Вдалося все зробити так швидко, що до спротиву просто не дійшло, - голова Білозірської ОТГ про життя до і після об’єднання

Вдалося все зробити так швидко, що до спротиву просто не дійшло, - голова Білозірської ОТГ про життя до і після об’єднання

Автор: Дмитро Синяк

«Юля, як я люблю ці бумажки! Ти бачила, що ти принесла мені ще більше, ніж вчора!? Та я ж всю ніч буду це підписувати!». Володимир Міцук, голова Білозірської об’єднаної територіальної громади, що на Черкащині, стурбовано дивиться на грубий стос паперів на власному робочому столі: договори, довіреності, рахунки, акти виконаних робіт… Секретарка Юля лише усміхається, дивлячись на шефа. Вона знає, що такі питання не потребують відповіді.

Володимир Павлович береться за печатку з таким видом, з яким робітник береться за лопату.

«Ви не проти, якщо я підписуватиму документи, поки буду відповідати на ваші запитання? – трохи роздратовано звертається він до мене. – Ну от і добре. Знаєте, якось я засік час, поки ставив підписи і печатки, і вийшло, що я без перерви працював з ними три з половиною години. У мене вже рука оніміла. Ця бюрократія не залишає часу вникати у кожен документ: я уважно переглядаю лише найважливіші. Скажіть мені: хіба можна нормальній людині це все ретельно переглянути хоча б за день!? А у мене ж чимало справ і крім цих паперів…».

Я мовчу, швидко сприйнявши Юлін досвід. І через деякий час Володимир Міцук знов починає говорити – вже без дратівливих ноток у голосі. При цьому він майже не дивиться на мене: його очі прикуті до документів, на яких Володимир Павлович старанно виводить власний автограф. Наша подальша розмова триває під розмірене клацання печатки.

Головне – добре лікувати і добре вчити. Решта докладеться

Ви перші у Черкаському районі зважилися на об’єднання. Чому? Адже і без нього Білозір’я було доволі заможним селом

- Так, але більшість податків минали місцевий рівень. Ми багато заробляли, але нічого не мали. Крім того, все робилося у ручному режимі. Треба відремонтувати дорогу – їдь у район, проси, навіть благай. Якщо ти у добрих стосунках з головою району, він тобі допоможе. А якщо ні, грошей на ремонт дороги ти не отримаєш. Тепер усе будується не на стосунках, а на законах – так, як і має бути у нормальній державі. Раніше ми з болем дивилися на те, як руйнуються без ремонту школи та лікарня. Минулоріч на капітальний ремонт тільки однієї з чотирьох наших шкіл ми вклали понад 100 тис. грн. Крім того, за рахунок власних коштів ми підвищили зарплати усім вчителям громади. З 1 січня 2016 року вони отримують 10% від окладу, що становить близько 500 грн на місяць. На ці виплати у бюджеті на нинішній рік заплановано 607 тис. грн. А з 1 січня цього року виконком громади збільшив зарплату вихователям дошкільних навчальних закладів в середньому у 1,5 рази. Уряд планує зробити це лише з 1 вересня, відтак протягом 8 місяців частину зарплат вихователям дитячих садочків фінансуватиме громада.

Чимало громад зрозуміли, що утримання шкіл усіх населених пунктів, котрі приєдналися до них, їм не по кишені. Чи є така проблема і у вас?

- Ми розпочали скорочення шкіл з центру громади. Спершу понизили ступінь однієї школи, залишивши у ній тільки початкові класи. Згодом нам довелося скоротити п’ять вчителів і подолати спротив батьків, які виступали проти закриття старших класів. Та коли вони побачили, як ми обладнали опорну школу, то самі принесли документи своїх дітей, прохаючи перевести їх туди. А позицію вчителів вдалося змінити після того, як ми почали преміювати їх з тих коштів, що вивільнилися після скорочення. Якщо раніше на преміювання майже 50-ти педагогів найбільшої школи районний відділ освіти виділяв 10 тис. грн на рік, то тепер ми усім вчителям громади двічі на рік сплачуємо премії у розмірі 100% від окладу.

Ви сказали, що якимось особливим чином обладнали опорну школу. Що ж у ній такого особливого?

- Ми хочемо показати усім, що дітям краще навчатися в потужній опорній школі, ніж марнувати час у класах з двох-трьох учнів. У Білозірській опорній школі працює чимало сильних вчителів, серед яких, наприклад, дипломант минулорічного Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» Роман Лютий. Ця школа стала переможцем конкурсу опорних шкіл області, отримавши 2,6 млн грн на навчальне обладнання. За ці гроші ми повністю замінили шкільні меблі, купили вчителям ноутбуки, придбали 11 інтерактивних дошок та наочні посібники, а також забезпечили усім необхідним кілька класів. Серед них комп’ютерні та лінгафонні кабінети. Громада також оплачує відрядження педагогів для участі у різноманітні навчальних програмах.

І з батьків у Білозір’ї гроші тепер не збирають?

- Якщо батьки хочуть підтримати школу, у цьому немає нічого поганого. Та коли раніше батьківські гроші йшли на різноманітні ремонти, то тепер ми наполягаємо на тому, щоб їх скеровували виключно на розвиток дитини: придбання якихось особливих навчальних матеріалів, ліцензійних комп’ютерних програм тощо.

Лікарям у вашій громаді пощастило так само, як і вчителям?

- Більше! У будівлі колишньої початкової школи, яку ми капітально відремонтували і переобладнали, будуть дві однокімнатних і одна двокімнатна квартири, підключені до водогону. У них житимуть троє сімейних лікарів, яких ми відібрали з 21-го претендента. Вже з 1 серпня вони почнуть приймати пацієнтів. До грошей, які наші сімейні лікарі отримуватимуть від держави, ми доплачуватимемо стільки, щоб їхній щомісячний дохід був не меншим, ніж 10 тис. грн.

Золото у болоті

Чи важко вам було схилити сусідів до об’єднання?

- Наше село так розташоване, що найзручніше нам було би об’єднуватися з селами Ірдинем та Дубіївкою. Жителі Ірдиня після тривалих переговорів на об’єднання погодилися, а от мешканці Дубіївки, села, через яке проходить дорога, що з’єднує Білозір’я та Ірдинь, досі вагаються. І може так статися, що вони всупереч «географічній логіці», пристануть до іншої громади.

Як же вдалося вмовити ірдинців?

- Вони знали мене як людину слова, відтак вимагали, щоб я пообіцяв, що не закриватиму ні їхню школу, ні лікарню. І я пообіцяв. Не зважаючи на те, що навчання одного учня в Ірдинській школі коштує 25 тис грн на рік, тоді як у Білозірській опорній школі лише 9,5 тис. грн на рік. Сподіваюся, з часом жителі Ірдиня самі зрозуміють, що для їхніх дітей буде краще, принаймні, у випускних класах вчитися у Білозір’ї.

Білозірці були не проти таких витрат на маленький Ірдинь, який ще й знаходиться за 25 км від центру громади?

- Звичайно, невдоволені були, але більшість нам вдалося переконати. Я усім казав: прийде час - Ірдинь ще й нас годуватиме. Адже там 2,5 тис. гектарів торфяників і є торфобрикетний завод, який, щоправда, давно стоїть. В умовах подорожчання газу торф і нам, і сусіднім громадам може стати в пригоді. Треба тільки знайти інвестора і запустити завод. Ще один важливий ресурс Ірдиня – річки та озера, у яких можна розводити рибу. Селище має 2,5 тис гектарів водної поверхні. Зараз ірдинці потребують не так вже й багато, адже їх усього лише 900 осіб. А за сьогоднішню допомогу згодом повернуть сторицею.

Чи стикалися ви під час об’єднання зі спротивом з боку районної державної адміністрації?

- Мені вдалося все зробити так швидко, що до спротиву просто не дійшло. Наша громада на Черкащині об’єдналася першою. Тоді ще ніхто не знав, що робити з нами і як ми далі житимемо. Я ж буквально наступного дня після оголошення результатів виборів поїхав до району, щоб забрати особисті справи й трудові книжки своїх працівників. Там не знали, віддавати чи ні, але я усім показував текст закону про місцеве самоврядування. У результаті забрав усі документи, і буквально за два тижні переоформив їх. Потім у районі оговталися, спробували зупинити наше «від’єднання», та було вже запізно. Мені розповідали про неформальні накази не віддавати мені жодного папірця з районних установ. Та на той час я вже все забрав...

Про дороги і 60 років дорожніх робіт

На що об’єднана громада скеровує свої зусилля тепер, коли отримала самоврядність?

- Згідно з опитуванням населення, яке ми провели минулоріч, люди найбільше потребують ремонту доріг та освітлення вулиць.

Проте грошей на ремонт доріг громада не має, а ставити ліхтарі недоцільно, бо кожен з них збільшує платню за світло. Так?

- Тим не менше, ми не полишили ці два напрямки. Якщо люди вимагають, ми не можемо відмовляти. Тому минулоріч ми проклали у Білозір’ї – вперше з часів незалежності – 3 км асфальтованої дороги, а ще 1 км капітально відремонтували. Також ми встановили 154 ліхтарі, реконструювавши мережу вуличного освітлення протяжністю майже 15 км. Для того, щоб збільшення кількості ліхтарів не відбилося на платні за світло, придбали для ліхтарів економні LЕD-лампи. У наших планах також підключення мережі ліхтарів до спеціальної програми, яка для економії вимикатиме їх о 12 ночі і вмикатиме у зимовий час вранці, за кілька годин до сходу сонця.

Річний бюджет вашої громади – понад 50 млн грн. Якщо скерувати цю суму на ремонт доріг та освітлення вулиць, то можна навести лад у цих напрямках дуже швидко.

- На 50 млн грн ми повинні не тільки ремонтувати дороги, але ще й утримувати всю соціальну сферу. Бюджет розвитку нашої громади сягає лише близько 2 млн грн. Минулоріч всю цю суму було скеровано на ремонт доріг, цього року на дороги пішло 0,5 млн грн. Загалом у нашій громаді 125 км доріг, які з радянських часів практично не ремонтувалися. З них 80 км потребують негайного ремонту. А 1 км дороги коштує близько 1,5 млн грн. Тобто загалом нам потрібно тільки на ремонт доріг понад 120 млн грн. Щоб зробити все це за власні кошти, знадобиться років з шістдесят. Тут без державної підтримки не обійтися.

Через село проходить дорога державного значення. Чи держава її ремонтує?

- Ця дорога знаходиться на балансі «Облавтодору», але він практично не займається нею, через що вона у жахливому стані. Ми готові співфінансувати її ремонт, сплативши за існуючою формулою 10% від вартості робіт. Але «Облавтодор» не готовий виділити 90% коштів. Ми дуже сподіваємося, що вже з 1 січня наступного року дороги разом з ресурсами на їхнє утримання передадуть на баланс областей, а ті передадуть їх громадам. В «облавтодорів» та «райавтодорів» немає ні належної техніки, ні кадрів, щоб підтримувати дороги у належному стані. І якості від них вимагати марно. Тому я вважаю, що дороги мають ремонтувати приватні структури.

Скажи мені, що ти зробив для громади, і я скажу, хто ти

Чи вдається вам знаходити спільну мову з депутатами виконкому? Чи не вмішуються у його роботу лідери тих чи інших політичних сил?

- Ніхто не може вмішуватися у роботу виконкому, бо майже всі його працівники, а з ними і я, є безпартійними. Лише два депутати мають партійну приналежність, але погоди вони не роблять. Завдяки цьому ми можемо плідно працювати над вирішенням будь-яких питань. Ніхто не телефонує нам з Києва, ніхто не каже, як голосувати за ті чи інші питання та не нав’язує політичні заяви.

Чого ви найбільше чекаєте від держави тепер, коли самі відповідаєте за добробут своєї громади?

- Прийняття законів про передачу землі поза межами населених пунктів. Це дозволить нам залучати інвесторів, яких зараз нам запрошувати нікуди: вільних земель наша громада майже не має. Також чекаємо на прийняття закону, який би дозволив передати громадам дороги, розташовані на їхній території, звичайно, разом із ресурсами на утримання цих доріг. Також ми чекаємо на повноваження, що стосуються соціального захисту, міграційної служби тощо. Виплачувати субсидії та видавати паспорти мають центри надання адміністративних послуг у громадах. Іще я дуже хотів би, щоб у медицині та освіті скасували радянські директиви 60-х-70-х років минулого сторіччя, якими ми досі повинні керуватися.

Чи ви розповідаєте про це своєму депутату?

- Так. У нашому окрузі переміг Сергій Рудик від БПП. Буквально вчора я відправив йому листа, що стосується передачі нам земель поза межами населених пунктів. Ми уважно стежимо за тим, як голосує наш депутат, і на разі задоволені ним.

Чи не збільшилася у громаді разом з ростом заможності кількість різноманітних прохачів?

- Збільшилася. Та спершу я дивлюся, що людина, котра щось просить, зробила для громади. От нещодавно прийшов до мене один чоловік просити матеріальну допомогу. Де ви, питаю, працюєте? Ніде, каже. А звідки ж у вас дві машини? То, каже, минулі справи. Добре, а чи відчувала у минулому громада вашу заможність? Що ви зробили для неї, коли мали таку можливість? Скільки податків сплатили у бюджет громади минулоріч? Нуль гривень. Ну то й отримаєте від громади стільки ж.

Про людей, які їдуть з міста до села на роботу

Експерти часто звинувачують об’єднані громади у невмінні заробляти гроші. А як заробляє ваша громада?

- Я ініціював створення відділу економіки й інвестицій, у якому на разі працюють троє осіб. На жаль, сьогодні їх тут немає – вони у Черкасах на навчанні. Ми чекаємо на появу закону про самостійність органів місцевого управління, щоб підняти зарплати цим людям, прив’язавши її до обсягу залучених грошей. Тільки минулоріч залучили понад 13 млн грн донорських коштів. Зараз вони займаються пошуком донорів для отримання пожежної машини, сміттєвоза та контейнерів для сміття. А ще шукають того, хто допоможе нам з розведенням енергетичної верби та встановленням пелетної лінії.

Навіщо вам пожежна машина? Хочете створити у Білозір’ї відділ пожежної охорони?

- Я бачив завдання уряду на цей рік. Одне з них – передати всі підрозділи пожежної охорони на території об’єднаних громад у власність цих громад. В Ірдині є районна пожежна команда, що охороняла торфобрикетний завод. Ми хочемо створити таку ж і у себе. Вона зможе не тільки гасити пожежі, але й надавати різноманітні додаткові послуги. Коли з’явиться відповідний закон, ми створимо у себе і муніципальну варту, яка забезпечуватиме громадський порядок. Варта допомагатиме бригаді швидкого реагування, про розміщення якої у нашому селі ми вже домовилися з районним відділом поліції. А «швидка» з Черкас вже чергує у нас цілодобово, відтак згодом ми матимемо під рукою усі екстрені служби.

Білозірська громада досить швидко відкрила Центр надання адміністративних послуг. Чи планує вона перебирати на себе функції державного архітектурно-будівельного контролю, що вже давно пропонує Кабмін?

- На разі ні, бо ми вважаємо, що фахівець з цього напрямку не матиме достатньої завантаженості у нашій громаді. Білозірський ЦНАП завантажений насамперед тому, що до нього звертається чимало жителів Черкас та сусідніх з нами сіл. Знаю, що у ході адміністративно-територіальної реформи планується укрупнення районів. Так-от, служба архітектурно-будівельного контролю мала б обслуговувати один великий район. А міститися вона б могла і у Білозір’ї. Якби нам дозволили виконувати функції ДБК для інших громад, я б давно створив у себе таку службу. Але за існуючих умов створювати її нераціонально.

Чи правда, що до Білозіря дедалі частіше переїжджають жителі Черкас?

- Справді, побачивши, що у нас покращується інфраструктура, чимало черкащан перебираються на власні дачі у Білозір’ї. За рахунок цих людей ми практично не відчуваємо спаду народжуваності, притаманного цілій країні. Дехто навіть приїжджає з Черкас сюди на роботу. У Білозір’ї діє українсько-французьке підприємство «Черліс», що спеціалізується на вирощуванні сортових видів кукурудзи, насіння якої згодом розходиться по цілому світі. У іншій великій компанії «Приватагро» чимало людей працюють під час сільськогосподарського сезону. Понад 60 господарств займаються виробництвом молока у кооперативі «Заозерянський». Не треба довго переконувати людей у тому, що життя на природі, серед чистого повітря та на чистій землі краще від життя у загазованому місті. Щоб відтік населення з сіл до міст припинився, треба лише створити належні умови і робочі місця. А для цього всі ми маємо стати справжніми господарями на власній землі.

P.S. Наша розмова тривала 1 год. 15 хв. Рівно стільки часу Володимир Міцук підписував документи і ставив на них печатки.

Про візит журналіста до Білозірської громади читайте ТУТ