«Бюджет моєї передвиборчої кампанії – 13 тис. грн.», - Ольга Матюшина, селищний голова Коцюбинського

«Бюджет моєї передвиборчої кампанії – 13 тис. грн.», - Ольга Матюшина,  селищний голова Коцюбинського

Ольга Матюшина, громадська активістка, яка перемогла на виборах селищного голови Коцюбинського, за час кампанії особисто обійшла майже 3 тисячі квартир.
Окрім того, вона та її команда агітували на ринках та транспортних зупинках. «Це було особисте спілкування, що як доводить наш досвід, найбільш ефективно», — розповідає вона. Серед перших кроків, які вона планує розбити на посаді, буде аудит. «Я не можу прийняти справи не розуміючи що до чого. Аудит має чітко розставити що було, що є і що може бути», — пояснює вона.

Ірина Соломко: Хотіла привітати вас з перемогою. Тепер ви – новий голова Коцюбинського.

Ольга Матюшина: Станом на сьогодні опрацьовані всі протоколи, у відповідності до яких я перемогла на виборах до селищної ради на посаду селищного голови з перевагою в 400 голосів.

Ірина Соломко: Ваш досвід – показовий. Ми спілкувалися з активістами, і вони говорили, чим раніше громадські активісти почнуть включатися в життя села, селища, міста, тим швидше у них з’явиться можливість мати більше важелів приходити до влади і робити якісну політику в контексті місцевого самоврядування. І ваш випадок саме це і доводить.

Ольга Матюшина: Так, я погоджуюсь, що мій приклад є показовим для всіх активістів, що все можливо, і все залежить від нас самих. Від нашої громадської активності. Якщо людям показувати реальний результат, то вони тобі повірять. І ти можеш стати реальним представником місцевої влади. Єдине, що я не можу похизуватися, тому що моя команда пройшла, лише чотири депутати.

Ірина Соломко: Це не мало. До цього у вас в раді був тільки один активіст.

Ольга Матюшина: Так. І ми маємо сподівання, що громадський активіст Ігор Домбровський пройде ще й в облраду.

Ірина Соломко: А скільки людей зі своєї команди ви намагалися завести у селищну раду?

Ольга Матюшина: З 18-ти пройшло чотири, але вибори були дуже складними. Сказати, що порушень не було, нічого не сказати. Ми зупинили чотири каруселі. Наприклад, замість п’яти бюлетенів видавали чотири. Ми тричі схопили за руку, коли член ДВК від конкурентів так робив.

Ірина Соломко: Тобто, ваш бюлетень за селищного голову просто не давали.

Ольга Матюшина: Так.

Ірина Соломко: А люди на це ніяк не реагували, чи вони були не обізнані?

Ольга Матюшина: Одна жінка помітила. Перед нею вибачилися. В принципі, вона навіть не за себе перепитувала, а за свого батька. Старенькому батькові не видали бюлетень. А вже після 3-го випадку спостерігачі були більш посилені.

Окрім класичних каруселей, були такі випадки, як агітація перед самими дільницями. Десь там бабуся записочки роздавали, за кого треба голосувати. Комусь по 100-200 гривень давали. І основне, що впливало – це зовнішня реклама, яку не зняли.

Ірина Соломко: Ви сказали, що перемогли з різницею у 400 голосів. Хто був ваш конкурент? Це нинішній селищний голова?

Ольга Матюшина: Ні, нинішній селищний голова за три дні до виборів зняв свою кандидатуру на користь представника «Нових обличь». Мій конкурент Сергій Даніш. Йому вдалося завести у раду більшість. Тобто, вони мають депутатську групу, але вони не мають лідера. Це досить потужна політична сила в плані фінансів.

Ірина Соломко: Це нова-стара політична сила?

Ольга Матюшина: Так, ця політична сила із новими лозунгами, але зі старими обличчями. Тобто, вони і раніше мали представників у місцевій владі.

Ірина Соломко: Ви були обмежені у фінансуванні. На чому базувалася ваша компанія?

Ольга Матюшина: Бюджет моєї кампанії був приблизно в 13 тис. грн. У нас 9 800 голосуючих, їх треба було проагітувати. Ми не мали зовнішньої реклами, тому що всі борди в місті належать «Новим обличчям».  Представники цієї політичної сили — власники і монополісти на цьому ринку. Тобто, доступу до цього ресурсу ми просто не мали. Були обмеження і по поліграфії. У нас був наклад у 8 тис., який ми передавали виключно з рук в руки.

Ірина Соломко: Ви маєте на увазі газети?

Ольга Матюшина: Ні, газети друкували волонтери. Ми ведемо сайт громади «Приірпіння», і деякі матеріали звідти люди самі друкували і роздавали. Учасники нашої команди скинулися і роздрукували глянець, де була представлена програма з інформацією: що ми уже зробили, що будемо робити, щоб люди розуміли, хто ми і що.

Ірина Соломко: Але вам пощастило, тому що це селищна рада, і ваша команда могла не прив’язуватися до політичних сил, на відміну, від міста.

Ольга Матюшина: Я висувалася «Блоком Петра Порошенка», тобто мені довелося налагоджувати контакти з політичними силами. Нереально самостійно балотуватися на посаду селищного голову, бо члени ДВК, ТВК – це партійні квоти. Якщо ти не маєш цих членів, ти не можеш розраховувати на чесні вибори. Тому я прийняла для себе рішення висуватися «Блоком Петра Порошенка».

Ірина Соломко: Як воно вам далося?

Ольга Матюшина: Нелегко. Але більшість моєї команди висувалося по мажоритарці. Я взяла на себе певний негатив, щоб був цей позитив для команди, зокрема, ДВК та ТВК. І серед 18 людей, у нас було партійних лише п’ять. І лише для того, аби можна було зареєструвати місцевий осередок, бо без нього, членів ДВК, ТВК у вибори можна не вступати.

Ірина Соломко: А якість зобов’язання у вас є перед цією політичною силою?

Ольга Матюшина: Ні, бо ми самі фінансували свою кампанію. 13 тис. грн на 18 людей – не такі вже й великі гроші. Громадські активісти в більшості – це люди, які можуть себе забезпечити, і по тисячі гривень ми можемо здати на поліграфію за умови, що агітуємо ми самі, матеріали ми пишемо самі. Більшого ресурсу ми не мали. Я не можу сказати, що він був би більш ефективним, ніж той, який ми вклали.

Ірина Соломко: Я так розумію, що база – це спілкування з людьми?

Ольга Матюшина: Так, кампанія була побудована на принципі «від квартири до квартири». Особисто я пройшла майже три тисячі квартир. Я завітала, якщо не до кожної, то до кожної другої квартири.

Окрім того, агітувала на ринках, транспортних зупинках. Це було особисте спілкування протягом 20 днів. На своїх округах кандидат агітував за себе, як за кандидата в Коцюбинську селищну раду, він працював разом з кандидатом в Ірпінську раду, якщо у нас такий був, і агітував за себе, за обласного кандидата і за селищного голову.

Ірина Соломко: Звідки ви брали сили? Як люди реагували?

Ольга Матюшина: Агітували, якщо будній день після п’ятої години і до дев’ятої. У вихідний день з ранку до вечора. Плюс наші кандидати або їхні друзі агітували на транспортних зупинках. Реагували по-різному. Ті люди, які негативно на нас реагували, у будь-якому випадку ми намагалися їх переконати, щоб вони прийшли і проголосували.

Ірина Соломко: В чому полягав негатив?

Ольга Матюшина: Дуже велике розчарування у суспільстві. Мало хто з людей збиралися йти на вибори голосувати. Є певна апатія. У нас була непогана явка, ми це відпрацювали. Десь 10-15 бюлетенів були дійсно зіпсовані або ж галочки поставлені не там. Ми дуже просили людей, які не збиралися йти голосувати, прийти.

Ірина Соломко: Якщо говорити про ваші подальші дії. Чи зможете ви сформувати більшість в раді?

Ольга Матюшина: Я сподіваюся, що з часом союзники з’являться. Представники «Нових обличь» не налаштовані на конструктив. Вони мають більшість та налаштовані на недовіру. Але я вірю, що емоції згаснуть і ми почнемо конструктивно розмовляти.

На превеликий жаль, рада не є досвідченою. Треба буде проводити тренінги, семінари, роз’яснювати новообраним депутатам їхні права, обов’язки, що таке депутатський запит, звернення, звітування, розтлумачувати новий Закон «Про місцеві вибори». Я сподіваюся, що ми сядемо не тільки за стіл переговорів, а й за стіл для ліквідації цієї неграмотності в політичному полі.

Хто б не йшов, якщо йдеш в раду, то для однієї мети – покращення якості життя громади. Ми маємо працювати у цьому напрямі.

Ірина Соломко: Чи можна все ж таки вести перемовини з представниками «Нових обличь»?

Ольга Матюшина: Я вважаю, що треба вибудовувати конструктивний діалог у правовому полі, дивитися на компетентність людей. Ми маємо завдання на першу сесію – сформувати профільні комісії. Треба дивитися компетенції цих людей і фахово їх розставляти. Ми маємо працювати таким чином, щоб комісії і рада працювали.

Питання не хто кому подобається, а хто з ким домовляється. У країні важкі часи, тут має бути особиста свідомість. Я сподіваюся на підтримку громади. Ми вже ввели звичай, коли громада відвідує сесії.

Я не уявляю, як вони будуть дивитися в очі людям, коли вони просто прийшли і відмовляються голосувати або саботують. Вже за місяць нам треба приймати бюджет. Нам треба його пропрацювати і прийняти, інакше будуть заморожені всі операції. Я не думаю, що вони візьмуть на себе відповідальність за неприйняття таких важливих рішень.

Ірина Соломко: Чи можуть вони вам висловити недовіру, якщо вони мають більшість? Такий сценарій ви розглядаєте?

Ольга Матюшина: З приводу висловлення недовіри. У законі чітко прописано три випадки, при яких мені можуть висловити недовіру: порушення Конституції, Закону та прав громадян.

Якщо такий факт буде, то вони мають юридичну підставу висловити недовіру. В той же час в Законі чітко прописано, що протягом першого року вони цього зробити не можуть.

Нам через місяць приймати бюджет. Від того, що вони висловлять недовіру, покращень в суспільстві не буде.

Ірина Соломко: Ви повинні прийняти регламент. Це базовий документ для ради. Ви плануєте в ньому закладати певні інструменти впливу громади на депутатів?

Ольга Матюшина: Якщо подивитися на європейський досвід то, як правило, регламентна комісія за меншістю. Тобто, якщо ти не маєш більшості, але чітко слідкуєш за виконанням регламенту.

В регламенті має бути чітко прописані правила роботи ради. За минулу каденцію ми, наприклад, мали негарний досвід, коли вносять на голосування питанні, які не опрацьовані профільною комісією. Наприклад, про приватизацію дитсадка. Чекайте, для того, щоб голосувати таке питання треба, щоб воно було оприлюднене за 20 днів, громада має знати про нього. Такі речі мають бути обговорені громадою, пройти профільну комісію. У нас і сесії скликаються таким чином, що не повідомляється не тільки громада, а й депутати належним чином.

Ірина Соломко: Будемо сподіватися, що представники вашої команди будуть у регламентному комітеті як мінімум присутні, як максимум його очолять. Які ще механізми ви будете застосовувати?

Ольга Матюшина: Інструмент відкликання депутатів. У нас є певна кількість депутатів, які заходять в раду не для того, щоб працювати. Деякі взагалі не живуть у цьому окрузі. Коли стає питання підписати депутатські акти, їх неможливо знайти. Якщо депутат не виконує свої обов’язки, то він має бути відкликаний.

Ірина Соломко: Ваші п’ять перших кроків на посаді?

Ольга Матюшина: Перший крок – аудит. Я не можу прийняти справи не розуміючи що до чого. Аудит має чітко розставити що було, що є і що може бути.

Другий – кадрова політика. Є ключові посади, які потрібно замінювати на нових людей. Навіть ті, хто лишиться мають лишитися з випробувальним терміном на два місяці. Кадрова політика буде дещо змінена.

Третій – гласність і публічність. На сьогодні кожна рада має свій сайт і там не повинні рекламувати місцевий супермаркет. Бюджети, видатки, а також дохідна частина – все має бути публічним і прозорим. Це має використовуватися, як публічна платформа спілкування людей із владою.

Четвертий – підзвітність. Всі комунальні підприємства мають звітуватися щомісяця, наприклад, перед кожним будинком.

П’ятий – етикет і культура в раді. Люди мають заходити в раду зі своїми проблемами і там мають чекати їх і посміхатися. Ми маємо дати громаді позитивне спілкування з представниками влади.