Три полковники Нової Борової: як у об’єднаній громаді захищають спокій, рятують життя і боронять від вогню

Три полковники Нової Борової: як у об’єднаній громаді захищають спокій, рятують життя і боронять від вогню

ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧІ НОВОЇ БОРОВОЇ. Зліва направо: екс-воєнком Микола Гнітецький, голова громади Григорій Рудюк, голова «Козачого патруля» Олег Журавський

Автор: Дмитро Синяк 

 

 

Полковник перший. Козачий

Він стріляє майже без промаху. Коли я дивлюся на цього хлопця у плямистій військовій формі та у кепці з козирком, хвацько насунутій на потилицю, мені здається, що це – справжній снайпер із зони АТО. Образ псує лише «воздушка», яка у його руках видається дитячою зброєю. Оголошують результат: Вадим Соловйов з 11-Б класу Новоборівського загальноосвітнього ліцею п’ятьма пострілами вибив 27 очок.

- Найкращий стрілок! Ми таки не дарма тебе вчили! Ну що, підеш до нас у варту? Нам такі козаки потрібні, – звертається до Соловйова сивочолий пан у формі, що нагадує поліцейську.

На рукаві у пана емблема «Поліський козацький курінь», на плечах – полковничі погони, на поясі – пістолет, а за поясом – нагайка. Це – Олег Журавський, командир спеціалізованої дружини з охорони громадського порядку «Козацький патруль», що забезпечує мир і спокій у Новоборівській об’єднаній громаді Житомирської області. А крім цього організовує військово-патріотичну гру «Джура», яка цьогоріч проходить у громаді вперше.

Груди полковника прикрашає орденська планка, значок народного депутата і напис «Рятівник». Щоправда, коли придивитися уважніше, можна помітити, що зірки на полковничих погонах не п’ятикутні, як у регулярній армії чи у поліції, а семикутні. І на депутатському значку написано не «Народний депутат України», а «Депутат сільської ради». Запитання також викликає і гроно невідомих козацьких (від громадських організацій) медалей та хрестів, що ними нагороджено командира. Проте нагайка та револьвер у Журавського справжні, і він охоче демонструє їх.

- Гляньте на патрони, – каже полковник, звиклим рухом добуваючи з кобури зброю, і розкриваючи барабан пістолета. – Ті, що мають червоний капсуль, шумові, жовтий – травматичні, з гумовими кулями.

З барабану виглядають чотири червоних та два жовтих капсулі у золочених ободках гільз.

- Я рідко пускаю в хід пістолет, – суворо, наче Джеймс Бонд, зазначає полковник Журавський. – Багатьом просто достатньо знати, що я маю зброю, щоб позбутися бажання порушувати закон. Але одного разу мені таки довелося стріляти. Якось у селі Кип’ячому віряни різних патріархатів не могли поділити храм. Якби не мої постріли, вони б усі набралися гріха: до масової бійки було недалеко. Стріляв я, звичайно, у повітря.

ОТАМАН. Полковник Журавський за потреби може зібрати понад 30 озброєних козаків і дати відсіч будь-якій місцевій загрозі

- А нагайка?

- А що нагайка? Її застосовую регулярно. Коли людина забагато вип’є, вона часто виходить за рамки дозволеного, а крім цього, втрачає здатність чути тих, хто роблять їй зауваження. Доводиться відновлювати цю здатність, приклавшись разок нагайкою до плечей.

Журавський з гордістю розминає у руках шкіряну плоть батога.

- Більшість з місцевих мешканців – нащадки козаків, – каже він. – Овруцький полк, створений славетний Іллею Голотою, героєм відомої народної думи, свого часу запекло бився у цих місцях з регулярним польським військом. А по Хмельниччині, коли поляки вирішили викорінити козацтво, тут діяли повсталі козацькі загони корсунського полковника Захара Іскри та білоцерківського полковника Семена Палія. А ще саме з Житомирщини походять відразу двоє гетьманів: Іван Виговський та Іван Самойлович. Вони…

- Юрійович, доста байки травити, давай-но до роботи! Ти куліш дітям обіцяв, так? І переможців треба оголосити. У стрільбі серед хлопців переміг Соловйов, а серед дівчат – Дарина Павловська з Фасівського навчально-виховного комплексу. Оголошуй! Ти ж головний суддя змагань!

Кремезний лисий чоловік у коричневому піджаку простягає мені руку:

- Микола Гнітецький, член виконкому об’єднаної громади, підполковник запасу.

(Під)Полковник другий. Справжній

Микола Гнітецький довший час служив у Німеччині, згодом – у Росії, куди вивели його полк, та коли з’явилася можливість повернутися у рідні краї, не роздумуючи вирушив на Житомирщину. Багато років працював у військоматах, дослужився до заступника обласного військового комісара. У 2010 році вийшов на пенсію у чині підполковника, та військову справу не полишив.

- Ми разом із Журавським займаємося з дітьми військовою підготовкою та пожежно-прикладним спортом, – каже він. – Це наша улюблена громадська робота.

СУДДЯ. Микола Гнітецький (ліворуч), хоч вже і не призиває до війська, але досі вирішує долю юнаків. Під час визначення переможців гри «Джура»

Вже шосте скликання Гнітецький є членом виконавчого комітету селищної ради. У тому числі й завдяки його сприянню у громадської варти Нової Борової з’явилося власне приміщення коло селищної ради.

- Перевага наших козаків у тому, що вони не тільки стежать за порядком, а ще й обрізають гілки дерев, перекривають трасу під час ДТП, відкачують воду із затоплених криниць, відкривають двері, коли люди забувають ключі всередині помешкання, – каже він. – А найголовніше – вони гасять пожежі! На сьогоднішньому заході члени варти дбають про охорону громадського порядку і протипожежну безпеку, крім цього, вони приготували для дітей справжній козацький куліш!

Кілька підлеглих Олега Журавського у таких же, як і на ньому, чорних строях з написами «Рятівник» на грудях пораються коло великого казана, котрий вони щойно добули із середини старенького сірого «уазика» з написом на дверях: «Місцева пожежна охорона Нової Борової». Старшокласники розставляють намети, готуючись до конкурсу під назвою «таборування». Хтось з них включає хриплий магнітофон, з якого несподівано лунає невмирущий «Ласковий май». Під цей незвичний акомпанемент я слухаю історію громадської варти, тісно пов’язаної з історією самого селища.

- Раніше у цих місцях були непрохідні ліси, і тільки наприкінці ХІХ сторіччя з’явився хутір Фонтанка, названий так через потужність місцевих джерел, – розказує Микола Гнітецький. – Згодом тодішній власник Фонтанки поміщик Микола Муравйов добився, щоб залізнична гілка, яку тоді тягнули від Коростеня до Бердичева, проходила саме через його хутір. Завдяки залізниці хутір дуже швидко виріс у невеличке село. У 50-х роках ХХ сторіччя у ньому розмістили Житомирську комплексну геологічну експедицію, що відкрила тут великі поклади титану, надміцного металу, з якого роблять навіть космічні кораблі. Через це у 1954 році за 11 км від Фонтанки розпочалося будівництво ГОКу – гірсько-збагачувального комбінату. Для його робітників планували побудувати невелике місто під назвою Титаноград. Але згодом хтось з партійних бонз невідомо чому вирішив будувати замість одного міста два великих селища: Іршанськ та Нову Борову. Першим будинком Нової Борової стало приміщення пожежної частини, яка існує і досі та повністю знаходиться на утриманні громади.

- Скільки громада витрачає на неї? – вставляю я, відкриваючи блокнот.

- На цей рік заплановано 750 тис. грн, – не зморгнувши відповідає Гнітецький.

- Три чверті мільйона гривень власних грошей на пожежників? – моя ручка зависає над блокнотом.

- Я ж вам казав: вони не тільки пожежники, – з докором відповідає підполковник. – Коли ГОК запрацював на повну потужність, до Іршанська та Нової Борової потягнулися на заробітки пройдисвіти з цілого Союзу. Відразу погіршилася криміногенна обстановка. Тоді у Новій Боровій розмістили велике відділення міліції, у якому працювало семеро міліціонерів. Після скорочення 2015-го року їх лишилося троє – на всі 22 села нашої громади! Та на той час ми вже були готові до цього.

Екс-воєнком переможно всміхається – так, наче виконав план весняного призову.

- Ще у 2003 році тодішній командир Іршанської пожежної охорони Олег Журавський створив у Новій Боровій Поліський козацький курінь. Згодом районне керівництво міліції запропонувало йому створити на базі козацтва ще й громадську організацію, яка б могла за потреби допомагати міліціонерам. Так у 2008 році з’явився «Козацький патруль», що зараз налічує 22 бійця.

- А пожежники тут до чого? – не розумію я, так і не записавши у блокноті жодної цифри.

- Коли наш селищний голова Григорій Рудюк закінчив Академію державного управління, він 4 роки працював заступником голови райдержадміністрації, – пан Микола намагається не зважати на мою нетямущість. – За цей час селищні депутати прийняли рішення закрити місцеве відділення пожежної охорони – начебто на поновлення його зношених фондів не було грошей. Та вже за кілька місяців люди зрозуміли, що це відділення, як би погано не працювало, та все ж рятувало чимало осель. Коли воно зникло, пожежники з райцентру часто приїжджали до Нової Борової вже тоді, коли гасити було нічого.

- Отже коли Рудюк знову обійняв свою колишню посаду, він відновив роботу пожежного відділення? – здогадуюсь я.

- В точку, – підхоплює екс-воєнком. – Але з однією поправкою. Державних грошей на утримання пожежників йому вже не дали – платити за все довелося Новоборівській селищній раді. Деколи ми дорогу не ремонтували, але пожежників забезпечували. А оскільки у 2010 році цю частину очолив той самий козацький отаман Олег Журавський…

- …у нас виникла ідея поєднати громадську варту, пожежну охорону та рятівну службу, – закінчує фразу Гнітецького за нашими спинами чийсь низький голос.

Ми разом обертаємося і бачимо кремезного вусатого високочолого чоловіка, який дивиться на нас спокійно і впевнено.

- Оце, власне, і є Григорій Лаврентійович Рудюк, голова нашої громади, незмінний член громадської варти, магістр державного управління, член виконкому Асоціації об’єднаних громад, – дещо пишномовно представляє його Микола Гнітецький.

«Кто выдумал вас растить зимой,
О, белые розы!
И в мир уводить жестоких снов,
Холодных ветров», – намагається перекричати його «Ласковий май».

Полковник третій. Переодягнений

Дивлячись на Григорія Рудюка, я думаю про те, що він набагато природніше виглядав би у козацькому вбранні – з шаблею та пістолетами на поясі, верхи, на чолі Овруцького чи Білоцерківського полку. В огрядному обличчі селищного голови є одночасно і щось аристократичне, і щось бойове, і щось таке, що відразу викликає до нього довіру. Ти чомусь відчуваєш, що з такою людиною не страшно йти ні у розвідку, ні на штурм фортечних мурів. Весь час, поки я спілкуюся з паном Григорієм, мене не полишає відчуття, що він не той, за кого себе видає. Що насправді це – переодягнений козацький полковник. Своїми першими словами Григорій Лаврентійович лише підтверджує мої припущення:.

- Який козак без зброї? Більшість наших хлопців мають гумові чи газові пістолети, п’ятеро володіють вогнепальною зброєю, у решти – гумові кийки та нагайки. За великим рахунком це модернізована самооборона, система самозахисту громади.

- А яку зброю маєте ви? – не втримуюся я від запитання, бо досі бачу перед собою козацького лицаря.

- Старий наган, перероблений під гумові набої, – відповідає Григорій Рудюк. – У дев’яностих довкола Іршанського ГОКу вешталося безліч усякого людського мотлоху. Я тоді був єдиним чоловіком у сільраді. Тому і купив цей наган. Легалізувати його можна було, тільки вступивши до громадського формування, що допомагає правоохоронним органам. Так я і зробив. Крім мене, цією можливістю скористалися з десяток підприємців нашого селища. Ніде правди діти, вони не завжди особисто ходять на чергування, але завжди допомагають громадській варті: виділяють власні автомобілі для патрулювання, бензин тощо. Один з них, наприклад, придбав сьогодні продукти для оцього куліша…

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЛКОВНИК. Я ніяк не міг позбутися думки про те, що переді мною – переодягнений козацький воєначальник часів Хмельниччини. Григорій Рудюк на березі Іршанського водосховища

Довкола пожежного «уазика» юрмляться старшокласники у військових строях – куліш іде на ура. «Ласковий май» нарешті вимкнули.

- Фактично Новоборівська громада має власну муніципальну поліцію, хоча відповідний законопроект ще не прийняли, – зауважую я, але Григорій Рудюк з готовністю парирує мій випад.

- Формально селищна рада не має жодного відношення до громадського об’єднання «Козацький патруль», так що закон тут не порушується, – каже він. –  Скажу більше: я не переконаний у тому, що після прийняття законопроекту про муніципальну поліцію ми захочемо щось змінювати у себе. Навіщо додаткові видатки, коли все і так непогано працює?

«Козацький патруль» виходить на чергування з 11-ї вечора до 2-ї ночі по  п’ятницях, суботах і святах. Також він стежить за порядком під час масових акцій та проводить профілактичні бесіди у школах. А оскільки серед членів патруля багато пожежників, вони розповідають ще й про протипожежну безпеку. Вогнеборців за участь у патрулюваннях преміюють трьома додатковими днями оплачуваної відпустки на рік.

- Усі бійці «Козацького патруля» мають посвідчення помічників дільничного інспектора поліції і за законом можуть затримувати будь-кого на дві години, – веде далі пан Григорій. – Цього часу цілком достатньо, щоб викликати підкріплення у вигляді дільничного чи оперуповноваженого, які мають право затримати і на довший термін та виписати адмінпротокол. Я правильно кажу, Вікторовичу?

Непримітний чоловік, який, здається, лише з цікавості прислухається до нашої розмови, виявляється капітаном поліції, оперуповноваженим Хорошівського районного відділу МВС України на ім’я Микола Гонгало.

- Якщо у сусідньому селищі Іршанськ з початку року трапилося 48 правопорушень, то у Новій Боровій – лише 28, – по-військовому лаконічно доповідає він. – У цьому також є заслуга громадської варти. Крім того, за нашими внутрішніми правилами, працівників поліції має бути більше, ніж ймовірних правопорушників. Та якщо мобілізувати усіх 22 бійця варти і ще усіх пожежників, то вийде загін, здатний заспокоїти будь-яку місцеву або заїжджу голоту. У нас тут щороку проводиться байкерський фестиваль «Великий казан», так-от під час нього без козаків Журавського поліції було би дуже важко.

Цікаво, що саме завдяки своїй пожежно-поліцейській частині Новоборівська громада об’єдналася одною з перших. Кілька років тому вона заключила договори про співпрацю між сусідніми селищами, до яких з того часу виїжджала на всі виклики пожежна машина. Фактично на основі цих договорів і відбулося об’єднання громади.

Ластівчине гніздо

- Ну от вона, ластівка наша!

Водій Олександр Осипов закохано дивиться на величезний пожежний ЗІЛ, який обережно виводить з гаражу його напарник – Леонід Лямець.

У «ластівчиному гнізді» три машини: крім ЗІЛа та «уазика» ще й допотопний «газон» з пожежною цистерною. Його вже після об’єднання взяли у колишньому колгоспі села Фасова. Усій цій техніці понад сорок років, і тримається вона лише завдяки зусиллям самих пожежників. Зате «аксесуари» вогнеборці мають сучасні: у гаражі стоїть новенький дизель-генератор, що дозволяє освітлювати місце пожежі уночі, поруч із ним лежать величезні ножиці по металу, бензопила і дві болгарки.

БРИГАДА «ЛАСТІВКИ». Щомісяця пожежники Новоборівської бригади гасять по 10-12 пожеж

- Нам би ще десь пару бойовок дістати – це одяг такий, що не горить, – звертається до мене  Олег Журавський. – І кисневі маски нам до зарізу потрібні. Хоч пару комплектів. Може, ви нам у цьому допоможете. Ви ж як журналіст спілкуєтеся з різними людьми...

- Досить жебракувати, будуть тобі і бойовки, і маски, – перебиває його Григорій Рудюк. – Відділ економіки та інвестицій вже над цим працює. Та й цього року ми тебе, Юрійовичу, здається, не образили: купили і ножиці, і бензопилу, і нові пожежні рукави.

- Трохи замало рукавів. Іще б парочку… – зітхає Журавський.

Козачого полковника підтримує голосним гавкотом невеличкий собачка на ім’я Рукав П’ятдесят Перший. Такий діаметр – 51 мм – має найменший пожежний рукав відділення. Невеличкого песика назвали на його честь. Це і про потребу у нових рукавах зайвий раз нагадує.

РУКАВ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ. Невеличкого песика новоборівські пожежники назвали на честь найменшого пожежного рукава

- Опитування громадської думки показало, що більшість жителів прагнуть поліпшення безпеки життєдіяльності, – каже Григорій Рудюк. – Саме тому у стратегічному плані, який ми розробили спільно з українсько-швейцарським проектом DESPRO, зроблено наголос на посиленні громадської варти, на освітленні вулиць громади та на покращенні матеріально-технічної бази ось цього пожежного відділення. Минулоріч його утримання ще коштувало нам 350 тис. грн на рік, але цього року підняли мінімальну зарплату, також ми взяли у штат ще двох пожежних. Тепер у нас 11 багнетів…

Ми сидимо у чепурній бесідці, яку вогнеборці зробили у вільний час з обрізків дошок. На нас сипле цвіт стара яблуня, у її гілках гудуть чи то джмелі чи то хрущі.

- Минулого четверга я щойно повернувся з Брюсселя – був у Єврокомісії та у Європарламенті, вивчав досвід, – поважно зазначає пан Григорій. – А наприкінці березня був разом з українською делегацією на Форумі місцевого самоврядування у Кракові. І всюди розпитував про можливість передання нам вживаної пожежної машини. Кілька людей відгукнулися, тому я думаю, що невдовзі буде у нас пожежний Mercedes чи Volkswagen…

Журавський насторожується.

- Утримання пожежної охорони, звичайно, річ недешева, але ніхто не каже, що пожежні машини мають бути у кожної громади, – веде далі Рудюк. – Кілька громад цілком можуть скластися на утримання одного пожежного відділення. І повірте, врятоване пожежниками майно коштуватиме набагато дорожче.

Останній автобус до Коростеня вже пішов, і ми вирішуємо, що мені краще залишитися у пожежній частині на ніч.

- Деколи бувають такі чергування, що ми буквально збиваємося з ніг: виклики йдуть один за одним – каже Журавський. – То копиці горять, то стайні, а то й житлові будинки. Щомісяця маємо по 10-12 пожеж. А ще й бувають ДТП, а то й подзвонить хтось та попросить врятувати тварину. Он тої зими ми врятували лебедя, що вночі примерз до льоду…

Голова громади прощається – йому треба їхати у справах. Разом з Олегом Журавським ми проводжаємо його до воріт. Вже коли Григорій Рудюк сідає у машину, Журавський не витримує:

- Лаврентійовичу, а може не треба нам того «мерседеса», га?  Як щось зламається, на ГАЗ чи на ЗІЛ ми у Боровій запчастини знайдемо, а де їх взяти на імпортну машину?

- Таки прийдеться знайти, – каже голова і тисне на газ.

P.S. За ніч у Новоборівській пожежній частині жодного виклику не пролунало. Вогнеборці сказали, що це добрий знак: він означає, що їхній інструктор з пожежної безпеки змогла попередити небезпеку.