«Швидка допомога» для місцевого самоврядування в умовах війни. Інтерв’ю голови військової адміністрації Асканія-Нова

 

Іван Дударь, який довший час очолював одну з кращих на Херсонщині Кочубеївську громаду, переконаний, що запровадження військових адміністрацій було своєчасним та правильним кроком. А після перемоги «все має повернутися, як було».

Автор: Дмитро Синяк

Іван Дударь одним з перших на Херсонщині підтримав реформу з децентралізації влади у 2015 році. Згодом очолювана ним Кочубеївська громада постійно з’являлася у новинах як така, чий позитивний досвід варто наслідувати іншим. Мешканці громади побудували у себе чудову систему первинної медицини, ремонтували дороги й запроваджували чимало цікавих інновацій. Війна поклала край розвитку: 11 березня минулого року до села увійшли російські окупаційні підрозділи.

- Ми з дружиною тоді були у шоковому стані, – згадує Іван Дударь. – Не усвідомлюючи безглуздість своїх дій, ми почали укріплювати вхідні двері нашого будинку. Для чого, я тепер пояснити не можу, адже росіяни, якби захотіли, могли б проникнути до будинку будь-яким чином. Але тоді ми про це не думали. Наш будинок розташований на краю села, тому ми раптом подумали, що безпечніше буде перебратися до моїх батьків. Телефоном друзі радили нам якнайшвидше залишити Кочубеївку і виїздити, оскільки росіян вже бачили у Заградівці та Наталиному. Коли гахнуло зовсім поруч і зникло світло, ми зрозуміли, що треба робити це негайно. Я був у домашніх капцях, ми з дружиною не взяли жодних речей, лише документи, кота і собаку. Але ми виїхали – під звуки бою, який ішов за 4 км від Кочубеївки. А з боку полезахисної лісосмуги до села вже входили російські загони.

 

 

 

Місцеві мешканці зберегли багато живих спогадів про «визволителів»

 

На щастя, окупація тривала недовго: вже 28 березня під тиском Збройних Сил України орки відступили з Кочубеївської громади. Іван Дударь, який на той час вже не був сільським головою Кочубеївки, поступившись на останніх виборах конкуренту, отримав несподівану пропозицію: очолити Асканія-Нову селищну військову адміністрацію. У цьому статусі він і дав інтерв’ю «Децентралізації».

 

 Голова військової адміністрації Асканія-Нова Іван Дударь з російським осколком у руках. Початок осені 2022-го

 

 

Російські «подарунки»

Якої шкоди завдала вашій рідній Кочубеївці російська навала?

- Орки залишили по собі понівечену школу зі знищеним дахом, руйнувань зазнала наша лікарня та багато приватних будинків. Але, чесно кажучи, ми вважаємо, що нам пощастило.

Бо, наприклад, село Потьомкіне Високопільської громади росіяни буквально стерли на порох. Там не залишилося жодного будинку, самі руїни. Загарбники також вбили кількох мешканців Кочубеївської громади. Вони застрелили чоловіка, який піднімався з підвалу з відром картоплі у руках. Вони розстріляли автомобіль, у якому одна з родин моїх односельців намагалася втекти із зони бойових дій. Чоловік загинув на місці, жінка отримала тяжке поранення голови, лише дитині дивом вдалося втекти. Іще відомо про три випадки зґвалтувань, причому одній із жертв було 83 (!) роки. Інша жінка на момент зґвалтування була вагітною. У мене просто немає слів... Насправді злочинів проти жінок, швидше за все, було набагато більше: у подібних речах мало хто зізнається. Ось такий «руський мір» принесли нам «визволителі».

 

Автографи «визволителів» у громадах Бериславського району

 

Що ви можете сказати про призначення вас головою військової адміністрації? Ви погодилися без вагань?

- Так, бо вважаю, що, працюючи у царині місцевого самоврядування, я можу принести найбільше користі моїй країні у непростий для неї час. До того ж, війну я зустрів у статусі безробітного, розмірковуючи над тим, у якому напрямку рухатися далі. Але російське вторгнення розвернуло моє життя. З березня я почав займатися волонтерською діяльністю в команді БФ «Українці переможуть» разом з обласним депутатом Херсонської області від Бериславського району Ігорем Йосипенко. Ми возили гуманітарну допомогу по різних громадах, щойно звільнених від ворога, їздили до «сірої зони» та організовували «передачі» до окупованих сіл Бериславського району та самого міста Берислава. Так я працював доти, доки обласне керівництво, врахувавши мій управлінський досвід, не запропонувало мені стати головою військової адміністрації окупованої Асканії-Нова.

 

Один з «російських подарунків»

 

Отже ви зараз працюєте у Херсоні?

- Мабуть, частіше я буваю у Кривому Розі, хоча не можу назвати це місто своєю постійною локацією. Я також часто приїжджаю до сіл на березі Дніпра, звідки можна бачити Лівобережжя. Там тепер зовсім інше життя. Деколи я та мої співробітники потрапляємо під обстріли. Дуже часто ми бачимо жахливі наслідки цих обстрілів. Росіяни стріляють по наших селах, не цілячись, всліпу. Виїде танк, випустить кілька снарядів і втече. А крупнокаліберний танковий снаряд прошиває будинок наскрізь.

І люди все одно не виїжджають?

- Так, більшість тримаються своїх осель. Чому? Мені важко сказати. Мабуть, найчастіше вони бояться, що не виживуть деінде, не зможуть оплачувати своїх витрат. Тому поки у будинок не влучить снаряд чи ракета, люди залишаються. Я вже втомився казати їм: «Виїжджайте, не чекайте «російського подарунку»! На передовій не повинно залишатися, принаймні, жінок та дітей!» А береги Дніпра на Херсонщині - це тепер передова. В одному селі я бачив родину, яка мешкає у хліву. Там, щоправда, все чистенько прибрано та вибілено, є «буржуйка». Але тим не менше, це колишній хлів. Будинок та гараж цієї родини згоріли від російських снарядів, але вона ні за що не хоче залишати «свою землю». До того ж, вдома є город, кури і таке інше – голодним точно не будеш. Проте всередині себе не я можу змиритися: як це так - жити у хліву? Однак люди живуть. Рідна земля тримає... Однак ставлення до росіян у тих, хот залишається, різне. У певних селах дехто з місцевих вказує ворогам лазерними указками через Дніпро, куди стріляти. Це не вміщується у голові нормальної людини, але такою є тепер наша реальність.

 

Згідно розповсюдженої практики, працівники військових адміністрацій окупованих територій часто допомагають своїм колегам зі звільнених від ворога громад. Іван Дударь на зустрічі з мешканцями села Ольгине Високопільської громади

 

Колаборанти й окупація

Чи багато колаборантів серед мешканців Асканія-Нова?

- Немало, бо до місцевих прихильників «руського міра» додалися приїжджі, ті, які втекли під час відступу російської армії з Лівого берега Херсонщини. Більшість з них розраховували «перечекати» у Криму, але росіяни їх туди не дуже-то й пускають. От вони і мутять воду у нас. Зараз з окупованої частини Херсонської області взагалі дуже важко виїхати – куди б то не було... Одним з лідерів місцевих колаборантів є колишній обласний депутат від ОПЗЖ. Він ходить по людях і агітує за «нову владу», морочить голови. Й за відсутності інтернету й російського телебачення багато хто йому вірить.

Чи ця ситуація є типовою для окупованого півдня Херсонщини?

- Загалом що ближче до Криму, то ситуація гірша. Я глибоко розчарований у багатьох колишніх колегах. Особливо прикро за голову Присиваської громади Херсонщини Сергія Кліщевського, який одразу ж перейшов на службу до ворога. Причому не просто перейшов, а ще й залякав людей, які навіть вийшли після цього на роботу у місцевих школах та інших установах. Через антиукраїнську позицію Кліщевського держава навіть не мала можливості виплатити заробітну платню працівникам певних державних підрозділів Присиваської громади. Тобто Кліщевський принципово не надавав інформації щодо цієї заборгованості. Мало того, бухгалтерка Присиваської громади, яка виїхала до Києва, відмовилася ділитися з нами будь-якою бухгалтерською інформацією, настільки голова громади настрахав її. Між тим він завжди виглядав патріотом України, а його громада завжди була одною з кращих. Ось так ми не розгледіли…

Як зараз налаштоване населення звільненої частини Херсонщини?

- Російське вторгнення якнайкраще показало, хто є хто. У той час, коли одні рятували поранених українських солдатів і волонтерили, інші здавали росіянам колишніх «атошників» та громадських активістів і мародерили. З цими людьми нам ще доведеться розбиратися. І їх, таких людей, немало. Я не можу забути ось який випадок. В одній громаді, до якої ми з товаришами привезли гуманітарну допомогу, перед людьми виступав місцевий депутат. Він в усьому звинувачував українську владу, а про вторгнення росіян не казав жодного слова. Я спеціально задав йому кілька запитань, підводячи до того, що росія, а не Україна, є коренем зла. Та дзуськи! Він стояв на своєму! Чи є він ворожим агентом, чи просто місцевим ідіотом, я не знаю. Зрештою, розбиратися у цьому мають правоохоронні структури.

Чи може голова військової адміністрації затримувати таких людей і передавати силовикам?

- Ні. Зате може робити подання, на основі якого ті згодом мають вирішити, що робити. Я час від часу підписую такі подання щодо осіб, які співпрацюють з ворогом у ввіреній мені громаді Асканія-Нова. Те, що українські силові структури матимуть всю інформацію щодо колаборантів, це вже чимало.

А що зараз із керівництвом Асканії-Нова?

- На останніх виборах там переміг юрист Вадим Поліщук, який через сімейні обставини прийняв рішення залишитися в окупації. Таке ж рішення прийняв і секретар селищної ради. Я не стану звинувачувати їх, бо у кожного - своє життя і свої проблеми, які не завжди коректно порівнювати з власними. Бо всі люди – різні, і практично немає двох однакових ситуацій. Заступнику Поліщука через Крим вдалося виїхати до Польщі. Там він влаштувався на роботу, і на разі не може чи не хоче допомагати мені у справах Асканії. Деколи лишень щось підказує телефоном. Хоча зарплатню – дві третини своєї ставки, згідно закону, він отримує. І я і він розуміємо, що довго так тривати не може. Хоча я виступаю насамперед не за звільнення, а за повернення керівних кадрів до роботи у свої громади. Це суттєво б полегшило нашу спільну роботу.

Чи співпрацюєте ви з Поліщуком? Формально він ваш підлеглий?

- Ні, цей момент у законодавстві ще не прописний. Вадим Поліщук є чинним головою громади Асканії-Нова, щоправда, без повноважень, які перейшли до військової адміністрації. Передача цих повноважень – правильний крок. На моє глибоке переконання, про будь-яку працю в умовах окупації зараз не може бути й мови. Насамперед це стосується працівників усіх державних структур. Адже це нонсенс – здійснювати державні повноваження на окупованій території, де є окупаційний «гауляйтер». Від жовтня минулого року в Асканії-Нова всі загравання з окупантами мали бути припинені.

Чому саме від жовтня?

- Бо саме тоді у громаді з’явилися окупаційні війська. До жовтня Асканії, можна сказати, щастило. Через те, що вона знаходиться в стороні від найважливіших доріг, росіяни особливо не навідувалися туди. Приїхали, призначили «гауляйтера» і надовго зникли. Через це у місцевих мешканців виникла ілюзія «мирного життя» в окупації. Вони почали думати, що житимуть, як завжди, тільки під російським прапором. Ніхто й уявити не міг мародерств, вбивств та грабунків на своїх вулицях. Але від жовтня все це стало реальністю: в Асканії та прилеглих селах з’явилися озброєні до зубів росіяни, які почали робити все, що їм заманеться. Під виглядом розшуку «українських диверсантів» вони почали оточувати села й перевертати все догори дриґом у людських хатах, допитуючи і катуючи господарів. От тоді-то у більшості мешканців Асканії-Нова відкрилися очі. Й симпатіям до окупантів прийшов кінець.

Чи відчуваються в Асканії бойові дії?

- Звісно, бо російські війська завжди супроводжує «почесна варта» зі снарядів української артилерії. Два місяці тому ця артилерія дуже вдало накрила скупчення окупантів у самій Асканії. Після цього вони намагаються розосередитися по людських хатах. Це, звісно, нікому не подобається, але місцевих ніхто й не питає. 

 

«Заблукалий» російський танк на Херсонщині

 

Що зараз із всесвітньо відомим заповідником Асканія-Нова?

- А що з росіянами може бути доброго? Кормів катастрофічно бракує, ліків майже немає, тварини лякаються постійних вибухів. Тяжко!

Як почувається бізнес в Асканії?

- Усіх місцевих підприємців росіяни змушують реєструватися за російським законодавством. За моєю інформацією, лише один з них відмовився від цього і згорнув свій бізнес. Всі інші – працюють. У мене до такої роботи неоднозначне ставлення. З одного боку, я розумію, треба якось жити. Без співпраці з окупантами тепер навіть засіяти поля неможливо. Мало того, в окупованих Олександрівці та Давидовому Броді орки вимагали в аграріїв, крім російської реєстрації, ще й 60% врожаю. В іншому разі не дозволяли збирати його. Багато хто і не збирав, бо це було просто невигідно. З іншого боку, не можна ось так просто схиляти голови перед тим, хто прийшов у твій дім зі зброєю і почувається у ньому як господар. Прийде час, і нам треба буде дуже багато говорити з мешканцями окупованих територій, а їм – з нами. Адже окупація залишає глибокі шрами, які ще довго треба буде лікувати.

 

«Військові адміністрації не становлять жодної загрози місцевому самоврядуванню»

Які завдання стоять перед вами як перед головою військової адміністрації?

- Насамперед я маю убезпечити працівників селищної ради від викрадень та тиску на них загарбників «ерефії». Також я маю сприяти поверненню людей до звичайного життя, настільки, наскільки це можливо у нинішніх умовах. Також у зоні моєї відповідальності здійснення заходів правового режиму воєнного стану, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, дотримання законних інтересів і свобод громадян, гарантування безпеки, недопущення гуманітарної катастрофи тощо. Моя структура здійснює контроль за витратами бюджетних коштів. Адже йдеться про окуповану громаду, на територію якої Україна, не зважаючи ні на що, постачає певні ресурси. Моя задача – зробити так, щоб ці ресурси не потрапляли до окупантів. Наприклад, військова адміністрація Асканії-Нова відстежує виплати освітянам, які працюють віддалено з території, що контролюється українським урядом, або ж з-за кордону. Іще ми складаємо план відновлення громади, виходячи з тих потреб які бачимо, а також з того, що після деокупації росіяни залишать по собі пустелю. Тоді, до речі, саме військова адміністрація повинна буде організовувати евакуацію людей, які цього потребують, на територію, умовно безпечнішу від обстрілів.

Наскільки на часі є робота військові адміністрації? Чим вони краще місцевих рад мирного періоду?

- Різниця між двома цими органами колосальна. Шлях демократії зазвичай є доволі довгим. А голова військової адміністрації, концентруючи владу у своїх руках, дуже швидко може виконати будь-яке доручення згори, від військового керівництва. Протягом дії військового стану оперативність – понад усе. Разом із цим, треба розуміти, що з початком повномасштабної війни треба було діяти негайно, певні помилки не грали ролі, бо ставка була надто високою. Але тепер ці помилки треба виправляти й поволі відповідати на різні запитання. Наприклад, щодо статусу голови військової адміністрації. Хто він – державний службовець чи працівник місцевого самоврядування?

Вочевидь, державний службовець, бо призначається Президентом.

- Так, але разом із цим він має певні функції, невластиві державному управлінцеві. Чи стосуються голови військової адміністрації закони про місцеве самоврядування? На що він має право, а на що не має? Таких питань багато, і на них держава обов’язково має відповісти ближчим часом. Адже голова військової адміністрації фактично одноосібно ухвалює надзвичайно важливі рішення і як наслідок – бере на себе величезну відповідальність. Голова громади мирного формату не має й десятої частини такої відповідальності, бо більшість його рішень приймаються колегіально. Крім того, діяльність голови громади доволі докладно регламентується законами України та іншими документами. Я, відверто кажучи, почуваюся дуже некомфортно, приміром, вносячи зміни до бюджету самим лише власним розпорядженням. У мирний час для цього створювалася спеціальна комісія, згодом проводилося обговорення, депутати голосували. Це був величезний складний і дуже демократичний процес. Оскільки голова громади колегіально, спільно з депутатами приймав усі рішення, він завжди міг вказати на депутатів, які не голосували, чи не підтримали рішення з тих чи інших причин. Натомість голова військової адміністрації за все відповідає сам.

Уряду деколи доводиться чути звинувачення в утисках місцевого самоврядування через створення військових адміністрацій. Наскільки ці звинувачення, на вашу думку, є справедливими?

Я не бачу кращої можливості організувати дистанційне управління прифронтовими та окупованими територіями, ніж через створення військових адміністрацій. З іншого боку, про які на загал утиски може йти мова, коли головами військових адміністрацій у дев’яти випадках з десяти призначаються вчорашні голови громад, тобто люди, які мають найбільшу довіру на місцях? Так зробили у більшості громад: у Бериславі, Кочубеївці, Високопіллі, Олександрівці, Новорайску тощо. Звісно, можна дискутувати про потрібність створення військових адміністрацій у тих чи інших громадах. Наприклад, у тій ж Кочубеївській громаді, яка була під орками лише два тижні. Там можна було залишити «мирну структуру» місцевої влади. Але на це питання мають відповідати насамперед військові. Якщо їм це потрібно, так і має бути.

У будь-якому випадку запровадження військових адміністрацій – тимчасовий захід, чи не так?

- Зараз головне завдання нашого народу – зберегти державу. Тут військові адміністрації виступають певним кризовим каркасом для державної структури. Те, що їх запровадили так швидко, однозначно допомогло втримати багато територій. Тепер військові адміністрації дуже оперативно вирішують різні питання починаючи з розмінування місцевості, подачі газу, світла, води й тепла і закінчуючи питаннями, про які я не можу розповідати, щоб не порушити режим військової секретності. Військові адміністрації набагато швидше, ніж звичайні місцеві ради, здатні приймати рішення з відновлення знищеної обстрілами інфраструктури та допомагати у відновленні приватних садиб. Їм набагато легше знаходити – у координації з обласними військовими адміністраціями – «Старлінки», єдине джерело інтернету на прифронтових територіях. Військові адміністрації – це своєрідні «швидкі допомоги» для місцевого самоврядування в умовах війни. Прийде час – і вони стануть непотрібними. Але зараз це частина української оборони.

Теги:

історії війни репортаж

Область:

Херсонська область

Джерело:

Поділитися новиною:

Читайте також:

01 лютого 2023

«Українським громадам є чим ділитися», - Бучанський міський голова про міжнародне муніципальне партнерство

«Українським громадам є чим ділитися», -...

Бучанський міський голова, голова Київського регіонального відділення Асоціації міст України Анатолій Федорук цими...

01 лютого 2023

Форум Україна – ЄС: мери українських, польських і німецьких громад започаткували 17 муніципальних партнерств

Форум Україна – ЄС: мери українських, польських...

  Під час форуму муніципального партнерства ЄС-Україна у Войновіце (Польща) мери українських, польських і...

01 лютого 2023

Уряд затвердив Порядок та умови надання у 2023 році субвенції на підтримку закладів охорони здоров’я

Уряд затвердив Порядок та умови надання у 2023...

31 січня Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання надання у 2023 році субвенції з державного...

31 січня 2023

Час диджитальних змін: нова можливість для цифровізації українських громад

Час диджитальних змін: нова можливість для...

Міжнародна організація SocialBoost в партнерстві з Міністерством цифрової трансформації України та за підтримки...