілей політики згуртованості ЄС на 2021–2027 роки (кожна з них фінансується європейськими структурними та інвестиційними фондами):

1. Конкурентоспроможніша та розумніша Європа завдяки сприянню інноваційним і доцільним економічним перетворенням та регіональним ІКТ-зв’язкам (73 млрд євро).
2. Екологічніша («зелена») економіка з низьким вмістом вуглецю, перехід до чистої економіки з нульовим вмістом вуглецю, пом’якшення змін клімату (92 млрд євро).
3. Об’єднана (зв’язаніша) Європа завдяки покращеній мобільності (40 млрд євро).
4. Соціальніша та інклюзивніша Європа, яка впроваджує європейську основу соціальних прав (111 млрд євро).
5. Європа, ближча до громадян завдяки сталому та інтегрованому розвитку всіх типів територій (19 млрд євро).

Той, хто розуміє й уміє використовувати можливості, отримує значні ресурси для розвитку. Наприклад, Польща — наш найближчий сусід, успішно інтегрований до ЄС, продовжує інвестувати європейські кошти в свою економіку. На період із 2021 до 2027 року Польща отримує 76,5 млрд євро (!) для реалізації семи національних і 16 регіональних програм — це найбільша сума серед країн ЄС. Для порівняння, Італія отримує 42,2 млрд євро, а Німеччина — 19,9 млрд. У попередні періоди (2004–2020) Польща використала 170 млрд євро на розвиткові проєкти, виділені саме в межах політики згуртованості на проєкти розвитку.

Чи можливе подібне масштабне вливання коштів ЄС у розвиток України? Все залежить від нас і нашої інституційної спроможності.

 

Децентралізація та місцеве самоврядування

 

Ми довели, що можемо показувати реальні результати розвитку та бути прикладом. Варто нагадати, що за оцінками українського суспільства та міжнародних партнерів децентралізацію визнано найуспішнішою реформою в Україні, про що йдеться у висновках Єврокомісії та в окремій резолюції Європейського парламенту. Але не гучними заявами на папері єдиними. Наші децентралізовані громади чи не єдині у світі на практиці пройшли декілька рівнів викликів: від тотальних локдаунів під час пандемії коронавірусу до випробувань, повʼязаних із повномасштабним вторгненням, — наступ, оточення, тимчасова окупація, перебування в полоні, жорстоке вбивство населення та представників органів місцевого самоврядування.

Можемо гордо заявляти, що українські децентралізовані громади є невідʼємним складником боротьби, супротиву, національної оборони, підтримки Збройних сил, а отже — майбутньої перемоги. Децентралізація має тривати, а громади — зміцнюватися завдяки якісному законодавству, співпраці та професійним кадрам.

Повномасштабна війна не зупинила реформи, хоча деякі процеси сповільнилися через неможливість змін до Конституції. Війна також виявила аспекти, що потребують виправлення, як-от перегляд меж громад після завершення бойових дій з урахуванням поточної демографічної ситуації. Історія загартувала місцеве самоврядування не лише через наділення достатніми повноваженнями та ресурсами, а й через значну відповідальність за ухвалення тих чи тих рішень на місцях, залежно від викликів.

Важливим для майбутнього відновлення та розвитку є впровадження безпекових і територіально-орієнтованих підходів до управління для різних типів територій, зокрема економічних систем. Логічно, що однакові правила не можуть застосовуватися до безпечних регіонів, як Львівщина чи Закарпаття, і таких, як Харківщина чи Херсонщина.

Ключові завдання на майбутнє зводяться до якісного законодавчого забезпечення, імплементації, співпраці парламенту та уряду, а також сумлінного виконання на місцях. Важливим є впровадження інституційного нагляду за законністю рішень місцевого самоврядування, що є одним із пунктів Ukraine Facility і має бути реалізоване до першого кварталу 2025 року.

 

Реінтеграція звільнених територій

 

Новий напрям для Мінрегіону, який має стати частиною державної регіональної політики, пов’язаний із децентралізацією, місцевим самоврядуванням і міжнародною співпрацею для відновлення. В питанні тимчасово окупованих територій важливо розрізняти дві групи.

Перша — це території, окуповані більш як десять років, як-от Крим і частини Донецької та Луганської областей. Вони не зазнали реформ, що відбулися в Україні, а ментальна прірва в настроях суспільства неймовірно зросла. Друга — території, окуповані після повномасштабного вторгнення 2022 року, де російська окупація зруйнувала здобутки децентралізації й намагалась оперативно повернути радянську систему управління.

Відповідно після звільнення тимчасово окуповані території доведеться підтягувати в усіх аспектах. Це включає подолання ментального розриву, що виник через вплив системи управління РФ. Натомість ми маємо ефективно повернути ці території до сучасної європейської України та інтегрувати їх до загальної системи управління з європейськими програмами розвитку.

Повернення людей на деокуповані території — це серйозний виклик, який потрібно подолати. Основне завдання — створити умови, щоб люди захотіли повернутися та брати участь у розвитку громади як ментально, так і фізично та матеріально. Це вимагає від держави симбіозу низки процесів: безпеки, відбудови інфраструктури, відновлення медичних та соціальних послуг, освіти, а також створення робочих місць. Незалежно від того, велике це місто чи маленька громада, люди мають хотіти жити там, народжувати дітей, а не шукати шляхи для виїзду.

Візьмемо для прикладу деокуповану частину Херсонщини: станом на травень 2024 року населення 16 громад зменшилося до 154 тисяч, що на 296 тисяч (65%!) менше, ніж до 2022 року! Основна причина — відсутність безпеки через постійні обстріли. Через це повернення до нормального життя неможливе.

Деокупація та повернення тимчасово окупованих територій — процес складний і тривалий, що потребує перехідного періоду. Тривалість цього періоду може залежати від часу окупації та впливу ворожої пропаганди.

 

Кадри, кадри, кадри

 

Це основа управління та функціонування громад і країни. Невідʼємний складник нової регіональної політики, європейської інтеграції та міжнародної співпраці, місцевого самоврядування і, звісно ж, відновленого управління на деокупованих територіях. Тож логічно, що ця сфера має бути, зокрема, у фокусі міністерства. Основа, база, фундамент — як не назви, суть залишається незмінною: правильні люди на правильних місцях забезпечують результат. «Правильні» у значенні професійні, фахові, чесні, з бажанням та баченням шляхів досягнення суспільного добробуту.

Де таких знайти? Адже наше суспільство часто живе категорією стереотипів і оціночних суджень, буцімто «всі чиновники, депутати, можновладці — погані», ґрунтуючись на окремих випадках. Безумовно, є й такі. «Погані персонажі» є в кожній галузі. На жаль, наше суспільство не ідеальне, бо немає ідеальних суспільств чи систем загалом. Інколи стереотипи заважають нам мислити й оцінювати ситуацію тверезо — чим, власне, шкодимо самі собі, навіть не усвідомлюючи цього. Якщо на кожному кроці «розганяти зраду» та кричати, що «всі чиновники погані», в нас банально не залишиться охочих іти на державну службу через стійку соціальну модель «негативного персонажа».

Не секрет, що є неабиякий кадровий голод і катастрофічний брак кадрів на посади державної служби та на службу в органах місцевого самоврядування, де попит у рази перевищує пропозицію. За даними НАДС, 2022 року вакантними були 18% посад, а на початку 2024 року — вже кожне четверте робоче місце. За останні два роки кількість держслужбовців зменшилася на 16,4 тисячі. Причини — війна, брак людського капіталу та низькі зарплати. Реформа системи оплати праці, над якою працює парламент, є одним із пріоритетів публічного управління та важливим кроком на шляху до членства в ЄС.

 

Замість висновку. Формування й реалізація державної регіональної політики, яка дає відповіді на складні виклики та нові можливості, дасть нам змогу подолати страшні наслідки війни й стати конкурентоспроможними на теренах Європейського Союзу. Саме таке завдання має стояти перед оновленою командою виконавчої влади, парламентом, офісом президента, представниками експертного середовища та власне лідерами місцевого самоврядування.