Маршрутами успіхів

На кінець 2015 року на Одещині було 490 місцевих рад, але на той час знайшлося лише десятеро осіб, які самі запалилися ідеєю, згуртували однодумців і змогли переконати загал підтримати наміри держави у розвитку місцевого самоврядування, створивши об’єднані територіальні громади (ОТГ).

Варто наголосити на тому, що за темпами створення таких громад ми відтоді й пасемо задніх у країні, теліпаючись у хвості реформ. Причини такого досить дивного відставання, адже наша область традиційно намагається запроваджувати першою все нове та прогресивне, — достатньо примітивні. Про них трохи згодом.

Уряд поставив ключове завдання на 2017 рік — зміна якості життя людей у громадах, що пов’язане, найперше, з підвищенням якості послуг в освіті, охороні здоров’я, культурі, соціальному захисті, отриманні адміністративних послуг, плануванні територій, у земельних відносинах тощо. Тобто йдеться про масштабну розбудову об’єднаних територіальних громад. Якщо такі, зрозуміло, створені.

Сьогодні в нашій області є одинадцять ОТГ, три з яких тільки-но спинаються на ноги, а вісім уже мають певний досвід господарювання в новому статусі, а відтак і перспективи розвитку. «Об’єднані територіальні громади Одещини: підсумки року роботи та плани на майбутнє» — такою була тема зустрічі представників місцевих засобів масової інформації з лідерами цих громад.

Учасники заходу поділилися, з якими труднощами їм довелося мати справу впродовж року, які проекти вдалося реалізувати, а що так і не змогли освоїти, наскільки сумлінно держава виконала свої зобов’язання перед громадами і що у планах на майбутнє. Організувала й провела зустріч директор Одеського центру розвитку місцевого самоврядування Юлія Молодожен.

Тетяна Жарська, голова Великомихайлівської селищної ради, розповіла, що їхня ОТГ об’єднала селищну та вісім сільських рад (це майже 13 тисяч осіб). До гурту увійшли села як заможніші, так і не зовсім, що також частенько стає причиною зволікань зі створенням ОТГ, адже багато хто хоче бачити в одній громадській родині поряд із собою лишень товаришів із капіталом.

Розподіляючи спільний бюджет, який минулого року склав 72 млн грн (у 2015-го був 7,9 млн грн), великомихайлівці чинили справедливо: хто скільки вклав до спільного, той на те й розраховував. До «колгоспної» практики, де все було спільне і все порівну, а насправді голий босого ганяв, не поверталися, мовляв, хочете кращого — не відставайте від кращих.

До слова, напередодні зустрічі в Одесі у Великомихайлівську громаду приїздила група зацікавлених тамтешнім досвідом господарювання. Той візит відбувся у рамках регіональної програми «Маршрутами успіхів» і був організований Одеським регіональним відділенням Асоціації міст України (виконавчий директор В’ячеслав Демченко). На місці представники Біляївської ОТГ, міст Роздільної та Білгорода-Дністровського, Авангардівської селищної ради на власні очі подивилися, що зроблено у громаді, яку так хвалять.

А похвалитися і справді є чим. Упродовж лише одного року там реалізували понад 40 інфраструктурних проектів. За неповних вісім мільйонів (ніхто не заважав, кажуть, і не намагався переполовинити громадські гроші) вдалося організувати і відкрити дитячий садочок на 40 місць при Великомихайлівській загальноосвітній школі №2. На порі — відкриття дитячого садка, також на 40 місць, при Великокомарівській школі.

Люди вже й забули про те, як, щойно стемніє, з ліхтариками чи й навпомацки пересувалися не лише сільськими вулицями, але й по Великій Михайлівці. Впродовж року встановили лінії електроосвітлення в кількох селах (у 2017-у, запевняють, жодне село не залишиться «сліпим»), надавши перевагу енергоощадним лампам та автоматичним перемикачам, щоб зайвого не накручувало, бо ж світло недешево обходиться громаді.

Торік, що також є приводом похвалитися, за бюджетні гроші де капітально відремонтували, а де проклали нові ділянки водогонів у Великій Михайлівці, Новоселівці, Гіржевому, Великокомарівці, Василівці, відновили дві водонапірні башти. Годі й пояснювати, яким благом, особливо в сільській місцевості, є доступна вода.

Ще одна гордість громади — завершення спорудження двох резервуарів по тисячі кубометрів кожен для очищення питної води. На їх цільове будівництво в середині 2016-го Кабмін окремим приписом виді-лив близько восьми мільйонів, які до кінця року великомихайлівці успішно освоїли. Причому резервуари поставили за новою технологією, без використання бетонного підмурівку, що дозволило обійтися меншими грішми, звісно ж, не на шкоду якості. Місцеві з нетерпінням чекають на питну воду, яка ось-ось надійде до їхніх помешкань.

Тому й приїздили зацікавлені по науку до цієї громади, бо її здобутки не лише на папері, у звітах, а ось вони, реальні. Що ж до оперативного освоєння державних цільових грошей, то не бракує випадків, коли вони завмирають на рахунках громад замість того, щоб, як у Великій Михайлівці, бути зразу ж задіяними. Чому? Люди й досі не вірять, що ними можна розпоряджатися на потреби місцевого населення, не віддаючи частку на «відкати».

— Я підзвітна за кожну бюджетну гривню лише перед своїми, перед громадою, — каже Тетяна Жарська. — І закликаю лідерів громад, які отримали довіру людей, діяти сміливіше, але, хочу особливо на цьому наголосити, намагатися все робити колегіально, радячись з тими, на кого вони працюють, — з людьми.

Юлія Молодожен зауважила, що всі громади нашої області дуже різні за територією, кількістю населення, зрештою, за своїм потенціалом і кожна з них демонструє можливість створення своєї унікальної моделі системи управління. Зрозуміло, що ОТГ, сформовані довкруж міст чи великих селищ, — у вигіднішому становищі: вони з кращими дорогами, забезпечені кадрами, мають більший економічний потенціал. Сільським громадам незрівнянно складніше: кращих фахівців «викачує» ближнє місто чи обласний центр, де й залишаються податки. Багато людей виїздять на заробітки, адже вдома роботи нема. Інфраструктурні об’єкти якщо не позакривали, то вони перебувають у жалюгідному стані. Чимало прикладів, коли до віддалених сіл давно не ходять рейсові автобуси. Сама якось бачила, як упала стеля сільського клубу і немолода завідувачка закладом вибиралася по драбині наверх, щоб прикрити діру принесеними з дому старими клейонками (…) Повну версію читати ТУТ