Голова Драбівецької сільської ради Олександр Герасименко про те, хто, чому та як блокує об’єднання громади

Голова Драбівецької сільської ради Олександр Герасименко про те, хто, чому та як блокує об’єднання громади

Ірина Соломко: Ви не встигли об’єднатися ні під час першої хвилі об’єднання, ні під час другої. Чому цей процес відбувається так довго?

Олександр Герасименко: Бо керівництво наших громад і районів не дозріло, щоб цей процес розпочати.

Щоб процес запустився, потрібно глибоко знати суть реформи, а дехто цього не знає і знати не хоче. Тому ми не встигли ні в першу, ні в другу хвилю, але будемо працювати над тим, щоб встигнути хоча б в третю.

Ірина Соломко: Зрозуміло, що цей процес неможливий без лідера, який переконує і надихає людей. І таким паровозом, який тягне решту вагончиків, в рамках своєї громади, напевно, є ви?

Олександр Герасименко: Так, принаймні, намагаюсь таким бути. Я впевнений, що це правильний шлях.

Ірина Соломко: Чому ви в цьому переконані і як ви прийшли до цього розуміння?

Олександр Герасименко: Ще два роки тому я був категоричним противником реформи децентралізації, я її просто не розумів. В 2014 році я закінчив школу при Despro — першу школу місцевого самоврядування, і там після тривалих спілкувань, після лекцій, які нам проводили Юрій Ганущак і Анатолій Ткачук, ми зрозуміли суть реформи.

Після настання цього розуміння, ми почали приміряти цю реформу на нашу громаду: як ця реформа втілиться, чи потрібна вона нам, що нам це дасть.

Це був кінець 2014 року.

Ірина Соломко: Наскільки важко вам спілкуватися з іншими лідерами сіл, які знаходяться поруч з вами і з якими потрібно об’єднуватися?

Олександр Герасименко: В тих селах, з якими ми хочемо об’єднатися — це три сільські ради, процес триває давно, деякі голови змінились. Ті, хто лишились, зрозуміли, наскільки це потрібно. Ті, хто щойно прийшов, розуміють, але їм бракує досвіду і авторитету, щоб активно включитися. Дехто просто не хоче.

Ірина Соломко: Чому не хоче? Ще на початку реформи найбільшими саботажниками були саме сільські голови, але з рештою вони зрозуміли, що цей процес відбудеться за будь-яких умов та побачили результати. Тому за три роки з початку реформи чути, що голови продовжують саботувати, — дивно.

Олександр Герасименко: Я вимушений констатувати, що є такі голови, яким, на мою думку, просто комфортно в цих сталих умовах. Тому що вагомих аргументів «проти» я не чую. При тому об’ємі позитивної інформації про успіхи в об’єднаних громадах, хтось все одно вишукує негатив.

На щастя, в нашому районі є багато сільських голів, які розуміють переваги об’єднання. І в нас є вже така громада, до якої забажали приєднатися три сільських ради із сусіднього району.

Ірина Соломко: Наскільки мені відомо, наразі райони активно блокують процес об’єднання. Ви з цим спротивом зіштовхнулись?

Олександр Герасименко: Що стосується нашої райадміністрації, то я би не сказав, що там є спротив, тим більш, що саме вони покликані цим процесом керувати. Можливо, є певне нерозуміння чогось або непогодження того, що ми пропонуємо.

А от що стосується ради, то там принципова позиція полягає в тому, що ніяке об’єднання не потрібно, тому що вже колись об’єднували колгоспи, і що з того, вийшло, всі побачили.

При тому об’ємі позитивної інформації про успіхи в об’єднаних громадах, хтось все одно вишукує негатив.

Ірина Соломко: Давайте ще звернемо увагу, що, коли об’єднання закінчиться, райрад не буде.

Олександр Герасименко: Так, райони укрупнюються, і заміть 25-ти районів Черкаської області, залишиться тільки три повіти. І їхні повноваження дуже різко обмежаться, а більше повноважень буде як раз в об’єднаних громадах.

Офіційна версія райрад звучить так: реформа не дасть бажаного ефекту, вона має недостатньо законодавчого підґрунтя, і є побоювання, що стане тільки гірше.

Ірина Соломко: Про який період вони говорять, коли надають аргументи про наслідки об’єднання колгоспів?

Олександр Герасименко: Це період 70-80-х років, можливо, трохи раніше. Звичайно, це було дуже давно, але люди пам’ятають. Тому що в селі живе велика частина тих, хто застав ці об’єднання колгоспів. І на жаль, там так і було, що центральна садиба процвітала, а ті, які приєдналися, — занепадали. І це серйозний аргумент для людей, які це відчули і пам’ятають.

Але люди не знають суті нашої сучасної реформи, і не можна використовувати аргументи об’єднання колгоспів, бо принципи зовсім різні.

Ірина Соломко: В чому ця різниця?

Олександр Герасименко: Якщо тоді у 70-х роках створювалась дійсно потужна центральна садиба, яка сама вирішувала та розпоряджалася, то в нас зараз задача — наблизити послуги до людей. Так само і розподіл грошей та бюджетів відбувається пропорційно або за домовленістю робочої групи.

Тоді в 70-х роках була певна централізація в особі голови колгоспу, він все вирішував, а зараз все вирішують самі громадяни.

Ірина Соломко: Що наразі відбувається на вашій території, яка процесуальна ситуація навколо об’єднання громад?

Олександр Герасименко: На при кінці 2015-го року я, як сільській голова ініціював об’єднання громади, сесія це підтримала, і як годиться за процедурою, написав листа до суміжних громад з пропозицією об єднатися в єдину Драбівецьку ОТГ. Відтепер в нас повинна об єднатися громада, хоч і невелика — 3200 мешканців, але вона досить потужна.

За розрахунками районного фінансового управління та Департаменту територіального розвитку ця громада досить спроможна, яка може нормально існувати.

Згідно з процедурою, після цього повинні відбутися певні дії з боку суміжних громад. У двох з трьох вони не відбулися, бо помінялись сільські голови, процес затягнувся у зв’язку з виборами. А продовжився лише влітку цього року.

Коли ми на громадські слухання виносили питання об’єднання громад, виявилось, що з людьми про це можна розмовляти при бажані пояснювати. Принаймні в сусідньому селі Ковтуни ми зібралися на громадські обговорення, я був присутній та висунув пропозицію про об’єднання. Тривали гарячі обговорення, лунали різні точки зору, але в решті решт було прийнято рішення, що потрібно спробувати створити робочу групу і почати працювати.

В іншому селі ми побачили кардинально протилежний підхід. На збори прийшли лише 30 осіб, і я не вважаю це загальними зборами. Крім мене і представника Офісу реформ, якого я запросив, прибули ще представники райради, районної адміністрації, колишній депутат Верховної Ради. І люди уважно слухали саме представників районної ради та абсолютно не сприймали представника Офісу реформ і мене.

Ми будемо мати можливість існувати без допомоги, і в нас навіть з’явиться реверсна дотація — ми самі будемо давати в бюджет,

Ірина Соломко: Чому таке ставлення?

Олександр Герасименко: Люди говорять, що не хочуть об’єднуватися взагалі, не тільки в запропоновану громаду. Хоча мої знайомі говорять, що все це було зрежисовано.

Ірина Соломко: Ким? Хто це робить?

Олександр Герасименко: Принаймні не сільський голова. Мабуть, представники інших рівнів влади.

Ірина Соломко: Як вони можуть це зробити? Який вони можуть мати вплив?

Олександр Герасименко: Більшість присутніх на цих громадських обговореннях були вчителі школи. Заступник голови районної ради — колишній директор цієї школи. Я так думаю, що з цими вчителями була проведена певна робота.

Ірина Соломко: В одному селі люди налаштовані позитивно, в іншому — негативно. Що відбувається в третьому селі?

Олександр Герасименко: Після зборів у двох селах, сільський голова третього не побачив сенсу у проведенні подібних зібрань. Хоча він, до речі, — прихильник об’єднання. І в селі його підтримують у цьому. Тому об’єднуватися потрібно, не обов’язково з центром у нашому селі, тут можливі варіанти. Особливість наших сіл в тому, що вони дуже близько розташовані одне від одного, тому абсолютно логічно їх об’єднати, як було історично, коли була волость.

Ірина Соломко: Як ви вважаєте, чи вдасться вам проломити цю ситуацію?

Олександр Герасименко: Ми будемо намагатися пояснювати людям, що об’єднання — вигідно для них і для громади. Будемо показувати їм успішні приклади, які вже є в об’єднаних громадах.

Якщо мене чують представники вищих ешелонів влади, я хотів би їм сказати, що не потрібно зараз змінювати правила, які були встановлені на початку гри. Коли спочатку декларується одне, а потім робиться друге, як з рішенням, щоб освітня субвенція давалась тільки на зарплату вчителів, а зарплата технічного персоналу туди не входила. Це дуже шкодить. І зараз моїм опонентам легше аргументувати і говорити, що не буде нічого.

Ірина Соломко: І для району це хороший аргумент, тому що, поки школи фінансуються з районів, їх це не стосується.

Олександр Герасименко: Так. Не можна змінювати правила. Давайте ми все зробимо, а далі вже будемо бачити.

Ірина Соломко: В чому полягатиме спроможність вашої громади? Наскільки збільшиться ваш бюджет і потенціал для розвитку?

Олександр Герасименко: Коли ми рахували економічну спроможність нашої майбутньої громади, то враховували додаткові находження. В нас немає великих підприємств, за виключанням компресорної станції. Все решта — сільськогосподарські підприємства, які займаються обробкою землі. Є невеличкі фермерські господарства, курники. Але дохідна частина бюджету нормальна, ми будемо мати прибуток від землі.

Тобто ми будемо мати можливість існувати без допомоги, і в нас навіть з’явиться реверсна дотація — ми самі будемо давати в бюджет, не отримуючи дотацій. За розрахунками фінансового управління в нас буде більше мільйона реверсної дотації. І це солідний аргумент.

Але, через те, що ми зараз не об’єднуємось, ми втрачаємо багато коштів. Ми прикинули з сусіднім сільським головою, що за цей рік ми не доотримали мільйонів п’ять. Якщо ми не об’єднаємось, то наступного року втратимо стільки ж. А згодом закінчиться і добровільне об’єднання, почнеться примусове, і ми втратимо всі преференції, які громади зараз мають, об’єднуючись добровільно.