Важка дорога до Зимнівської ОТГ, або Чому «Славцьо» зміг?

Древнє село Зимне Володимир-Волинського району ризикує втратити славу місцини, що як ніяка інша на Волині вабить око одіозному куму Путіна Віктору Медведчуку, його дружині та всій іншій їхній придворній братії. Вабить, бо є меккою для багатьох вірян, в тому числі - й таких одіозних. Та не “медведчуками” єдиними. І навіть не монастирем-святинею можуть віднедавна пишатися мешканці Зимного та довколишніх сіл. Вони - одні з небагатьох на Волині, які ЗМОГЛИ першими у суцільному мороці законів пройти шлях до адміністративно-територіальної реформи. Не на карті. Не олівцем на папері, а в реаліях.

- Ой, шо там тая реформа. Нічого не знаю. Ото хіба 300 метрів теї дороги?.. Он автобуса знов не було, - поправляючи квітчасту хустку на голові, скаже згодом Лідія Чижук із сусіднього Сельця.

Вона - одна з тих, хто досі не бачить. Може, тому що не дуже то й хоче бачити. Насправді ж результат об’єднання низки сіл довколо Зимного в одну Зимнівську громаду - очевидний. Голова громади В’ячеслав Католик - віднедавна бажаний гість на всеукранських форумах із децентралізації. Чому? Бо має що розказати!

Одна з таких розмов відбулася нещодавно у Володимирі-Волинському. Команда народного депутата Ігоря Гузя, який обраний у цьому окрузі, не вперше ініціює “мозкові штурми” з децентралізації. Форум розвитку громад Прибужжя “Децентралізація - шлях до розвитку громад” тут провели і 30-31 березня.

Отож. Як вони змогли? І - що далі?

Феншуй децентралізації: почали з сільради, виселилися...

Замість колишніх 4-х сільських рад на теренах Володимир-Волинського району в серпні 2015 року постала одна об’єднана територіальна громада.

А пригадаймо, це був один із найскладніших років в історії сучасної України, коли на Сході вирували криваві бої і гаснули численні людські життя, а на Заході пробували змінити щось раз і назавжди сільські громади. Змінити, щоб вижити. І зважилися одиниці. У переважній більшості ті, де знайшлися лідери. Як той же В'ячеслав Католик.

Зимнівська громада об’єднала 17 сіл. Це і такі чималі, як Зимне, Льотниче, Бубнів чи Селець, і такі, що вже “догорали”, як Марія-Воля чи Черчичі.

Згуртувавшись, лише у 2016-му Зимнівська громада змогла залучити у свій розвиток більше 13-ти мільйонів гривень. Кошти, які раніше видавалися нереальними, а тепер “осіли” у відремонтованих дорогах, облаштованих ЦНАПах, оновлених фасадах, дахах та вікнах садочків, шкіл та ФАПів.

Основний заробіток цієї території - земля, ПДФО та інші платежі від невеликих підприємств, які тут працюють. Мрія - привести у село під Польщею інвестора. Це стало б найбільшим бонусом нині, визнає В’ячеслав Католик. Але держава “дала добро” на реформу, натомість робить поки що все, аби українські села оминали інвестори. Хоч він вірить, що ситуація з часом зміниться.

...А почали - з колишньої сільради. Торік із стін типового будиночка персонал виселився. Тому хатина з білої цегли вже рік як не сільрада. Новий офіс управління громадою облаштували у прострому Будинку культури. А тут - оселили підрозділ патрульної поліції.

- Потрібне було більше функціональне приміщення, - пояснює голова громади. Тим часом знайомить із нинішнім господарем Іваном Палійчуком, начальником сектору реагування патрульної поліції, котрий разом із колегами чатує спокій довколишніх сіл у три зміни.

“Стільки, як наш Славцьо не зробив ...ні єден!"

Поруч - вулиця Зелена, де свіженький асфальт, в який вкладено понад мільйон гривень субвенції на розвиток інфраструктури (її надають із ДБ тільки тим громадам, що об’єдналися, - авт.).

Важко не помітити й сучасні зупинки, але “то так”, каже голова, “вже старі”. Тамтешній НВК гордо виглядає з утепленим коштом обласного бюджету фасадом. Одна з найпомітніших інвестицій - придбаний торік трактор, щоб чистити сільські дороги від снігу.

У стінах відремонтованого минулоріч Будинку культури місцева гордість - ЦНАП. З початком роботи тут надавали 45 видів послуг, на сьогодні - вже 98. Кілька адміністраторів - це вам і виконком, і управління праці та соцзахисту, і паспортний стіл, і Держгеокадастр... Для зручності адміністраторів розташували у віддалених офісах, фактично філіях, у селах ОТГ. За довідками в район? Про це селяни цієї ОТГ починають забувати.

83-літня Люба Хом’юк спостерігає за журналістами, спершись на паркан.

Що таке реформа, каже, знає...

- За останні два роки село найбільше змінилося. Але то все почалося, як оцей хлопець став (киває на В’ячеслава Католика, який тим часом по той бік дороги щось комусь розказує, - авт.). Коли йшов на голову, то всі казали: “Шо та дитина буде робити? Нічого, бо молодий!”. Правду кажу. Я вже не можу обманювати, бо стара: стільки, як Славцьо (ми його так називаємо) не зробив ...ні єден!

У нас скрізь асфальтіровані дороги. Вже даже по таких вулицях. У нас в селі горить світло, що ми живемо, як в городі. Пройдіться: вода є, світло є, газ є, в болоті не ходимо. А що вони зара об’єдналися, то може, і їм начче буде.

Бубнів: чи стало “начче”?

Чи стало, словами баби Люби, “начче” у Бубневі, можна помітити з першого погляду. Чималеньке приміщення школи всміхається до дороги новими вікнами і новеньким дахом.

В’ячеслав Католик загинає пальці:

- Вікна - то ДФРР. Дах - так звана депутатська субвенція, кошти на економічний розвиток, які надійшли за сприяння Ігоря Гузя. Теплотраса до школи - теж субвенція...

Словом, не тече тепер дітям на голови. Зуміли знайти гроші, аби “не текло” й у Будинку культури. Встановили 14 світильників край доріг. Ставлять додаткові зупинки там, де “люди просять”. Новим дахом пишається і тамтешній дитсадок.

 Важка дорога до Зимнівської ОТГ, або Чому «Славцьо» зміг?

Помітно: десятиліттями не було руху довколи цих двох знакових для кожного села споруд. Наче ожили. Промовисте свідчення - нарихтована бруківка у дворі садочка. Довколо новенького майданчика згодом ляже. Оцей порослий травою асфальт, яким малеча крокує щоранку, уже - майже вчорашнє...

У 2016-му Бубнів “обзавівся” і новим шкільним автобусом. У тамтешній школі, що розрахована на 380 учнів, поки - 108. Але це не так уже й мало. Бо у сусідньому Руснові - 14, тому там школа ще жевріє. У Черчичах - призупинила роботу торік.

Селець: ФАП “без вікон”, “яма на ямі”, але “героям слава!”

Адмінреформа у Сельці відчувається вже навіть з під’їзду до населеного пункту. Але тільки перші 300 метрів...

Торік коштом громади тут зробили невеличкий шматочок шляху, аби дати почин дуже необхідній справі: через нікудишню дорогу сюди відмовляються їхати перевізники.

В’ячеслав Католик не приховує: ще нема чим гордитися, негайного ремонту потребує 1,3 км дороги до села. Тому перші 300 метрів - це як постійне нагадування про проблему (…) Повну версію читати ТУТ