Життя по-новому: «Хоч і не бігом, але — рухаємося»

Рік тому ми розповідали про прагнення громад смт Червоного Андрушівського району і ще шести навколишніх сіл створити Червоненську об’єднану територіальну громаду, що не входило до планів, накреслених на обласному рівні.

Люди таки досягли свого — об’єднана територіальна громада була створена. Як їй живеться, які труднощі доводиться долати? Про це ведемо розмову з Червоненським селищним головою Юрієм Ящуком.

Права й повноваження... з обмеженими можливостями

— Юрію Валентиновичу, як на вашу думку, наскільки узагалі продуктивним виявився процес утворення об’єднаних територіальних громад?

— Мені здається, що за 25 років розвиток місцевого самоврядування в Україні зупинився чи, принаймні, був не таким, як хотілося б. Я вивчав досвід роботи гмін у Польщі й мене вразило те, як чітко розподілені там обов’язки й повноваження: що належить владі гміни, а до чого вона не має відношення.

У нас же лише декларують: ось вам влада, повноваження, а ви самі з ними розбирайтеся. Деякі повноваження нам справді передані й ми їх можемо реалізувати, а деякі — залишаються під великим питанням.

— Які «плюси» й «мінуси» наданих вам повноважень?

— Наприклад, нам іде освітянська субвенція в розрахунку на одного учня загальноосвітнього навчального закладу. Йде також медична субвенція з розрахунку на одного жителя територіальної громади. Ці надходження напряму вливаються у бюджет громади. Це — «плюс».
«Мінус» же — те, як розраховуються кошти, скажімо, на освітянську субвенцію. Що входить до суми, яка виділяється на навчання одного учня? Чи то — зарплата вчителів, чи вартість енергоносіїв, утримання приміщення, підвищення кваліфікації педагогів, чи поновлення матеріальної бази і т. д.? Не зрозуміло. Величезний «мінус» — у тім, що є процеси, на які місцева влада не впливає. Урядовці, посадовці, які займаються законотворчістю, мали б привести законодавчу базу у відповідність до потреб громад. Бо ми сьогодні як громада є, але в Конституції нас немає. Тому треба, щоб відповідними законами були підтверджені наші статус і повноваження.
— У чому конкретно проявляється така невизначеність?

— Ось приклад. У Земельному кодексі написано, що користування землею в Україні є платним. У Цивільному кодексі сказано, що для того, щоб мати якісь взаємовідносини із землекористувачами, треба укласти договір. А договори землевласники й землекористувачі не укладають роками і коштів не сплачують. Впливу ж на них немає ніякого. Треба добиватися через суд.
У Червоному маємо такий прецедент. Є приміщення колишнього банку «Україна», а під приміщенням — земельна ділянка, і ми не можемо укласти договір на користування власникам банку цією ділянкою. Бо йому то відсотки не подобаються, то щось інше. Ми хотіли уладнати це питання через суд — зобов’язати власника приміщення платити за землекористування, але цього зробити, виявляється, не можна.

Отак доводиться міркувати, чиє право вище: за Земельним кодексом, чи за Цивільним? І таких нюансів багато.

Зараз до нас звертаються за виділенням земельних ділянок під якесь виробництво, наприклад, із виготовлення деревного вугілля. Але ж там є вимоги: таке виробництво повинно бути розташоване не менш як за 1,5 км від населеного пункту. А тією землею розпоряджається Держгеокадастр — тобто, хоч ми й раді залучити інвестора, але вплинути на цей процес не можемо. Оце вам і є невизначеність у правах і повноваженнях.

Повну версію читати ТУТ