Мінеральна вода «Сан Фаустіно» з Антонівки, сонячна електростанція і «тунель кохання» у Барській громаді (Вінниччина)

Мінеральна вода «Сан Фаустіно» з Антонівки, сонячна електростанція і «тунель кохання» у Барській громаді (Вінниччина)

В рамках збору даних для соціально-економічного аналізу Барської міської об'єднаної громади (Вінницька область), який є необхідним кроком для подальшого стратегічного планування розвитку, представники барського виконкому разом з експертом з регіонального розвитку Вінницького центру розвитку місцевого самоврядування відвідали села Широке, Антонівку і Глинянку Барської міської ОТГ.

Дорога до другого «центру» громади — села Антонівки веде через промислову зону міста Бар. Рухаючись на схід у напрямку Жмеринського району, проїжджаємо повз завод Pfanner з закордонним капіталом, який виник на місці одного з найвідоміших плодоконсервних комбінатів на території бувшого СРСР у минулому. Сьогодні завод працює не на повну потужність, видно, що плани щодо розвитку підприємства не реалізовані повністю його власником при існуючому великому потенціалі сировинної бази.

Завод з закордонними інвестиціями Pfanner на території Барської громади

Далі на схід у напрямку Широкого бачимо по ліву сторону сонячну електростанцію потужністю 6 МВат, яка теж знаходиться на території громади і використовує усі переваги так званого «зеленого тарифу».

Сонячна електростанція в околицях Бару

Вказівник «Сміття» у певній мірі збиває з пантелику. Виявляється, що це не назва місцевості, а знак, за яким ховається полігон твердих побутових відходів. «Мешканці Бару вже давно розуміють потребу сортування сміття. Діти не викидають його де попало, а несуть папір чи пластик до окремих смітників» — говорить Наталія Стрільчук, керівник гуманітарного відділу Барської міської ОТГ. Дійсно, акуратно спресований пластик на вулиці і картон та інші паперові відходи у складському приміщенні натякають, що скоро хтось приїде і «купить сміття», як би дивно це не звучало з огляду на колишню ментальність.

Полігон твердих побутових відходів біля села Широке

Дорога поволі стає дедалі гіршою, в'їжджаємо до села Широке, яке за старою звичкою його мешканці звуть Попівкою. З правою сторони потужний електророзподільчий вузол, який, як додає Пані Наталя, теж відраховує кошти до бюджету громади. Саме село Широке не має ані дороговказів, ані хорошого дорожнього покриття. Його «ідентифікувати» можна було лише за допомогою GPS-навігатора та заступника міського голови Барської громади Тамари Кушнір, яка увесь час протягом подорожі нотувала пропозиції та ідеї собі у записник.

Цікаво, що на території Барської громади між Широким та Антонівкою існує аналог клеванського тунелю кохання. Їдучи кілька кілометрів живим зеленим коридором, роздумуємо про туристичні принади Поділля, Бару, а також згадуємо про магічне джерело цілющої води під назвою Бона (від імені королеви з італійського Барі), яке знаходиться у черговому населеному пункті, який ми відвідали.

Барський «тунель кохання»

Під'їзд до Антонівки неприємно дивує жахливим станом доріг (щоправда, як повідомив міський голова Барської громади, в бюджеті закладено 690 тисяч гривень на їх ремонт в 2017 році). Старі колгоспні будівлі дивляться на нас пустками вікон, а по правій стороні — новенька будівля заводу.

Кілька охоронців на чолі з представником італійського інвестора паном В'ячеславом зустрічають привітно нашу делегацію. Пан В'ячеслав показує сучасне, наповнене  європейським обладнанням приміщення цеху, лабораторії, душові кабіни та котельні.

«Чому не працює підприємство?» - питаємо. «У 2014 році інвестор дещо змінив свої плани у зв'язку із подіями в країні і до сьогодні не маємо від нього звістки, коли приїде» - каже наглядач. Виявляється, що ми відвідали завод, сукупна сума закордонних інвестицій в який сягнула понад мільйон євро. Мінеральна вода під назвою «Сан-Фаустіно» мала потіснити конкурентів з Хмельниччини та Львівщини на ринку мінеральних вод, але з незрозумілих причин цю ідею не реалізовано до кінця. До слова, місцеві мешканці добре згадують італійця. Він платив пристойну зарплату під час будівництва цеху і навіть допоміг при ремонті школи. Після запуску заводу мало бути створено 25 робочих місць, на що чекала уся Антонівка. Заступниця голови Барської ОТГ занотувала у свій записник контактну інформацію представників інвестора, вирішили підготувати інформацію англійською мовою про зміну пріоритетів державної регіональної політики України та реформу децентралізації, яка з його точки зору значно зменшить кількість кабінетів, у двері яких треба стукати, щоб запустити нове виробництво.

Італійські інвестиції. Завод в Антонівці, на якому планувалось виробляти мінеральну воду «Сан-Фаустіно»

По потовченій дорозі дістаємось Антонівської сільської ради, де нас радо зустріла Оксана Зажирко, виконуюча обов'язки старости, до якої горнуться місцеві мешканці. «Нам дуже бракує інтернету. Укртелеком сказав, що для проведення лінії треба по 6 тисяч гривень з двору. Це дуже багато!» - бідкається пані Оксана. Дійсно, чудові краєвиди, тиша і цілющі лікувальні води привернули б увагу сотень туристів, які без хорошого «Вай-Фай» не потикаються далі центральних доріг. Крім того — реклама зеленого туризму на базі місцевих будинків, які пустують в селі, вимагає постійної активності в інтернет-мережі. Надією для села можуть стати також митці та програмісти, які часто мають бажання придбати хатинку в селі, обладнати туалетом та іншими зручностями і віддати себе роботі подалі від міського галасу при одній умові — наявності швидкого доступу до інтернету, бажано через оптоволоконне з'єднання.

У Антонівській сільській раді. Зліва — в.о. Старости Оксана Зажирко

Пані Тамара з Бару все детально нотує і обіцяє, що дізнається у приватних постачальників Інтернету про вартість його підведення до сіл Антонівки, Глинянки та Широкого. Враховуючи, що Барська громада активно працює над стратегією свого розвитку до кінця 2020 року, можна говорити про включення інтернетизації території громади до операційних цілей документу. Технічний поступ напевно заохотить місцеву молодь частіше їздити додому з навчання, а гостей — відвідувати мальовничі куточки Поділля.

В. о. сільського голови с. Антонівки хвалиться чудовим хоровим колективом, який діє в громаді, і мріє, щоб підчас чергових поїздок до Польщі в рамках культурного обміну, поїхали також і вони.

Працівники місцевого клубу, незважаючи на переважаючу кількість людей похилого віку, активно організовують культурні заходи, трохи жаліючись на те, що «дах протікає». Коли пропонуємо знайти спонсорів на ламінат, вони гордо відповідають: «Ми натремо, і підлога блистітиме, краще ніж він!».

Сільський клуб в Антонівці

Сільська рада в Антонівці об'єднує інтереси мешканів двох інших сусідніх сіл — Широкого та Глинянки. Останнє має на своїй територію школу І ступеня, до якої ходить кільканадцять дітей у початкові класи та 20 дітей у садочок. Видатки на одну дитину становлять 20 тисяч гривень на рік, а близькість (10 км) Бару та вільні місця у тамтешніх школах нагадує про дуже популярну сьогодні «оптимізацію». Разом з тим, коли бачимо директора, який розказує і показує відремонтовані за власні куці кошти педагогів і батьків приміщення садочку і школи і щиро вболіває за діток, хочеться добре порадити і... передусім, не нашкодити. Процес переведення дітей з сільських шкіл до опорних це складний соціальний процес, який має передбачити для сільських вчителів нові робочі місця, якісне дорожнє покриття від села до школи в центрі громади і сучасні комфортні шкільні автобуси.

Школа І ступеня у Глинянці

З жалем покидаємо Глинянську школу, дітки наперебій кричать нам «Добрий день!» і «До побачення» і рухаємось до найбільш крайньої точки Глинянки високо на горі, де збереглись частково споруди колгоспу.

В певний момент автівка відмовляється долати вимощену камінням дорогу, а повз нас проноситься коричневий бус «Мерседес». «Це наш Леонід», - посміхається керівник гуманітарного відділу Барського виконкому. «Він дуже дотримується графіку і тричі на день  возить людей до Бару», - говорить.

По дорозі назад бачимо на галявині 40-50 корів, молоко яких приблизно по 6 гривень за літр скуповує Барський завод. Запровадження сільськогосподарського кооперативу та встановлення пересувного або стаціонарного доїльного апарату могло б переконати господарів до збільшення числа голів худоби, тим більше, що стада випасають також у інших селах громади.

Повернувшись до Бару, ми разом з головою місцевої ГО «Актив Бару» Сергієм Мірчуком  обходимо усі закутки старовинної Барської фортеці, обговорюємо можливість очищення однієї з його стін від землі, щоб туристам було що показувати. Сергій показує кам'яну споруду на території фортеці, яку у XVII-XVIII ст. використовували під арсенал зброї). Маса цікавинок старовини ховається в кущах і під деревами. Це великий пласт роботи, який заслуговує на внесення до стратегічних цілей розвитку громади, так як туристичний потенціал Бару неоціненний.

Зарослі зеленню та засипані землею стіни Барської фортеці

Втомлені, але з повним багажем нової інформації, побачивши життя громади зсередини, повертаємось до будинку Барської Міської Ради. Проблеми цієї громади не є унікальними, вони у багатьох аспектах повторюють проблеми сільських територій в цілому по Україні. Як перетворити проблеми в переваги, використавши усі можливості, що тут «дрімають», будуть спільно вирішувати члени робочої групи, відібрані до роботи на Стратегічним планом розвитку. Стратегічне планування — ключ до успіху громади!

 

Юрій Войціцький, експерт з регіонального розвитку, Вінницький ВП ЦРМС

Довідка

U-LEAD з Європою: Програма для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку – програма, яка спільно фінансується Європейським Союзом та його країнами-членами Данією, Німеччиною, Польщею та Швецією. U-LEAD підтримує створення прозорої і підзвітної багаторівневої системи управління, яка реагуватиме на потреби громадян. Це передбачає посилення спроможності ключових суб’єктів на національному, регіональному та місцевому рівнях з метою реалізації регіональної політики та реформи децентралізації, а також вдосконалення адміністративних послуг на місцевому рівні для громадян України.